Земельна реформа: сучасний правовий стан та розвиток

Вищий навчальний заклад

УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА“ КРОК ”

Юридичний факультет

Кафедра цивільно-правових дисциплін

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Земельна реформа: сучасний правовий стан та розвиток

 

 

 

 

Керівник курсової роботи

 

Кандидат юридичних наук

студентка ІII курсу групи Пр 07-зн    (вчене звання або посада, якщо немає звання)               Доцент

 

Василюк Тетяни Вікторівни          Коваленко Олег Іванович

      (прізвище, ім’я¢я та по батькові)       (прізвище, ім’я¢я та по батькові)

 

 

__________________

   (резолюція „До захисту”)

____________________   _____________   __________

        (підпис студента)              (дата)           (підпис)

 

 

 

 

Київ - 2010

ЗМІСТ           ст.2

ВСТУП          ст. 3

РОЗДІЛ І  ЗАКОНОДАВЧЕ ТА НОРМАТИВНЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ   ст. 6

1.1.Розвиток та концептуальні  засади земельної 

реформи в Україні      ст. 6

1.2. Сучасна земельна реформа, як  складова частина 

аграрної та економічної реформ    ст. 16

1.3. Законодавче та нормативне забезпечення земельної  ст. 22  реформи

РОЗДІЛ ІІ ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ

В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ    ст. 27

2.1. Соціально-економічні та еколого-правові 

проблеми  земельної реформи в Україні    ст. 27

2.2. Шляхи вдосконалення земельної реформи  ст. 35

ВИСНОВКИ        ст. 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    ст. 42

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Перехід до цивільних форм ринкових відносин потребує реформування багатьох напрямків соціально-економічного розвитку держави і суспільства, включаючи перетворення характеру  земельної власності та її правового забезпечення. Стало очевидно, що багато надій, які покладалися на попередні реформи, не виправдалися, а надмірна централізація і монополізація землі державою, завадило здійсненню багатьох соціально-економічних програм, що намічалися.

Сучасний стан земельних відносин не залишає сумніву, що суттєві прорахунки були допущені під час визначення шляхів реалізації земельної політики. Зокрема, помилковим виявилося уявлення про націоналізацію землі як форму передачі її у власність держави. Практично це призвело до класичної форми монополізіції з боку держави та її інститутів.

У чинному законодавстві України не дається визначення поняття „земельна реформа” як юридичної категорії. У науковій та навчальній юридичній літературі земельна реформа розглядається як складова економічних, екологічних, соціальних, науково-технічних, організаційних, державно-правових перетворень у суспільстві, державному устрої, політиці, ідеології [1, с.207]. Земельну реформу слід розглядати через призму суспільних відносин, які виникають у процесі заміни основ земельного ладу, що існує на той чи інший історичний проміжок часу, на новий земельний устрій і потребує правового регулювання. Також маємо таке визначення „земельної реформи” – врегульовані нормами права суспільні відносини процесуального характеру, що опосередковують зміну норм земельного права та земельних правовідносин, в яких зобов’язані органи та організації взаємодіють із зацікавленими суб’єктами, громадянами та їх організаціями, в економічному, екологічному, інституційно - функціональному та правотворчому напрямі  з метою відновлення ефективного використання земельних ресурсів України [2. с.8].

Актуальність теми дослідження. Прийнята Верховною Радою України 23 червня 1996 р., Конституція України визначає, що земля – це одне з найбільших багатств людського суспільства. Основною метою земельної реформи є створення сприятливих умов всебічного і рівноправного розвитку всіх форм власності і господарювання на селі, становлення багатоукладної економіки, дбайливого використання та охорони земель. Сучасна земельна реформа, що триває в Україні з початку 90-х років ХХ ст., є закономірним результатом функціонування суспільства і держави. Її передумовами стали, зокрема, повна монополізація державою власності на землю; відсутність плати за землю як одного із засобів забезпечення раціонального використання земель країни; відсутність у працівників мотивації до інтенсивної праці на землі тощо. Ці та інші передумови сприяли деградації ґрунтів, випуску сільськогосподарської продукції з перевищенням гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, розвиткові хвороб, підриву генофонду природи і людини.

