Загальна характеристика бароко

    

План :

 

1.Загальна характеристика українського бароко.

                            

2.Феномен української радянської культури.   

                                

         2.1.Особливості культурного життя доби відновлення української дер- жавності (1917-1920 рр.).       

                                                       

         2.2.Радянський етап розвитку української культури.

(1921-1991рр.).     

                                                                 

3.Український модерн та постмодернізм.

                                          

4.Список використаної літератури.                                                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Загальна  характеристика українського бароко.

     

На Україні бароко заявляє про себе могутнім акордом золотих бань київсь-

ких соборів, що були збудовані чи перебудовані у цьому стилі; контрапунктом планів у панорамі монастирів Чернігова, Новгород-Сіверського, Полтави; експресивною пластикою Львівської скульптури; потужним декоративним по-

тенціалом української гравюри, високою метафізикою поезії; збуреною промов-

ною патетикою полемістів; багатоманітністю поліфонічної проробки матеріалу у партесній музиці та смисловою бездонністю символіко-алегоричного менталі-

тету літератури києво-могилянців; драматичним живописом, авантюрною бен-

тежністю козацької душі. Проте, культура бароко не була ідейно однотипною. Виникаючи на півдні Європи, (в Італії ХVІ століття), вона набуває різноманітні, іноді діаметрально орієнтовані в духовному відношенні, форми в різних ре-

гіонах. В католицьких країнах західної Європи (Італії, Франції, Іспанії, Порту-

галії) вона пов’язується з Контрреформацією, "другою хвилею" схоластики та з придворним, аристократичним мистецтвом, з його схильністю до маньєризму та євфуменічної символіки. У протестантських країнах та слов’янському світі культура барокко, поряд з так званим "високим стилем" виявляє певні демокра-

тичні тенденції, історично спирається на лютеранську общину чи православні братства, живиться духом патріотичних національних рухів, оспівує новий тип героя, що відповідає всестановості цих рухів, розпочинає фольклоризацію мис-

тецьких жанрів та входить в епоху десакралізації культури.

 

На Україні барочна архітектура розвивається не тільки за рахунок нового будівництва, а й через надання давньоруським храмам епохи Київської Русі рис нового художнього напряму (наприклад, мало місце при реставрації Софії, Михайлівського монастиря, ансамблю Лаври в Києві, чи Успенського собору в

Чернігові). Навіть при будівництві нових барочних храмів використовуються традиції Київської Русі, як це мало місце при будові Преображенського собору Мгарського монастиря. Що ж до відновлення образів та традицій античності, то воно йде не тільки від подиху європейської культури Нового часу, а й від ан-

тичних цінностей культури Київської Русі. Тому так органічно сприймались у свій час античні маски у притворі Богоявленського собору Києва, та поєднання персонажів античної міфології з хвалою Христу та Богородиці в поезії С.Почаського, К.Транквілліона-Ставровецького, К.Саковича, Г. Кониського та інш.

 

Відповідає своєму часу і зображення 12-ти подвигів Геракла в скульптурах, що прикрашають ратушу у Бучачі. І навіть порівняння Г.Сковородою поганських капищ з християнськими храмами, а Епікура - з Христом не стали викликом бароковому менталітетові.

 

Але при усій толерантності бароко до попередніх напрямів розвитку куль-

тури, при усій його полістилістичності, здатності до об’єднання різних куль-

турних епох, воно мало і специфічні, притаманні лише йому риси. Останні були пов’язані з заглибленим баченням дисгармонійності та складності світу, від-

криттям катастрофічності та парадоксальності буття, його нездоланної кон-

фліктності, з драматичною метафізикою людського життя як арени дії антаго-

ністичних сил, художнім засвоєнням динамізму всього існуючого. Бароко долає статуарність середньовічної ікони та культ раціоналізованої симетрії в мистец-

тві Ренесансу. Якщо Ренесанс призводить до монополії прямої лінії та зрівнова-

ження усіх елементів художнього твору за рахунок жорсткого пропорціювання та наглядної симетричності, то культура бароко тяжіє до збуреного світозобра-

ження, до граничної динамізації реальності, що моделюється через риси нес-

покою, плинності, антитетичності.

 

Ефекти мінливого багатоманіття світу використовуються і в бароковій ар-

хитектурі України. В ній посилюється використання позолоти, що відзеркалює кінематику буття, створюється така поліфонія золотих бань соборів, яка доз-

воляє виразно, на блискучому фоні розкрити драматургію бігу хмар, примар-

ність туманних плям, хвильові накати завірюхи та кружіння снігу, майоріння сонячних бликів чи мерехтіння дощу.

