Національний банк І його функції в ринковій економіці

 

Центральні банки за своїм статусом є фінансовими агентами Уряду  і виконують у цій сфері  певні операції:

• розміщення та погашення державного боргу;
• ведення поточних рахунків уряду;
• касове виконання державного бюджету;
• обслуговування уряду при здійсненні ним розрахунків з іншими країнами.

Державний борг являє собою сукупність фінансових зобов'язань центрального уряду, місцевих органів влади, державних підприємств та організацій, що підлягає погашенню в обумовлені терміни.

Держаний борг виникає внаслідок  незбалансованості фінансових потреб держави, обмеженості фінансових ресурсів шляхом отримання внутрішніх та зовнішніх  позик і кредитів. Отримані ресурси спрямовуються на покриття державних витрат і дефіциту державного бюджету, що визначає суттєву роль центрального банку при вирішенні цих проблем. Участь центрального банку в сфері кредитування уряду залежить від рівня його незалежності, цілей грошово-кредитної політики, особливостей історичного розвитку певної країни, її традицій.

Залежно від джерел залучення  коштів держаний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. У країнах  з розвинутою ринковою економікою основну  питому вагу державного боргу складає внутрішній (80-90%) [8, с. 222]. Зовнішні джерела запозичення є характерними для країн, що розвиваються.

До складу внутрішнього державного боргу входять позики уряду і  позики, здійснені за безумовної гарантії уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Внутрішній державний борг України складається з випущених державних цінних паперів у вигляді облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), інших зобов'язань у грошовій формі, гарантованих урядом України, одержаних ним кредитів, а також частини боргових зобов'язань СРСР, які взяла на себе Україна.

Національний банк є безпосереднім  учасником ринку ОВДП і виконує  обов'язки генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування розміщення облігацій та проведення платежів за ними; депозитарію за облігаціями, випущеними у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів; контролюючого органу та дилера на вторинному ринку. Обов'язками Міністерства фінансів за дорученням уряду є здійснення випуску ОВДП і гарантії своєчасності сплати доходу за ними та їх погашення.

Національний банк як фінансовий агент  уряду посідає основне місце  на ринку державних облігацій, оскільки здійснює їх розміщення, депозитарне  та розрахункове обслуговування обігу  і погашення цінних паперів уряду, а також нагляд за діяльністю учасників ринку. Окрім того, НБУ використовує ОВДП як інструмент регулювання грошового ринку.

До основних методів фінансування внутрішнього державного боргу за участю центрального банку відносять:

• здійснення емісії грошей;
• надання прямих кредитів центрального банку уряду;
• залучення внутрішніх позик.

Найпростішим методом фінансування державного боргу є емісія грошей центрального банку, внаслідок якої збільшується обсяг доходів бюджету  за рахунок різниці між номінальною  вартістю грошей та фактичними затратами на їх виготовлення (сеньйораж). Недоліком цього методу є посилення інфляції та знецінення грошей внаслідок зростання кількості засобів платежу в обігу, незабезпечених реальними активами.

Надання прямих кредитів центральним банком уряду є досить простим способом покриття дефіциту державного бюджету. За своїм змістом надання прямих кредитів не відрізняється від емісії грошей і використання цього методу в розвинутих країнах або заборонене взагалі, або здійснюється в межах чітко визначених параметрів.

Активне застосування цих двох методів  не є доцільним, особливо при значній  питомій вазі зовнішнього державного боргу, оскільки сплачувати його слід у іноземній валюті.

Важливим джерелом покриття дефіциту державного бюджету є внутрішні державні позики, що мобілізуються шляхом акумулювання тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб на певний термін на умовах виплати доходу й оформлюються борговими зобов'язаннями держави у безготівковій чи готівковій формі. Важливе значення при цьому має вид джерела фінансових коштів - чи цінні папери уряду розміщуються серед приватних суб'єктів, чи їх купує центральний банк.

