Земельная реформа в Украине

ПЛАН 

Вступ……………………………………………

1. Сільське господарство як специфічна галузь національної економіки………………………………………………………..
2. Основні проблеми розвитку сільського господарства в Україні………………………………………………..
3. Необхідність реформування сільського господарства в Україні з урахуванням світового досвіду розвинутих країн……

Висновки…………………………………………………

Список використаних джерел…………………………………. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

  У кожній державі, в будь-якому суспільстві  сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80 % фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства.

  Однак для України, яка стала на шлях ринкової економіки, сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства. Про це свідчить ряд важливих макроекономічних параметрів. Найважливішим серед них є частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті держави (ВВП). У 1990 р. вона становила 24,4 %. За роки економічної кризи вказаний параметр почав знижуватися і вже у 1993 р. складав 21,5 %, у 1995 р. — 13,4, в 1999р. — 12,8%. Таке істотне зниження внеску галузі у створення ВВП пояснюється переважно ціновим фактором.

  Про місце галузі в економіці країни засвідчує і той факт, що на початок 2001 р. сільське населення України  становило 15,8 млн. чоловік, або 32 % від  загальної кількості населення. В сільському господарстві зайнято 4,9 млн. чоловік, тобто 23,0 % від усіх зайнятих. Споживачі зараз витрачають переважну частку своїх доходів на придбання продуктів харчування і товарів широкого вжитку, виготовлених із сільськогосподарської сировини.

  Сільське  господарство відіграє винятково важливу роль як каталізатор розвитку ринкової економіки. Ринкова економіка — це одне з найвидатніших досягнень світової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробників, середовище, якому притаманні певний порядок і саморегуляція завдяки дії основного закону — попиту і пропозиції. В становленні ринкової економіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може відіграти (і вже частково відіграє) виключно важливу роль завдяки своїм специфічним властивостям:

1. Сільське  господарство є висококонкурентною галуззю, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі товари. Досить сказати, що в 2000 р. налічувалося 6761 господарське товариство, 3325 сільськогосподарських виробничих кооперативів, 2901 приватне (приватно-орендне) підприємство, 38,4 тис. селянських (фермерських) господарств. понад 11 млн. селянських особистих господарств. У перспективі кількість аграрних підприємств за названими їх видами може змінитися за рахунок перетворення одних їх типів у інші (наприклад, сільськогосподарських кооперативів у приватні підприємства), а також завдяки появі нових фермерських господарств. Це і є тією першопричиною, що породжує високу конкурентність між сільськими товаровиробниками і водночас ставить заслін будь-якому монополізму в аграрній сфері. В результаті створюється ринкове середовище, що стимулює розвиток також в інших секторах економіки.

  2. Сільське господарство України  в недалекій перспективі може  стати одним з головних джерел  й експорту. Цьому сприяють і великі масштаби сільськогосподарського землекористування і родючі землі. У поєднанні з працьовитістю українського народу це виводить Україну на одне з провідних місць за аграрним потенціалом. У перспективі Україна може не лише повністю забезпечити власні потреби в сільськогосподарській продукції, а й істотно збільшити свій експортний потенціал. Таким чином, сільське господарство може і повинно стати галуззю, що відіграватиме винятково важливу роль у процесі входження України у світовий ринок.

  Саме  тому розвиток сільського господарства є одним з найпріорітетніших  напрямів державної політики, а вивчення проблем сільського господарства і  передового світового досвіду з  розвитку сільського господарства є  надзвичайно актуальним за даних  умов.

1.Сільське господарство як специфічна галузь національної економіки  
 

  Відомо, що валова додана вартість по галузях  визначається за поточними цінами звітного року. З цієї причини сільське господарство при визначенні ВВП попадає в нерівні умови з іншими галузями економіки. Адже до 1994 р. держава адміністративними важелями стримувала зростання цін на продукцію сільського господарства, а в наступні роки хоч від такого стримування відмовилася, все ж подальше підвищення цін стримувалося низьким платоспроможним попитом населення. Одночасно ціни на промислову продукцію стали вільними з самого початку переходу до ринкової економіки і зростали значно вищими темпами порівняно з цінами на сільськогосподарську продукцію. Саме за таких «ножиць цін» частка галузі у ВВП є нині істотно заниженою.

