Стан сучасної української дитячої періодики

У вересні 2002 року Комітет розробив Порядок надання державної фінансової допомоги засобам масової інформації, і відтоді надає фінансову підтримку виданням в межах коштів, що передбачаються щорічно в державному бюджеті за програмою “Фінансова підтримка преси”.

Щодо попиту на дитячі періодичні видання, варто зазначити, що для  дошкільнят і молодших школярів – це період, коли батьки ще керують процесом читання. Далі “в літературі” лишаються тільки ті діти, яким батьки і педагоги змогли прищепити любов до читання. У подальшому дитяча читацька аудиторія зменшується – її забирає телевізор і комп’ютер.

Точаться полеміки щодо якості мови україномовних видань, адже це може бути причиною малого попиту на них. Але, як зазначає О. Волосевич, редактор дитячих журналів “Ангелятко” та “Ангеляткова наука”, що “високоякісних україномовних видань є “дуже мало”” [40,5]. Так, їх є “не дуже багато”, але вони є.

В принципі, високоякісної дитячої періодики і не потрібно “дуже багато”, адже родина все одно передплачує не п’ять-десять дитячих видань, а одне-три. Головне, щоб високоякісна дитяча періодика охоплювала всі вікові категорії. Цього року для дитини будь-якого віку можна підібрати гарне видання. Інша річ, що придбати нові періодичні видання можна не всюди, оскільки радянська пресова мережа зруйнована, а потужної нової так і не створено. А це означає, що батьки часто вибирають видання просто за назвою в каталозі передплатних видань, не маючи змоги подивитися на журнал чи газету, перш ніж заплатити гроші, – їх просто нема в кіосках і поштових відділеннях.

Отже, гострою проблемою залишається відсутність розвиненої мережі для продажу видань. А це означає, що видання неможливо ані переглянути, ані купити (тут не йдеться про Київ та великі міста, але ж діти живуть не лише там). І друга проблема – передплата, в тому сенсі, що передплатники платять пошті за доставку їм передплачених видань, редакції платять пошті за доставку їхніх видань передплатникам, а от пошта, взявши гроші з обох, не завжди доставляє ці видання.

Сприяє  формуванню світогляду старшокласників журнал “Країна знань”, найменших діток цікаво і змістовно вчать журнали “Вулик”, “Яблунька”, воістину природознавчим джерелом став журнал “Юний натураліст”.

Робить  свій внесок у виховання підростаючого  покоління і періодика для  дітей та юнацтва з місцевою сферою розповсюдження, проте, як свідчить статистика, дитяча періодика видається далеко не в кожній області України, не в  кожній області надається фінансова  підтримка з місцевого бюджету  на підтримку книговидання.

Тривожить той факт, що на Вінниччині та Житомирщині  на сьогоднішній день не виходить жодного  друкованого періодичного видання для дітей та юнацтва [43]. Як позитив можна назвати той факт, що в цих областях тематичні сторінки та рубрики для дітей  ведуть суспільно-політичні газети місцевої сфери розповсюдження.

Щодо  періодичних видань, які видаються  на Черкащині, то можна назвати такі: “Весела перерва”, “Веселі уроки” та “Веселі картинки”, “Юний моделіст-конструктор”, “Задавака”, “Живой родничок”.

Має місце і той факт, що інколи видання зареєстровані  “для дітей” та “для юнацтва” не відповідають своїй високій місії, сучасним потребам виховання та освіти, не мають змістовного  наповнення, не спираються на традиції та досвід творчих попередників.

Важливо зауважити про  мову дитячих періодичних видань. Мова дитячої газети – особливий  різновид літературної мови, і вона має свої засоби виразності, дієвості, емоційності, свої естетичні ідеали.

Для дитячих видань характерний  так званий стандарт, закріплений  за певними тематичними, логічними  поняттями. Переважна більшість  газетних кліше (стандартів або стереотипів  мовлення) характеризується звичними функціями. Газета в багатьох своїх  жанрах користується стандартними засобами, розрахованими на багаторазове застосування і нерідко – на певний емоційний  вплив. Хоча газетні кліше консервативніші  і стійкіші порівняно, наприклад, із кліше художнього мовлення, але й  вони зношуються. Будь-який вислів, особливо той, що був розрахований на емоційний, експресивний вплив, із плином часу втрачає  свою виражальну силу, перетворюється на штамп і підлягає заміні чи оновленню. І не тільки через втрату виражальної  сили слід уникати такого негативного явища, як штампи, а й через негативне сприйняття їх читачами [6,7].

