Загальна характеристика спадкового права

Заповідач має право охопити  заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Також він має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Частина спадщини, яка не включена до заповіту, спадкується за законом.

Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.

Однією із особливостей заповіту є право спадкодавця на заповідальний  відказ. Розпорядження заповідача, відповідно до якого на спадкоємця покладається обов’язок здійснити будь-яку дію на користь однієї чи кількох осіб (відказоодержувачів), називається заповідальним відказом. Сенс заповідального відказу полягає в тому, щоб з усієї сукупності майнових прав та обов’язків, котрі становлять спадщину, виокремити для однієї чи кількох осіб частину прав без передачі пропорційно частини обов’язків. Згаданими особами, на користь яких вчиняються певні дії, можуть бути як спадкоємці за законом, так і сторонні особи.

Предметом заповідального відказу  може бути передання у власність, користування, оренду тощо майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов’язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців особи, якій надано таке право.

Заповідальний відказ втрачає  чинність у разі смерті особи, на користь якої необхідно вчинити певні дії, що сталася до відкриття спадщини [18, с. 1012].

Спадкодавець, як ми вже згадували, в заповіті може залишити майно одному чи кільком із спадкоємців за законом, позбавити права на спадкування  одного чи всіх спадкоємців за законом, заповідати своє майно будь-яким особам, в тому числі стороннім. Проте він не має права позбавити прав на спадкування тих своїх спадкоємців, для яких встановлена обов’язкова частка. Такими спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкодавця. Це найближчі до нього особи, котрі незалежно від змісту заповіту, мають право вимагати, щоб їм була залишена зі спадщини половина їх законної частки.

Обов’язкова частка виділяється  у тому разі, якщо порушуються права  такого спадкоємця: він не зазначений у заповіті або йому заповідана частка, що є меншою від обов’язкової.

Спадкоємці, які мають  право на обов’язкову частку у  спадщині, незалежно від змісту заповіту, отримують половину частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом.

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця [16].

Заповідач може обумовити  виникнення права на спадкування  у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини, не суперечити закону або моральним засадам суспільства.

Подружжя має право  скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Таким є майно, що набуте подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку.

Сенс такого заповіту полягає  в одержанні спадщини, а сааме майна, яке було спільною сумісною спадщиною, тією особою, яка була обрана за домовленістю подружжя, а також у тому, що той з подружжя, який пережив, продовжує жити у звичному для нього майновому середовищі.

У разі складення спільного  заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

За життя дружини та чоловіка кожен з них має право  відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

Складаючи заповіт, заповідач  має право не тільки призначити спадкоємців, але також вказати особу або  осіб, до яких перейде спадкове майно  у випадку смерті першого спадкоємця раніше відкриття спадщини, неприйняття її, відмови від неї, усунення від спадкування, а також у разі відсутності умов при складанні заповіту з умовою.

Спадкодавець має право встановити сервітут щодо земельної ділянки. Сервітут – це право власника або користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою суміжною земельною ділянкою [20, с. 28].

Заповіт складається у  письмовій формі, із зазначенням  місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт у зв’язку з хворобою або фізичною вадою, за її дорученням заповіт у її присутності підписує інша особа. Відповідно підпис зазначеної особи засвідчується нотаріусом із зазначенням причин, з яких заповіт не може бути підписаний особисто спадкодавцем.

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно  або за допомогою загальноприйнятих  технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує [4, с. 6].

Одержавши інформацію про  відкриття спадщини, нотаріус призначає  день оголошення змісту заповіту. Про  день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в  друкованих засобах масової інформації. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту [12, с. 16].

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою  на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Заповіт особи, яка перебуває  на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони  здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений  головним лікарем, його заступником  з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони  здоров'я, а також начальником  госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів. 

Заповіт особи, яка перебуває  під час плавання на морському, річковому  судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном  цього судна. Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції. 

Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена  його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або  закладу.

Заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої  установи. Заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений  при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 

1) нотаріус або інша  посадова, службова особа, яка  посвідчує заповіт; 

2) спадкоємці за заповітом; 

3) члени сім'ї та близькі  родичі спадкоємців за заповітом; 

4) особи, які не можуть  прочитати або підписати заповіт. 

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків [30].

Заповідач має право у  будь-який час скасувати заповіт або скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених законом. 

Заповідач має право у  будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто у порядку, встановленому для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка  підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту  складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття  спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом [6, с. 175].

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також  заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої  особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення  заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

2.2. Спадкування  за законом

Якщо фізична особа  не залишила заповіту, або заповіт  визнано недійсним, або відсутні умови, які зазначені у заповіті, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або вона розпорядилася лише частиною свого майна, настає спадкування за законом. Отже спадкування за законом має місце тоді, коли не існує заповіту.

Підставами закликання до спадкування за законом є споріднення, сімейні стосунки, шлюб, усиновлення, перебування на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті [3, с. 47].

При спадкуванні за законом  майно переходить до зазначених спадкоємців відповідно до встановленої черговості, тобто точно визначеного кола осіб, які спадкують одночасно. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Крім цього законодавством встановлено можливість зміни черговості одержання права на спадкування нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем  за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого  часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку  хворобу або каліцтво був у  безпорадному стані.

У разі спадкування за законом  усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого, прирівнюються до родичів  за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків.