Національний банк І його функції в ринковій економіці

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Функції центрального банку

 

 

Основні функції, що виконує центральний  банк, поділяються на регулюючі, контрольні й обслуговуючі. Додаткові функції  центрального банку не пов'язані  безпосередньо з його головним завданням, проте сприяють його реалізації. До таких функцій належать управління державним боргом, проведення аналітичних досліджень і ведення статистичної бази даних, виготовлення банкнот та інші.

Серед усіх функцій центрального банку  найважливішими є функції в системі регулювання пропозиції грошей. Згідно ст. 6 Закону "Про Національний банк України" основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

 

 

2.1. ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ

 

В умовах ринкових відносин кругооборот капіталу здійснюється у грошовій формі. Грошовий оборот являє собою процес безперервного руху грошових знаків між суб'єктами економічних відносин у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. З кількісної точки зору грошовий оборот - це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються у народному господарстві [8, с. 52].

Суб'єктами грошового обороту є  всі юридичні та фізичні особи, які приймають участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту держави. Усі вони певним чином одержують грошові доходи, заощаджують чи витрачають їх і цим впливають на економічні процеси.

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між суб'єктами грошового обороту:

• центральним банком і комерційними банками;
• центральним банком і державою;
• комерційними банками;
• підприємствами й організаціями;
• банками і підприємствами;
• банками та населенням;
• державою, населенням і підприємствами;
• підприємствами, організаціями та населенням;
• фізичними особами;
• банками і фінансовими інститутами різноманітного призначення.

По кожному з цих каналів  гроші здійснюють зустрічний рух  як у національній, так і в іноземній  валюті. Центральний банк як організатор грошового обороту є вихідним і кінцевим пунктом моделі грошового обороту, оскільки він - єдиний емісійний центр держави. Наповнення економіки грошовими коштами центральний банк здійснює через комерційні банки, які є основною ланкою моделі грошового обороту - через комерційні банки здійснюється кругооборот готівки і безготівкових платежів.

Емісія грошей займає особливе місце  в функціонуванні центрального банку. Тільки йому надано законодавче право  випускати в обіг готівку - банкноти та розмінну монету. Обсяги емісії готівки регулюються центральним банком з урахуванням загальних задач його грошово-кредитної політики. Сам випуск готівки здійснюється шляхом продажу банкнот і монети комерційним банкам в обмін на їх резерви в центральному банку. Емісія грошей виконує такі функції:

1. Забезпечення економіки засобами обігу, платежу, нагромадження для нормального її функціонування. Це головна функція. Кількість грошей, необхідну для функціонування народного господарства, можна підрахувати виходячи із суми вартостей усіх вироблених за певний період товарів і послуг та швидкості обігу грошей.
2. Покриття дефіциту державного бюджету (в критичній ситуації, 
   коли інших джерел покриття немає). Наслідком надлишкового випуску грошей є інфляція, за якої відбувається зростання цін, 
   дезорганізація господарського життя, соціальна напруженість.
3. Регулююча функція - збільшуючи або зменшуючи емісію грошей у розумних межах, держава може сприяти пожвавленню економіки шляхом вливання грошових засобів, боротися з ростом цін, скорочуючи ці вливання. Одним із аспектів регулюючої функції емісії грошей є підтримка стабільності національної грошової одиниці.

Емісійну діяльність розглядають  у вузькому та широкому розумінні. У  вузькому розумінні під емісійною  діяльністю центрального банку мають на увазі випуск в обіг лише готівки, а у широкому розумінні емісійна діяльність означає поповнення грошового обігу усіма видами грошових коштів, що обумовлює збільшення сукупного грошового обороту.

Центральний банк є монополістом щодо випуску в обіг готівки. Він здійснює також емісію безготівкових (депозитних) грошей, проте тут центральний банк не є монополістом. Створенням безготівкових грошей також займаються комерційні банки.

Кількість грошей в обігу зумовлюється емісією Центрального банку. Зростання його активів, незалежно від напряму росту, неминуче призводить до збільшення грошового обігу суспільства.

Відмінність центрального банку від  інших кредитних інститутів полягає  в тому, що він сам створює для  себе ресурси кредитування. Інші банківські установи у процесі здійснення своїх кредитно-розрахункових операцій в основному лише перерозподіляють створені центральним банком грошові засоби.

У відповідності до чинного законодавства, Національний банк України забезпечує виготовлення грошових знаків (банкнот і монет) і регулює їхнє функціонування на всіх етапах руху - від випуску в обіг до знищення вилучених з обігу зношених, пошкоджених та фальшивих банкнот і монет. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки тощо.

Національний банк як емісійний  центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на території України. Він встановлює правила випуску обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

 

 

 

2.2. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

 

2.2.1. СУТНІСТЬ, ЗАВДАННЯ І ЦІЛІ  ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Під грошово-кредитною (монетарною) політикою  розуміють комплекс взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк.

