Вплив міграції на національний ринок праці

В цілому економічні і соціальні наслідки еміграції  робочої сили за кордон мають, безумовно, як позитивний, так і негативний ефект. До переваг можна віднести відчутне послаблення напруги на ринку праці, зменшення рівня зареєстрованого і прихованого безробіття. Крім того, зароблені і надіслані на батьківщину кошти є значним інвестиційним джерелом поступлень валюти в національну економіку.

Разом з тим, трудові мігранти в найбільш продуктивний період свого життя не беруть жодної участі у створенні національного доходу. Масова трудова міграція не сприяє наповненню пенсійного і соціальних фондів через відсутність відчислень від заробітної плати мігрантів. Держава ж втрачає свій кращий трудовий потенціал. Відтік молоді на роботу за кордон має негативні демографічні наслідки, руйнує сімейні відносини. До негативних явищ слід віднести й те, що внаслідок зростання валютних ресурсів окремих сімей відбувається і зростання цін на товари і послуги на внутрішньому ринку без відповідного підвищення купівельної здатності основної маси населення. До цього додається і дефіцит кваліфікованих працівників[20, с. 39-45].

Звичайно, завдяки заробіткам за кордоном сім'ї мігрантів можуть покращити своє матеріальне становище. Вони оволодівають ринковою психологією і вмінням орієнтуватися на власні сили, вивчають іноземні мови і звичаї, розширюють світогляд. Однак, є й негативні наслідки: люди працюють за кордоном в основному нелегально і майже незахищені від свавілля роботодавців. Часто їхній робочий день ненормований, вони не мають можливості отримати кваліфіковану медичну допомогу через відсутність страхування і т.п.

Враховуючи те, що трудова міграція має для держави і для самих  мігрантів позитивні і негативні  наслідки, важливо виробити таку державну міграційну політику, яка могла б  подолати негативні сторони цього  явища і раціонально використовувати  позитиви для економічного розвитку країни, наголошує[15, с. 29]. Цьому заважає ряд проблем, зокрема, відсутність чіткої статистичної інформації про масштаби трудової міграції за кордон, затягування процесу приєднання нашої держави до міжнародних конвенцій з питань соціального захисту трудових мігрантів, недосконалий механізм легального працевлаштування мігрантів за кордоном на підставі системи міждержавних і міжурядових угод.

Таблиця 2

Міграції населення України  у 2007-2011рр.

Рисунок 2. Зовнішня міграція українців  за 2007-2011рр.

Охарактеризувавши дані таблиці можна  побачити, що приріст зовнішньої міграції є позитивним, а це є великим  плюсом для нашої держави. За даними таблиці за 2007-2011рр. зовнішня міграція населення України поступово скорочується. Якщо у 2007 році з України виїхало 29669 осіб, то уже в 2011 році це число сягало 13327 осіб. Така ж тенденція відбувалася і з числом прибулих, відповідно 46507 і 28269 осіб. А приріст внутрішньої міграції є нульовим, оскільки існує певний баланс між числом прибулих і вибулих осіб. За даними Державного комітету статистики кількість мігрантів внутрішньої міграції з кожним роком знижується. Такаж тенденція спостерігається і у зовнішній міграції(якщо число вибулих осіб у 2007р. становило 29669, то у 2011 - 13327). Це чітко відображено у гістограмі, яка показує зовнішню міграцію українців за 2007-2011роки. На перший погляд таке явище може виглядяти нереальним і навіть фантастичним для України, але це можна пояснити так: в Україні відсутня чітка статистична інформація про масштаби трудової міграції за кордон, а також 70% мігрантів працюють за кордоном не легально. Тому досить реальним є те, що з кожним роком кількість    мігрантів в Україні збільшується, а офіційні джерела показують зовсім іншу тенденцію. Кількість мігрантів, які виїхали за межі України за 2007-2009рр. скоротилась на 10199, а за 2010-2011рр. відповідно на 1350. Варто зазначити, що баланс між прибулими і вибулими особами внутрішньої міграції виконується за рахунок іноземних студентів, які приїжджають на навчання в Україну. Кількість таких осіб щорічно зростає.