 

Це кінематичне відчуття світу знаходить свій вираз і в бароковій поезії, де архетипічного значення набуває образ життя як моря, безодні, корабля в бур-

хливому океані, а буття розглядається як потік. Відповідно такому баченню в містобудівництві України відбувається візуалізація динамічних ефектів через введення в архитектурні композиції перспективи спливаючої води, річки як архетипу плинності. Так панорама Георгіївської церкви Видубичів, Військово-Микільського собору та Лаврських дзвінниць Києва будується з врахуванням присутності Дніпра; в композицію Троїцького монастиря і перспективу церкви Катерини в Чернігові та в ландшафтний контекст Успенського собору Новго-рода-Сіверського входить Десна, а Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях узгоджується з заплавами річки Псел. Свій вклад в динамізацію світобачення вносить і нова купольна система в українському барокко, що ха-

рактеризується переходом від шлемовидного контуру верхівок соборів до на-

дання їм схожості з абрисом полум’я свічки.

 

3 погляду ролі динаміки та динамічних ефектів мистецтво барокко в пев-

ному розумінні зближується з музикою.В ньому зростає значення ритму і навіть специфічної виразності хвилеподібної ритмики, в поезії посилюється викорис-

тання потоку співзвучив та дисонансів, несподіваних поворотів у викладі теми; в просторових родах мистецтв художньо засвоюється контраст, накладання різ-

них планів та станів, ситуацій, коли "образ входить в образ" (Б.Пастернак). Ве-

ликого значення набуває чинник тектонічної напруги в архитектурних спору-дах.

 

Співзвучність природничонаукової картини світу та культури бароко вияв-

ляється і в тому інтересі до космографії, зображенню зодіакальної емблематики, планет, зірок, карт нашої планети, який виказується в українському образотвор-

чому мистецтві ХVІІ-ХVІІІ століть. Ці космографічні теми не були випадкові. Справа в тому, що нові астрономічні відкриття ХVІІ століття мали принципове значення в генезисі барочної культури.

 

Знаменним в цьому відношенні було доведення в ХVІІ столітті нової геліо-

центричної системи Коперника, що його здійснив Галілей. Адже до цього часу геліоцентрична система сприймалась як певний зручний засіб математичних розрахунків руху планет, а не картина будови Всесвіту. Проте емпіричне дове-

дення її онтологічності вчинило переворот у духовному розвитку людства. Лю-

дина, яка протягом тисячоліть вважалась центром світу, була локалізована на космічній периферії невеликої планети. Втрата центрального положення люди-

ни у Всесвіті боляче вразила багатьох мислителів, про що свідчать, зокрема, трагічні міркування з цього приводу у Паскаля та Гете.

 

Деякі відмінності в цій ситуації споглядались в слов’янському світі епохи бароко. В ці часи Ян Амос Коменський в Моравії починає, а Григорій Сковорода на Україні ідеологічно довершує в стрункій світоглядній системі новий погляд на крах антропоцентризму: якщо людина перестала бути центром світу, його місце зайняло сонце, то її саму можна вважати особливим, хоч і ма-

лим, але повноцінним світом чи мікрокосмом.

 

І хай нікого не засмучує прикметник "малий", бо він відноситься не до оцінки значення та ролі людського світу, а до його зовнішніх, просторових ха-

рактеристик. Людина, з погляду Сковороди, це насамперед "внутрішня люди-

на", ідеальний символічний світ, що втілює Бога, тобто абсолютний і найзначі-

ший початок буття.

 

У Сковороди мікрокосм - не просто мале зображення великого космосу, а його ведучий принцип, що розкривається через серце людини як образ Бога та втілення символічного (Біблейського) алфавіту світу. А таке розуміння людини як особливого, центрального за значенням світу символічного мікрокосму сер-

ця і пов’язувало ідеї Сковороди з символічним менталітетом бароко. Спорід-

неність цього менталітету з символами мікрокосму, "внутрішнього всесвіту" людського серця і була важливою відзнакою українського бароко.

 

Інша тенденція до більш оптимістичної оцінки і людини, і її місця у світо-

будові вимальовується в українському літературному бароко, хоч і на пізній стадії його розвитку (К.Транквіліон-Ставровецький, Г.Кониський, Г.Сковорода та інш.). "Господи, что есть человък, яко помниши его." - пише Г.Сковорода. І декларує низку відповідей-питань. "Не он ли царь на земле? Не он ли судья над делами блаженными страны живых? Не ему ли власть на небеси и на земли? Не он ли судья над делами рук божиих? Не он ли начало и кончина всея библии? Не он ли в солнце положил селение свое? Одеяйся светом его, яко ризою?... Не его ли поет солнце и песнь оная: "Пребудет с солнцем?" Его - то небеса пропо-

ведуют, ему-то слава в вышних сих фигурах, он - то есть день, источник веч-

ности...".

