Загальна характеристика спадкового права

Як стверджує С.Я. Фурса, складання заповіту немає смислу, якщо спадкодавця влаштовує спадкування за законом, а саме:

- коло осіб, які будуть  спадкувати його майно за законом;

- величини часток спадщини, які їм належать за законом [18, с. 1124].

Питання щодо того, якими  критеріями має керуватися законодавець, визначаючи коло спадкоємців за законом, одне із найбільш спірних у цивілістичній  літературі. Так, Г.Ф. Шершеневич, визначаючи дві засади спадкування за законом – сімейні і родинні, вважав, що пріоритет необхідно надавати сімейним засадам, оскільки фізіологічний зв’язок не завжди збігається із зв’язком духовним. Ще окремі дореволюційні російські цивілісти висловлювалися про доцільність обмеження кола спадкоємців при спадкуванні за родовими ознаками. Так, М.Я. Пергамент зазначав необхідність встановлення певної межі, за якою родичі вже не будуть братися до уваги, а спадщина переходитиме до держави, міста, громади, установи чи фонду, який має соціальну, освітянську чи філантропічну мету, тобто в тому чи іншому вигляді переходить суспільству, країні, народу. Безмежність розширення кола спадкоємців за законом може призвести до того, що спадщину отримають особи, які навіть гадки не мали про існування спадкодавця, яких                    А.А. Бугаєвський свого часу іронічно називав “спадкоємцями, які сміються”. Сміються, мабуть, над законодавцем, який дозволяє їм стати власником майна осіб, про яких вони, інколи, навіть не чули [14].

У чинному законодавстві  України встановлено п’ять черг спадкоємців за законом. До них законодавець відносить: дітей спадкодавця, подружжя, яке його пережило, батьків, братів та сестер, бабу, діда, дядька, тітку, членів сім’ї спадкодавця, родичів до шостого  ступеня споріднення та утриманців спадкодавця.

При визначенні осіб, які  належать до дітей подружжя, батьків, а також дитини померлого, яка  народилася вже після його смерті, слід керуватися нормами сімейного  законодавства. Законодавець вживає термін “дитина” як факт походження особи  від певних батьків і наявність  між ними споріднення першого  ступеня. Формулу законодавця, яка  визначає спадкоємця як “особу, яка  була зачата за життя спадкодавця  і народжена живою після відкриття  спадщини”, М.Ю. Барщевський вважає не зовсім вдалою, оскільки дитина спадкодавця не може бути зачата не за його життя. На це твердження Є.І. Фурса зазначає, що така позиція не враховує сучасного рівня науки, зокрема, генетики, і в свою чергу пропонує чітко регламентувати поняття біологічних батьків у законодавстві і в спадковому праві зокрема [19, с. 219].

Сьогодні набуває особливої  актуальності питання щодо встановлення батьківства і материнства при  штучному походженні дитини. З часом  випадки народження дітей за таких  обставин не будуть поодинокими і  тому виникає запитання: чи тотожні  поняття “біологічна дитина”  і “спадкоємець”?

До дітей спадкодавця  прирівнюються і усиновлені діти, які спадкують саме після свого  усиновителя і вже не вважаються спадкоємцями за законом рідних батьків. Однак, окремі фахівці вважають, що усиновлені ні за яких обставин не стають спадкоємцями своїх братів і сестер, діда та баби з боку усиновителя. Спірною  є думка, що не виникає ніяких прав та обов’язків між усиновленими та іншими дітьми усиновителя, тому дитина усиновителя і усиновлена дитина не перебувають у правових відносинах брата або сестри.

Проблемним питанням в  галузі спадкування за законом визнається також можливість спадкування між  фактичним, а не юридично зареєстрованим подружжям. Згідно з законодавством України подружжя визнається спадкоємцем  за законом лише у тих випадках, коли воно перебувало у зареєстрованому  шлюбі з померлою особою. Однак, на стадії розробки нового Сімейного кодексу  України, оцінюючи ознаки сім’ї, які  пропонувалися в проекті - спільне  проживання, спільний побут, наявність  взаємних прав та обов’язків, З.В. Ромовська підкреслювала, що таке розуміння сім’ї припинить “законодавче лукавство, відповідно до якого не визнається сім’єю”, так звана “фактична сім’я” [17, с. 238].