При первинному розміщенні державних  цінних паперів у центральному банку  він випускає в обіг додатковий обсяг незабезпечених засобів платежу, що призводить до інфляції. Така операція центрального банку є лише прихованою емісією і має ті ж негативні наслідки, що й попередні методи.

Зовнішній державний борг складається  із заборгованості за кредитами держави, залученими з іноземних джерел. Залежно від того, чи держави виступає позичальником чи гарантом погашення цих кредитів іншими позичальниками, зовнішній державний борг поділяється на:

• прямий зовнішній державний борг - формується через залучення 
  іноземних кредитів, безпосереднім позичальником яких є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик;
• умовний зовнішній державний борг - формується за рахунок 
  іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії.

Зростання державного боргу і його обслуговування повинно супроводжуватися виробленням ефективної стратегії управління державним боргом. До найважливіших заходів у цій сфері відносять: вироблення стратегії державного запозичення, обслуговування накопиченого державного боргу, аналіз та прогнозування обсягів боргу, оцінка впливу державних запозичень на макро-економічну ситуацію в країні. Управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України.

Національний банк як "банкір уряду" виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету, і виконує функції платіжного агента уряду. НБУ виконує операції щодо обслуговування зовнішнього державного боргу з метою задоволення поточних потреб уряду в іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань. Крім того, Національний банк здійснює моніторинг стану загальної зовнішньої довгострокової заборгованості країни і контролює дотримання ліміту державного зовнішнього боргу України, який за поданням Кабінету Міністрів затверджується Верховною радою України.

Мета управління зовнішнім боргом полягає у забезпеченні за рахунок  зовнішніх позик економічного розвитку країни й уникненні при цьому макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому. У світовій практиці оцінка рівня зовнішньої заборгованості країни здійснюється з погляду економічного розвитку держави у зіставленні з основними макроекономічними показниками.

Якщо державний борг зростає  швидше, ніж зростає ВВП, то обслуговування державного боргу фактично здійснюється за рахунок зниження життєвого рівня  населення. Якщо ж державний борг зростає в умовах падіння ВВП, то наслідки для країни-боржника будуть більш негативними. Накопичення ж боргів з року в рік може спричинити до поступового сповзання країни в торгову кабалу і призвести до втрати країною політичних позицій у світовому співтоваристві.

Суттєвою проблемою щодо управління державним боргом в Україні є значна питома вага зовнішнього державного боргу в загальній заборгованості держави. Уряду та НБУ слід здійснювати поступове трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що можливе лише за належного рівня ліквідності державних цінних паперів та високого ступеня їх капіталізації.

 

Центральні банки відіграють важливу роль у касовому виконанні  державного бюджету, суть якого зводиться до організації та здійснення певних розрахунково-касових операцій (прийняття розрахункових документів на виплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету, зарахування доходів на рахунки відповідних бюджетів, зберігання грошових коштів бюджету, їх видання на заходи, передбачені бюджетом).

У світовій практиці розрізняють банківську, казначейську та змішану системи касового виконання державного бюджету. Згідно з банківською системою усі функції з касового виконання державного бюджету покладені на центральний банк чи на банківську систему в цілому. При казначейській системі акумуляція доходів та здійснення видатків забезпечується окремим органом - казначейством. Змішана система передбачає закріплення певних функцій щодо виконання бюджету як за банківською системою, так і за казначейською.

Функції Національного банку України  щодо організації та касового виконання державного бюджету протягом років незалежності істотно змінювалися, оскільки у своєму розвитку система касового виконання бюджету в державі пройшла усі три різновиди.

До 1993 р. в Україні діяла банківська система касового виконання державного бюджету колишнього СРСР. Бюджетні доходи акумулювалися на окремих рахунках в установах банків і не були безпосередньо пов'язані з видатками бюджету. Видатки місцевих бюджетів здійснювалися у межах реальних надходжень, а видатки державного бюджету здійснювалися на кредитній основі - банки здійснювали фінансування видатків бюджету в міру надходжень платіжних вимог-доручень, вдаючись до прямого овердрафту, що згодом покривався НБУ.