 

В епоху бароко на Україні формується та розповсюджується культ князя Володимира Святого, гетьманів П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Мазепи, митрополита П.Могили, про що свідчать, зокрема, козацькі літописи ХVІІІ ст. (Літопис Грабянки та літопис С.Величка) та "Історія русів". Хрестителю Русі присвячуються, наприклад, п’єса Ф.Прокоповича "Володимир" та "Слово о Владимире" А.Радивіловського. І.Мазепа оспівується в віршах А.Стаховського, Ст.Яворського, Д.Туптало; анонімна п’єса "Милость Божія" та "Разговор Великороссии с Малороссиею" С.Дівовича, вірші Г.Бузановського присвячується героїзації образу Б.Хмельницького. Пісні та поезії створювались на честь П.Сагайдачного та І.Сірко.

 

Зрозуміло, бароко на Україні, як і в інших країнах, було надзвичайно різ-

номанітним і за тематикою, і за художніми засобами. В українській поезії цього напрямку були і трагічні теми, і песимістична проблематика ілюзорності, плин-

ності буття, але визначальна тенденція була пов’язана з виразом здатності лю-

дини протистояти ворожим силам небуття. Навіть загроза пекла не вважалась непереборною. Так у драматичному творі середини ХVІІІ століття "Слово о збуренню пекла" пекло змушено оборонятись та побоюється духу святості. Непереборність сил життя проголошується у відомій п’єсі Г.Кониського "Воскресеніе мертвих", в якій ці сили порівнюються з вічним відродженням світових циклів Землі та Неба.

     

Бароко на Україні ніколи не було за своїми художніми засобами автоном-

ним, самобутнім напрямом. Полістилістика, яка взагалі була його специфічною ознакою, посилювалась на Україні різнотипністю культурних систем, що були втягнені у розвиток української цивілізації в епоху бароко. Тут вже можна говорити не просто про поєднання впливів пізнього Ренесансу, раннього Прос-

вітництва та зрілих реформаційних течій, а й про системну взаємодію в епоху Гетьманської держави спадщини Київської Русі, греко-православної та греко-католицької культури, фольклорних традицій українського етносу, культурних надбань сxіднослов’янськиx народів та протестантського світу. Отже до особ-

ливостей українського бароко слід віднести не тільки своєрідність його менталітету, а й ту обставину, що культурний контекст його розвитку далеко виходив за межі ідейного грунту барокової свідомості Західної Європи.

 

Звідси не випливає, що українське бароко було механічним конгломератом різних культур. Культурна універсальність бароко в Україні означає лише те, що воно не було "чистим" культурним напрямом. Інакше кажучи, українське бароко-це не просто специфічна стильова система західноєвропейського зразка. Воно являє, як це довів Д.Чижевський, культурний вираз цілої історичної епохи, що був запліднений барочною свідомістю, але не вичерпувався нею.

 

3 цією свідомістю українське бароко споріднюють риси страсності та контрастності, риторичної декларативності та декоративності, візуалізації та варіації, імпровізації та театралізації, символічної алегоричності та спраги віч-

ності, метаморфози та метафори, тощо. Проте водночас воно характеризується і героїко-стоїстичним пафосом, поєднанням гуманістичної концепції людини з просвітницькою ідеєю розуму, ідеалами мудрості, софійності та символічного антропоцентризму. В такий багатоіпостасності українське бароко і входить у світову культуру як яскраве національно-своєрідне явище.

 

2.Феномен української радянської культури.

 

ХХ століття як новітній період розвитку української культури можна поділити на декілька історичних етапів, кожен із них мав свої тенденції розвит-

ку, підйоми і спади. В цей час українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Імперські та тоталі-

тарні режими економічно, соціально, морально-психологічно сприяли поши-

ренню комплексу культурної неповноцінності української нації або безпосе-

редньо руйнували її культурні структури. Незважаючи на це, українська куль-

тура, жила і розвивалась, мужніла і збагачувалась, засвоювала набутки культур інших народів, повною мірою виражаючи власний духовний світ, здобутки українських митців у ХХ ст. у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними.

        

2.1.Особливості культурного життя доби відновлення української державності (1917-1920 рр.).

        

Початок ХХ століття в Україні характеризується активізацією револю-