Стан сучасної української дитячої періодики

 

План

Вступ…………………………………………………………………………………4

Розділ I. Стан сучасної української дитячої періодики………………………7

Розділ  II. Класифікація, зміст і структура дитячих газет та журналів……17

2.1. Пізнавальні періодичні видання…………………………………………..21

2.2. Розважальні періодичні видання…………………………………………33

2.3. Навчальні періодичні видання……………………………………………35

2.4. Художні періодичні видання………………………………………………39

2.5. Наукові періодичні видання………………………………………………42

Висновки………………………………………………………………………….44

Список використаних джерел…………………………………………………..47

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Сучасна українська дитяча періодика – одна з галузей  дитячої літератури. Нині в Україні зареєстровано понад 50 періодичних видань, адресованих дітям. Актуальним є питання змістового наповнення дитячих журналів та газет, їх відповідність вимогам, які ставляться до друкованої продукції, призначеної для дитячого читання.

Дитячі періодичні видання  покликані популяризувати провідні пізнавальні та педагогічні ідеї, знайомити юних читачів із творами  сучасних українських та зарубіжних письменників, розповідати про нові досягнення та події у житті людства, пропагувати морально-етичні норми суспільства, усталені цінності народу, сприяти формуванню національно-свідомої особистості, а разом з тим врахувати читацькі інтереси, можливості та особливості сприйняття інформації дітьми певної вікової категорії.

До цього часу були спроби огляду сучасних періодичних видань [35,69], в яких мали місце узагальнені думки, висловлені з приводу окремих журналів. Провідні журналісти, психологи, літературознавці, вчені України, Росії, зарубіжжя, розглядали різні аспекти сучасної дитячої періодики та аналізували жанрово-тематичний аспект літератури для дітей у XX столітті: Н. Вернигора, І. Гавриленко, О. Гайворонська, В. Гутенна, А. Костецький, А. Москаленко, М. Тимошик, Л. Петрик, В. Іваненко, М. Ханин, Л. Шеремет, Л. Колесова, М. Алексеева, Г. Корнеева, Є. Огар, Т. Давидченко.

Є. Огар у своєму дослідженні зазначає, що у сучасному журналістикознавчому науковому дискурсі термін "дитяча періодика" використовують для позначення масиву періодичних видань, створених спеціально для дитячої, читацької аудиторії з урахуванням психофізичних можливостей, вікових потреб, та особливостей сприйняття [34,4]. І саме ця галузь залишається найменш дослідженою.

Небагату джерельну базу становлять праці радянських вчених, які розглядали дитячу періодику  в контексті ідеологічного впливу, комуністичного виховання та агітації серед дітей різних вікових груп (Л. Колесова, М. Алексєєва, М. Холмов), а також дослідження 90-х рр. ХХ ст., присвячені  історії розвитку української дитячої преси та аналізу окремих видань (В. Передирій, Г. Корнєєва, Л. Кусий та ін.). Для здійснення типологічного аналізу дитячої періодики корисними є праці Є. Огар, публікації Н. Кіт, Т. Давидченко.

Кількість періодичних видань для  дітей у державі свідчить про  рівень її цивілізованості, культури, інтелекту, а також про перспективи  її розвитку, її майбутнє. Нове покоління  повинно формуватися під впливом  вдалої державної політики, сім'ї, громадськості  та джерел інформації, які гарантуватимуть  повноцінний всебічний розвиток дитини [1,214]. Нам здається, що думка про занепад дитячої журналістики, у зв'язку з ростом впливовості телебачення, є хибною, оскільки телебачення, або ж комп'ютер, в жодній мірі не замінює періодики – це різні засоби інформації, що по-особливому впливають на інтелектуальну діяльність дитини.

Об’єктом нашого вивчення є дитячі журнали та газети періоду незалежності України (1991-2010 рр.).

Предметом нашого дослідження стали зміст та структура дитячих періодичних видань.

Мета роботи − у з’ясуванні стану сучасної української дитячої періодики, визначенні її тематичного і жанрового спрямування, ролі у формуванні розвиненої, національно свідомої, гармонійної особистості.

Відповідно до мети визначені завдання дослідження:

1. З’ясувати стан сучасної української дитячої періодики.
2. Проаналізувати зміст та структуру дитячих часописів, зокрема визначити поле тематико-проблемних питань, жанрово-стильові параметри та дидактичне спрямування текстів.
3. Вказати на роль та значення дитячої періодики як засобу формування особистості дитини.

Аналізуючи текстуальну  площину сучасної періодики, опираємось на загальні принципи системного аналізу  художнього твору, використовуємо описовий та порівняльний методи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  I. Стан сучасної української дитячої періодики

 

Однією з прикмет сьогоднішнього літературного процесу в Україні  є розмаїття періодичних видань. Однак поряд з тим виникає  проблема періодичних видань, адресованих  дітям. Це не є питання кількості газет та журналів для дітей, що були видані і видаються протягом 19 років незалежної України, це питання якості інформації та смислового навантаження, які несуть дитячі видання [28,55]. “Розважаючи та інформуючи, навчати, виховувати і розвивати” [16] – саме таким гаслом означує мету виходу у світ будь-якого дитячого журналу Н. О. Кіт. Реалізація поставленої мети залежить від того, яка інформація буде закладена у видання: які твори, на яку тему, якого жанру будуть пропонуватися читачам, які ілюстрації їх будуть супроводжувати тощо.

