Вплив глобалізації на циклічність економічного розвитку

можливості пом’якшення  кризових процесів за рахунок розширення

експорту;

- прискоренні циклічних  криз (вони стали виникати частіше)  і

скороченні тривалості циклу;

- відносному зменшенні  глибини криз;

- нестійкості (несталості) фаз пожвавлення і піднесення.

          Важливішими важелями, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, є кредитно-грошові і бюджетно-податкові інструменти. Під час кризи державою використовуються заходи, які спрямовані на стимулювання виробництва, і, навпаки, в час піднесення – на його стримання. Так, з метою послаблення “перегріву” економіки у фазі піднесення держава стимулює подорожчання кредиту, запроваджує нові податки і підвищує ставки існуючих, відміняє прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.

Інфляція – знецінення паперових грошей, яке проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживчі товари і послуги. Інфляція виникає внаслідок порушення закону грошового обігу, коли в обігу знаходиться надлишок грошей (готівкових і безготівкових). Зовні інфляція проявляється у зниженні купівельної спроможності грошової одиниці в усіх її формах: зростання товарних цін, поглиблення товарного дефіциту (нестачі товарів), падіння валютного курсу, різке зростання попиту на споживчі товари і послуги тощо. Найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін [4].

Індекс цін – коефіцієнт, що показує у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період. Кількісна характеристика інфляції визначається її рівнем, який вимірюється через показник темпу інфляції. Цей показник обчислюється за такою формулою:

                                    (1)

 

де P_п – індекс цін базового періоду (з яким ведеться порівняння);

Р_о – індекс цін поточного (звітного) періоду (який порівнюється).

За рівнем інфляції розрізняють “повзучу” (до 10% на рік), “галопуючу” (понад 10% на рік) і “гіперінфляцію” (понад 2000% на рік, або 50% на місяць, чи 1% на день).

Помірна інфляція (до 10% на рік) у західній економічній літературі не розглядається як соціальне зло. Навпаки, вважається, що вона певною мірою “підхльостує” економіку, надає їй необхідного динамізму.

Дійсно, при зростанні  цін населення більше купує , адже передбачає, що у майбутньому купівлі обійдуться ще дорожче. Це стимулює виробників збільшити пропозицію товарів і послуг і ринок швидше насичується. Варто враховувати, що при інфляції ціни зростають різними темпами у різних галузях. Стан різновигідності виробництва зберігається, що дозволяє вирівнювати економічні диспропорції і оздоровити ринкове господарство.

Однак, ситуація змінюється при перевищенні 10%-го рівня інфляції. Особливо агресивно інфляція руйнує економіку, коли досягається рівень гіперінфляції. У цьому випадку гроші різко знецінюються, водночас, знецінюються кредити, капітальні вкладення, доходи і заощадження. Саме тому зникає стимул виробляти і вкладати капітал у виробництво, застосовувати інші виробничі ресурси, які швидко втрачають свою вартість. У такі періоди зростає лише спекулятивний бізнес, пов’язаний не з виробництвом, а з перепродажем продукту за спекулятивними цінами, що стрімко піднімаються угору. Якщо виробництво не зростатиме тривалий час, економіка зіштовхується із загрозою стагнації (застою чи спаду). Стагнація, що супроводжується інфляцією, швидко руйнує економіку і не створює механізмів виходу на шлях ефективного зростання, адже пропозиція товарів не зростає.

У крайніх випадках гіперінфляції  гроші втрачають здатність загального купівельного засобу. Економічні суб’єкти переходять на бартерні угоди. Купівельним  засобом стає певний товар (горілка, бензин, харчові продукти тощо). Відбувається перехід від грошової до натуральної заробітної плати (ковбасою, зошитами, спиртним тощо), можлива поява продовольчих карток і купонів. Відмова від грошей як засобу обміну і платежу утруднює економічний розвиток, обмежується коло господарських зв’язків. Адже не завжди у виробників є саме той товар, який потрібен партнеру по угоді, тому остання може й не відбутись. Господарські зв’язки змінюються, що викликає спад виробництва, зменшується пропозиція, а отже, підхльостується інфляція.

