ДНІПРОПЕТРОВСЬКА  ОБЛАСНА РАДА

ОБЛАСНИЙ КОМУНАЛЬНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД 
"ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА "СТРАТЕГІЯ" 
 
 
 

Факультет управління

Кафедра «Економіка підприємства» 
 
 
 
 
 
 

Науково-дослідна робота 

З дисципліни «Економіка зарубіжних країн»

на тему : «Сучасний стан економіки Куби» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконано: група У-11-51

Мигленко  Є.Ю.

Перевірено:Старший  викладач

Стенічева І.Б. 
 
 
 
 

м.Жовті  Води

2011р. 

                                                 Зміст 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Економіка Куби є однією з найбільш націоналізованих у світі. Найвищі темпи колективізації зафіксовані у перші два післяреволюційних роки, коли у власність держави і під її управління перейшла більшість промислових і гірничодобувних підприємств, будівельних організацій, значна частина фінансових установ, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, а також близько третини сільськогосподарського виробництва.

     Роль  ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл коштів і проміжних товарів  відбувається через планувальні  органи, а більшість споживчих товарів розподіляється централізовано через систему нормування.

     Ембарго Куби з боку США і згортання економічних зв'язків із країнами Східної Європи і колишнього СРСР поставили Кубу у тяжке економічне становище. З метою виходу з кризи керівництво країною приступило до здійснення реформ, спрямованих на поступове впровадження елементів ринкової економіки. Не відмовляючись від централізованого керівництва економікою, воно пішло на підвищення господарської самостійності державних підприємств, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення мережі комерційних банківських структур.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.Національний дохід та сільське господарство.

     Обсяг реального сукупного суспільного  продукту у період з 2008 по 2010 рік щорічно зростав у середньому на 5,7%. На 12 квіт. 2011 – склав 44,8 %.

     ВВП зріс на 2,9% у 2011році.Економічному зростанню сприяли зусилля, початі кубинським урядом для залучення іноземних інвестицій, легалізація долара у внутрішніх розрахунках, а також розвиток індустрії туризму. Однак існує ряд стримуючих факторів, наприклад, низькі врожаї цукрової тростини, а також застій у державному секторі, що до цього часу домінує в економіці. У 2009 році приріст ВВП, за офіційними даними, становив 2%.

     Економічна  політика, яка проводилася кубинським керівництвом у перші роки після революції (1959-1963) і була спрямована переважно на розвиток важкої промисловості, закінчилася провалом, і на зміну їй прийшла нова, орієнтована на відродження традиційного виробництва цукру. Нова економічна стратегія проголошувала розвиток скотарства і виробництво цитрусових. Обсяг виробництва цукру на Кубі в 2009 році становив у середньому близько 8,1 млн. т на рік, а в 2010 році збільшився до 12,3 млн т. Тоді через нестачу пального, добрив і пестицидів виробництво цукру в країні різко скоротилося і становило в середньому менше 5 млн. т. на рік. У 2011 році , на початку сезону збирання цукрової тростини, близько двох третин сільськогосподарської техніки, необхідної для збирання, простоювало через нестачу грошей для її ремонту (приблизно 200 млн. дол.).

     Наслідком великих капіталовкладень у виробництво  м'ясомолочної продукції і розведення цитрусових культур стало значне збільшення обсягу виробленої в цих  галузях продукції порівняно  з дореволюційним рівнем. У той же час виробництво тютюну, кави, рису, бобів і овочів - традиційних сільськогосподарських культур, що складають основу "нецукрового землеробства", - залишалося практично стабільним або знижувалося. Скрутне становище в сільському господарстві змусило кубинський уряд внести тверде раціонування продовольства.

     2.Промисловість.Енергетикака

       Близько 45% зовнішньоторговельного обігу Куби доводилося на країни Європи, 39% — на країни Латинської Америки й Канади й 16% — на Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Пріоритетними стали відносини з Канадою, країнами ЄЕС, Китаєм і Японією.

     Самим коштовним корисним копалинам на Кубі є нікель, запаси якого становлять майже 10% розвіданих світових запасів; поклади нікелевої руди розташовані  на східному краї острова. Виробництво  нікелевого концентрату здійснюється на двох побудованих США гірничо-металургійних комбінатах, В 2008 році на Кубі було зроблено близько 40 тис. т нікелю; до 2009 року обсяг виробництва перевищив 60 тис. т. Крім нікелю, на острові ведеться видобуток залізної руди, хрому, кобальту й міді.