Рисунок 3. Сальдо зовнішніх міграцій за 1989-2010рр.(тис.чол.)

Очевидним є те, що показник міграційних  процесів за 1989-2010рр. був дуже різним. Найвищим цей показник був у 1992 році (299тис.осіб). Протягом 1992-1994рр. кількість мігрантів стрімко спадала. І у 1994 році приріст зовнішніх мігрантів був від’ємним (-150тис.осіб). З 1994 року по 2004 рік відбувалося незначне зростання зовнішньої міграції, воно зрівнялося з 0. А у 2005-2010рр. зовнішня міграція стабілізувалася і трималася на одному рівні.  

Але якщо раніше в міграції брали  участь мешканці столиці, великих міст, де люди були більш інформованими  і мобільними, існували зв'язки із зарубіжними країнами, поступово все активнішими ставали жителі різних за величиною поселень. Так, за даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу, на сьогодні в потоках тимчасової трудової міграції за кордон найбільш широко представлено населення малих міст (33% виявлених домогосподарств мігрантів) та сільської місцевості (28%) .

Основними сферами, де зайняті працівники-мігранти є будівництво, сільське господарство (збирання врожаю), домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та людей похилого віку), сфера торгівлі та сервісу (у т.ч. – готельний бізнес)[23]. До того ж, значний відсоток серед мігрантів складає молодь. Серед громадян віком 15-70 років, які шукали іншу основну або додаткову роботу у 2009 році, кожен третій був молодою людиною віком 15-29 років.

Таблиця 3

Міграція населення України  за регіонами у 2007 і 2011рр.(осіб)

В регіонах України спостерігається суттєва диференціація за показником міграційних процесів. Так, найвижчий приріст міграції за методологією МОМ протягом 2007 року спостерігався в Одеській області (10981осіб), в АРК (2421осіб).

Найнижчий приріст міграції за методологією МОМ в середньому протягом 2007 року зафіксовано у Луганській (-1503), Рівненській (-584), Закарпатській (493), Волинській (337осіб) областях. Порівнюючи дані 2007 року зі 2011р., варто зазначити, що ситуація суттєво змінилася , «лідируючі» позиції займали Рівненська (-47), Волинська (-47) області, де зафіксований найбільший від’ємний приріст міграції. Найкраща ситуація спостерігалася в таких областях, як: Одеська(2272), Київській(1592) областях, а також в АРК(1847), та у м.Києві(1592осіб). Спостерігається стійка тенденція скорочення міграційних процесів в 2011році у порівняні з 2007.

Не дивлячись на те, що за останнє десятиліття в Україні  приблизно на 70% збільшився об'єм підготовки спеціалістів з вищою освітою, питома вага молодих спеціалістів з вищою освітою в державі знижується[24]. І це триватиме доти, доки конкурентною перевагою в Україні буде не якісна робоча сила, а її низька ціна. Якщо так продовжуватиметься, то за п'ять років матимемо дефіцит не тільки кваліфікованої, але й будь-якої робочої сили.

Рисунок 4. Виїзд докторів наук за межі України у 2007-2010рр.(осіб)

Рисунок 5. Виїзд кандидатів наук за межі України у 2007-2010рр.(осіб)

Сьогодні особливо гостро стоїть проблема бідності української інтелектуальної еліти. Адже так звані "нові бідні", як зазначає відомий російський економіст Сергій Глазьев, мають кваліфікацію і трудовий досвід, яких в будь – якій цивілізованій країні було б досить для отримання добре оплачуваної роботи. Отже, на відміну від інших країн, де бідність охоплює в основному малоосвічену і некваліфіковану частину населення, в пострадянській Україні (як і в ряду інших пострадянських держав), на бідаків перетворено висококваліфіковані і цілком конкурентоспроможні за світовими мірками кадри. Очевидно, що держава з постійно бідніючим інтелектуальним ресурсом багатою бути не може.

