Виникнення економічної теорії

План

1. Вступ
2. Напрямки економічної теорії:

• Меркантилізм
• Фізіократизм
• Класична школа політичної економії
• Марксизм
• Маржиналізм
• Інституціоналізм
• Кейсіанство
• Монетаризм

3. Висновок

4. Список літератури

Вступ 

З моменту  виникнення людина, щоб вижити, активно  діяла, пристосовуючи навколишнє середовище до своїх вимог і потреб. Вона не одержувала все, що їй необхідно  в готовому вигляді. Речі, що її оточували, треба було перетворювати, щоб одержати бажане в необхідній кількості, у  тім місці, де вона жила, і в зручний  час. Інакше кажучи, щоб досягти життєво  важливих цілей, потрібно було в середовищі проживання (ойкос) діяти у визначеному  порядку (номос). Такий вид людської діяльності і назвали економікою.

Термін „економія"  виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством. Його використовували ще Ксенофонт, Платон, Аристотель для аналізу економічних явищ і закономірностей розвитку суспільства.

Як наука економічна теорія виникла набагато пізніше - у  ХУІІ-ХУШ ст., коли почав зароджуватись  капіталізм, економічні відносини стали  набагато складнішими, виникла необхідність їх регулювання на рівні держави. Підходи до аналізу економічних  процесів визначались об'єктивними  економічними умовами, реальними потребами  та інтересами економічного буття, і  спочатку досить часто змінювалися  залежно від змін в економічних  процесах, що відбувались. Першим напрямком в економічній теорії історично став меркантилізм. Представники цього напрямку (Т.Мен, А.Монкретьєн, Ж.Б.Кольбер) основне місце в економічних процесах відводили торгівлі. Меркантилісти ототожнювали багатство із золотом і грішми, вважали, що держава тим багатша, чим більше грошей вона має, а тому захищали політику держави, спрямовану на підтримку активного торгового балансу.

У "Трактаті політичної економії" А.Монкретьєна (1615) економіка  вперше представлена як господарство окремої держави, яке повинно  регулюватися з єдиного центру. 

У середині XVIII ст. на зміну меркантилістам прийшли фізіократи. Засновником цього напрямку в економічній теорії став Ф.Кене, а його найбільш відомі представники - А.Тюрго, В.Мірабо, Г.Летрон. Головною заслугою фізіократів є те, що вони вперше перенесли предмет економічного дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва і цим заклали фундамент для аналізу капіталістичного виробництва. Однак сферу виробництва вони обмежували сферою землеробства, вважаючи, що багатство збільшують лише „дари землі", тобто сільське господарство.

Дійсно науковий характер економічна теорія отримала у працях представників класичної школи політичної економії - В.Петті, П.Буагільбера, А.Сміта, Д.Рікардо. Цей напрямок в економічній теорії виник в епоху промислового перевороту і бурхливого розвитку продуктивних сил та капіталістичних економічних відносин у Великобританії. Основні теоретичні засади цієї школи: ідеї природного порядку, які визначають права приватної власності, свободи вибору, конкуренції; концепція „економічної людини", яка вступає в економічні відносини з метою реалізувати власні потреби та інтереси; ідеологія економічного лібералізму, відповідно до якої держава не повинна втручатись в економічну діяльність індивідів. Заслугою цієї школи є те, що її представники довели: в економічному житті панують об'єктивні економічні школи, а економічний розвиток - це природний процес, якому властиві свої внутрішні закони. Об'єктом своїх досліджень вважали процес виробництва, де, на їхню думку, створюється багатство, джерелом якого є людська праця, - мірило вартості всіх продуктів.

Значний вплив  на подальший розвиток економічної  теорії мав марксизм. Спираючись на положення класичної школи, К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін розробили пролетарську політичну економію, яка стала теорією революційної боротьби робітничого класу проти буржуазії на рубежі ХІХ-ХХ ст. К.Маркс у своїй теорії виходив з того, що основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, а між продуктивними силами і виробничими відносинами в суспільстві повинна існувати відповідність для гармонійного розвитку економічної системи. К.Маркс логічно описав механізм дії системи економічних законів у суспільстві, систему відтворення економічних процесів, механізм взаємодії процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання, причини виникнення та способи розв'язання економічних суперечностей, розробив методологію дослідження економічних процесів, яка використовується представниками всіх напрямків економічної думки до цього часу. К.Маркс і В.Ленін були людьми свого часу, вони науково описали сучасний їм лад, виявили закономірності розвитку капіталізму в XIX - на початку XX ст. їх помилкою було те, що вони не змогли побачити перспективи розвитку цього суспільства, можливості його трансформації, пристосування до змін, розв'язку економічних і соціальних суперечностей.

