Земельна реформа: сучасний правовий стан та розвиток

Чинне законодавство визначило коло суб’єктів щодо організації здійснення земельної реформи та її забезпечення є: а) Кабінет Міністрів України; б) уряд Автономної Республіки Крим; в) місцеві ради (обласні, районні, селищні, сільські).

Вповноваженими органами щодо здійснення контролю за проведенням земельної реформи є: а) Верховна Рада України та її профільні комітети, зокрема, з питань агропромислового комплексу земельної реформи, б) з питань відродження і соціального розвитку села та з питань економічної реформи.

Суб’єктами, які забезпечують періодичне звітування про здійснення земельної реформи є: а) Верховна Рада Автономної Республіки Крим; б) обласні ради; в) Київська та Севастопольська міські ради.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ Проблеми здійснення земельної реформи та шляхи її

вдосконалення

 

2.1. Соціально-економічні  та еколого-правові проблеми  земельної реформи в Україні

 

Перехід до цивільних форм ринкових відносин потребує реформування багатьох напрямків соціально-економічного розвитку держави і суспільства, включаючи перетворення характеру земельної власності та її правового забезпечення. Стало очевидним, що багато надій, які покладалися на попередні реформи, не виправдалися, а надмірна централізація і монополізація землі державою завадила здійсненню багатьох соціально-економічних програм, що намічалися.

Після проголошення Декларації про державний суверенітет України і прийняття Нової Конституції України, в яких закріплені права і свободи людини, є можливість активно реалізувати ці демократичні завоювання на практиці. Найбільша складність - їх реалізація у сфері земельних відносин. Особливо складним є питання паювання землі, створення акціонерних товариств, введення землі в господарський обіг, створення правових та економіко-фінансових механізмів раціонального використання землі та її охорони.

Загальновідомо, що Україна володіє 25 % чорнозему світу, де ґрунти становлять їх основу але цього об’єктивного стану не врахувало земельне законодавство. У діючому законодавстві також немає повної конкретизації землі, яка йде у використання або знаходиться в державному фонді.

Результати земельної реформи оцінюються шляхом ідентифікації соціальних, економічних та екологічних наслідків, які розглядаються у фізичному і якісному вимірі. Наслідки земельної реформи проявляються у реальній економіці та мають довготривалий вплив не лише на неї, а й на життєдіяльність всього суспільства. ЇЇ складна природа та гостре соціальне значення потребують особливої уваги до місця міського та сільського самоврядування, державних органів в регулюванні ринку землі та земельних відносин в країні.

Аналіз земельного ринку і насамперед відносини, що складаються в ньому показує наявність серйозних проблем. Причин цьому можна назвати багато, проте найбільш актуальними та реальними на сьогоднішній день можна назвати наступні:

• по-перше, недосконалість земельного законодавства стала однією з найбільших перешкод на шляху до залучення іноземних інвестицій в Україну. Наразі земельне питання є одним з най гостріших у Верховній Раді України й досі бракує порозуміння щодо нього.;
• по-друге, недостатня кваліфікація підприємств, установ, організацій, що призводить до неграмотного застосування ними чинного законодавства, неправильну кваліфікацію дій тощо;
• по-третє, неефективна організація роботи законодавчих органів в напрямку співпраці суб’єктами правовідносин;
• по-четверте, проблемним питанням у сфері земельних відносин, є порядок отримання в оренду вільних земельних ділянок для розміщення об’єктів. Підготовчий процес у цьому разі може тривати від восьми місяців до двох років. Це, своєю чергою, тільки сприяє поширенню хабарництва і бюрократичної тяганини;
• по-п’яте, проблемою є зміна цільового призначення в процесі обороту земельних ділянок;
• по-шосте, окремої уваги, як на мій погляд, потребує питання ціноутворення на первинному ринку земель несільськогосподарського призначення, оскільки адміністративне втручання у процесі ціноутворення, на жаль, стало звичним явищем, а це призводить до повного цінового хаосу;
• по-сьоме, болючішим питанням є недосконалість системи реєстрації прав на землю і нерухомість, що призводить до черг на місцях, зловживань із боку посадовців і значних непорозумінь, пов’язаних із чинністю документів, що не були перереєстровані.

Сьогодні результати земельної реформи здебільшого оцінюються з точки зору кількісних характеристик, при цьому якісні зміни або не розглядаються, або визначаються поверхово.

