Загальна характеристика спадкового права

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і  науки,

молоді та спорту України

29 березня 2012 року №  384

 

Форма № Н-6.01

 

 

Чернівецький кооперативний  економіко-правовий коледж

Циклова комісія правознавчих дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з Цивільного та сімейного  права

 

 

на тему: «Загальна характеристика спадкового права»

 

 

 

 

Студентки IV курсу, 472 групи

напряму підготовки: 6.030401 Правознавство

спеціальності: 5.03040101 Правознавство

Мафтуляк Н.С.

 

                                                                               Керівник: викладач Миколаїшин О.І.  

 

 

                                                                                                         Національна шкала ________________

 

 

 

                                                                     Члени комісії          ________________  ___________________________

                                                                                                                                             (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                      ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                                                ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                         (прізвище та ініціали

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                        м. Чернівці – 2012 рік

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА ПОНЯТТЯ СПАДКОВОГО ПРАВА………………………………………………………………………………..5

РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  СПАДКОВОГО ПРАВА ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ……..……………………….....12

2.1. Спадкування за заповітом………………………………………………..12

2.2. Спадкування за законом…….………………………...............................21

2.3. Здійснення права на спадкування…………………………….................24

РОЗДІЛ 3 АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СПАДКУВАННЯ………….………...…..30

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження. Усе в житті має свій початок та кінець, усі життєві процеси є не відворотними - як тривіально б це не звучало. Питання "спадщини", "спадкового права" завжди було, існує і залишатиметься актуальним як для громадянина, суспільства, так і держави в цілому, оскільки воно, так чи інакше зачіпає інтереси кожного. Спадкування традиційно вважається одним із найдавніших та стабільних інститутів у праві будь-якої держави. Однак розвиток суспільних відносин поступово змінює економічні відносини, що в свою чергу впливає на речові правовідносини. Різноманітність та кількість майнових правовідносин між членами суспільства зумовлює потребу у розвитку та вдосконаленні норм, що регулюють перехід прав від однієї особи до іншої, як в якості загальних правил, так і норм спадкового права, як спеціальних правил.

Актуальність теми зумовлена інтересом науковців саме до норм спадкового права, що обумовлюється їх особливістю та специфікою. Здебільшого майнові права від однієї особи до іншої переходять завдяки їх спільному волевиявленню, тобто проявляється принцип диспозитивності в приватному праві, але при спадкуванні домінує волевиявлення особи, яка приймає права померлого. А односторонні дії, що породжують цивільно-правові наслідки, традиційно імперативно врегульовані.

Цивільний кодекс України (далі – ЦК України), як закон ринкової економіки, спадковому праву приділив належну увагу. Йому відведено шосту книгу, яка складається з 7 глав і 92 статей. Цивільний кодекс УРСР спадкуванню відводив 40 статей. Але істотна відмінність спадкового права за новим ЦК України від ЦК УРСР полягає не тільки у кількості статей, а й у новій методології спадкування.

Ступінь наукової розробки. Питанню спадкування присвячені спеціальні праці сучасних науковців С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, З.В. Ромовської,                 Є.О. Рябоконя, В.В. Васильченко, Ю.О. Заіки. Роботи цих вчених ґрунтуються, а інколи й дискутують з працями провідних вчених дорадянського і радянських періодів Б.С. Антімонова, А.А. Бугаєвського, В.І. Серебровського,                 Ч.Н. Азімова, В.А. Рясенцева та ін.

Мета дослідження полягає у проведенні загальної характеристики спадкового права, з’ясуванні значення цієї підгалузі цивільного прва.

Відповідно до мети курсової роботи ми виділили такі завдання дослідження:

- дослідити історію виникнення  та поняття спадкового права;

- ознайомитись із загальними  положеннями спадкового права  за цивільним законодавством  України;

- охарактеризувати спадкування  за заповітом;

- проаналізувати порядок  спадкування за законом;

- визначити порядок здійснення  права на спадкування;

- дослідити актуальні  проблеми спадкування.