 Варто нагадати: штамп  – це такий часто повторюваний  засіб висловлювання думки, який  справляє негативне стилістично-змістове  враження (за цим розуміється  велика гама емоцій: від глузливої  посмішки до, на жаль, сильного  роздратування, – це вже залежить  від реакції кожного окремого  читача, його рівня володіння мовою тощо) [24,453].

На жаль, на сторінках  дитячих видань штампи з'являються  доволі часто. Штамп, вкладений в  уста дитини, спотворює мову та стиль  значно більшою мірою, ніж уживаний дорослим, бо він різко випадає  зі стилю дитячого мовлення і не помітити його неможливо. Так, неприродно звучать слова “На жаль, я не маю мовної практики” з вуст дев'ятирічної дитини (у надрукованому листі), або “об'єктом нашої сьогоднішньої розмови буде одна зворушлива подія” (з надрукованого в газеті листа третьокласників). Чи ось такі невиправдані використання стандартів уже з матеріалів доросліших авторів: “у 15 літ став круглим сиротою. Замінивши батька на посту двірника, Тігран водночас продовжує відвідувати школу, де вчиться на відмінно, і посилено працює над шахами. Школа, робота, шахівниця - таку непосильну ношу взяв на свої худорляві плечі юнак” [6;7].

Чомусь автор вважає, що, коли в юнака труднощі, то його плечі  обов'язково повинні бути худорлявими. По-справжньому комічне враження залишається від стилістично непоєднуваних слів “на посту двірника”.

А ось наступний уривок: “Надворі дощ. Темно. Раз у раз спалахує блискавка і гримить грім. У такі хвилини я почуваю себе у своїй світлій кімнаті особливо затишно”.

Здається, що все написано логічно. Та ось прислівникове сполучення “раз у раз аж” тричі використовується на одній сторінці [6,7].

Не дуже приємно сприймається вживання у тексті відомого сталого словосполучення “зі сльозами на очах”: “Іноді ми згадуємо своє минуле з радістю, а іноді – зі сльозами на очах”.

Через сторінку в листі  шестикласниці знову виявляються штамповані вислови: “Нам заздрять багато учнів школи, в тому числі і мій брат Сашко, який закінчив 9-й клас. Вони б теж хотіли піти в похід, але їх не повели. А от наша класна керівничка Марія Іванівна Шарій не побоялася взяти на себе відповідальність. І ми їй за це сердечно вдячні” [6,7].

“Взяти на себе відповідальність”, “за це сердечно вдячні” − надто заяложені вирази. Можна цю саму думку висловити іншими словами. До того ж, вони різко випадають зі стилю дитячого мовлення. Хоча, слід віддати належне тій дівчинці, вона уважно слухає розмови дорослих. Мабуть, часто звучали в їхньому спілкуванні ці звороти, учениця запам'ятала їх, а може вважає для себе зразком.

У надрукованому матеріалі  одинадцятирічного хлопчика читаємо  таке: “Коли в сусідів щось ламається, завжди кличуть Андрія, тому що він обов'язково полагодить. Звісно, Андрієві ще бракує досвіду, та він це розуміє і вчиться, не покладаючи рук”.

І тут штампи, стильова штучність яких у дитячих висловлюваннях все ж відчувається.

Є рубрика у “Зірці” “На конкурс “Цікаве перо”. Їй, час від часу, виділяють цілу сторінку. І от у маленьких матеріалах конкурсантів зустрічається: “І мене Руслан ніколи не залишає в біді, допомагає і словом, і ділом”, або: “Як кажуть – майстер на всі руки”, або ще: “з радістю погодився, моєму захопленню не було меж”. Коли в дитячі, природні розповіді вкраплено речення на зразок прочитаних, одразу помічаєш невластивість їх мові дитини, що сковує безпосередність дитячого стилю, заважає сприйманню вкладеного в той чи той контекст змісту.

Третьокласниця написала до газети про те, як вона провела літні канікули. Зокрема, розповіла, що її вкусив собака. І далі конкретний текст: “Після цього нам довелося повернутися додому. Мама повела мене до лікаря, і мені зробили уколи. Було дуже жаль, що трапилась така неприємність” [6,7].

Не можна не дивуватися з того, як маленькі діти “схоплюють” такі “дорослі” штампи, запам'ятовують їх і намагаються вживати у практичному мовленні.

За своєю психологією  діти схильні сприймати надруковане  слово як повчальну норму значно більшою мірою, ніж дорослі. Юному  читачеві важливо надати можливість розвиватися на високохудожніх зразках  публіцистики, художньої літератури. Суспільство мусить зробити все, щоб діти відчували до себе повагу та розуміння. Це потребує величезної відповідальності всіх дорослих і, передусім, журналістів, які працюють у дитячій періодиці [28,58].