Основним підсумком земельної реформи прийнято вважати становлення приватної власності на землю. Презумпція приватної власності на землю в Україні сьогодні поширена лише на основний засіб сільськогосподарського виробництва - сільськогосподарські угіддя. Землі в населених пунктах, крім сільських, знаходяться переважно в державній та комунальній власності. [11,с.13]

На початок 2000 року роздержавлено землі у 90 % сільськогосподарських підприємств, землі яких підлягають роздержавленню. У власність недержавних сільськогосподарських підприємств передано безоплатно 28,1 млн. га земель державної власності, що становить 46,5 % земельного фонду країни, у тому числі 26 млн. га сільськогосподарських угідь або від загальної їх площі (41,8 млн. га). Із 60,3 га земель майже 70 % припадає на сільськогосподарські, 10 млн. га займають лісові угіддя. Близько 4 % території країни або 2,3 млн. га, забудовано. Лише в аграрній галузі вартість земельних угідь становить майже 300 млрд. грн.

Майже все площа сільгоспугідь 25,4 млн. га або 97,7 %, що передана у власність підприємствам, розпайована. Понад 6 млн. селян, у тому числі 4 млн. пенсіонерів, одержали сертифікати на право земельну частку (пай). Середній розмір земельного паю становить 4,3 га, хоча він коливається від 1-1,5 га у західних областях до 7,7-9,3 га у південних. Громадянами України приватизовано понад 80 % земельних ділянок, наданих їм у користування раніше. [12, с. 388-391].

З прийняттям нового Земельного кодексу України визначилася земельна політика держави, яка концентрується на остаточному розв’язані проблеми розвитку відносин власності на землю, формувані цивілізованого ринку земель, розвитку іпотечного кредитування, удосконаленні системи земельних платежів, підвищенні ефективності управління земельними ресурсами, поліпшенні організації державного контролю за використанням і охороною земель. Також починає відігравати важливу роль потреба пристосування земельного законодавствадо західноєвропейських стандартів, яка диктується рухом України, хоча й повільним, до Європейського Союзу та інтересами іноземних інвесторів, що вже діють на українському ринку.

В цілому чинний Земельний кодекс України створив широку законодавчу основу для вирішеня проблем, які виникають у процесі реформування земельних відносин. Верховною Радою України четвертого скликання відповідно до Земельного кодексу України прийнято ряд законів України, зокрема: «Про особисте селянське господарство», «Про землеустрій», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про фермерське господарство», «Про оренду землі», «Про використання земель оборони», «Про оцінку земель», «Про розмежівання земель державної та комунальної власності», «Про державну експертизу землевпорядної документації», «Про захист конституційних прав громадян на землю».

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають достатнє законодавче забезпечення щодо здійсненння своїх повноважень у галузі земельних відносин, у тому числі й дієвого контролю за використанням та охороною земель усіх категорій в Україні.

Ситуація, яка склалася на місцях у процесі реформування земельних відносин, зумовлює ряд критичних зауважень, про що свідчать факти незаконного надання у власність та користування земельних ділянок, яке провадиться за безпосередньої участі відповідних органів виконавчої влади або за їх сприяння. Більшість власників і землекористувачів у населених пунктах не мають правовстановлюючих документів на землю. Однією з причин такої ситуації є недостатність, а в деяких областях України майже повна відсутність, бланків державних актів на право власності на землю, що призводить до неприпустимого затягування видачі документів та зловживань у цій сфері. Земельні ділянки надаються без проведення аукціонів та конкурсів, у тому числі практично не проводяться конкурси на право оренди земельних ділянок. Домінуючою в сфері земельних відносин є безкоштовна передача земель у власність, внаслідок цього значні кошти недоотримують місцеві бюджети.

Ще один суттєвий фактор, який сьогодні негативно діє в сфері земельних відносин - прийняття неправомірних судових рішень, якими органи виконавчої влади зобов'язуються змінити цільове призначення земельної ділянки. Внаслідок цього відбувається тіньовий оборот земель сільськогосподарського призначення, хоча сьогодні є відповідний мораторій на такі землі. Для прикладу, якщо в 2004 році площа земель сільгосппризначення в прилеглих до Києва районах (Бориспільський, Броварський, Васильківський, Вишгородський, Святошинський, Обухівський, Макарівський) становила 216 тис. га, то в 2007 вона становить вже 180 тис. га. Таким чином, 36 тис. гектарів земель сільськогосподарського призначення вилучені з обігу як землі для сільського господарства [13, с.29].

