Вплив міграції на національний ринок праці

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний економічний  університет

Факультет фінансів

 

Кафедра економічної теорії

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Економічна теорія»

на тему:

«Вплив міграції на національний ринок праці»

 

Виконала:

                         студентка групи ФО– 21

Миколайчук Н. С.

Керівник:

Карп Ірина Миколаївна

 

 

Тернопіль -2012

 

Зміст

Вступ 5

 

 

Вступ

Актуальність теми. Проблема української трудової міграції є надзвичайно актуальною на сьогодні, оскільки за неповного використання ресурсів робочої сили економічна система працює, не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Міграційні рухи є так званим індикатором реакції населення на зміни в економічному, політичному, соціальному житті будь-якого суспільства, а зміни в нашій державі відбуваються чуть не кожен день. І саме розмір, напрямки та маштаби таких процесів певною мірою свідчать про стабільність, або навпаки, нестабільність суспільного розвитку в країні. Причиною мігрування українців є дискомфорт від загальної нестабільності в Україні, широко поширена корупція, відсутність можливостей для розвитку і самореалізації, незахищеність від зловживань з боку владних структур. Міграція спричинює відтік найбільш кваліфікованої робочої сили за межі країни. Тому проблема міграції потребує постійного вирішення, враховуючи особливості загострення її динаміки.

Аналіз досліджень і публікацій. Актуальність дослідження проблем міграції засвідчують публікації провідних зарубіжних та вітчизняних економістів. Окремі аспекти міграції, причини її виникнення та шляхи регулювання досліджували такі вчені в галузі міграціології: Гайдуцький А., Гнибіденко І.М., Гриневич С.С., Заклекта О.В., Рєліна І.Є., О.У.Хомра, І.М.Прибиткова, Т.П.Петрова, В.В. Онікієнко, Е.М.Лібанова, О.В.Позняк, , С.І. Пірожков, Л.Л.Рибаковський, Ж.А. Зайончковска, Б.С.Хорев, В.Н.Чапек, Д.І.Валентей, А.Я.Кваша, В.І.Перевєдєнцев, В.В. Покшишевський. З огляду на швидку плинність подій на світовому ринку праці, потрібно зазначити, що серед найновіших публікацій у цьому напрямі можна виокремити праці таких українських учених як Нижника Н.Р., Новіка В., Чеховича С., Маліновської О.А. та інших.

Мета дослідження полягає у виявленні умов, причин і наслідків виникнення та поширення міграції, характеристиці  особливостей, обґрунтуванні наукових пропозицій щодо державного регулювання ринку праці і скорочення міграції.

Для досягнення цієї мети були поставленні  такі завдання:

• дати характеристику міграції, її форм і причин виникнення;
• проаналізувати динаміку і структуру міграції в Україні;
• визначити вплив міграції на національний ринок праці;
• обґрунтувати шляхи вдосконалення державного регулювання міграції на національному рівні.

Об’єктом дослідження є  міграція в  Україні, а його предметом – теоретичні, методичні та практичні питання державного регулювання міграції та напрями її вдосконалення.

Новизна й актуальність цього дослідження полягає у наведених і проаналізованих статистичних даних Держкомстату та Світового банку стосовно стану міграції в Україні. Проте низка питань, пов'язаних із міграцією в Україні, особливо у методологічному плані, залишаються недостатньо дослідженими. Це стосується, насамперед, проблеми соціально-економічних наслідків та втрат від міграції, а таков її впливу на безпечний національний розвиток.

Курсова робота складається з трьох  частин, в яких поступово розкривається  її мета.

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти міграції. Тут досліджено основні підходи до визначення міграції , її структуру, форми та причини виникнення.

Другий розділ присвячено розгляду сучасного стану ринку праці в Україні, а саме структуру і динаміку міграції в країні.

В третьому розділі запропоновано  пріоритетні напрями щодо шляхів державного регулювання міграції в Україні.

