Загальні правила торговлі

Дніпропетровська облдержадміністрація

Обласний комунальний  вищий навчальний заклад

„Інститут підприємництва „Стратегія”

Факультет заочного навчання

 

 

Кафедра ________________

                ___________________________   

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

З курсу: __________________________________________________________

Тема: ____________________________________________________________

або

Варіант № ____________

 

Виконав:

Студент групи 

_____________________

(код групи)

_________________________

(прізвище, ініціали студента)

Перевірив:

_________________________

(прізвище, ініціали викладача)

_________________________

(дата)

_________________________

(оцінка)

 

 

м. Жовті Води

2012р.

 

                                                                Варіант № 4

                                                Питання № 1. Торгова націнка.

             Витрати, пов'язані зі збутом, вимірюються торговою націнкою, або різницею між ціною продажу кінцевому користувачу (споживачу) і ціною, сплаченої виробника першим покупцем. Торгова націнка асоціюється з поняттям вартості, доданої збутом. Для непрямого каналу, що включає кілька посередників, торгова націнка дорівнює сумі націнок послідовних посередників. Націнка конкретного дистриб'ютора - це різниця між цінами, за якими він продає і купує. Якщо є тільки один посередник, обидва визначення націнки збігаються.  
           Оптові та торговельні (роздрібні) націнки - є елементами прейскурантних оптових і роздрібних цін. За своєю суттю - це ціни за послуги, що надаються оптовою та роздрібною торгівлею виробникам. Гуртові націнки включають в себе витрати, пов'язані з купівлею, транспортуванням, зберіганням, обробкою, реалізацією продукції, а також митні збори, збори і прибуток.

             Гуртові націнки можуть встановлюватися вільно самими учасниками оптового ланки, а можуть регулюватися і встановлюватися виконавчою владою.  
             Торговельні (роздрібні) націнки включають в себе витрати роздрібних продавців, пов'язані з доставкою товару від постачальника і реалізацією їх покупцям, прибуток, а на деякі товари податок на додану вартість. Роздрібні націнки можуть бути вільними і регульованими. Наприклад, регулюються торговельні націнки на продукти дитячого харчування, на підприємствах громадського харчування при школах, середніх та вищих навчальних закладах, на продукти і товари, що реалізуються в районах Крайньої Півночі. Торгові націнки, як правило, диференційовані по окремих товарах, товарними групами, по торговим системам.  
Витрати, пов'язані з реалізацією товарів роздрібними торговельними підприємствами населенню, відшкодовуються через торговельну надбавку. Рівень торгової знижки визначається величиною необхідних витрат для реалізації даними ланкою своєї функції в процесі руху товару, а також бажаним рівнем рентабельності, обсягом продажів.  
           Торгові надбавки - грошова сума, на яку продавець збільшує продажну ціну в порівнянні з ціною придбання для себе.  
Торговельні надбавки визначаються продавцем самостійно, виходячи з кон'юнктури ринку. У торгову надбавку включаються витрати роздрібного продавця, в тому числі транспортні витрати з доставки товару від постачальника. Вони залежать від виду франко, передбаченого у вільній відпускної ціни підприємства-виробника або ціни закупівлі продукції (товарів) та умов поставки, зазначених у договорі. Включаються і інші витрати із закупівлі та реалізації товарів роздрібної торгівлі, а також прибуток і податок на додану вартість.  
      Якщо по продукції і товарів застосовуються регульовані торговельні надбавки, підприємства торгівлі використовують торгову надбавку встановлених розмірів.  
     Органи виконавчої влади встановлюють і регулюють розміри торговельних надбавок до цін на продукти дитячого харчування (включаючи харчові концентрати), лікарські засоби і вироби медичного призначення; націнки на продукцію, реалізовану на підприємствах громадського харчування при освітніх школах, профтехучилищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах. На підприємствах громадського харчування ціни на реалізовану продукцію формуються, виходячи або з вільних відпускних цін, або цін закупівлі на цю продукцію і єдиної націнки (замість торгової надбавки і націнки), або торгової надбавки і націнки.  
         Розміри націнок встановлюються на сировину (продукцію), покупні товари, що реалізуються підприємствами громадського харчування. Визначаються націнки з урахуванням відшкодування витрат виробництва, обігу та реалізації, ПДВ, відрахувань до бюджету (крім підприємств, звільнених від сплати з доходів цього податку) та забезпечення рентабельної роботи цих підприємств. Органи виконавчої влади можуть вводити державне регулювання націнок на продукцію, реалізовану на підприємствах громадського харчування.  
Розмір витрат обігу пов'язана з умовами купівлі-продажу. Чим більше посередників беруть участь в реалізації товару, тим вище витрати обігу тим вище і рівень продажної ціни.