Оскільки законодавець став на шлях поваги до прав фактичного подружжя і в сімейному праві практично  урівняв фактичне подружжя в майнових правах з подружжям зареєстрованим, то доцільно внести відповідні зміни  до норм цивільного права, а саме –  визнати спадкові права не лише за зареєстрованим подружжям, а й за подружжям незареєстрованим.

У Цивільному кодексі України  значно розширене коло спадкоємців  за законом, причому цей термін поширюється  на осіб не лише за ознакою родинних чи сімейних зв’язків, а й за ознакою  членства у сім’ї. Однак, чинне законодавство  не містить визначення поняття “член  сім’ї”. Офіційне тлумачення цього  поняття спробував дати Конституційний Суд України, у рішенні якого  від 3 червня 1999 року зазначено, що природа  сімейних правовідносин визначається кровними (родинними) зв’язками або  шлюбними відносинами; спільним постійним  проживанням; веденням спільного господарств.

Варто зазначити, що введення в п’яту чергу спадкування  за законом родичів шостого ступеня  споріднення практично позбавляє  державу так званої відумерлої (вимороченої) спадщини. Якщо перехід вимороченої  спадщини до держави є несправедливим, то чи доцільною є пропозиція, за якою цю саму спадщину замість держави  отримуватимуть далекі родичі. І як вже було слушно зазначено, ці далекі родичі й самі не розраховували отримати щось із цієї спадщини [5, с. 31].

Зокрема, В.В. Васильченко зазначає, що проблеми цивільно-правового регулювання набуття державою вілумерлої спадщини потребують подальших наукових розвідок досліджень [2, с. 47].

До числа спірних питань спадкового права традиційно відносять  поняття “утриманець”, але оскільки спадкодавець за життя турбувався про  ту чи іншу особу, то позбавлення її засобів існування після смерті спадкодавця означає спотворення  волі спадкодавця.

Підсумовуючи вище зазначене, робимо висновок про те, що з прийняттям Цивільного кодексу України у  спадковому праві з’явилися новели, які потребують єдиного розуміння, тлумачення і застосування. Серед них особливе місце займають проблеми, що стосуються спадкування за законом в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Проаналізувавши загальні положення  спадкового права як підгалузі цивільного права нам вдалося дійти наступних  висновків:

1. Ідея спадкування як універсального наступництва виникла не відразу, а упродовж тривалого процесу історичного розвитку. Уявлення про спадкування значною мірою зобов'язане своєю розробкою римському праву, яке вперше сформулювало і послідовно проводило думку про універсальний характер спадкового наступництва. Історичною особливістю цивільної системи спадкування було те, що коли найближчий спадкоємець не приймав спадщини, то вона не переходила до дальшого за порядком родинності спадкоємця і ставала вимороченою, а в стародавні часи - безгосподарною. Таке положення не схвалювалось і претор почав давати введення у володіння наступному родичеві.

2. У Цивільному кодексі України 2003 року спадковому праву присвячена однойменна книга шоста (гл. 84-89). У доктрину спадкового права введений термін «спадковий процес», за яким це «регламентовані законодавством юридично вагомі дії повноважених осіб, які зумовлені переходом прав померлої особи до інших осіб». Тобто, поділено матеріальну сторону спадкових правовідносин та їх процесуальне здійснення. Термін «спадкове право» використовують у двох значеннях: суб’єктивному та об’єктивному. В об’єктивному значенні під спадковим правом розуміють сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу прав і обов’язків померлого до інших осіб. У суб’єктивному значенні під спадковим правом розуміють права особи бути закликаним до спадкування як спадкоємець, обсяг його прав та обов’язків після прийняття спадщини.

3. Спадкові правовідносини існують у вигляді юридичного складу, необхідними елементами якого є такі юридичні факти: відкриття спадщини, час відкриття спадщини, місце відкриття спадщини, спадкова маса та інші. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.

4. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. 

5. Цивільним кодексом України людині надається право призначити спадкоємців шляхом складання заповіту та розподілити спадкове майно, майнові права та обов’язки на свій погляд. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

6. Якщо фізична особа не залишила заповіту, або заповіт визнано недійсним, або відсутні умови, які зазначені у заповіті, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або вона розпорядилася лише частиною свого майна, настає спадкування за законом. Отже спадкування за законом має місце тоді, коли не існує заповіту.

7. При спадкуванні за законом майно переходить до спадкоємців відповідно до встановленої черговості. ЦК України встановлює п’ять черг спадкування. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.