 

 

 

1. Міграції: сутність, характерні ознаки, причини їх виникнення та види

Поряд з природним рухом на демографічні параметри населення впливає  територіальна мобільність, або  механічний рух населення. Останній пов’язаний з міграційними процесами. Міграція у перекладі з латинської (migratio, migro) означає переміщення, переселення. Переважно під міграцією розуміють такі територіальні переміщення населення, які супроводжуються зміною місця проживання та місця праці (назавжди або на досить тривалий строк) як у межах однієї країни, так і поза її межами. У демографічних та демоекономічних дослідженнях термін «міграція» вживається щодо таких актів переміщень у просторі, які пов’язані, по-перше, з перетином адміністративних меж населених пунктів, по-друге, із зміною індивідом місця проживання назавжди чи на певний час[3, с.12-13].

Міграція як економічна категорія  і як соціально-економічне явище  відома з стародавніх часів. Поштовхом для масового переміщення населення стали перш за все, великі географічні відкриття, а згодом — рух капіталу і розвиток капіталізму. Цей період охоплює XVIII—XIX століття, і отримав назву «старої міграції». Період «нової міграції» почався із середини XIX століття і тривав аж до кінця Другої світової війни. Кожен з цих періодів мав свої причини і характерні риси. Міграція як масове явище почалася в період демократизації суспільства, тобто з другої половини XX століття. Як масове переселення робочої сили вона почалася із середини XX століття і набуває великого обсягу в наш час.

Міграція — це переміщення населення, особливо працездатного. Однак, поряд  з працездатним населенням переміщуються  їх сім’ї. Міграція робочої сили — переселення працездатного населення з одних держав (регіонів) до інших терміном більше, ніж рік, що викликана економічними та іншими соціально-політичними причинами[18, с. 939].

За напрямком руху основними сторонами міжнародної міграції є:

• еміграція — виїзд працездатного  населення з країни для постійного чи строкового перебування в іншій країні;

• імміграція — приїзд робочої  сили в країну з-за кордону по квоті  чи по запрошенню;

• рееміграція — процес повернення працездатного населення за певних причин до своєї країни.

Міжнародна міграція робочої сили виникла багато століть тому і за час, який минув з тих пір зазнала серйозні зміни. Найбільш активна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-х років у рамках моделей економічного зростання[3]. Їх основна ідея полягає в тому, що міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва, впливає на темпи економічного зростання, її причиноює міждержавні розходження в рівні оплати праці. Під впливом науково-технічної революції і збільшенням нерівномірності в рівнях розвитку країн, збільшуються масштаби міграції фахівців у розвинені країни.

Історичні етапи розвитку міграції в Україні.

Україна у всі історичні періоди  відзначалася значним переміщенням людей як по її території, так і  за її межі. Але якщо у часи Київської  Русі мігрували переважно ремісники, купці та воїни, то вже після її розпаду посилились як внутрішні, так і зовнішні міграції. Вони були зумовлені як політичними (втікачі від татаро-монгольської навали, бранці), так і соціально-економічними (переселення ремісників та будівничих на землі Московії) причинами. Особливо вони посилились у XVII –XVIII ст., коли українських козаків та селян примусово вивозили у північні регіони Росії для розбудови міст, військових та господарських об’єктів. Перебування України у складі різних імперій (Російської, Австро-Угорської, Османської), Польщі зумовило в різні часи міграцію населення з України у різні кінці цих імперій. Українське населення було джерелом дешевої робочої сили і складником війська цих імперій[13, с. 46]. Це вплинуло на основні напрями міграційних потоків населення з різних частин України.

Міграції населення значно посилилися у XIX ст., особливо після знищення панщини  в Австро-Угорщині (1848 р.) та кріпосного права в Росії (1861 р.). Інтенсивний  або масовий міграційний рух  людей із Наддніпрянщини та західно-українських земель був характерним для кінця ХІХ – початку ХХ ст. Основними його причинами були: аграрне перенаселення та майнове розшарування селянства, незначна урбанізація та індустріалізація, небажання селян селитися у містах та ін. Велика кількість незаможних селян із східної частини України їдуть в пошуках вільних земель – спочатку на Північний Кавказ, Поволжя і Урал, а пізніше – в Сибір, Казахстан, Далекий Схід. Вони селяться у тих районах Росії, в яких є подібні умови для життя та сільськогосподарського виробництва, як на їхній батьківщині.

На початку ХХ ст. тільки до США  емігрувало 350 тис. осіб, Канади – понад 100 тис. осіб, Південної Америки –  понад 30 тис. осіб. Після Першої світової війни та встановлення радянської влади на більшій частині України посилюються міграції населення з політичних мотивів. Виїжджають з УРСР політичні та військові діячі УНР, багато представників української науки та культури та ін. Із входженням УРСР до складу СРСР у ній посилюються примусові міграції. Це, передусім, т.з. “куркулі” – заможні селяни, яких понад 1 млн. осіб було вивезено в процесі колективізації за межі України – на освоєння сибірських і північно-російських просторів[13, с. 49-50].

Після штучного голодомору (1932-1933 рр.) в Україну було переселено значну частину селян Росії, передусім із Поволжя та Центрального Чорнозем’я, вони оселялись у вимерлих селах і займалися сільськогосподарським виро-бництвом. Їх кількість, звичайно, не могла замінити вимерлий український люд (таких понад 10 млн. осіб), але значно вплинула на етнічний склад населення центральних та південних регіонів України.

З Другою світовою війною пов’язана  масова евакуація людей із міст у  східні регіони СРСР, насильницьке вивезення молоді із окупованих регіонів на роботу в Німеччину, масове переміщення людей з одних регіонів в інші. Із своїх поселень були вивезені німці, татари та ін.

В післявоєнний період Україна стала  регіоном масової іміграції. Сюди стікалось населення із різних регіонів СРСР. Воно осідало найбільше у східних і південних частинах держави, в містах. Спеціалісти із різних галузей господарства, що жили у східних областях України направлялись на роботу у західні області, а люди із західних областей – у східні та південні частини України.

У роки останнього десятиліття ХХ ст. значно змінились обсяги, напрями міграційних потоків. У перші роки після проголошення незалежності України значно зменшились обсяги еміграції внаслідок того, що припинився набір в армію, розподіл спеціалістів та організовані набори робітників поза межі української держави. З іншого боку, багато українців та представників нацменшин, які раніше проживали в Україні (німці, кримські татари та ін.), почали повертатись (репатріювалися) на свою батьківщину. Тільки за 1989-1997 рр. на територію України повернулося 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих вірмен, болгар, греків, німців. Внаслідок цього сальдо міграції було достатнім, в 1992 р., наприклад воно становило понад 282 тис. осіб[13, с. 50]. Характерною рисою сучасних міграцій населення України є поступове зменшення обсягів внутрішньодержавних потоків і збільшення міждержавних.

Зустрічні міграційні потоки (іміграція) приблизно порівняні між Україною і державами колишнього СРСР, але  вони дуже незначні із інших країн  світу. Серед прибулих в Україну з країн колишнього СРСР переважають репатріанти, тобто особи, які народились в Україні, але тривалий час жили і працювали в різних регіонах Росії та інших держав. Серед них багато людей пенсійного віку, що ще більше посилює процеси “старіння” населення у нашій державі. Україна постійно приймає біженців із “гарячих точок” СНД – Чечні, Азербайджану, Грузії, Таджикистану та ін. країн. У 1999 р. чисельність біженців становила –2.6 тис.осіб, половина із них – із Афганістану. Україна внаслідок зручного географічного положення (на шляху із Азії у Європу) є регіоном, через який здійснюється нелегальна міграція людей із Південної і Південно-Східної Азії в європейські держави. Її західний кордон є бар’єром для такої міграції, в 1999 р. на ньому зупинено близько 1 млн. нелегальних мігрантів. Внаслідок неврегульованості відносин із багатьма країнами Україна також стає джерелом виходу нелегальних мігрантів. Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі, багато людей залишаються там на роботу (на певний період). Найбільше таких мігрантів – у Греції, Італії, Португалії, Чехії, Іспанії, Туреччині. На тимчасових, сезонних роботах за кордоном працюють люди з усіх регіонів України. У 1998 р. офіційно було зареєстровано 24.4 тис. таких робітників, які працювали за наймом і договорами підряду (з огляду на те, що багато працівників працюють без будь-яких документів, обсяги такої міграції оцінюються у декілька разів більшим числом). Тільки з прикордонних західних областей України щорічно виїжджає на тимчасові роботи за кордон понад 700 тис. осіб. Вони не мають за кордоном ні юридичного, ні соціального захисту, працюють за низьку платню на важких і небезпечних роботах, нерідко переслідуються рекетирами та ін. Необхідні заходи з боку держави для припинення такої міграції, перетворення її у легальну форму. Найвища міграційна активність характерна для населення високоурбанізованих та прикордонних регіонів України. За 1993-1998 рр. понад 55.7% всіх емігрантів виїхало із Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Харківської, Одеської областей та АР Крим. Значно меншими є міграції населення із північних та центральних регіонів України.

Внаслідок поглиблення економічної  кризи в Україні значно зменшилися обсяги маятникових переміщень людей. У 1991 р. в них брало участь понад 2.5 млн. осіб. Вони були особливо значними навколо великих міст. Із сіл та “міст-супутників” до них щоденно приїжджало багато людей, які на ніч поверталися додому. Чим більшим було місто, тим більше населення брало участь у маятникових поїздках. У населених пунктах, де є більші можливості працевлаштування (а це передусім великі міста), є ще значні обсяги “маятникових” міграцій, але вони всюди вже мають набагато менші розміри від попередніх. У два-три рази зменшились потоки щоденних міграцій людей на роботу до Києва, Одеси, Харкова, Львова, міських агломерацій Донбасу і Придніпров’я.

Основними причинами, що зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, є:

1) незадовільні економічні умови  життя працездатного населення  в країнах еміграції;

2) стабільно високий рівень заробітної плати в основних імміграційних центрах;

3) порівняно вищий технічний  рівень умов праці в країнах  імміграції;

4) соціальні умови для більш  повної реалізації своїх можливостей  у країнах імміграції;

5) природні катаклізми в країнах  еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;

6) політичні причини;

7) воєнні причини;

8) релігійні причини;

9) національні причини;

10) культурні причини[13, с. 12-13].

Міграція населення впливає  на суспільний розвиток шляхом здійснення своїх функцій. Функції - це ті конкретні ролі, які відіграють міграції населення в життєдіяльності суспільства. Природно, що функції міграції виражають її сутність, обумовлюють властивості цього явища.

Функції міграції населення не однозначні. Одні з них незалежні від типу соціально-економічної системи та особливостей окремих товариств, характер інших визначається соціально-економічними умовами конкретних товариств. Перші - загальні функції міграції, другі - специфічні функції тієї чи іншої суспільно-економічної формації.

Першою функцією міграції є перерозподіл населення, пов'язаний з розміщенням продуктивних сил, між окремими територіями країни, в тому числі між природними зонами, районами, різними типами сільських і міських поселень. Особливістьнерерозподільчої функції обумовлена ​​її міжтериторіальним характером, оскільки для перерозподілу необхідна взаємодія населення принаймні двох регіонов.

Друга функція міграції селективна. Суть її в тому, що нерівномірна участь в міграції різних соціально-демографічних груп веде до зміни якісного складу населення різних територій. Досвід показує, що чоловіки і особи працездатних вікових беруть участь в міграції більш активно, ніж непрацездатні і жінки. Великі відмінності в міграційній рухливості осіб різних національностей.