Інфляція – величезна небезпека для економічного розвитку (у силу її агресивності), що пов’язана з її самовідтворенням. Інфляція сама себе підтримує, інфляційна хвиля наростає. Це викликається багатьма чинниками, серед яких головними є такі:

• адаптивні інфляційні очікування населення;
• перенесення зрослих витрат виробництва на ціну реалізованого товару.

Населення очікує, що ціни зростатимуть і надалі, а тому люди збільшують свої закупівлі, не роблячи грошових заощаджень. Це призводить до зростання сукупного попиту на товари і послуги, а зростання попиту, відповідно, – до зростання цін. Інфляція наростає, що посилює й інфляційні очікування.

          Інфляція, виникнувши, швидко розповсюджується по усіх галузях і сферах економіки. Вона вважається небезпечною хворобою ринкової економіки тому, що швидко поширюється і її нелегко зупинити. Адаптивні інфляційні очікування породжують інфляційну психологію, що гальмує вихід країни з інфляційних лещат, адже вона викликає ажіотажний попит, який швидко піднімає ціни по інфляційній спіралі.

Отже, помірна інфляція (до 10% на рік) має і позитивні аспекти (ціни зростають швидше, ніж заробітна плата, що зміцнює стимули підприємницької діяльності), надмірна інфляція (понад 10% на рік) може перетворитись у страшне соціальне зло.

Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до паперових грошей. Однак, навіть після того, як грошова емісія була взята під строгий державний контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що у інфляції можуть бути різні причини і сама вона буває різною.

Інфляція може протікати  у таких формах:

• інфляція попиту,
• інфляція пропозиції, або витрат;
• структурна інфляція.

Інфляція попиту виникає  внаслідок надмірного зростання  грошових доходів населення, підприємств і держави, і зростання, на цій основі, сукупного попиту.

Зростання сукупних грошових доходів призводить до перевищення  попиту над пропозицією товарів, що неминуче зумовлює наростання рівня цін. Інфляція попиту, як правило, виникає за повної зайнятості і повного використання виробничих можливостей. У цьому випадку зростання попиту на будь-який товар викликає похідний попит на ресурси і наступне зростання цін на них. Якби частина ресурсів до цього була б не задіяна, ціни на них могли б не зростати.

Держава, яка збільшує свої витрати при повній зайнятості ресурсів, фірми, що піднімають попит на інвестиційні ресурси у тій же ситуації, профспілки, які при цьому вимагають зростання заробітної плати найманих працівників, штовхають економіку у пастку інфляції попиту.

Не менш небезпечна інфляція пропозиції або витрат.

Інфляція витрат викликається зростанням вартості виробничих факторів, тобто зростанням витрат виробництва завдяки підвищенню цін їх елементів.

Зростання витрат підвищує ціни товарів і послуг. Вироблений товар може стати ресурсом для виробництва інших товарів, на які накопичується хвиля зростаючих витрат. В результаті витрати у взаємопов’язаних виробництвах зростають разом із цінами товарів, що випускаються.

Інфляція витрат викликає зростання цін будь-якого із виробничих факторів – землі, капіталу чи праці. Зростаючі витрати виробництва  переносяться на ціну продукції, яка  оплачується споживачем. Якщо й для  нього цей товар є ресурсом виробництва, то витрати зростають  і тут, що змушує підприємця компенсувати втрати підвищенням цін. Виникає своєрідний механізм передачі інфляції, яка розповсюджується у економіці як епідемія.

Найважливішими джерелами, що живлять інфляцію витрат, є, по-перше, зростання номінальної заробітної плати, по-друге, підвищення цін на сировину, паливо і енергію. Тобто, йдеться насамперед про змінні витрати виробництва.

Структурна інфляція викликається макроекономічною міжгалузевою незбалансованістю, що веде до хронічного незадоволеного попиту на продукцію певних галузей і зумовлює зростання цін.

Поряд із формами, необхідно  виділити і типи інфляції.

 Розрізняють два типи інфляції:

1) інфляція відкрита;

2) інфляція затамована.