8. Сьогодні набуває особливої актуальності питання щодо встановлення батьківства і материнства при штучному походженні дитини. Проблемним питанням в галузі спадкування за законом визнається також можливість спадкування між фактичним, а не юридично зареєстрованим подружжям.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Баранник Н. Спадкове право України в схемах // Мала енциклопедія нотаріуса. – Харків, 2005. – вип. 2. – С. 28-32.

2. Васильченко В.В. Участь публічно-правових утворень у відносинах з приводу набуття відумерлої спадщини // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. - №5. – С. 46-60.

3. Драгневич Е.В. Наследование: по закону и по завещанию. – К.: Издатель Фурса С.Я., 2007. – 60 с.

4. Журавська В.В. Нотаріальна практика: спадкове право (проблеми застосування закону) // Мала енциклопедія нотаріуса: науково-практичний журнал. – 2010. – №1(49), лютий. – С. 5-7.

5. Заіка Ю.О. Проблеми, що виникають при застосуванні спадкового законодавства // Вісник Верховного суду України. – 2006. – №3 (67). – С. 30-35.

6. Заіка Ю.О. Спадкове право в Україні: становлення і розвиток: Монографія. 2-ге вид. – К.: КНТ, 2007. – 288 с.

7. Зайцев О.Л. Основні положення спадкового права // Форум права. – 2010. – № 1. – С. 112–115.

8. Клименко Т. Деякі питання спадкового права // Мала енциклопедія нотаріуса. – Харків, 2004. – вип.4. – С. 10-13.

9. Курта Н. Оподаткування спадщини // Мала енциклопедія нотаріуса. – Харків, 2004. – вип. 6. – С. 21-26.

10. Марченко В. Спадковий договір. Особливості застосування нового правочину // Мала енциклопедія нотаріуса. – Харків, 2005. – вип.1. – С. 17-21.

11. Марчук В.С. Загальна  історія держави і права зарубіжних  країн: Навчальний посібник. Видання  3- тє, доповнене. – К.: Атіка, 2001. –  624 с.

12. Масловець Л.С Наследство в нотариальной деятельности по новому ГК Украини // Мала енциклопедія нотаріуса. – Харків, 2004. – вип. 2. – С. 15-19.

13. Мелещенко С.С. Джерела  сучасного спадкового права // http://www.rusnauka.com/8_NMIW_2008/Pravo/28416.doc.htm

14. Піцик Х.З. Актуальні проблеми спадкування за законом // http://www.lex-line.com.ua/?go=full_article&id=537

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7 // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08/conv

16. Роз’яснення Міністерства  юстиції України від 11.10.2011 р. «Окремі питання спадкування» // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0064323-11/conv

17. Ромовська З.В. Українське цивільне право. Спадкове право. Підручник. – К.: Правова єдність, 2008. – 423 с.

18. Спадкове право: Нотаріат. Адвокатура. Суд: Науково-практичний посібник / С.Я. Фурса, Є.І. Фурса, О.М. Клименко, С.Я. Рябовська,                Л.О. Кармаза та ін. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. - 1216 с.

19. Спадкове право. Теорія та практика: навчальний посібник / Фурса С. Я., Фурса Є. І. - К. : Атіка, 2002. – 496 с.

20. Спадкування в Україні  / Л.М. Горбунова, С.В. Богачов, І.Ф. Іванчук, Н.А. Кубар; М-во юстиції України.– К.: ТОВ “Поліграф-Експрес”, 2006. – 60 с.

21. Трофанчук Г.І. Історія держави та права України: навч. посіб. / Г.І.Трофанчук. — К.: Юрінком Інтер, 2011. — 384 с.

22. Харитонов Е.О. Рецепція  римського приватного права: (Теоретичні  та історичні аспекти). – Одеса, 1997. - 288 с.

23. Цивільне право України. Альбом схем: навчальний посібник / за заг. ред. Є. О. Мічуріна. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Харків: Юрсвіт, 2008. – 352 с.

24. Цивільне право в Україні: курс лекцій: У 6 томах. Т. 1. / за ред.             Р. Б. Шишки та В. А. Кройтора. – Харків: Нац. ун-т внутр. справ. 2004. – 417 с.

25. Цивільне право України:  Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2006. – 356 с.

27. Цивільне право України: підручник: У 2-х кн. / за ред. О. В. Дзери,       Н. С. Кузнєцової. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 720 с.

28. Цивільне право України:  Підручник / Є.О. Харитонов,                       Н.О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776с.