Вплив міграції на національний ринок праці

Міграція в різних соціально-економічних  умовах виконує специфічні властиві цим умовам функції, найбільш важливими  з яких є економічна і соціальна.

Економічна функція міграції населення  полягає у забезпеченні з'єднання  територіально розподілених засобів виробництва. Здійснення у повному обсязі цього завдання на основі реалізації загальних функцій міграції: прискорювальної, перерозподільчої і селективної - приводить до забезпечення кількісної і якісної відповідності між речовими і особистісними факторами виробництва.

Соціальна функція міграції - це прагнення  завдяки зміні місця проживання більш повно задовольнити свої потреби. Вона сприяє підвищенню життєвого рівня і соціального розвитку трудящих.

Міграційний процес - це безліч подій, що тягнуть за собою зміну місця проживання.

Стадії міграційного процесу:

- Вихідна, або підготовча стадія, що представляє процес формування територіальної рухливості населення, тобто його певного соціально-психічного стану. Про людину, що знаходиться в такому стані в Росії зазвичай говорять "легкий на підйом". Міграційна рухливість - властивість притамана не лише окремій людині, особистості, а й усієї сукупності людей, населенню в цілому.

- Основна стадія, або стадія  переселення населення, міграційних  потоків. Ступінь реалізації міграційної рухливості населення виявляє себе на другій стадії міграційного процесу, тобто у переселенні. З економіко-демографічної точки зору переселення - це основна стадія міграційного процесу, бо її головне завдання полягає у забезпеченні збалансованого розміщення по території країни засобів виробництва і особистісних елементів продуктивних сил. Соціальне значення цієї стадії міграційного процесу полягає в тому, що вона являє собою практичну реалізацію міграційної рухливості населення, відповідну або не відповідну народногосподарським інтересам.

- Заключна або завершальна стадія, яка виступає як приживлюваність  мігрантів на новому місці.  Вселення мігрантів у новий  для них район пов'язане з  цілою низкою демографічних, соціальних  та економічних змін. Мігранти стають мешканцями району вселення, беруть участь у відтворенні його населення, в освоєнні природних ресурсів, у розвитку економіки і т.д. Мігранти прибувають в новий для них район, володіючи досвідом і знаннями, набутими в районах виходу, маючи розгалужені родинні та майнові зв'язки. У новому районі все це чи багато чого з цього треба здобувати. Для них головним у районі вселення є пройти стадію приживлюваності. Приживлюваність новоселів - це антипод інтенсифікації міграційної рухливості населення. Це третя, так звана заключна стадія міграційного процесу, значення якої істотно зросла.

Узагальнюючи погляди дослідників  проблем міграції, - Малиновської О., Позняка О., Прибиткової І. Можна виділити такі види міграційних процесів:

За географічною ознакою міграція поділяється на:

- інтеграційну;

- внутрішню;

-зовнішню;

Інтеграційна міграція має регулярний характер і являє собою вільне або обмежене законом переміщення  робочої сили в межах інтеграційного об’єднання. Обмежений характер регулюється статутом інтеграційного об’єднання і національним законодавством.

Внутрішня міграція — це переміщення працездатного населення та їх сімей в межах однієї країни.

У внутрішній міграції розрізняють:

а) міграцію міського та сільського населення;

б) міжміську міграцію;

в) еміграцію в сільські місцевості.

Зовнішня (міжнародна) міграція робочої  сили — це процес організованого або  стихійного переміщення працездатного  населення, що викликане причинами  економічного характеру поза межами однієї країни[16, с. 38-40].

У залежності від часу, на яке переміщається  робоча сила розрізняють постійну, тимчасову, сезонну і маятникову міграцію.

1. Постійна (передчасна або довгострокова) міграція на тривалий період або назавжди.

2. Тимчасова (короткострокова) міграція являє собою в'їзд або виїзд, пов'язаний з поточними потребами без зміни громадянства і постійного місця проживання. Однак у багатьох країнах з числа тимчасових мігрантів виключають число сезонних працівників. Тимчасова міграція поділяється на сезонну, маятникову та епізодичну.