Суть державного регулювання за допомогою грошових інструментів - це кількісна зміна пропозиції вільних грошей і зміна "ціни кредиту" - процента, що визначає попит на позичковий капітал і масштаби приросту вкладів, тобто формування пропозиції кредитних засобів.

Майже всі інструменти монетарної політики здійснюють опосередкований і загальний вплив на економіку. Розрив у часі між використанням того чи іншого інструмента грошово-кредитної політики і його ефектом досить тривалий, крім того кількісний результат застосування цих інструментів важко піддається попередній оцінці.

Регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних методів передбачає створення умов, при яких економічний суб”єкт сам приймає рішення, що відповідають інтересам держави. Це здійснюється через ринок цінних паперів, зміну грошової маси, банківських резервів і процентних ставок.

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи — центральний банк і відповідні урядові структури - міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції щодо страхування депозитів, а також інші установи. Визначальна роль у здійсненні усього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.

Об'єктами, на які спрямовуються  регулятивні заходи грошово-кредитної політики, є пропозиція грошей, процентна ставка, валютний курс, швидкість грошового обігу, рівень інфляції та ін.

Вибір об'єктів грошово-кредитного регулювання залежить від економічної  ситуації в країні і означає, що центральний  банк може, залежно від ситуації, здійснювати орієнтацію на один з перерахованих вище об'єктів чи декілька одночасно.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної  політики є Національний банк. Крім нього, у формуванні грошово-кредитної  політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - міністерство фінансів, уряд, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні  показники, що слугують орієнтирами  для формування цілей грошово-кредитної  політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе персональну відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні  умов, при яких економічні агенти (громадяни, підприємці, суспільні і громадські органи), реалізуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що співпадають  з цілями економічної політики держави. Грошово-кредитне регулювання є індикативним і не має примусового характеру.

Грошово-кредитна політика центрального банку не є автономною. Кінцева  мета грошово-кредитного регулювання  економіки збігається з основоположними  цілями макроекономічної політики держави. Тобто центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання грошового обігу, прагне досягнення цілей, які ставить перед собою уряд.

Цілі грошово-кредитної політики поділяють на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку є кінцеві  цілі економічної політики держави - досягнення такого економічного зростання, при якому забезпечуватиметься  висока зайнятість, стабільність цін  обмінного курсу грошової одиниці. Центральний банк повинен сприяти досягненню цих цілей. Щодо стратегічних цілей нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі  з них суперечливі. Протиріччя між  стратегічними цілями ставить центральні банки та уряди країн при проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні, пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям.

Тому центральний банк вибирає  залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін чи погашення інфляції, оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку — підтримувати стабільність національних грошей. Через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Стратегічні цілі формуються для довготермінового періоду, для їх досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі.

До проміжних цілей відносять  пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості.

Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики — операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог і облікова політика - в основному не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає змогу запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання. Головною рисою обраних тактичних цілей є їх безпосередній зв'язок зі стратегічними цілями.

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних та тактичних цілей, центральний банк країни розробляє свою грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації.

Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної  політики є стримання інфляції на низькому і стабільному рівні.

Таким чином, до основної цілі монетарної політики відноситься стабільність цін. Лише за умов стабільних або майже стабільних цін економічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За будь-яких обставин у економіці головною умовою непохитності держави є стабільні гроші.

З огляду на сформульовану ціль монетарної політики регулювання кількості  грошей в обігу набуває першочергового значення для визначення концептуальних основ її реалізації, оскільки зростання  загального рівня цін можливе  лише за умов зростання кількості грошей в обігу при інших незмінних чинниках. Забезпечення керованості емісійними процесами і відповідної стабільності грошового обігу також є безпосередньою метою монетарної політики, весь інструментарій якої повинен бути спрямований на досягнення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом і пропозицією грошей, щоб забезпечити стабільність грошового обігу.

 

 

2.2.2. ІНСТРУМЕНТИ  РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ  НБУ

 

Як посередник між державою та банківською  системою країни, центральний банк покликаний регулювати грошові і кредитні потоки за допомогою певних інструментів.

Ступінь розвитку фінансово-кредитної  системи країни, її інфраструктурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної політики, від  якого багато в чому залежить ефективність здійснення монетарного регулювання.

Залежно від конкретних завдань  грошово-кредитна політика центрального банку спрямована або на стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або на її обмеження (кредитна рестрикція). Шляхом проведення кредитної експансії центральні банки переслідують цілі піднесення виробництва й пожвавлення кон'юнктури. За допомогою кредитної рестрикції вони намагаються запобігти “перегріву” кон”юнктури, що спостерігається в періоди економічних підйомів.