Питання № 2. Характеристика бухгалтерських рахунків з обліку наявності і руху тари у торгівельній діяльності.

При обліку тари основними  проблемними моментами є:

- правильне і своєчасне документальне відображення операцій із заготівлі, надходження і відпуску тари;

- забезпечення контролю за збереженням тари;

- виявлення первинної вартості тари, що придбавається у таровиробників або тароремонтних підприємств і виготовляється безпосередньо підприємством;

- дотримання норм витрачання тари.

Відповідно до чинної класифікації тара поділяється на такі види:

• тара з деревини (ящики, бочки);
• тара з картону і паперу (ящики, мішки);
• тара з металу (бідони, бочки);
• тара з пластмаси (ящики, каністри);
• тара зі скла (пляшки, банки);
• тара з тканин і нетканих матеріалів (мішки).

У складі тари обліковуються  також матеріали і деталі, призначені спеціально для її виготовлення або ремонту.

У бухгалтерському обліку тара обліковується на субрахунку 204 «Тара й тарні матеріали». На даному субрахунку відображаються наявність  і рух всіх видів тари, крім тари, що використовується як господарський  інвентар, а також матеріали і деталі, що використовуються для виготовлення тари та її ремонту.

Матеріали, які використовуються для додаткового обладнання вагонів, барж, суден з метою забезпечення збереження відвантаженої продукції, не відноситься до тари і обліковується  на субрахунку 201 «Сировина й матеріали».

На торговельних підприємствах  на субрахунку 284 «Тара під товарами»  ведеться облік наявності та руху тари під товарами і порожньої  тари. Торговельні підприємства можуть вести облік тари за середніми обліковими цінами, що встановлюються керівництвом підприємства з видами (групами) тари і цінами на тару. Різниця між цінами придбання і середніми обліковими цінами на тару відноситься на субрахунок 285 «Торгова націнка».

Тара, що використовується як господарський інвентар, обліковується  на субрахунку 115 «Інвентарна тара» рахунка 11 «Інші необоротні матеріальні активи» або на субрахунку 106 «Інструменти, прилади та інвентар» рахунка 10 «Основні засоби».

Затрати на виготовлення нової  тари можуть обліковуватися на рахунку 23 «Виробництво».

Виготовлена тара здається на склад за приймально – здавальними  накладними, оцінюється за первинною  собівартістю і зараховується з кредиту рахунка 23 «Виробництво» в дебет субрахунку 204 «Тара й тарні матеріали».

Вартість тари власного виробництва, а також покупної, використаної для  упаковки продукції, за умови включення  її вартості до ціни продукції, списується з кредиту субрахунку 204 «Тара  й тарні матеріали» і відноситься:

- в дебет рахунка 23 «Виробництво» і включається до виробничої собівартості продукції, якщо процес упаковки продукції здійснюється в цехах основного виробництва і передбачений технологічним процесом;

- в дебет рахунка 93 «Витрати на збут» і включається в затрати звітного періоду, якщо упаковка продукції здійснюється після її здачі на склад.

Тара, що стала непридатною  внаслідок природного її зносу, поломки (бою) або псування, оформлюється відповідним актом.

Непридатна тара підлягає обов’язковій здачі в утилізаційний  цех підприємства, організаціям зі збору вторинної сировини або на інші підприємства для переробки.

Тара під продукцією (товарами) здійснює одноразовий або багаторазовий  оборот. Умовами постачання продукції (товарів) можуть бути передбачені види багатооборотної тари, що підлягає обов’язковому поверненню постачальникам продукції (товарів). За деякі види багатооборотної тари, що постачається з продукцією (товаром), постачальником справляється з покупця застава, яка йому повертається після отримання від нього порожньої тари у справному стані.

Справляння заставних сум за тару допускається у випадках, передбачених прейскурантами, особливими умовами постачання або іншими обов’язковими для сторін правилами.

Первинна вартість тари, що придбавається, складається з  усіх витрат із заготівлі і доставки її на склад підприємства. На дату балансу  тара відображається в обліку і звітності  за найменшою з оцінок: або за первинною вартістю, або за чистою вартістю реалізації.

Багатооборотна тара (бочки, фляги, ящики, пляшки, сулії, банки тощо), на яку встановлені заставні ціни, обліковується за цими цінами.

Різниця між первинною  собівартістю і заставною вартістю тари зараховується: у випадку збитків – на субрахунок 949 «Інші витрати операційної діяльності», у випадку прибутку – на субрахунок 719 «Інші доходи операційної діяльності».