Під об’єктом нашого дослідження слід розуміти суспільні відносини у сфері спадкування, які врегульовані цивільно-правовими нормами.

Предметом дослідження є цивільне законодавство, що встановлює поняття, види і порядок спадкування, правове оформлення спадщини.

Досліджуючи спадкове право  України, ми використали наступні методи дослідження: діалектичний метод - для вивчення форми і змісту цивільно-правового явища спадкування, системно-структурний метод - з метою встановлення зв’язку між окремими елементами спадкового права, порівняльний метод – для з’ясування відмінностей між спадкуванням за заповітом і за законом, між окремими чергами спадкування, метод аналізу – для встановлення правової природи спадкування.

Структура курсової роботи. Робота складається з таких частин: вступу, трьох розділів з підрозділами, висновків і списку використаних джерел. Обсяг курсової роботи складає 38 сторінок.

 

 

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА ПОНЯТТЯ СПАДКОВОГО ПРАВА

 

Спадкування виникло разом з виникненням цивілізації. У такий спосіб люди з давніх часів намагалися полегшити існування нащадкам після своєї смерті.

Уявлення про спадкування, що проникло у все наше сучасне  спадкове право, значною мірою зобов'язане  своєю розробкою римському праву, яке вперше сформулювало і послідовно проводило думку про універсальний  характер спадкового наступництва. Проте ідея спадкування як універсального наступництва виникла не відразу, а упродовж тривалого процесу історичного розвитку.

Відсутність спадкування, розкрадання  майна померлих можливе тільки у  найпримітивнішому соціальному  стані, коли суспільство являло собою  групу ізольованих індивідів  і не мало більш тісних осередків. Тоді зі смертю людини втрачався суб'єкт  права, внаслідок чого майно, яке  належало померлому, ставало безгосподарним, його міг захопити будь-хто. Вимоги втрачали свого кредитора, борги - свого боржника. Ні про спадкування, ні про наступництво тоді ще мови не могло бути.

Становище змінюється з виникненням  патріархальної сім'ї. Тепер індивід  оточений особами, з якими він  пов'язаний єдиним походженням, спорідненням і які більш близькі йому, ніж інші члени суспільства, і майно в той час набуває характеру сімейної власності. За таких умов недопустимою була безгосподарність сімейного майна. Ще за життя домовладики воно належало усім представникам сім'ї. Під впливом цих факторів безгосподарність спадкового майна замінюється переходом його до найближчих родичів.

 Проте історичні факти свідчать, що такий перехід майна ще не поширювався на зобов'язання і особливо борги. Розвиток економічного життя вимагав, щоб відповідальність за борги слідом за майном переходила на спадкоємців.

Римське право зробило  і цей останній крок. Уже старе  римське право (jus civile) розрізняє  дві форми спадкового наступництва: універсальне і сінгулярне. У випадку  універсального наступництва до спадкоємців  переходили права і обов'язки спадкодавця, а за сінгулярного - переходили лише права (зрідка окремі обов'язки).

Зародившись на ґрунті сімейного  і родового ладу, спадкування на перших порах мало природний характер. Спадкоємцями були природно і обов'язково ті особи, які стояли ближче до померлого в порядку патріархальної родинності. Якщо померлий мав дітей, то вони вступали у володіння його майном. Якщо дітей не було, то спадщина переходила до тих осіб, з якими померлий раніше становив одну сім'ю. Отже, порядок закликання до спадкування визначався самим порядком родинної спорідненості.

Поступово значення індивіда зростає, сімейний характер власності  послаблюється, права домовладики  щодо розпорядження майном посилюються. За правом розпоряджатися майном за життя, виникає право домовладики розпоряджатися майном на випадок смерті. Розвивається, отже, свобода заповітів.

Уже Закони XII таблиць визначають заповіт (testamentum) як акт, який усував порядок  законного спадкування. Таким чином, поряд із спадкуванням за законом  виникає інший вид спадкування - за заповітом.