Неокласичний  напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Основною неокласичною теорією вважається маржиналізм. До нього відносять австрійську (К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер) та математичну школи (У.Джевонс, Л.Вальрас, В.Парето), американську школу граничної продуктивності (Дж. Б.Кларк), кембріджську школу (А.Маршал). Усіх цих вчених об'єднує   прихильність   до   вільної  конкуренції,   відстоювання принципу невтручання держави в економіку.

Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі. Провідний принцип маржиналізму -суб'єктивно-психологічний підхід до економічних процесів і явищ, який дає можливість визначити загальні правила економічної поведінки господарських суб'єктів.

Сучасним  варіантом неокласичної теорії вважається теорія раціональних очікувань, яка грунтується на тих самих принципах: раціональність поведінки господарських     суб'єктів;     повнота     інформації;     досконала конкурентність,  негайна  реакція  попиту  і  пропозиції на нову економічну інформацію та ін.

Інституціоналізм  —   це   сучасний   напрямок  у   розвитку економічної теорії, що виник у США на початку XX ст. Його представники (Т.Веблен, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт, Я.Тінберген) вважають, що предмет економічної науки, не може обмежуватись суто економічними відносинами, оскільки на його розвиток впливає низка соціально-економічних інститутів. Їхньою заслугою є розробка методологічних принципів соціології як науки.

Неоінституціоналізм - найбільш популярний напрямок у розвитку економічної науки XX ст. У 60-х роках сформувалась теорія суспільного вибору (Дж.М.Б'юкенен), в основу якої покладено ідею взаємозалежності політичних та економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів.

Однією з найбільш відомих і визнаних у світовій економічній науці теорій у сучасному  світі є кейнсіанство.  У праці його засновника Дж.М.Кейнса „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936) були запропоновані методи, що могли вивести економіку з кризи: активне втручання держави в економіку, формування та стимулювання ефективного попиту, регулювання інвестиційної діяльності. Інструментами такого регулювання є державні інвестиції, державні закупки товарів, кредитні ставки, тобто грошово-кредитний та бюджетний механізми.

З другої половини 70-х років XX ст. з'явився новий підхід до регулювання економічних процесів, пов'язаний з використанням грошової маси в економіці, який отримав назву монетаризм (М.Фрідмен)     Суть концепції монетаристів полягає у тому, що між обсягом і динамікою грошової маси та національного доходу в економіці існує тісний зв'язок, а впливати на рівновагу в економіці можна за допомогою  грошової емісії,  так званих „грошових  імпульсів". Грошова маса впливає на величину споживчих видатків; збільшення грошової маси веде до зростання виробництва, а після досягнення повного обсягу виробництва - до зростання цін. Така політика повинна носити довгостроковий характер, тоді вона буде сприяти зростанню виробничого потенціалу. Фрідмен виходив з того, що грошова  політика   повинна   бути   спрямована   на   досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. А для цього необхідно, щоб процент приросту грошей в обігу відповідав приросту цін і національного продукту. В цьому суть так званого правила Фрідмена.

Неолібералізм - це сучасний напрямок в економічній науці, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання, економічної свободи господарських суб'єктів, обмеженості економічної ролі держави. До неолібералізму відносять представників різних шкіл: чиказької (М.Фрідмен), лондонської (Фр. фон Хайєк), фрайбурзької (В.Ойкен, Л.Ерхард).

Отже, можна відзначити, що економічна теорія — це суспільна  наука, що розвивається разом з розвитком  економічних відносин у суспільстві. Вона не тільки описує економічні процеси, що відбуваються, а й покликана  знаходити шляхи ефективного  розв'язання економічних проблем  суспільства. Оскільки змінюються економічні умови, науковці змушені не тільки уточнювати існуючі визначення, а й змінювати  підходи, фундаментальні концепції, висновки. Попередні уявлення відпадають, а  народжуються нові, ті, що відповідають новій дійсності. Сучасні підходи  до розуміння економічних процесів вимагають творчої взаємодії  та взаємозбагачення економічних теорій. їх вивчення повинно стати науковою основою для формування власного уявлення та власних підходів до оцінки економічного буття.