Кожне українське періодичне видання  також має мати національне спрямування, адже покликане сприяти не тільки всебічному розвитку дитини, а й формувати свідомість нового покоління.

У сучасному журналістикознавчому науковому дискурсі термін “дитяча періодика” використовують для позначення масиву періодичних видань, створених спеціально для дитячої читацької аудиторії з урахуванням вікової диференціації, психофізіологічних можливостей, когнітивних потреб та особливостей сприйняття [34,4]. Однак серед різних журналістських явищ українська дитяча періодика як специфічна галузь залишається найменше дослідженою.

Все ж таки, дитяча періодика з моменту її виникнення завжди була і є одним з основних комунікативних каналів, за допомогою якого до дитини надходила інформація різного змісту та форми. Слід зазначити, що типовим для українських дитячих періодичних видань 30-х рр. було публікування літературних текстів, які можна поділити на дві групи: художні і нехудожні. Твори художньої літератури (казки, оповідання тощо), адресовані дітям, розвивали емоційну сферу особистості, допомагали засвоїти основні моральні принципи, здійснювали виховну функцію. Вони не були створені спеціально для періодики, зазвичай, це були передруки творів українських та зарубіжних письменників (Т. Шевченка, І. Франка, О. Іваненко, М. Трублаїні, Д. Дефо, Г. -Х. Андерсена та ін.). Порівнюючи з сучасною періодикою, можна вказати на той факт, що таких передруків зараз немає, а їхнє місце займають твори сучасних письменників, маловідомих, хоча вони також виконують ті ж функції, що й твори художньої літератури 30-х років.

Тексти нехудожнього характеру  – замітки, статті, оповідання (науково-художні), нариси та ін. – специфічна група, оскільки їх створення завжди залежало від  реальних пізнавальних потреб читацької  аудиторії, психічного розвитку та можливостей  сприйняття. Метою таких публікацій було донести до дітей зрозумілою мовою знання про системність  навколишнього світу, охарактеризувати окремі предмети та явища і пояснити причинно-наслідковий зв'язок між  ними, розкрити дітям сутність наукових понять і навчити оперувати ними у подальшій пізнавальній діяльності. Особливістю нехудожніх текстів  є ще й те, що їх створювали спеціально для публікації у дитячих періодичних  виданнях. У більшості сучасної періодики нехудожні тексти є обов’язковою рубрикою, з яких діти виносять лише позитивні пізнання про навколишній світ.

Доречно зазначити, що публіцистика стає дитячою тоді, коли відповідає основним вимогам своєї аудиторії: задовольняє потребу у пізнанні (найголовнішу дитячу потребу) і цікавість дитини певного віку, використовує такі форми і послуговується методами впливу, враховуючи психологічно-вікові особливості дитячого сприймання. Важливою особливістю дитячої публіцистики є її орієнтація на вік свого читача, оскільки діти 5–7, 8–9 чи 10–12 років мають різний психічний розвиток, різні потреби та інтереси, а також різні мотиви щодо читання. Відомості про вік читацької аудиторії необхідні для формування мети публіцистичного твору і вибору засобів для її найефективнішої реалізації [36, 67].

У різні періоди дитинства  формується певна позиція, система  ставлення до себе і до оточення. Це впливає і на специфічні потреби  у читанні, і на коло читацьких  інтересів. Читачі різних вікових груп виокремлюють у творах певні компоненти (епізоди в сюжеті, конкретні деталі, вчинки персонажів тощо), які впливають на враження від прочитаного. Читання дитячої періодики вводить дитину у своєрідний світ взаємопов’язаних інтелекту і гри, вчить цікавитися новими подіями та явищами, перейматися суспільними проблемами, брати участь у спільній справі (конкурси, вікторини, колекціонування), а значить готує її до активної громадської участі в майбутньому.

На жаль, незаперечним є той факт, що дитячим періодичним виданням не завжди під силу конкурувати із телебаченням та інтернетом як основними засобами інформації. Але редакційні колегії більшості з них (“Барвінок”, “Пізнайко”, “Однокласник”) вміють зацікавити маленьких читачів грою, хвилюючими художніми текстами, цікавими завданнями, конкурсами. Важливим  моментом є залучення читачів до співпраці: друкування на сторінках часописів дитячих творів, малюнків, розповідей, фотографій, листів.

У нашій державі існують певні проблеми розвитку дитячої періодики, які можна умовно поділити на видавничо-фінансові та освітньо-виховні.