При відвантаженні продукції (товарів) у поворотній тарі, що обліковується  за заставними цінами, вартість тари показується в рахунку – платіжній вимозі окремо й оплачується покупцем понад вартість продукції (товарів). Постачальником після оплати покупцем заставної вартості тари отримані суми зараховуються на рахунок 31 «Розрахунковий рахунок» у кореспонденції із субрахунком 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» без відображення за рахунками класу 7 «Реалізація».

При поверненні тари постачальнику  в справному стані для повторного використання покупцю відшкодовується  її вартість за заставними цінами.

Списання вартості тари, що стала непридатною, провадиться  в сумі, нарахованій за ціною можливої реалізації та використання (за вирахуванням вартості отриманих матеріалів).

У податковому обліку тара підприємства підпадає під дію пункту 5.9 Закону про прибуток і Порядку ведення обліку приросту (зменшення) балансової вартості покупних товарів, матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і залишках готової продукції. Витрати, пов’язані з придбанням тари, також будуть входити до складу валових витрат підприємства.

Існує певний порядок податкового  обліку на підприємствах – виробниках, які відвантажують свою продукцію  у поворотній заставній тарі:

- сума податку на додану вартість за покупною тарою включається до суми податкового кредиту з ПДВ;

- при продажу продукції в тарі, яка згідно з договором або умовами постачання є поворотною заставною, її вартість до складу валового доходу не включається, оскільки така тара не об’єктом купівлі – продажу;

- п. 4.6 Закону про ПДВ визначено, що вартість поворотної заставної тари не є об’єктом обкладення податком на додану вартість. Але якщо протягом терміну позовної давності з моменту отримання поворотної тари вона не повертається відправнику, вартість такої тари включається до бази оподаткування отримувача.

Розглянемо кореспонденцію рахунків, які можуть використовуватись  у бухгалтерському обліку при операціях з тарою (табл. 1).

                                                                                                             Таблиця 1.

Кореспонденція  рахунків бухгалтерського обліку операцій з тарою.

№ з/п	Зміст операції	Дт	Кт
1.	Придбано склотару: – оприбутковано тару на склад – сума податкового кредиту – проведено розрахунок грошовими коштами	204 641 631	631 631 311
2.	Транспортні витрати, пов’язані з доставкою тари – сума податкового кредиту з ПДВ – проведено розрахунок грошовими коштами	204 641 631	631 631 311
3.	Витрати, пов’язані з виробництвом мінеральної води	23	661, 651–653, 20 та інші
4.	Передано тару для розливу  води, до вартості включено транспортні витрати з її доставки:	23	204
5.	Передано готову продукцію на склад	26	23
6.	Відвантажено готову продукцію: – сума податкових зобов’язань з ПДВ	361 701	701 641
7.	Списано собівартість реалізованої продукції	901	26
8.	Визначення фінансового  результату	701 791	791 901

 

Питання № 3.

Порядок використання державних регульованих цін у  торгівлі.

 

                 Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворення, сфери застосування тощо та відповідно до чинного законодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів. За способом встановлення ціни і тарифи поділяються на: 
- вільні ціни і тарифи, що, в свою чергу, поділяються на договірні та ціни, що встановлюються самостійно суб'єктами господарювання; 
- державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Суб'єкти господарювання, як встановлено ч.З ст. 189 ГК, 
можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. 
Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, на які встановлено державні ціни (ч. 1 ст. 190 ГК). Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах — також за рішенням суб'єкта господарювання (ч.2 ст.190 ГК). 
          Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення.                        Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України(ч.1ст.191ГК). 
              Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання — природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом міністрів України (ч.2 ст.191 ГК). 
              Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами (ч.4 ст.191 ГК). 
              Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: 
а) фіксованих державних та комунальних цін; 
б) граничних рівнів цін; 
в) граничних рівнів торговельних надбавок і постачальниць ких винагород; 
г) граничних нормативів рентабельності або 
д) шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін (ч.5ст. 191 ГК). 
              Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1994 р. № 733 «Про ціноутворення в умовах реформування економіки»1 намічено скоротити обсяги державного регулювання цін і тарифів, обмеживши їх тільки природними та окремими штучними монополіями. 
Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються державними органами України. Постановою від 25 грудня 1996 р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (додаток до постанови). До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів цією постановою віднесені Мінекономіки, Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, а також Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації. 
                Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною. 
Крім розглянутих вище Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін. 
             Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій. Відповідно до ч. 4 ст. 189 ГК та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» у розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін. 
Важливе значення для впорядкування ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента України від 10 лютого 1996 р. «Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» та затверджене ним Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності3. 
За загальним правилом контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (контрактів). 
         Під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України. 
Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари: 
щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;