Вважається, що виїзд кваліфікованих кадрів за кордон є серйозною перепоною  для успішного розвитку країн. Адже «за бугор» їдуть найбільш освіченні, підприємливі люди, готові ризикувати та боротися. Експерти певні, що відтік мізків призводить до деградації людського капіталу та економіки країни. У результаті країна програє конкуренцію за інвестиції у високотехнологічні галузі і змушена виробляти лише сировину чи товари з низькою доданою вартістю. Висока якість людського капіталу - необхідна умова економічного зростання. Тому виїзд кваліфікованої робочої сили за кордон традиційно вважають великою проблемою країн, що розвиваються, які програють у конкуренції за кадри більш розвиненим країнам.

Водночас, за умов глобалізації з'являється  новий погляд на проблему «витоку  розумів»: еміграція кваліфікованих кадрів дає можливість країнам-донорам  здобути істотні переваги. У сучасному  світі країна може розвиватися як за рахунок внутрішнього людського капіталу, так і за рахунок використання власних людських ресурсів за кордоном. Одного разу емігрувавши, фахівці можуть повернутися до країни з новими навичками, знаннями та ресурсами. Професіонали високої кваліфікації, емігрувавши у більш розвинені країни, надалі сприяють припливу на батьківщину інвестицій, технологій, ідей і більш ефективних стандартів впровадження бізнесу. Виїзд за кордон дає можливість талановитим людям знайти краще застосування своїм здібностям, а також акумулювати фінансові ресурси й напрацювати ділові зв'язки, яких вони навряд чи змогли би набути на батьківщині. Таким чином, повернувшись, вони можуть принести набагато більше користі Україні, а державі набагато менше доведеться витрачати коштів на створення необхідних умов для розвитку талантів усередині країни. Крім того, тимчасовий виїзд студентів і вчених для участі у дослідженнях та проектах підвищує кваліфікацію вітчизняних дослідників і сприяє інтеграції України до світового науково-технічного й освітнього співтовариства[20, с. 95-99].

3. Шляхи вирішення проблеми та механізм покращення ринку трудових ресурсів.

В першу чергу сьогодні перед нами постає питання, що може зробити Україна для того, щоб покращити національний ринок трудових ресурсів? Як мінімум, нам потрібно створити такі умови життя і роботи, щоб наші співгромадяни самі вирішили повернутися. Перший і головний регіон, на який ми маємо спрямувати нашу увагу, — це Росія. У вирішенні нашого завдання мимоволі допомогла влада РФ. Цього року вона посилила систему контролю при одержанні тимчасового дозволу на роботу для громадян України. І, попри те, що поки що нам слід визнати, що більше все-таки їдуть від нас у Росію, ніж навпаки, ми маємо розвивати те позитивнее, що є в іміджі нашої країни, підвищуючи її привабливість для росіян.

Другий і третій за важливістю напрямки повернення трудових мігрантів — це Італія та Португалія. У цьому зв’язку я наведу приклад Польщі, яка переконала Іспанію й Португалію розмістити на їхніх територіях величезні плакати, на яких розміщено фото реальних людей. Підпис під цими фото польською мовою говорить приблизно таке: «Я, Анджей Ковальські, робітник. Я працював тут десять років. Але економіка Польщі зростає. Я хочу жити зі своєю сім’єю. Я повертаюся».

На щастя, вже нині є чимала кількість  прикладів, коли тисячі вчорашніх трудових мігрантів повертаються в Західну Україну. За накопичені гроші вони відкривають свій малий бізнес: швейні виробництва, готелі, перевезення, «зелений» туризм. Я преконана, що ми маємо знаходити, вивчати і рекламувати такі приклади, доносити їх до відома наших співвітчизників, зокрема проводячи рекламні кампанії за кордоном.