Загальна характеристика бароко

У музиці доби постмодернізму (від кінця 1970-х рр.) радикальне новаторство  поступилося місцем синтезуючим  тенденціям, поновленню та зміцненню спадкоємних зв’язків з основами традиційної музичної мови, апелюванням до різних історичних пластів музики. Алеаторика  (випадковість) відно-

вила на іншому рівні  імпровізаційний характер виконавства  минулого. Вико-

ристовують вільну серіальність, серію як один з засобів. Інтонаційне авторське вираження поступово еволюціонувало до більшої залежності від “чужого”; питання індивідуальності стилю перемістилося у площину загальної концепції, оригінальності добору засобів вислову та способів роботи з ними, мірилом стала самобутність твору. Таким чином у музиці кінця ХХ ст. спостерігається тенденція до полістилістики, до злиття окремих рис різних напрямів, різнома-

нітних систем виражальних  засобів у певні комплексні утворення, що сприйма-

ються як прояв постмодерністського мислення.

   Список використаної літератури.

1. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
2. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.
3. Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.
4. Оганов О. О. Произведение искусства и художественный образ. М., 1978. С. 4.
5. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1. С. 105.
6. Чечот И.Д. Барокко как культурологическое понятие. // Барокко в славянских культурах. – М.,1982.
7. Степовик Д. Олесь Тарасевич. – К.: Мистецтво, 1975.
8. Ясиновский Ю. Українська гімнографія. // Українське барокко та європейський контекст. – К.: Наукова думка,1991.