Зазначені причини обумовили мету та завдання сучасної земельної реформи, які первинно були викладені у преамбулі до Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. “Про земельну реформу” із наступними змінами і доповненнями, а у ході здійснення земельно - реформаційних заходів набули більш повного змісту. Але загальна стратегiя i тактика проведення земельної реформи в Україні має базуватися на фундаментальній ролі та значенні землі, її особливому мiсцi серед інших природних ресурсів i засобів виробництва, на її здатності задовольняти різні потреби людини.

Попередні результати земельної реформи свідчать про необхідність більш ретельного наукового дослідження цього процесу з метою виявлення його дійсних причин, встановлення цілей та завдань реформування, сутності та змісту земельної реформи взагалі та сучасної земельної реформи зокрема, розробки науково обґрунтованих підходів до здійснення земельно-правових перетворень.

Мета і завдання дослідження. Мета курсової роботи полягає у детальному розгляду та вивчення: законодавчого та нормативного забезпечення земельної реформи в Україні, сучасного правового стану земельної реформи.

Предметом дослідження є правовідносини у сфері земельної реформи, що потребують належного регулювання нормами інституту правового забезпечення земельної реформи.

Об`єктом дослідження виступає земельна реформа як суспільно-історичне та правове явище, яке з правової точки зору функціонує у вигляді правовідносин особливого роду, а також конституційні засади здійснення земельної реформи в Україні, приписи законодавства України у сфері земельної реформи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі аналізу чинного законодавства України та наукової літератури вперше виконане комплексне монографічне дослідження, присвячене проблемам правового забезпечення земельної реформи в Україні.

Методи та теоретичні бази наукового дослідження. Для поставленого завдання було опрацьовано ряд нормативно-правових актів, навчальних посібників та наукових статей. Були використані такі наукові праці вчених-правознавців: В.І. Андрейцева, В.В. Носік, А.П. Шеремет, Л.Я. Новаковський, П.І, Гайдуцький, О.І. Заєць, В. М. Трегобчук,  Андрійчук В.Г та інших. Були використання нормативно-правові акти, які на сьогоднішній день втратили свою чинність але є частиною історичного розвитку земельного ринку.

Структура курсової роботи складається з двох розділів, загальна кількість сторінок даної роботи - 40, підчас написання автором, було використано  _______ джерел.

 

 

 

РОЗДІЛ І Законодавче та нормативне забезпечення земельної реформи в Україні

 

1.1 Розвиток та концептуальні  засади земельної реформи в Україні

 

 

В колишньому СРСР, а отже і в Україні, яка перебувала в його складі, земля була націоналізована і її єдиним власником була держава. Громадянам, сільськогосподарським підприємствам, організаціям і установам земля передавалася лише у користування. Панування державної власності на землю стало однією з головних причин низького рівня ефективності її використання.

Стосовно поняття  земельна реформа, то в різних країнах  воно має свій зміст, цілі і завдання. Так, у країнах з перехідною економікою земельна реформа розглядається через призму приватизації земель з одночасною їх передачею із державної власності в приватну. В країнах з ринковою економікою вона передбачає консолідацію та оптимізацію земель, поліпшення структури землекористування для забезпечення найбільш ефективного і продуктивного використання земельних угідь. Подібна мета земельної реформи, що визначена в ринкових країнах знаходиться на порядку денному і в Україні, хоча її реалізація значно відрізняється від характеру земельної реформи в інших країнах.

З набуттям Україною незалежності і започаткуванням ринкових трансформацій виникла об’єктивна необхідність земельної реформи, яка є однією з центральних ланок економічної реформи, що провадиться в нашій державі. В Україні земельна реформа являє собою систему правових, економічних, організаційних, екологічних, технічних та соціальних заходів, реалізація якої забезпечує перехід до нового земельного устрою, що відповідає характеру ринкової економіки. Остаточною метою земельної реформи передбачено безоплатну передачу землі у власність тим, хто на ній працює, формування платних орендних відносин і ринку землі.