     Джерелом  більше 60% вироблюваної на Кубі енергії  є нафта. Кількість нафти, що добувається  в країні, невелика, тому основну  частину споживаної нафти становлять поставки з-за кордону. Хоча проведені  в країні пошуки нафтових родовищ дали позитивний результат, в 2009 році на Кубі було добуто лише 971 тис. т нафти. У країні є 3 нафтопереробних заводи, всі вони були побудовані до революції, два за допомогою США й один — Великобританії. Загальна потужність електростанцій, здебільшого теплоелектростанцій перевищила 18 млн. кВт.

     Уряд  Куби вживає зусилля, спрямовані на інтеграцію економіки країни в економічну систему  країн Латинської Америки й Карибського  басейну й розширення діапазону  економічної діяльності за допомогою  створення в різних галузях спільних підприємств із європейськими, канадськими й латиноамериканськими компаніями.

     Державний сектор, охоплює 32,6% сільгоспугідь (агропромислові комплекси, сільськогосподарські підприємства, ферми молодіжної армії праці, господарства місцевих органів народної влади та ін.), кооперативний сектор з 63,6% сільгоспугідь, і частки селянські господарства, що обробляють 3,8% земельних угідь. У сільське господарство державою було вкладено 140 млн. дол. (в основному для придбання комбікормів для худоби). Якщо врахувати, що в цю галузь щорічно направлялося більше мільярда доларів, а ефективність сільськогосподарського виробництва практично залишилася на тім же рівні, то можна представити напруженість положення з матеріальним забезпеченням цього сектора економіки.

     Найбільшу вагу займають кооперативні форми користування землею й серед них особлива роль приділяється UBPS (Базові одиниці кооперативного виробництва), які нараховують близько 2500 господарств, роблять 22% овочів, 42% молока, 36% цитрусових, 16% фруктів, 38% рису, 22% кава, 12% коренеплодів і 7% тютюну.

     Цукрова промисловість є однієї із провідних  галузей економіки Куби. Потенційні потужності 156 цукрових заводів Куби в стані переробити в добу 670 тис. т цукрового очерету, що теоретично може забезпечити виробництво 9-9,5 млн. т цукру в рік.

     Куба  змогла досягти стабільного виробництва  цукру на рівні 7-8 млн. т у рік, з яких 3-3,5 млн. т поставлялося в  СРСР. У минулому відносно високі показники  галузі базувалися переважно на екстенсивному  способі розвитку цукрової промисловості.

     Відомо  більше 50 продуктів, одержуваних з  відходів цієї коштовної біологічної  сировини й з успіхом реалізованих на міжнародних ринках (штучні волокна, фарби, пластмаси, сировина для виробництва  паперу й тех. гуми, кормові добавки для худоби й т.д.). У майбутньому Куба має намір довести кількість похідних цукрового очерету до 100 найменувань. Цей напрямок визнаний одним із пріоритетних у реалізації науково-технічного прогресу на Кубі.

     Після 5 років бездіяльності, став до ладу великий агропромисловий комбінат «Мануель Сангілі» у провінції Пінар-Дель-Ріо. На ньому, поряд з виробництвом основного продукту — цукру, на основі найсучасніших технологічних процесів виробляється випуск патоки.

     Велика  увага також приділяється очеретяному рослинництву, розширення посівних площ на кращих землях, доведенню зрілості очерету до необхідних меж. З метою створення зачепила для майбутніх сафр вироблення цукру в сезон планується в межах трохи нижче 4,3 млн. т і одночасно будуть інтенсифіковані посадки на нових площах з дотриманням передових агротехнічних вимог. Розпочато в промислових обсягах виробництво екологічно чистого цукру, при вирощуванні якого, так само як і в ході індустріального процесу переробки, не застосовуються хімічні продукти. Ціни на екологічно чистий цукор на світовому ринку в три рази перевищують ціни на цукор звичайних сортів. Лідером національного виробництва зазначеного продукту є завод «Карлос Баліньо» у провінції Лас Вільяс. В 2009 р. він випустив 4,2 тис. т. екологічно чистого цукру. У цілому щорічні потреби світового ринку по зазначеному виді цукру становлять 200 тис. т. Розгортання програми виробництва екологічно чистого цукру, по оцінках кубинських експертів цукрової промисловості, дозволить Кубі в перспективі найближчого років зайняти провідні позиції серед продуцентів цього товару у світі.