  Висловлену  думку побічно підтверджують  і такі дані. Обсяг виробництва  валової продукції сільського господарства ( у зіставних цінах) у 1995 р. становив порівняно з 1990 р. 67,7 %, або зменшився  на 32,3 процентних пункта, тоді як частка галузі у ВВП скоротилася в 1,8 раза (24,4 : 13,4) [1]. Зовсім інша ситуація склалася у промисловості. Обсяг виробництва продукції цієї галузі у 1995 р. становив до рівня 1990 р. лише 52 %. Проте за такого істотного спаду виробництва частка промисловості у ВВП зменшилася не набагато — з 34,5 % у 1990 р. до 31 % у 1995 р. Зрозуміло, що причиною такої невідповідності у темпах зміни обсягу виробництва розглянутих галузей та їх внеску у створення ВВП насамперед є неадекватні зрушення у рівнях цін на продукцію цих галузей.

  Сільське  господарство як галузь матеріального  виробництва має ряд особливостей, що позначаються на його функціонуванні в умовах ринкової економіки. Найперша з них пов'язана з відносною іммобільністю ресурсів, яка є бар'єром на шляху перерозподілу їх (крім трудових ресурсів) із сільського господарства в промисловість та інші галузі. А це означає, що дана галузь не бере безпосередньої участі у формуванні середньої норми прибутку між галузями. Теоретично можна уявити, що при зменшенні доходів у сільському господарстві, яке може мати місце в дійсності через зниження цін внаслідок зростання пропозиції сільськогосподарської продукції, фермери в пошуках прибутковішого бізнесу перерозподілять свої ресурси на користь інших виробництв. В результаті пропозиція сільськогосподарської продукції зменшиться щодо попиту, отже, зростуть ціни на неї, а з ними — і доходи сільських товаровиробників, урівноважуючись з розміром доходів інших галузей.

  Проте в реальному житті такого перерозподілу  ресурсів не відбувається, за винятком істотного відтоку сільського населення в промисловість і сферу послуг, що має місце в усіх розвинутих країнах. Причина цього полягає в тому, що людські ресурси на селі хоч і скорочуються, але земельні ділянки, якими вони володіли або на яких вони працювали, не будучи їх власниками, продовжують залишатися в сільськогосподарському обороті. На них і далі виробляється сільськогосподарська продукція, що вимагає від товаровиробників достатньої кількості основного та оборотного капіталу. Це заважає його перетіканню в інші галузі. Більше того, для забезпечення ефективності виробництва в умовах конкуренції сільські товаровиробники повинні здійснювати інвестиції з урахуванням фактичних масштабів землекористування. В цьому саме і виявляється іммобільність ресурсів сільського господарства. Завдяки цьому, а також впровадженню у виробництво досягнень НТП пропозиція сільськогосподарської продукції зростатиме. Тому логічно сподіватися, що в таких умовах ціни на сільськогосподарську продукцію і доходи сільських товаровиробників матимуть тенденцію до зниження [2].

  На  відміну від промисловості до процесу сільськогосподарського виробництва залучено не три, а чотири ресурси — основні й оборотні фонди, жива праця і земля, причому земля в сільському господарстві є головним засобом виробництва, тоді як в інших галузях (крім добувної) вона є лише просторовим базисом. Як основний засіб виробництва земля вимагає свого відтворення на розширеній основі, що породжує ряд специфічних проблем, пов'язаних із збереженням і підвищенням родючості ґрунту.

  Аграрні підприємства працюють в умовах ризику і невизначеності. Однією з причин цього є те, що в сільському господарстві економічний процес відтворення тісно переплітається з природними (біологічними) процесами. Сільськогосподарська продукція виробляється за допомогою живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), які часто функціонують як засоби виробництва. Оскільки ці живі організми розвиваються за біологічними законами, то цим і зумовлюється відома залежність процесу відтворення в сільському господарстві від природних факторів, що, в свою чергу, вимагає всебічного врахування їх і глибоких знань агробіологічної науки [10].