Земельна реформа в Україні пройшла ряд етапів. Нинішня земельна реформа в Україні – четверта за останні 130 років. Дві перші здійснювались коли Україна входила до складу Російської імперії, третя – коли вона була складовою частиною колишнього СРСР, четверта – сучасна, здійснюється в умовах надбання нею статусу суверенної держави.

Черговий крок земельної реформи пострадянського періоду відразу спричинив широкий резонанс у різних колах нашого суспільства. Прибічники і противники продовженого мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення наводять різні аргументи «за» і «проти» останнього. І мабуть не байдужа до проблем землі частина нашого суспільства знову і знову ставить риторичне запитання: чому так сталося? Яка причина глухих кутів, у яких час від часу опиняється український процес реформування земельних відносин?

Гадаю, пояснень цього можна знайти багато. Але починати треба з відповіді на запитання – чи розуміє і усвідомлює українське суспільство, що таке земельна реформа? Яке її місце серед інших реформ? Що є визначальним чинником цього процесу?

Сучасна земельна реформа в Україні пройшла ряд етапів. Перший з них бере свій початок з прийняття Земельного кодексу Української РСР (1990 р.), яким було зафіксовано існування права на землю у формі довічного успадкованого володіння, постійного володіння, а також постійного і тимчасового користування. Це був один з головних кроків визначення власності на землю. Проте визнання успадкованого володіння землею нерівнозначне праву власності на цей ресурс, оскільки право розпоряджання землею залишалося за рядами народних депутатів. Велике значення для розвитку земельних відносин на цьому етапі відіграло прийняття Верховною Радою України Постанови „Про земельну реформу” від 18.12.1990,  № 563-XII , якою було оголошено, що весь земельний фонд України визнавався, як  об’єкт земельної реформи з 15 березня 1991 року, завданням якої є перерозподіл земель з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на селі. В процесі такого перерозподілу, земля мала передаватися у приватну власність громадянам, колективним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям у тимчасове користування фізичним та юридичним особам.

Другий етап земельної реформи започаткований у січні 1992 року, з прийняттям Верховною Радою України „Про форми власності на землю” і в березні цього ж року  - нової редакції Земельного кодексу України. Цими документами були внесені  три форми власності на неї: приватна, колективна і державна, причому юридично визнано, що дані форми власності є рівноправними. Нового змісту набули орендні відносини.  Орендодавцями виступали не лише ради народних депутатів але і власники землі – це окремі колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, садівницькі товариства, а також окремі громадяни. На цьому етапі відбулося часткове реальне втілення приватної власності на землю в сфері товарного сільськогосподарського виробництва, завдяки прийняттю закону України „Про селянське (фермерське) господарство” № 973-IV від 19.06.2003 року.  Ним передбачено передачу у приватну власність такому господарству середньої земельної частки, що припадає на одного жителя на території відповідної ради народних депутатів.

Третім етапом земельної реформи стало прийняття Указів Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994 року № 066/94, „Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” № 720/92 від 08.08.1995 р., „ Про захист прав власників земельних часток (паїв)” № 332/98 від 21.04.1998 р., а також прийняття  Законів України „Про оренду землі” від 06.10.1998 р. № 161-14, та „Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17.12.1998 р. № 320/14.

Вказаними правовими актами здійснена безоплатна передача землі у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції, тобто  на цьому етапі відбулося її реальне роздержавлення. Був здійснений поділ земель, які передані колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі, і видані селянам сертифікати на право на земельну частку (пай). Власники земельних сертифікатів одержали право розпоряджатися свої земельним паєм, який має бути об’єктом обміну, дарування, застави, спадкування, також було право купівлі-продажу але згодом його відмінили. Члени колективних сільськогосподарських підприємств надавалася можливість безперешкодного виходу зі складу підприємства із своєю земельною часткою (паєм) і виділення її в натурі з видачею Державного акта на право приватної власності на землю. Законом України „Про оренду землі” переважно врегульовані орендні відносини, а також передбачена можливість оренди земельних часток (паїв), що є вкрай необхідним і важливим в умовах трансформації форм господарювання на селі.