Свобода заповітів у Римі привела до безслідного зникнення  сімейної власності. Старе римське  цивільне право, яке надало домовладиці  право передавати своє майно будь-кому, наклало на нього разом з тим  певні обмеження на користь його підвладних членів сім'ї. Невиконання передбачених законом умов могло привести до визнання недійсності заповіту і спадкування за законом. В основі цих обмежень лежала думка про право близьких до спадкодавця осіб на необхідну участь їх у спадкуванні [22, с. 116].

Дальший розвиток римського  права спадкування перебував  під великим впливом преторського права. Подібно до того, як майже в усіх галузях цивільного права поряд з цивільними інститутами претор створив свої особливі, преторські, інститути, так і в цій галузі система цивільного спадкування доповнюється системою спадкування за преторським едиктом (bonorum possessio). Суть спадкування за преторським позовом полягає у тому, що претор надає право певним особам увійти у володіння спадщиною. При цьому таке введення у володіння іноді мало лише тимчасовий, попередній характер. З'явиться інша особа, наприклад, цивільний спадкоємець - і особа, введена у володіння, повинна буде віддати спадщину їй, а сама залишиться sine re - без спадщини. Іноді на підставі преторського едикту спадкоємцем ставав не той, хто мав цивільне право на спадщину, а зовсім інша особа, яку претор вводив у володіння, заповнюючи або вносячи поправки у цивільне право.

Історичною особливістю  цивільної системи спадкування  було те, що коли найближчий спадкоємець  не приймав спадщини, то вона не переходила до дальшого за порядком родинності спадкоємця і ставала вимороченою, а в  стародавні часи - безгосподарною. Таке положення не схвалювалось і претор почав давати введення у володіння наступному родичеві.

Процедури, які обтяжували цивільне спадкування, були несприятливі для законного спадкоємця у випадку  його відсутності або неможливості прийняти спадщину з яких-небудь поважних причин. Таке майно міг будь-хто  захопити, і після річного володіння  загарбник набував усі права  законного спадкоємця.

Керуючись принципами доброчесності  і справедливості, претор скасував як узурпацію набуття спадщини за давністю володіння і ввів інтердикт  проти давнісного володіння спадковою  масою на користь справжнього  спадкоємця. Таке набуття чужої спадщини сходить зі сцени, а якщо воно здійснене  з корисливою метою, то стає criminalis - злочином.

До часів Юстиніана римське спадкове право, зокрема спадкування за законом, являло собою систему надзвичайно складну і заплутану [11, с. 97].

У процесі складання Зводу  цивільного права Юстиніан ще не був  спроможний провести загальну перебудову спадкування на нових засадах, внаслідок  чого у Зводі знаходимо ще нагромадження  різних історичних прошарків. Але він  зробив це своїми пізнішими актами, новелами, серед яких головне значення мають новели 118 (543 р.) і 127 (548 p.), які реформували спадкування за законом, і новела 115 (542 p.), яка регулювала обов'язкове спадкування.

"Nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decedere potest" - "Не може бути спадкування в одній частині майна за заповітом, а в іншій - за законом" - принцип Римського права.  

Саме явище "спадкування", що проникло у все наше сучасне  спадкове право, бере початок з римського  права, яке надало йому визначення. Українське спадкове право, щоб стати  таким, яким воно є на даний час, пройшло  тривалий процес історичного розвитку, про те основні риси залишились від  римського спадкового права. 

Звернемо увагу на процес розвитку спадкового права у вітчизняній  історії права.

У Київській Русі за «Руською Правдою» спадкування було тісно  пов'язане з родиною, спадкоємцями могли бути тільки її члени. Спадкодавець міг дещо впливати на розподіл спадщини, але не міг призначити її стороннім особам. Якщо він не мав дітей, майно ставало виморочним і переходило у власність князя. Форма заповіту (духівниця) була усна, він складався в присутності членів родини. Досить докладні правила спадкового права «Руської Правди» відрізняли спадкування смердів і бояр, регулювали права вдови, відмовляли у спадкуванні незаконним дітям (від рабині). Спадкування батьків по дітях не допускалося.