Історія економічної думки на Україні

Автор: Пользователь скрыл имя, 13 Декабря 2010 в 20:10, контрольная работа

Краткое описание

Розвиток української суспільно-економічної думки у період кінця XIX — початку XX ст. відзначається різноманітністю течій і напрямів, багатством економічних ідей та визначними здобутками, що не тільки піднесли її у ці роки на рівень світової, передусім західноєвропейської, економічної науки, а й вагомо збагатили останню.

Оглавление

1. Загальні умови і основні напрями розвитку
економічних досліджень в Україні
2. Витоки і напрями формування ос¬новних
політико-економічних шкіл
3. Маржиналізм та йо¬го математичний напрям
4. Економічна теорія марксизму та її оцінки

Файлы: 1 файл

Історія економічної думки на Україні.doc

— 253.50 Кб (Скачать)

Киівський інститут бізнесу та технологій 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота

з предмету

"Макроекономіка"

на тему : "Історія економічної думки  на Україні." 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Работу виконав                                                                                  Работу перевірив

студент гр. 96-1 (З)                                                                            викладач

Власов М.Б.

 

 
 

ПЛАН 
 
 

      1. Загальні умови  і основні напрями  розвитку  
      економічних досліджень в Україні
       

      2. Витоки і напрями формування основних  
      політико-економічних шкіл
       

      3. Маржиналізм та його математичний напрям   

      4. Економічна теорія  марксизму та її оцінки  

  1. Розвиток української суспільно-економічної думки у період кінця XIX — початку XX ст. відзначається різноманітністю течій і напрямів, багатством економічних ідей та визначними здобутками, що не тільки піднесли її у ці роки на рівень світової, передусім західноєвропейської, економічної науки, а й вагомо збагатили останню.

  Плідні  економічні ідеї та наукові розробки того часу втілені у творчій спадщині вчених-економістів як Східної України, що входила до складу Російської імперії, так і західноукраїнських земель, які перебували у складі Австрійської імперії. Наукові сили Східної України зосереджувалися переважно у Харківському, Київському та Одеському (Новоросійському) університетах, численних вищих учбових закладах, наукових товариствах. Багато вчених-економістів—виходців з України працювали в наукових та учбових закладах Петербурга, Москви, інших міст Росії. Головними науковими центрами, до яких тяжіла українська інтелігенція на західноукраїнських землях, були Львівський та Чернівецький університети, а також Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.

  При вивченні української економічної  думки тієї доби потрібно враховувати. Що Україна на той час не мала своєї державності, її суспільство було поділене між двома багатонаціональними імперіями. Природно, що в такій ситуації осередки економічної науки і в Східній Україні і на західноукраїнських землях, хоч і представляли собою нерозривну єдність як складові культури одного народу, водночас продовжували розвиватися у різних соціально-економічних і політичних умовах та сферах наукових впливів, відбиваючи їхні характерні риси й особливості. Враховуючи як спорідненість та значний взаємовплив цих процесів, так і глибокі якісні їх відмінності, породжені історичними умовами, у даному розділі розглядатимуться основні моменти розвитку економічної науки в Східній Україні.

  Період  від кінця XIX — початку XX ст. і  до жовтневих подій 1917 р., у межах якого подається цей розділ, для Східної України, як і для Російської імперії в цілому, був насичений складними політичними та суспільно-економічними процесами, трагічними й величними подіями, що врешті-решт призвели до докорінної зміни усього суспільного життя. За цей період країна пережила промислову кризу (1893—1902) і грошову реформу (1895—1907), поразку у російсько-японській війні і революційні події 1905—1907 рр., скликання Державної думи та роки глухої реакції, реформу П. Столипіна, початок і розпал першої світової війни, лютневу революцію та жовтневий переворот. Всі ці роки Росія, а в її складі й Україна, долаючи ще досить міцні пута наслідків кріпосництва, важко, але впевнено просувалися шляхом розвитку капіталістичних відносин у так званому другому ешелоні капіталістичних країн (Німеччина, ряд країн Центральної та Південної Європи та ін.).

  У центрі передової економічної думки  того часу знаходяться проблеми подолання відставання в економічному та суспільно-політичному розвитку країни від провідних капіталістичних держав Заходу, індустріалізації та впровадження здобутків технічного прогресу в усі галузі народного господарства, піднесення продуктивності сільськогосподарського виробництва, обмеження негативного впливу царської бюрократії на всі сторони суспільно-економічного життя країни. В Україні ці проблеми пов'язуються з питаннями національного самовизначення, зміцнення національних елементів в економіці, піднесення добробуту трудящих мас, і передусім селянства, яке становило понад 80 % населення, тощо. Програмними вимогами перших політичних партій, що зародилися на західноукраїнських землях у 90-ті роки XIX ст., а в Східній Україні у 1900-ті роки, стають заходи, спрямовані на досягнення культурної та політичної автономії України.