* Сезонна (повернення після закінчення сезону найму);

* Маятникова міграція є особливим видом міграції в залежності від часу і являє собою пересування працюючих до місця роботи з одного регіону в інший і назад до місця свого проживання у випадку, якщо термін відсутності особи на постійному місці склав менше одного тижня.

* Епізодична міграція являє собою ділові, культурно-побутові, рекреаційні та інші поїздки, що здійснюються нерегулярно у часі.

За способом реалізації міграція робочої сили поділяється на:

- Індивідуальну (самостійну), здійснювану  силами (коштами) самих мігрантів;

- Організовану, (здійснювану за допомогою громадських організацій держави, підприємства).

За характеристикою правового  статусу міграція поділяється на легальну і нелегальну.

Як правило, легальна міграція має  документальне підтвердження, офіційне звернення держави, норми, що встановлені  на переміщення міжнародною організацією праці тощо.

Нелегальна міграція — це явище, що має непередбачуваний характер —  незаконне перетинання національних кордонів в пошуках джерел праці й життя.

За формою міжнародна міграція поділяється  на трудову, сімейну, рекреаційну, туристичну та інші.

1. Трудова міграція — це пересування працездатного населення з метою отримання тимчасового або постійного місця роботи.
2. Сімейна міграція — має в основному моральний і етичний характер та пов’язана зі з’єднанням сімей.
3. Рекреаційна (ще називають заможна) пов’язана з відпочинком або з приводу стажування, науково-дослідної роботи, роботи, пов’язаної з переданням досвіду тощо.
4. Туристична міграція перш за все характеризується задоволенням певних інтересів людей, подекуди з можливим відпочинком, обміном туристичними групами тощо. Це, зазвичай, короткострокове переміщення окремих верств населення[16, с. 41-44].

У міждержавній міграції можна виділити п’ять напрямів:

• міграція з розвинутих до промислово розвинутих країн;
• міграція в межах промислово розвинутих країн;
• міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;
• міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн (схожа на міграцію з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих);
• міграція наукових працівників, спеціалістів з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються.

На початок XXI ст. сформувалось декілька центрів, що максимально приваблюють мігрантів:

1) США, Канада та Австралія,  що приймають переважно висококваліфікованих  спеціалістів (наприклад, третина  лауреатів Нобелівської премії  — іммігранти, а половина видатних  американських математиків —  вихідці з країн колишнього  СРСР);

2) країни Західної Європи, що використовують на непрестижних, важких та шкідливих для здоров'я робочих місцях велику кількість некваліфікованої робочої сили;

3) нафтовидобувні країни Близького  Сходу, які беруть на роботу  іноземних спеціалістів, а також  некваліфікованих працівників із сусідніх арабських держав;

4) нові індустріальні країни  Південно-Східної Азії[12, с. 133].

 

2. Сучасний стан міграційних процесів трудових ресурсів.

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної й Південної Америки, Африканського материка, Південно-Східної й Західної Азії. Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн чол., що становить близько 2 % населення планети. Ця цифра в 90-ті роки зросла насамперед за рахунок інтегрування в загальносвітовий міграційний процес країн Центральної та Східної Європи.

За оцінками Міжнародної організації міграції (МОМ) в світі на початок ХХІ століття налічувалось 36-42 млн. трудових мігрантів, а з членами їх сімей число досягало 80-97 млн. осіб.

Міжнародна міграція населення  відіграє все більшу роль у розвитку суспільства і перетворилася  на глобальний процес, який отопив практично всі континента та країни, а таков різні соціальні верств. Загальна кількість міжнародних мігрантів постійно збільшується. Міжнародна трудова міграція є наслідком, в першу чергу, значної різниці в рівнях економічного й соціального розвитку країн та особливостей їх демографічної ситуації[19, с. 14-17].

Основними мотивами сучасної трудової міграції населення України є:

1) високий рівень безробіття  і пов'язана з цим проблема  бідності;

2) бажання забезпечити добробут  наступних поколінь;

3) підвищення свого соціального  статусу;       

4) можливість еміграції в майбутньому;

5) професійне зростання.

