Загальна характеристика спадкового права

Якщо за рішенням суду про  усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням  усиновлений має право на спадкування  за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги. У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах [1, с. 30].

Цивільний кодекс України  встановлює таку черговість спадкування:

1. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

2. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

3. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

4. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

5. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування [30].

Частки у спадщині кожного  із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Внуки, правнуки спадкодавця  спадкують ту частку спадщини, яка  належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. 

Племінники спадкодавця  спадкують ту частку спадщини, яка  належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття  спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини [8, с. 11]. 

Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого  родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

 

2.3. Здійснення  права на спадкування

 

Для реалізації права людини на спадкування необхідно прийняти спадщину у встановленому порядку та у встановлені строки.

Спадкоємець може прийняти спадщину за заповітом або за законом. У випадку, коли спадкодавець склав  заповіт, - до спадщини закликаються спадкоємці за заповітом. Спадщина за законом відкривається, якщо:

- спадкоємець не залишив  заповіту;

- є спадкоємці на обов’язкову  частку;

- всі спадкоємці за  заповітом позбавлені права на  спадкування;

- заповіт визнано недійсним;

- заповіт було скасовано;

- частина майна залишилася  не заповіданою.

Спадкоємець за заповітом  чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку для прийняття спадщини він не заявив про відмову від неї. 

Малолітня, неповнолітня, недієздатна  особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених законом. 

Незалежно від часу прийняття  спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. 

Спадкоємець, який бажає  прийняти спадщину, але на час відкриття  спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про  прийняття спадщини. Вона подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун [7, с. 113]. 

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. 

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається  з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. 

Якщо протягом шести місяців  з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв. 

Якщо спадкоємець протягом строку для прийняття спадщини не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. 

Спадкоємець за заповітом  або за законом може відмовитися  від прийняття спадщини протягом строку для прийняття спадщини. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування. 

Відмова від прийняття  спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. 

Спадкоємець за заповітом  має право відмовитися від  прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом Спадкоємець  за законом має право відмовитися  від прийняття спадщини на користь  будь-кого із спадкоємців за законом  незалежно від черги. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

Якщо від прийняття  спадщини відмовився один із спадкоємців  за заповітом, частка у спадщині, яку  він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом  і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Вказані положення не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця [15]. 

Відмова спадкоємця за заповітом  від прийняття спадщини не позбавляє  його права на спадкування за законом. 

Якщо спадкоємець за заповітом  або за законом помер після  відкриття спадщини і не встиг  її прийняти, право на прийняття  належної йому частки спадщини, крім права  на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців. 

У разі відсутності спадкоємців  за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття  ними спадщини, а також відмови  від її прийняття орган місцевого  самоврядування за місцем відкриття  спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. 

Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття  спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право  перед іншими спадкоємцями на виділ  їм у натурі предметів звичайної  домашньої обстановки та вжитку в  розмірі частки у спадщині, яка  їм належить. 

Спадкоємці, які разом  із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право  перед іншими спадкоємцями на виділ  їм у натурі цього майна, у межах  їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення [28, с. 582].

Спадкоємці зобов'язані  повідомити кредитора спадкодавця  про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у вказані строки, позбавляється права вимоги. 

Спадкоємці зобов'язані  задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців  зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора  особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. 

Охорона спадкового майна  здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця  з метою збереження його до прийняття  спадщини спадкоємцями. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині. 

Якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив  спадкодавець, вживає заходів щодо охорони всієї спадщини. Спадкоємці за законом мають право призначити іншу особу, яка вживатиме заходів щодо охорони частини спадщини, що спадкується за законом [13]. 

Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних  чи юридичних дій для підтримання  його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає  нотаріуса, - відповідний орган місцевого  самоврядування, у разі відсутності  спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини. Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.

На останок, хочеться сказати, що українське законодавство у своєму розвитку з питань спадкового права, крок за кроком стає більш досконалим, справедливим та ефективним, хоча містить  прогалини та колізії над якими  потрібно ще працювати. Наше життя, також, є не досконалим та воно продовжується, і необхідно його прожити так, щоб залишити після себе гарну  спадщину не лише матеріальну, а й  духовну.

Отже, загальними засадами спадкування, які водночас є принципами спадкового права, прийнято вважати: свободу волевиявлення спадкодавця і спадкоємця; універсальність спадкового правонаступництва; родинно-сімейний характер спадкування; послідовність закликання до спадщини при спадкуванні за законом; рівність спадкових часток при спадкуванні за законом; державно-правовий захист непрацездатних родичів та членів сім'ї спадкодавця.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СПАДКУВАННЯ

 

Виникнення права власності  та розвиток шлюбно-сімейних відносин зумовили потребу відповіді на питання  щодо долі майна, яке залишається  після смерті людини. Можливість визначити  долю майна після смерті і передати його в спадщину – є однією із найважливіших гарантій стабільності відносин приватної власності. Значення спадкування полягає насамперед у тому, що кожному членові суспільства гарантується, що доля надбаних ним за життя матеріальних благ буде визначена ним особисто: або вони перейдуть до найближчих йому осіб, або за його волею стануть надбанням всього суспільства.