  Процеси переходу капіталізму в його монополістичну стадію, руйнування залишків та наслідків кріпосництва у сільському господарстві з одночасною його капіталізацією, швидка політизація суспільства та різке загострення у ньому соціальних суперечностей в Україні ускладнювалися новим посиленням боротьби правлячої бюрократії царської Росії з будь-якими проявами руху української громадськості за національне самовизначення. Цей рух з розвитком капіталізму як об'єктивної передумови утворення націй і незалежних держав набував дедалі більшого політичного спрямування і значно активізувався у зв'язку з революційними подіями 1905—1907 рр. «Українська національна самосвідомість,— писав у статті «Українське питання і російське суспільство» (1915) академік В. Вернадський,— заявила себе в цей період національним представництвом у першій і другій Державних думах, від якого виходили вагомі й обгрунтовані заяви про потреби українського населення...» Такі заяви стосувалися народної школи, необхідності націоналізації середньої та вищої освіти, а також проведення реформ місцевого управління, економічних і соціальних відносин тощо. «Ці голоси, однак, вже не були почуті,— відзначав учений,— маючи на увазі розпуск царським урядом Думи та наступну політичну реакцію.— Настав новий період гонінь на український рух... Боротьба з прагненням інородців до національного самовизначення стала одним із лозунгів столипінського управління, і до числа цих інородців урядом недвозначно й свідомо включаються українці... Столипін оголошує боротьбу з українством державним завданням, що стоїть перед Росією з XVII століття...».

  Таку  ж позицію правлячі кола Росії  займали і в питаннях економічного розвитку України. Глибокий аналіз витоків та результатів цієї економічної політики містять, зокрема, ґрунтовні праці видатних українських істориків О. Єфименко «Історія українського народу» (1922) та М. Яворського «Україна в епоху капіталізму. Вип. 3, В суперечках імперіалізму» (1925). За свідченням О. Єфименко, царський режим другої половини XIX — початку XX ст. накинув на Україну більший фінансовий тягар, ніж у старі часи Гетьманщини, продовжував стримувати розвиток обробної промисловості тощо. В результаті, відзначав М. Яворський, Україна залишалася переважно землеробською країною з досить однобічно розвиненою промисловістю. її розвиток відбувався переважно на базі широкого проникнення в Україну іноземного капіталу та зміцнення економічної сили національної буржуазії.

  На  початку XX ст. стрімко розвиваються цукрова, гірничодобувна та деякі галузі металургійної промисловості, виробництво сільськогосподарських машин, зростає протяжність залізничних шляхів, капіталізується сільське господарство. Однак, як визнавав на той час В. 1. Ленін у своїй праці «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму», хоча таке зростання продуктивних сил в Україні, як і в Польщі, Фінляндії, Ельзасі, відбувалося сильніше, швидше й самостійніше, ніж в колоніях чистого типу, проте «не інакше, як в умовах політичної підлеглості».

  Природно, що в таких складних суспільно-політичних умовах економічна освіта і наука в Східній Україні продовжували розвиватися переважно в руслі загальноросійського її плину з характерними для останнього рисами. Відмінності були пов'язані з відносно більшим впливом західноєвропейської економічної науки, поглибленим дослідженням, у тому числі в історичному аспекті, соціально-економічного розвитку тих чи інших областей України, окремих галузей промисловості, особливостей розвитку сільського господарства, кооперації, діяльності місцевих господарських установ та громадських організацій тощо.

  Що  ж до спроб розглянути ці питання  з точки зору можливості досягнення певної територіальної цілісності, раціонального розвитку національного господарства і т. п., то вони носили паліативний характер. В умовах Російської імперії, правлячі кола якої вважали Україну своєю окраїною — «півднем Росії», в межах тієї самодержавної політики, яку академік Вернадський визначав як політику .«великоруського національного централізму», подібні спроби ні поширення, ні офіційного визнання дістати, звичайно, не могли. Крім того, потрібно мати на увазі, що великодержавна ідеологія була характерна і для більшості науковців того часу, представлених ученими різних національностей, у тому числі й багатьма українцями. Проте це не дає підстав применшувати вплив на розвиток економічної теорії в Україні праць таких відомих учених-економістів, як, наприклад, П. Струве, П. Мігулін, Д. Піхно,  
О. Білімович й ін.