Отже, до останніх можна віднести й той факт, що тогочасний дитина-читач “починався”, по суті, з 8–9, а часом і з 10 років. Це зумовлено історичними, культурними, освітніми чинниками. Натомість сьогодні ми маємо чіткішу диференціацію дитячої аудиторії. Сучасні твори пізнавального характеру можуть бути розраховані для сприйняття 3–4 і 5–7-річних малюків. Слід сказати, що для цих груп читачів не було жодного періодичного видання у 30-х рр. ХХ ст. Лише у галицькому часописі “Дзвіночок” трапляються короткі віршовані твори у супроводі веселих, динамічних, не перенасичених деталями ілюстрацій, які дитина 3-4 років могла зрозуміти. Діти 5-7 років (вік “чомучки”) були швидше слухачами, а не читачами. В таких виданнях як “Дзвіночок”, “Світ Дитини” траплялись опубліковані листи від батьків 5-7-річних дітей, в яких описано з яким нетерпінням малюки чекають нового числа, щоб довідатись про щось цікаве і нове. Листи доповнювались фотографіями дітей, яких редакція називала “наші найменші читачі”. Специфічний характер розуміння літературного твору дітьми 8-9 років у тому, що вони частково налаштовані на наївно-реалістичне сприйняття і хочуть відчувати реальну присутність фантастичного героя. Діти цього віку виокремлюють  конкретні деталі у творі, які мають на них сильний естетичний вплив [7,51]. Через конкретну деталь дитина може відчути загальне, ще не цілком усвідомлене. Матеріали таких західних часописів як “Дитина”, “Світ Дитини”, “Дзвіночок”, “Вовченята”, “Веселка” могли частково задовольнити попит читачів цієї групи. Публіцистика для дітей цього віку представлена такими жанрами як оповідання (присвячені, насамперед, природознавчій тематиці), коротенькі замітки довідкового характеру, передруковані з енциклопедій, але адаптовані видавцями для дітей.

Але залишається помітним, що “не менше 90 відсотків яскравого  й барвистого обдається на лубочні картинки, грубуватий дизайн, псевдо українську, ніжну мову, не занадто вдалу  кольорову гаму й занадто дрібний шрифт. Та й герої трапляються хоч плач: “І будемо разом ми – песець рожевий і друг мій, блакитний олень”, – надруковано в дитячому журналі” [25,24]. Зрозуміло, що пізнавального, а тим паче розвивального змісту тут не прослідковується.

До видавничо-фінансових проблем відносимо й ті, які  стосуються дотримання гігієнічних, педагогічних норм дитячої періодики, адже й досі не існує комісії, яка б слідкувала за дотриманням цих норм. Також проблемним є й той факт, що на сьогодні в Україні зареєстровано 305 друкованих видань для дітей та юнацтва загальнодержавної сфери розповсюдження, тоді як загальна кількість зареєстрованих газет та журналів сягає 23 тисяч назв [34,6].

Згідно із вимогами чинного законодавства України право на отримання такої допомоги мають лише видання загальнодержавної сфери розповсюдження. Основною умовою розгляду питання про надання державної фінансової допомоги є складне фінансово-економічне становище періодичного друкованого засобу масової інформації , наявність збитковості в результаті фінансово-господарської діяльності. При цьому кошти надаються лише на закупівлю паперу та покриття витрат на поліграфічні послуги [34,6].

Звісно, що час диктує необхідність створення  інших підходів щодо врегулювання цих  питань. Скажімо, щодо вироблення механізму  надання фінансової підтримки виданням, які вже зарекомендували себе на ринку інформаційних послуг, мають  читацьку аудиторію, скажімо, для збільшення їх тиражів, поліпшення художньо-поліграфічного оформлення.

Позитивним є той момент, що, порівнюючи тиражі дитячих періодичних видань за 2001 та 2010 роки, дізнаємося про те, що кількість їх збільшилися в приблизно в 3 рази. Наприклад, найбільший середній разовий тираж має журнал “Пізнайко” – 74 тисячі примірників. Щодо дитячих газет, то їх кількість і тиражі мають, на жаль, тенденцію до зниження.

Звісно, що зумовлено це, перш за все, умовами розвитку інформаційного ринку, який керується своїми вимогами і законами. Дитяча та юнацька періодика – з тієї категорії видань, яким важко вижити в сучасному інформаційному просторі – їхня конкурентоспроможність невисока. А покликання якнайвище – збагачувати молоде покоління знаннями, культурними надбаннями, знайомити з традиціями українського народу,  сприяти вихованню особистості  юного українця.

Тому Українська держава  приділяє увагу вихованню підростаючого  покоління. Зокрема, у 2009 році проведено  нараду за участю представників органів влади “З любов’ю і турботою про дітей”, на якій обговорено проблеми виховання, навчання та оздоровлення підростаючого покоління. У рамках Державної бюджетної програми підтримки дитячої періодики, яку реалізує Державний комітет телебачення і радіомовлення, з року в рік підтримуються видання для дітей та юнацтва. Проте, на жаль, коштів, що передбачаються в державному бюджеті на зазначені цілі, недостатньо. Саме тому питання державної підтримки періодичних видань залишається гострим і болючим.