Низькі зарплати є однією з основних причин масової трудової міграції українців  за кордон, говорить економіст Тетяна Соколова з Інституту соціальних досліджень НАН. Якщо порівняти умови оплати праці в Україні і, наприклад, у сусідній Польщі, то при однаковому навантаженні чи аналогічній продуктивності праці люди отримують зарплати, які різняться в 5-10 разів. В той же час Україні вкрай важливо зберегти нинішній рівень спеціалістів, адже починаючи з 80-х років ми його щороку втрачали. Мова йде про працівників освіти, охорони здоров'я, культури, соціальної сфери, кваліфікованих спеціалістів робітничих професій. Найчастіше трудові мігранти - це особи з середньою та середньою спеціальною освітою, кваліфіковані спеціалісти, які за кордоном зайняті в основному на некваліфікованих роботах. Як правило, їхня заробітна плата у кілька разів нижча заробітків корінних мешканців. Мігранти практично не мають можливостей для кар'єрного зростання і перебувають в умовах, які не відповідають засадам достойної праці. Якщо врахувати, що за різними оцінками трудовими мігрантами є від 4 до 7 млн. громадян України, то це складає відповідно від 8,6 до 15,1 % від численності всього населення, або від 19,5 до 34,1 % економічно активного населення працездатного віку[24]. Отже, можна говорити про міграцію з України третини (!) активного населення працездатного віку. До того ж, в більшості це найбільш енергійні і підприємливі люди. Тому необхідно розглянути структуру сучасних міграційних процесів України.

Таблиця 1

Частка різних видів міграції у  загальному обсязі зареєстрованих переміщень (%)

Види міграції	Роки
	2007	2008	2009	2010	2011
Внутрішня міграція	94.1	94.9	95.3	95.9	96.4
Внутрішньо-регіональні  переміщення	58.5	58.1	57.9	57.7	57.5
Міжрегіональні  переміщення	36.3	36.8	37.4	38.2	38.9
Зовнішня (міжнародна)міграція	4.0	5.1	5.6	6.2	7.1

Проаналізувавши структуру міграційних процесів України за 2007-2011рр. можна зробити висновок, що внутрішньо-регіональні переміщення мають тенденцію до спадання. Натомість внутрішня і зовнішня міграції з кожним роком збільшуються. Збільшуються також і міжрегіональні переміщення.

За інформацією ЗМІ, українців, які розбрелися по планеті, зараз близько 6,6 млн осіб, натомість наша країна прийняла 5 млн осіб. Збільшується ймовірність поширення нелегальних форм трудової міграції (у Росіїї, Греції, Іспанії, Італії, Португалії, в країнах Центральної та Східної Європи) за рахунок різного за обсягом тіньового сектору економіки в приймаючих країнах. Згідно з доповіддю Світового банку "Міграція й грошові перекази" в 2011 році, основні країни, до яких іммігрували громадяни України, це – Росія, Великобританія, Греція, Португалія, Польща, Італія, Іспанія, Чехія, США[23].

Рисунок  1.  Основні країни, до яких емігрували українці у 2011р., %

Згідно з дослідженням Міжнародної  організації по міграції в даний  час за кордоном проживають близько 6,6 млн. українців, з них більше 2 млн. – в Російській Федерації, по 900 тис. в Італії і США, 750 тис. в Польщі, 450 тис. в Іспанії, 350 тис. в Чехії, по 95 тис. в Португалії і Греції і близько 80 тис. у Великобританії.

На сьогодні дедалі більше постає питання не тільки щодо обсягів грошових переказів, а щодо того, як цей величезний фінансовий ресурс використати на розвиток домогосподарств мігрантів та відповідних територій. Тому проблему надходження міграційного капіталу слід підняти на національний рівень і визнати його важливою складовою системи обліку, формування грошової, кредитної та банківської політики, а таков фінансового ринку. Тільки в такому випадку ми відчуємо, що міграційний капітал може стати справжнім генератором соціально-економічного розвитку, зазначає Андрій Гайдуцький. За 2010 рік, мігранти перевели в Україну близько 5,3 млрд доларів. Загалом же тенденція така, що в Україну приходить грошей у 25 разів більше, ніж йде з країни. У 2010 році світовий обсяг міжнародних грошових переказів, за даними Світового банку, становив понад 440 млрд доларів. Із цієї суми 325 млрд доларів надійшло до країн, що розвиваються, – на 6% більше, ніж у 2009 році[22, с. 28-32].