  Історію як російської, так і української  економічної думки сьогодні не можна уявити без наукового доробку М. Тугана-Барановського, Є. Слуцького, П. Лященка, М. Коссовського, В. Левитського, В. Косинського, О. Миклашевського, М. Птухи, О. Русова та багатьох інших учених, котрих дала світу Україна. Водночас викладацька, наукова, громадська діяльність в Україні таких відомих учених, як П. Струве, С. Булгаков, М. Бердяєв, М. Соболев,  
В. Желєзнов, О. Челінцев, Б. Бруцкус і багато інших, як і передова російська економічна наука вказаного періоду в цілому, мали великий вплив на розвиток тут наукової економічної думки.

    Сфера економічних досліджень  того часу була надзвичайно широка. Почесне місце у науковій спадщині представників суспільно-економічної думки в Україні в цей період займають історико-економічні дослідження, глибокі наукові розробки проблем сільськогосподарської та промислової статистики, демографії, економіки аграрного виробництва, теорії і практики сільськогосподарської кооперації, економіки промисловості, фінансів і кредиту тощо. Ці галузі економічного знання відзначені в Україні працями таких відомих науковців, як М. Бунге, Т. Рильський, К. Воблий, Р. Орженцький, В. Косинський, О. Анциферов, Л. Федорович, Є. Слуцький, О. Русов, М. Рклицький, В. Падалка, О. Шлікевич, В. Варзар, А. Бориневич, В. Левитський, П. Фомін та багато інших.

  Значне  місце в наукових розробках  учених-економістів займали проблеми монополій, економічної політики держа- . ви, імперіалізму, соціалізму та ін., пов'язані з переходом капіталізму у його монополістичну стадію. Глибокі дослідження нових явищ у суспільно-економічному житті породжують багату літературу з цих проблем. Створюються нові курси, які вводилися на початку XX ст. у вищих навчальних закладах—економічної політики (торгової, фінансової та ін.), державного господарства (державного бюджету, його джерел, доходів і їх розподілу), вчення про капіталістичні монополії, курси з економіки окремих галузей господарства тощо. Вагомий внесок у цю роботу був зроблений і українськими економістами. Так, автор першої в Росії праці про монополії (Торгово-промислові страйки.- 1885) професор Київського університету Д. Піхно розробив і читав курс про капіталістичні монополії; у розробці курсу «Синдикати й трести» разом з 1. Гольдштейном, П. Струве, М. Назаревським і іншими брав участь професор Харківського університету П. Фомін. Глибоке висвітлення питань державного господарства в контексті розвитку загальної економічної теорії, теорії фінансів тощо здійснив у відповідному курсі П. Мігулін. Докладний аналіз монополій та пов'язаних з їхнім розвитком нових соціально-економічних явищ був зроблений в ці роки у працях М. Тугана-Барановського, В. Желєзнова, М. Бернацького, А. Антоновича, Л. Федоровича й ін.

  Особливо  вагомі здобутки, що визначали собою  характер і загальний рівень розвитку економічної думки в Україні у різних її відгалуженнях, були пов'язані з розвитком теоретичної, тобто політичної, економії. Досягнення у цій галузі знань багатьох українських учених, а також учених, що працювали у той час в Україні, не втратили свого наукового значення і сьогодні. Деякі з них увійшли і до скарбниці світової економічної культури. Тільки спираючись на вивчення і глибоке розуміння цієї теоретичної бази, можна дати об'єктивну оцінку поглядам на спеціальні та конкретні економічні проблеми, які хвилювали наукову громадськість в зазначений період і розроблялися у працях тих чи інших учених. 

    2. У сучасній російській та українській вітчизняній історико-економічній літературі до останнього часу творчість більшості визначних учених-економістів, що працювали наприкінці XIX—початку XX ст., оцінювалася в цілому негативно, а сам період розглядався як кризовий для всіх шкіл і напрямів суспільно-економічної думки, за винятком марксистського.

  Досить  однозначні оцінки наукової економічної  спадщини кінця XIX—початку XX ст. пов'язані передусім з граничною ідеологізацією та політизацією вітчизняного суспільствознавства в цілому та історії економічної думки зокрема. Саме через це абсолютна більшість учених-економістів тієї доби—представників різних суспільних течій та політекономічних шкіл — віднесені до поміщицького, буржуазного або дрібнобуржуазного напрямів суспільно-економічної думки і проголошені тою чи іншою мірою апологетами буржуазно-поміщицького ладу.

Информация о работе Історія економічної думки на Україні