     Росія зберігає лідируюче місце в споживанні кубинського цукру-сирцю, однак, його поставки в Росію здійснюються в  основному через фірми третіх країн. В 2010р. Росія імпортувала 4,02 млн. т кубинські цукру-сирцю (в 2005р. — 2,08 млн. т), що склало 63% цукрового експорту Куби.

     Відбувається  розширення сфер іноземних інвестицій: були створені перші спільні структури  в банківській сфері (іспанський партнер Caja de Madrid) і в страхуванні (із британською фірмою Lambert Fenchurch).

     Поряд з ростом обсягів прямих інвестицій в економіку Куби вкладених іноземних  компаніями, відзначається помітна  активність із боку закордонних інвестиційних  фондів, що створюють спеціалізовані структури для обслуговування кубинського ринку. До їхнього числа відносяться британські Beta Gran Caribe і Commonwealth Development, що мають на Кубі свої представництва й спільні з кубинцями фірми, що управляють фінансами фондів на Кубі.

     Потреби Куби в промисловому і транспортному обладнанні, а також в нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировина і багато які види основних продуктів живлення також поступають через рубіж. Понад 80% експортних надходжень Куба отримує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель, сигари і рибопродукти. На початку ХХІ ст. основні партнери по імпорту і експорту: Іспанія, Росія, Канада, Франція, Нідерланди, Італія, China and Venezuela. Джерелом понад 60% вироблюваної на Кубі енергії є нафта. Кількість нафти, що добувається в країні, невелика, тому основна її частина поставляється з-за кордонуУ країні є 3 нафтопереробні заводи, усі вони були побудовані до революції, два за допомогою США й один - Великобританії. Загальна потужність електростанцій, здебільшого теплоелектростанцій, у 2009 році становила 17,6 млн. кВт, а в 2010перевищила 19 млн. кВт.

     3.Банківська система

     Основна грошова одиниця Куби — песо, рівний 100 сентаво. Заснований в 1948 році Національний банк Куби був центральним банком країни, однак в 1960 році, коли всі приватні банки, як кубинські, так і іноземні, були націоналізовані, він взяв на себе й всі інші банківські функції.

     Протягом  останнього десятиліття банківська система Куби перетерпіла істотні  зміни, розвиваючись і вдосконалюючись  відповідно до вимог нової економічної  ситуації.BICSA проводить всі типи банківських операцій, включаючи відкриття поточних рахунків приватним особам, а також бере активну участь у внутрішньому фінансуванні в конвертованій валюті виробництва процесів і послуг, призначених на експорт і для реалізації усередині країни. За п'ять років існування банку, його клієнти скористалися кредитами на 800 млн. дол.

     З появою BICSA у кубинській банківській системі був покладено початок створенню цілого ряду недержавних банківських і фінансових установ у Групу АТ «Новий Банк» ( El Grupo de Nueva banca).

     Сучасна банківська системи Куби включає  також мережу небанківських фінансових. установ – так званих фінансових компаній: Finca, Finatur, Fimelca, Finagri і ін. (більше десяти), створення яких звичайно пов'язане з напрямками роботи окремих галузей економіки, і уповноважених проводити операції фінансового посередництва, крім депозитів.

     Фінансові компанії ведуть активну роботу із залучення іноземного капіталу шляхом створення спільних фінансових організацій із закордонними партнерами. Як правило, іноземний партнер має більшу частку в їхньому статутному капіталі й здійснює загальне керування спільним підприємством.

     Основними кредиторами Куби були Японія (20,6%), Аргентина (14,5%), Франція (10,6%), Іспанія (10,5%), Великобританія (9,9%). З латиноамериканських країн (крім Аргентини) найбільша заборгованість є перед Мексикою (4,0%).

     4.Внутрішня і зовнішня торгівля

     Практично вся внутрішня торгівля на Кубі знаходиться в руках держави. Розподіл товарів відбувається переважно за картковою системою. Обмежена кількість ненормованих товарів вільно продається за високими цінами, що встановлюються державою; визначені квоти на дефіцитні товари тривалого користування, наприклад, на телевізори і пральні машини, виділяються підприємствам, які, в свою чергу, здійснюють продаж цих товарів за високими цінами своїм співробітникам. Як і в інших країнах з неринковою економікою, на Кубі існує "чорний" ринок, наявність якого в поєднанні з корумпованістю державних чиновників певною мірою пом'якшує існуючу розподільчу систему.