Отже, хотілося б відзначити ще раз, що мета дитячої періодики та книги – всебічний розвиток юної особистості. Тому усім разом нам варто об'єднати зусилля для популяризації серед дітей і молоді здорового способу життя, підвищеннія рівня знань дитини про свої права, прищеплення юним українцям почуття гідності, патріотизму, чуйності, любові до рідного краю, природи. Видання для дітей та юнацтва мають бути на вістрі суспільних очікувань, захищати інтереси держави і дитини в цій державі, заохочувати читача до саморозвитку, виступати інструментом навчально-виховного процесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Класифікація, зміст і структура дитячих газет та журналів

 

Типологічна структура української дитячої  преси зазнає нині радикальних змін. Змінюють своє місце в ній старі  типи видань і з'являються зовсім нові. Дослідники стикаються з мінливістю, рухливістю типологічних характеристик  навіть у рамках одного видання. Неоднозначність, суперечність і нестійкість цих  тенденцій свідчать про принципову незавершеність процесу трансформації. Звідси – труднощі в класифікації видань.

Питання класифікування друкованих масмедіа взагалі та дитячих зокрема цікавить низку науковців [3;25;29]. А. Акопов, наприклад, досліджуючи радянські технічні видання, подає таку типологічну класифікацію, що її можна назвати універсальною та використовувати для аналізу будь-яких видів друкованої періодичної продукції, а М. Руденко робить спроби типологічного аналізу, виходячи з реально існуючих типів і видів дитячих видань. Проте ці здобутки не відображають характеру дитячої преси періоду незалежності України, не враховують змін, що відбулись і далі відбуваються в галузі дитячої преси та в усій системі періодичного друку.

Нині гостро виникла необхідність систематизації видань, створення такої  схеми, яка б була універсальною  для класифікування, упорядкування  типів, видів періодичної продукції  та враховувала б зміни і рухливість типологічних меж. А особливо це стосується дитячої преси.

Класифікація є невід'ємною частиною типологічного аналізу. Саме вона дозволить розглянути кількість дитячих видань, поділити її на групи за спільністю. Таким чином, виявити типи для теоретичного аналізу з точки зору їх характеристик, генезису, взаємозв'язків одне з одним на всіх рівнях ієрархічної структури [2,123].

Проблема класифікації дитячих  видань цікава і в бібліографії, і в книгознавстві, і в інформатиці, й, нарешті, в практичному журналістикознавстві [2,122].

Хоч усталеної схеми класифікування дитячої періодики до сьогодні не існувало, проте здійснювався практичний поділ видань за різноманітними ознаками. Такі поділи відбувалися в статистичних довідниках, бібліографічних покажчиках, каталогах, літописах періодичних видань тощо.

Так, у статистичних довідниках, бібліографічних  покажчиках та літописах періодичного друку видання поділяють за цільовим призначенням, за тематикою та читацькою адресою [14,76].

У каталогах періодичних видань України основний поділ газет  і журналів робиться за тематикою [15,123].

Найменування типів журналів/газет, що використовуються на практиці, як правило, беруться з друкованих підзаголовків, визначених видавцем. Потім ці найменування з підзаголовків потрапляють до каталогів періодичного друку України, бібліографічних покажчиків, рекламних проспектів тощо. Журнальні підзаголовки, здебільшого, не відповідають справжньому типу за цільовим призначенням. Скажімо, більшість “пізнавальних”, за визначенням редактора, дитячих видань можна віднести до суто розважальних, таких, що не несуть пізнавального змісту: журнал “Комікс Сімпсони”.

Підзаголовки часто мають випадковий характер і залежать від безлічі  причин, головним чином від прагнення  редакторів видавати бажане за дійсне, а також від певної традиційності, що склалась у видавничому колі.

У деяких виданнях теж доволі розмито  вказано на типологічну приналежність  того чи іншого видання. Наприклад, один із журналів позиціонує себе як “журнал для юных волшебников”. Насправді – це тип журналу ігрового спрямування. У гонитві за поетичною і гарною назвою підзаголовка журналу/газети редактори часто забувають вказати до якого типу належить їхнє видання, а тим часом таке визначення дуже потрібне батькам, вихователям, які не знають, що вони купують для своєї дитини. Адже власникам, видавцям ніхто ж не забороняє вміщувати так звані “слогани”, підзаголовки видання на обкладинці, але, вважаємо, поетичні вислови типу: “Твои лучшие подружки” (журнал “Вratz”), або “Всегда быть первым!” (“Познайка”), “Бути розумним − це круто!” (“Професор Крейд”), “Большой журнал для маленьких” (журнал “Ухмалыш”) мають стояти після типологічного (цільового) визначення журналу чи газети.