На жаль в Україні не існує єдиної системи землеустрою. Система, яка існує сьогодні, фактично відображає сільськогосподарський землеустрій, у той же час в містах та інших населених пунктах цю функції виконують органи архітектури. Усе вище зазначене вносить у практику землекористування суттєві протиріччя, створює умови для нераціонального використання землі та неефективного використання землі, а також правопорушення. На сьогодні введення єдиної системи землеустрою в Україні просто необхідна, вона повинна діяти за єдиними принципами та вимогами законодавства. Потребує також суттєвого правового доопрацювання положення про земельний кадастр. Це доопрацювання повинно бути спрямоване на те, щоб була реальна можливість включити землю у товарно-грошовий обіг, тобто в ринкову економіку. Разом з тим плата за землю в основному повинна витрачатись на економічне забезпечення ефективності її використання та охорони. У зв’язку стоїть питання страхування земельних відносин із розробкою інформативних актів, що відповідають міжнародним стандартам. Названі заходи та їх практична реалізація ефективно вплинуть на економіку України.

Практика проведення земельної реформи вже виявила серйозні прогалини у правовому забезпеченні принципу соціальної справедливості при розподілі земель між працівниками деяких державних, колективних сільських господарств та іншими верствами населення, зокрема тими, хто проживає у міських поселеннях і бажає придбати землю у власність для різних господарських потреб. На цьому ґрунті виникає багато проблем і скарг: від фермерів – на ущемлення їхніх прав при розподілі земель, не придатних для ведення особистого селянського (фермерського) господарства, від селян – на порушення при передачі земельних ділянок у приватну власність, на низьку якість угідь, що передаються, на порушення земельного законодавства у процесі приватизації земель, на передачу їх тим новим господарчим і бізнесовим структурам, що прагнуть „дістати” найбільш родючі земельні ділянки для наступної їх реалізації на комерційних умовах іншим заінтересованим суб’єктам.

Негативні умови виникають і у зв’язку із значним скороченням чисельності селянських (фермерських) господарств у деяких регіонах України через відсутність належного науково-технічного, організаційного, методичного та іншого сервісного обслуговування нових землевласників, високу собівартість сільськогосподарської продукції, що виробляється та низькі ринкові ціни на неї, непомірно високі ціни на техніку, на пально-мастильні матеріали, відсутність реальних правових гарантій, які стимулювали б високопродуктивну фермерську працю.

Відчуваються необоротні соціальні витрати земельної реформи при передачі у приватну власність земель для інших форм господарювання – ведення особистого підсобного господарства, будівництва й обслуговування жилого  будинку і господарських будівель, індивідуального садівництва, дачного будівництва. Даються в знаки труднощі транспортного, агротехнічного обслуговування, дефіцит і підвищений попит на хімічні і органічні добрива, насіння, садильний матеріал, матеріальна неспроможність значної частини землевласників. Прийнята Верховною Радою України постанова про земельну реформу від 18 грудня 1990 р. (з наступними змінами і доповненнями) не забезпечила необхідних для проведення земельної реформи економічних, науково-технічних, методичних, організаційних і державно-правових гарантій.

Також можна побажали покращення Концепції роздержавлення та приватизації підприємств, землі і житлового фонду, схвалена Верховною Радою України у частині приватизації землі на підставі земельних бонів. Загалом перспективна ідея безоплатної приватизації земель за допомогою земельних бонів так і не була закріплена новим Земельним кодексом. В результаті цього права громадян України фактично ущемлені. Земельна реформа не задовольнила та й навряд чи могла задовольнити за такого підходу корінні інтереси людей, забезпечити їхню рівноправну участь в процесі перерозподілу земель на користь людини.

Зазначимо й інші негативні соціально-економічні наслідки земельної реформи: морально й фізично застарілі знаряддя сільськогосподарського виробництва, переважання рутинної фізичної праці приватних землевласників, недоступність сучасних технологій, переважання „чорного ринку землі”, відсутність дійових забезпечувальних правових механізмів, все це значною мірою дискредитує і гальмує прогресивне перетворення земельних відносин в Україні.

В екологічному аспекті функціонально призначення землі в житті людини довгий час не приділялося належної уваги, а часто і мало місце і пряме ігнорування на різних рівнях державної діяльності. Результати такого ставлення до землі дуже швидко вдалися в знаки: деградація її якісного та кількісного складу, зниження родючості ґрунтів, розширення площ кислотних, забруднених земель, підвищення їх радіоактивності і як наслідок – сільськогосподарська продукція з перевищенням гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, розвиток багатьох ще не зрозумілих і не вивчених недуг, необоротні негативні зміни генетичного фонду живої природи і людини. Земельна реформа має стати складовою екологічної реформи, забезпечення якої здійснюється за допомогою екологічного законодавства. Цей базовий принцип закладений у Законі України „Про охорону навколишнього природного середовища”, який постійно ігнорується при регулюванні земельних правовідносин.