Національний банк І його функції в ринковій економіці

На мікроекономічному рівні кредити центрального банку сприяють підтримці на необхідному рівні ліквідності комерційних банків, зміні структури їх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитування своїх клієнтів.

Об'єктом рефінансування, як правило, є лише комерційні банки. При цьому кредити надаються фінансово стабільним комерційним банкам, що відчувають лише короткострокові фінансові труднощі (максимальний термін надання кредитів рефінансування становить один рік, при цьому більшість кредитів надається терміном до одного місяця).

Кредити рефінансування центрального банку класифікують залежно від:

• форми забезпечення (облікові та ломбардні);
• термінів використання (короткострокові - від одного до кількох днів - і середньострокові - від місяця до року);
• методів надання (прямі кредити і кредити, що надаються шляхом аукціону);
• цільового характеру (коригуючі та сезонні кредити).

 

Як банк банків, НБУ також здійснює нагляд та банківське регулювання. Державне регулювання банківської діяльності здійснюється перш за все в межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на комерційні.

Вплив центрального банку на діяльність комерційних здійснюється за такими напрямками:

• організаційно-правовий напрямок - створення законодавчих та інших умов, які б дозволили комерційним банкам реалізувати свої економічні інтереси;
• напрямок опосередкованого економічного впливу - встановлення економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням з метою забезпечення ліквідності банківської діяльності.

Банківське регулювання - це система  заходів, за допомогою яких центральний банк забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Основною метою банківського нагляду  є своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності комерційних банків з метою їх нормалізації, укріплення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи у цілому.

Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається суспільної природою банків. Комерційні банки функціонують в основному як недержавні структури, метою яких є отримання прибутку. Одночасно вони виконують ряд суспільно корисних та необхідних функцій (розрахунково-касове обслуговування підприємств та населення, збереження грошових заощаджень суспільства та ін.), що робить регулювання їх діяльності та нагляд обгрунтованим та необхідним завданням держави.

До основних завдань банківського регулювання та нагляду відносять:

• забезпечення стабільності та надійності банківської системи;
• захист інтересів вкладників;
• створення конкурентного середовища у банківському секторі;
• забезпечення прозорості діяльності банківського сектора економіки;
• забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері та ін.

 

 

2.4. ВАЛЮТНА  ПОЛІТИКА НБУ

 

 

Невід'ємною складовою грошово-кредитної  політики держави є валютна політика, під якою розуміють сукупність заходів  у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей економічної політики держави.

Напрями і форми валютної політики визначаються становищем країни у світовому  господарстві, а також завданнями, що ставляться перед національною економікою. Валютна політика спрямована на забезпечення стабільності курсу національної грошової одиниці, сприяння через курс валюти залученню іноземних інвестицій в економіку, регулювання зовнішніх платіжних стосунків з іншими країнами, забезпечення збалансування зовнішніх платежів і накопичення централізованих валютних резервів.

Інструментами валютної політики є валютні інтервенції  й деякі інструменти грошово-кредитного регулювання. Таким чином, валютна  політика тісно пов'язана з грошово-кредитною  політикою. Вони є практично невід'ємними частинами економічної політики держави, мають спільні цілі.

У цій  сфері центральний банк виконує  такі функції:

• нагромадження та управління валютними резервами країни, здійснення операцій з їх розміщення;
• визначення сфери й порядку обігу на території країни іноземної валюти;
• визначення і регулювання курсу національної грошової одиниці 
  відносно валют інших країн;
• встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними банківських операцій з валютними цінностями та ін.

Довгострокова валютна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до національної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо.

Завданням короткострокової валютної політики є забезпечення стабільного функціонування національної валютної системи, сприяння збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів.

Складовими валютної політики є  валютне регулювання, валютний контроль, міжнародне валютне співробітництво  та участь у міжнародних валютно-фінансових організаціях.

Забезпечення стабільності національних грошей та їх реальної ціни неможливе без відповідної валютної політики. Тому в 1993 р. уряд прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [4], в якому визначив Національний банк головним валютним органом держави.

Виходячи з інтересів держави  у забезпеченні стабільності економічного розвитку суспільства, Національний банк України здійснює валютну політику держави таким чином, щоб вона найбільш визначено сприяла досягненню економічних цілей держави.

Основною метою валютної політики НБУ як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

Невід'ємною ланкою валютної системи  є механізм її регулювання. Таке регулювання  здійснюється на двох рівнях - міждержавному  та національному. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені на Міжнародний валютний фонд. Механізм регулювання на державному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни.

На національному рівні валютне регулювання здійснюється на базі принципів і методів, що визначаються МВФ та регіональними союзами, до яких входять окремі країни.

Зміст системи валютного регулювання  констатується чинним законодавством і правовими нормами окремих  держав.

Національний банк має такі повноваження у сфері валютного регулювання:

• видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;
• видача і відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків та інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;
• встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та 
  інших установ, що купують та продають іноземну валюту.

Валютне регулювання являє собою  сукупність нормативних документів, встановлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, спрямованих на регулювання потоків капіталу в країну і з країни, а також валютних операцій, що здійснюються в межах України, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, стабільного рівня валютних, резервів і збалансування міжнародних платежів.

Таким чином, валютне регулювання - це регламентація державою міжнародних  розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Мета валютного регулювання  полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу ца валютний курс та на операції обміну валюти. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.

Валютні обмеження передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій резидентів та нерезидентів країни, для ефективного застосування яких використовується система валютного контролю.

Валютне регулювання спрямоване перш за все на організацію міжнародних  розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни.

Відповідно до ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного  регулювання і валютного контролю" Національний банк України у сфері валютного регулювання:

• здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;
• складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
• визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
• видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
• видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
• установлює способи визначення і використання валютних 
  курсів іноземних валют, виражених у валюті України, 
  курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або 
  розрахункових одиницях;
• установлює за погодженням з Міністерством статистики України 
  єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, 
  порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
• забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Такий широкий діапазон функціональних обов'язків Національного банку у сфері валютного регулювання вимагає відповідних повноважень щодо виконання ним функції органу валютного контролю. У зв'язку з цим саме на Національний банк України покладені обов'язки головного органу валютного контролю в державі, а власне здійснення контролю за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України, а також забезпечення виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Суб'єктами валютного регулювання  і контролю виступають усі без виключення учасники валютних операцій:

• уповноважені банки-резиденти;
• юридичні особи-резиденти і нерезиденти;
• фізичні особи-резиденти та нерезиденти.

Об'єктом валютного регулювання  і контролю в Україні є операції резидентів та нерезидентів, фізичних та юридичних осіб, що пов'язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордон, отриманням валютних коштів за товари та послуги; а також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, що перебувають за межами України.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах своїх повноважень, а також про майно, котре підлягає декларуванню.

Основними контрольними функціями  Національного банку України  у сфері валютних відносин є:

• встановлення та контроль за курсом національної грошової одиниці на міжбанківському валютному ринку;
• контроль за експортно-імпортними операціями;
• контроль за порядком відкриття та ведення валютних рахунків;
• контроль за обмінними операціями з готівковою валютою;
• контроль за іноземними інвестиціями й міжнародними кредитами.

Таким чином, практично усі операції резидентів і нерезидентів підлягають в Україні валютному контролю.

Декретом також визначалися  певні функції валютного контролю, які здійснюються іншими органами - уповноваженими комерційними банками, державною податковою інспекцією, міністерством зв'язку та Державним митним комітетом України.

 

 

 

 

 

2.5. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ  ЯК ФІНАНСОВИЙ АГЕНТ УРЯДУ