Земельна реформа: сучасний правовий стан та розвиток

Окреслені напрями земельної реформи, на мою думку, є загальними й можуть бути притаманні реформуванню земельних правовідносин на будь якому його етапі.

Сучасною наукою, щодо земельної та аграрної реформ в Україні та проблем, що постають в процесі їх втілення, займаються такі вчені як В.З. Янчук, В.І. Андрейцев, В.І. Семчик, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, О.О. Погрібний, Н.І. Титова, А.М. Статівка, а також В.В. Носік, В.І. федорович, П.Ф. Кулінич, В.К. Гуревський, В.М. Трегобчук,  Д.С, Добряк та інші.

Ми не можемо погодитися з думкою про те, що земельна реформа вважається невід’ємною складовою частиною аграрної реформи [7, с.72-73], адже завдання земельної реформи значно відрізняється від завдань, що стоять перед аграрною реформою. Завдання першої, з точки зору агропромислового виробництва є більш вузькими і обмежуються як правило цільовим та ефективним використанням сільськогосподарських угідь. Проте зважаючи на біосферне і загально-екологічне значення земельних ресурсів, насамперед ґрунтового покриву, завдання земельної реформи слід вважати надзвичайно широкими й багатоаспектними, оскільки йдеться при цьому про ресурсо-екологічну безпеку існування людства та суспільного прогресу в цілому.

Звідси виникає запитання: у якому співвідношені нині перебувають аграрна та земельна реформа в нашій державі? Беручи до уваги цілі та завдання цих реформ і фундаментальне положення, що земля в аграрному секторі економіки є як територіальною базою виробництва так і основним, незамінним виробничим ресурсом, найважливішим чинником виробництва у рослинництві, можна зробити цілком закономірний, на нашу думку, висновок. Він полягає в тому, що аграрна та земельна реформи -  це, по суті, два взаємопов’язані але відносно відокремлені і самостійні процеси. Вони вирішують велику кількість трансформаційних завдань у сфері вдосконалення аграрних і земельних відносин, які досить часто перетинаються та взаємодоповнюються.

Земельна реформа за своєю суттю та характером значно ширша, ніж тільки перетворення земельних відносин на селі. Все це зумовлює необхідність науково обґрунтованого і всебічно виваженого підходу до практичної реалізації завдань трансформації в Україні земельних відносин та адаптації їх найкращим чином до ринкових умов господарювання.

Початок формування концептуальних основ земельної реформи і приватизації був закладений Земельним кодексом Української РСР та постановами „Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР”, „Про земельну реформу”, що були прийняті в грудні 1990 року.

Істотними віхами в формуванні та удосконаленні законодавства про земельну реформу слід також вважати закони України „Про селянське (фермерське) господарювання”, „Про колективне сільськогосподарське підприємство”, „Про форми власності на землю”.

Але все ж таки початковим етапом подолання державної монополії  на земельну власність слід вважати Земельний кодекс України в новій редакції (1992 р.). Закони України „Про форми власності на землю” та інші, у відповідності з якими введені колективна та приватна форми власності. Визначено також, що розпоряджаються землею ради, які в межах своєї компетентності передають землю у власність і вилучають її.

Важливою правовою  нормою в Земельному кодексі України є надання земель у тимчасове користування на умовах оренди. Тепер орендарями можуть бути не тільки сільські, селищні, міські та районні ради, а й власники землі – окремі громадяни, які мають землю в приватній власності, колективні сільськогосподарські підприємства, а також землекористувачі, земля яким надана в користування.

Одне з основних концептуальних положень є також положення про платність землеволодіння та землекористування.

Нові засади земельних відносин закладено в Земельному кодексі України 2001 року, який найповніше відповідає концепції земельної реформи, започаткованої в нашій державі ще постановою Верховної Ради Української РСР „Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 року № 563-XII. Кодекс разом з іншими нормативно-правовими актами України покладений на рівні суспільно-економічних умов регулювати суспільні відносини щодо володіння, користування і розпоряджання права на землю громадян, юридичних осіб і держави, раціонального використання та охорони земель.

Система програмних заходів України на 2000-2005 роки і подальшу перспективу передбачає розвиток відносин власності на землю, ведення земельного кадастру і оцінку землі, розвиток ринку та іншої нерухомості, трансформацію земельних відносин у сільськогосподарському виробництві, реформування земельних відносин у містах та інших поселеннях, розвиток іпотечного кредитування платежів, моніторинг земель [8. с.390]

Метою земельної реформи в 2001-2005 роках є забезпечення ефективного використання та підвищення цінності земельних ресурсів, створення оптимальних умов для суттєвого збільшення соціального, інвестиційного і виробничого потенціалу землі, перетворення її у самостійний фактор економічного зростання.

Формування земельних відносин у найближчі п’ять років має базуватися на принципах:

• непорушності права приватної власності на землю;
• включення землі у ринковий обіг;
• соціальної справедливості у перерозподіл земель, що перебувають у державній та комунальній власності;
• поєднання високої економічної ефективності та екологічної безпеки використання земель;
• узгодженості темпів і основних напрямків реформування земельних відносин та відносин в аграрному секторі економіки [9, с. 3].