  Сільськогосподарське  виробництво здійснюється в різних грунтово-кліматичних умовах — добрих, середніх і поганих, що безпосередньо позначається на результатах господарської діяльності підприємств і має наслідком (за інших однакових умов) істотну диференціацію рівня їх економічного розвитку. Підприємства, що працюють у відносно гірших природних умовах, менш конкурентоспроможні, мають вищу вірогідність банкрутства. В умовах ринку ціновий фактор не може бути тим важелем, який забезпечував би таким підприємствам відносне благополуччя і зменшував ризик збанкрутувати. Тому виникає потреба в державній підтримці таких сільськогосподарських підприємств за допомогою позацінових економічних важелів.

  У сільському господарстві робочий період (час безпосереднього використання живої і уречевленої праці) не збігається з періодом виробництва (час від початку виробництва до одержання готової продукції"). У результаті такого незбігу виникає сезонність виробництва, яка виявляється в нерівномірному, переривчастому використанні робочої сили і засобів виробництва, в нерівномірному надходженні продукції і доходів протягом року. Це вимагає розробки заходів щодо пом'якшення сезонності і врахування цього фактора при виборі спеціалізації підприємства. Крім того, така залежність від природних умов викликає необхідність створювати на аграрних підприємствах значні страхові резерви насіння, кормів на випадок неврожаю, спричиненого форс-мажорними обставинами — посухою, градобоєм, повенями тощо.

  Сільське  господарство — це кредитомістка галузь, яка не може нормально розвиватися без залучення зі сторони (банків, інших кредитних установ) додаткових фінансових ресурсів, насамперед у формі короткострокових кредитів, для здійснення поточних платежів з метою забезпечення операційної діяльності. Адже в сільському господарстві, як уже зазначалося, існує великий сезонний розрив між вкладенням оборотного капіталу й отриманням доходів. Тому аграрні підприємства повинні мати значні суми коштів для покриття сезонних витрат. Тримати спеціально на такі цілі власні кошти тривалий час економічно невиправдано. Значно ефективніше мінімальні виробничі запаси і кошти в розрахунках формувати за рахунок власних джерел, а понад цього — позичкових, тобто за рахунок кредитів [4].

  Сільське  господарство є менш інвестиційне привабливою  галуззю порівняно з рядом  інших галузей народного господарства. Це спричинено тривалим періодом виробництва сільськогосподарської продукції, який продовжується нерідко більше року і характеризується поступовим наростанням вкладень від початку виробництва до його завершення й одночасним вивільненням коштів у кінці виробництва при одержанні готової продукції. Потенційні інвестори спрямовують свій капітал насамперед у ті виробництва, де має місце швидкий кругообіг коштів, а отже, де можна отримати і швидку віддачу від його інвестування. За цією характеристикою, як бачимо, сільське господарство є менш привабливою галуззю. Якщо взяти до уваги ще й існування підвищеного ризику недоодержання готової продукції в очікуваному обсязі через незалежні від виробника обставини — несприятливі природнокліматичні умови, то стає зрозумілим, чому ця особливість сільського господарства не є тимчасовою, а органічно притаманна йому і проявляється лише з різною інтенсивністю залежно від стану розвитку галузі й окремих аграрних підприємств та кон'юнктури на ринку інвестицій.

  В сільському господарстві порівняно  з іншими галузями значно ускладнюється процес управління виробництвом. Це зумовлено наступними причинами [15]:

  • необхідністю розвивати в аграрних підприємствах декілька товарних галузей, які істотно відрізняються технологією та організацією виробництва;

  • роззосередженістю працівників  по великій території, площею нерідко декілька тисяч гектарів земельних угідь і складністю в зв'язку з цим прийняття оперативних рішень (розпоряджень) відповідно до зміни поточної виробничої ситуації;