З другої половини 1993 р. бюджетні видатки  почали фінансувати у межах доходів, що реально надійшли до державного бюджету. Такий механізм касового обслуговування державного бюджету виключав автоматизм кредитування державних витрат. Установи комерційних банків здійснювали розмежування загальнодержавних податків та зборів між державним та місцевим бюджетами, кошти державного бюджету знаходилися на численних рахунках бюджетних установ, що ускладнювало ефективність їх використання.

З метою підвищення керованості  державними фінансами у 1995 р. було створено Державне казначейство України, на яке була покладена функція організації касового виконання бюджету. Облік доходів та видатків перейшов до Державного казначейства, а комерційні банки поступово позбулися частини невластивих для них функцій.

Розрахунково-платіжне обслуговування касового виконання бюджету в Україні здійснюється установами НБУ і окремими комерційними банками. Кошти державного бюджету та позабюджетних фондів зберігаються лише в Національному банку на рахунках Державного казначейства. Рахунки місцевих бюджетів можуть бути відкритими у визначених НБУ установах комерційних банків і обслуговуватися ними.

НБУ здійснює обслуговування коштів державного бюджету через консолідований рахунок Державного казначейства, що діє на зразок коррахунку комерційного банку, тобто Держказначейству надано можливість проводити розрахунки за бюджетними коштами через систему електронних платежів. Це значно підвищує швидкість та надійність розрахунків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ 

АНАЛІЗ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ  ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ  ЕТАПІ

Основні засади грошово-кредитної політики на 2005 рік розроблено з урахуванням тенденцій розвитку макроекономічної та фінансової ситуації в країні, основних прогнозних параметрів економічного і соціального розвитку України на наступний рік, аналізу їх впливу на стан грошово-кредитного ринку. В них визначено напрями монетарної політики та передбачено комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, спрямованих на здійснення за допомогою інструментів грошово-кредитної політики регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою виконання визначеної Конституцією України основної функції Національного банку України — забезпечення стабільності грошової одиниці.

Грошово-кредитна політика в 2003 році забезпечила монетарну підтримку  економічного зростання і структурних змін, спрямованих на поступове створення умов для переходу до стабільних темпів розвитку. Зростання ВВП становило 9,4%, найбільш динамічно розвивалися будівництво, обробна промисловість, торгівля і транспорт. Розвиток і структурні зміни в економіці країни грунтувалися на підвищенні як внутрішнього попиту, особливо інвестиційного, так і зовнішнього. Економічному зростанню сприяли активна кредитна підтримка банківської системи і відповідна грошова пропозиція Національного банку України. Монетарна база зросла на 30,1%, грошова маса — на 46,5%. Головними чинниками, які впливали на динаміку цін протягом року, були підвищення цін на продукти переробки зерна внаслідок низького врожаю продовольчої пшениці, зростання темпів економічного розвитку і рівня монетизації економіки, стабільність номінального обмінного курсу гривні до долара США. Інфляційне прискорення мало переважно немонетарний характер. Реальний ефективний обмінний курс девальвував більше ніж на 10%, що позитивно вплинуло на цінову конкурентоспроможність національних виробників [19, с. 4].

Динаміка економічного розвитку України  в 2004 році суттєво прискорилася —  за сім місяців зростання реального ВВП порівняно з відповідним періодом попереднього року становило 13,5%. Виробництво продукції машинобудування зросло на 30,8%, сільського господарства — на 25,9%, а будівництва — на 26,4%. Обсяг інвестицій в основний капітал за І півріччя 2004 року зріс на 32%. Номінальні доходи населення в січні — липні 2004 року підвищилися на 19,7%, наявні доходи, які можуть бути використані на придбання товарів і послуг, — на 24,3, а реальні наявні — на 15,6%.

У результаті поліпшення зовнішньоекономічної кон'юнктури та збереження цінової конкурентоспроможності українського експорту позитивне сальдо торгового балансу за півріччя збільшилось у 2,2 раза порівняно з відповідним періодом попереднього року.