За новим Земельним кодексом України суб’єктами права власності на землю визначаються громадяни та юридичні особи, територіальні громади і держава. Громадяни та юридичні особи є суб’єктами права власності. Новий суб’єкт права власності – територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування щодо земель комунальної власності.  Держава, як суб’єкт права власності на землю, реалізує це право через відповідні органи державної влади щодо земель державної власності.

Громадяни України можуть набувати права власності на земельні ділянки шляхом: придбання за договором купівлі-продажу; дарування; міни; іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі землі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Щодо купівлі – продажу то  Закон України „Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу Х „Про перехідні положення Земельного кодексу України, щодо терміну на продаж земельних ділянок” від 19.01.2010 року № 1783-17,  встановлено умову, що до 1 січня 2012 року, громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України – власники земельних часток (паїв) не можуть продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Іноземним громадянам та особам без громадянства надається можливість набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Право власності на земельні ділянки вони можуть набувати у разі придбання їх за договором купівлі-продажу, дарування, іншими цивільно-правовими угодами, шляхом викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їх на праві власності, у разі прийняття спадщини. Проте землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Законодавче та нормативне забезпечення земельної реформи

 

Здійснення земельної реформи в Україні неминуче пов’язано з удосконаленням правового регулювання земельних відносин, що останнім часом набувають особливої актуальності. На сучасному етапі у складі земельного законодавства налічується приблизно 80 нормативно – правових актів. Земельне законодавство ґрунтується на таких принципах: пріоритетність права приватної власності на землю, реформуванні колгоспно-радгоспної системи, створення ринку землі, рівності усіх суб’єктів права власності та господарювання, конкуренції у виробництві продукції.

Правовими засадами (підставами) здійснення земельної реформи є нормативні акти, прийняті з метою запровадження земельної реформи та спрямовані на її здійснення.

Правові норми таких нормативно-правових актів виступають як юридичні підстави виникнення земельних правовідносин у цій сфері, їх зміни та припинення.

До них, зокрема, доцільно віднести такі:

1. Норми Конституції України (ст.13, 14), які передбачають особливості виникнення прав на землю та їх гарантованість;
2. Норми Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р., з наступними змінами та доповненнями, які визначили законодавчі засади приватизації як процесу безоплатної передачі ділянок громадянам та їх об’єднанням їз земель держави; норми Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року;
3. Узагальнені положення також містяться у Прикінцевих відповідно, Перехідних положеннях Земельного кодексу України, які за змістом, а не за формою можна віднести до таких, що регулюють певний період земельних правовідносин у сфері здійснення земельної реформи;
4. Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року „Про земельну реформу” (зі змінами та доповненнями) – разовий нормативно – правовий акт, який визначив вихідні організаційно – правові та інституційні заходи здійснення земельної реформи в Україні;
5. Постанова Верховної Ради України „Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі” від 13 березня 1992 року, яка передбачила додаткові заходи щодо ефективного реформування земельних правовідносин;
6. Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду, схвалена Верховної Радою України в 1991 році, що визначила основні принципи і напрямки реформування земельних правовідносин шляхом приватизації та відчуження земель у держави в комплексі демонополізації майна державних підприємств та об’єктів житлового фонду;
7. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року „Про приватизацію земельних ділянок”, який передбачив форми безоплатної передачі земельних ділянок у приватну власність громадян;
8. Закон України  „Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва” від 14 вересня 2000 року;
9. Закон України „Про землеустрій” від 22 травня 2005 року;
10. Закон України „Про оцінку земель” від 11 грудня 2003 року.
11. Наказ, Інструкція Державного Комітету України по земельних ресурсах “Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі” від 04.05.1999 р. № 43, який передбачає порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею,договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі (додається) і зареєструвати її в Мін'юсті України у встановленому порядку.
12. Вагомий внесок у розвиток земельної реформи в Україні забезпечили Укази Президента України:

а) „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1992 року;

б) „Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям„ від 8 серпня 1995 р.;

в) „Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності” від 12 липня 1995 р.;

г) „Про захист прав власників земельних часток (паїв)” від 21 квітня 1998 р.;

д) „Про основні напрямки розвитку агропромислового комплексу України „ від 29 квітня 1998 р.;

е) „Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення” від 19 січня 1999 р.;

д) „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від 3 грудня 1999 р.;

е) „Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення” від 19 січня 1999 р.;

є) „Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення” від 4 лютого 2000 року;

ж) „Про Основні напрямки земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки” та інші.

10) Інші підзаконні  акти, спрямовані на реформування  земельних правовідносин:

а) Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2005 року, „Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)”;

б) Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затверджений наказом Держкомзему України від 15 лютого 1993 року № 10;

в) Тимчасовий порядок проведення робіт по видачі державний актів колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у тому числі створеним на основі радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств на право колективної власності на землю, затверджений наказом Держкомзему від 15 березня 1995 року;

г) Порядок відмічення в паспорті громадян України факту передачі у приватну власність земельних ділянок, затверджений наказом МВС України та Держкомзему України 12 липня 1993 року;

д) Положення про порядок встановлення та закріплення меж існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будівель, затверджене наказом Держкомзему, Держкоммістобудування, Держкомжитлокомунгоспу, ФДМУ від 5 квітня 1996 року [10, с.230-233]