Відкрита інфляція розгортається  на ринках, де відбувається вільне ціноутворення.

Саме відкрита інфляція здійснюється у формах інфляції попиту та інфляції витрат. Вона, хоча і деформує ринок нерівномірністю підвищення цін, але не знищує повністю ринковий механізм ціноутворення.

Затамована інфляція розгортається по-іншому, вона виникає завдяки державному регулюванню рівня цін шляхом їх блокування (“замороження”). Затамована інфляція зумовлюється неправильними діями державних органів, які борються не з деформацією ринку, а з його наслідками –зростанням цін. Тому причини інфляції зберігаються, вона стає затамованою.

Затамована інфляція руйнує ринковий механізм. Ринок не виконує регулюючу функцію, адже не одержує цінових сигналів (зміна цін – основний важіль дії ринкового механізму). “Заморожені” ціни роблять невигідним прикладання капіталу та інших ресурсів в галузях, де високі витрати виробництва. Із таких галузей відбувається “втеча” капіталів, що породжує дефіцит певних товарів. У саморегульованій економіці дефіцит (нестача товарів) швидко ліквідовується більш високими цінами, а потім і розширенням виробництва. Тут же дефіцит стає хронічним, затамована інфляція породжує ажіотажний попит і товарний дефіцит дедалі збільшується. Тотальний товарний дефіцит – ознака затамованої інфляції, її неминучим супутником стає “чорний” (нелегальний) ринок. Виробництво не працює, або працює повільно, зменшуються доходи, бідніє населення і держава.

Перевага відкритої інфляції у порівнянні із затамованою полягає  у тому, що у першому випадку  додатковий дохід від зростання  цін одержує виробник, а у другому – кримінальні структури, що “розквітають” на “чорному” ринку.

Отже, винуватцем інфляції, у будь-якому випадку, є держава, невмілі і неправильні дії  якої зумовлюють існування надлишку грошей в обігу і загальне зростання цін. Особливо це стосується емісійної інфляції.

Емісійна інфляція виникає  внаслідок необґрунтованого випуску  державою в обіг додаткових готівкових чи безготівкових грошей, які не підкріплені додатковим випуском товарної маси.

Безробіття – одне із найболючіших, найнеприємніших і найнебезпечніших соціально-економічних явищ. Для конкретного працівника безробіття означає відсутність або втрату роботи, основного, а можливо і єдиного джерела матеріального забезпечення власного життя, а для сімейних людей – і життя їх родини – дружини, дітей, батьків [10].

Для суспільства безробіття – це втрачені можливості виробництва певного обсягу товарів і послуг. Воно виступає причиною зниження купівельної спроможності населення, а отже і сукупного попиту. Падають обсяги сукупних заощаджень, “міліють” джерела капіталу і інвестицій. Зростають витрати коштів на допомогу по безробіттю, утримання малозабезпечених сімей.

Безробіття у широких  масштабах спричиняє соціальну і політичну нестабільність, озлоблення, зневіру, відчай людей. З цього приводу виникає соціальна нестабільність у суспільстві. Усі ці та інші обставини визначають існування нагальної необхідності з’ясування суті, причин виникнення та шляхи і методи подолання безробіття, забезпечення повної зайнятості працівників.

Розрізняють повну зайнятість та неповну зайнятість. Відповідно, безробіття розмежовується на природне та надлишкове. Повна зайнятість визначається такою ситуацією на ринку праці, коли кількість безробітних не перевищує кількості вільних робочих місць. За повної зайнятості безробіття існує, але воно є природним. До природного відносять такі форми безробіття, як фрикційне і структурне. Фрикційне, або добровільне, безробіття пов’язане із добровільною зміною місця роботи за тим же фахом і з тією ж кваліфікацією. [13]

Структурне безробіття подібне до фрикційного з тією різницею, що для нового місця роботи потрібно здобути новий фах або підвищити свою кваліфікацію. Ця форма пов’язана із зміною структури попиту і пропозиції на ринку праці – відпадає потреба в одних спеціальностях і виникає в інших, що є наслідком зміни структури економіки.

Фрикційне безробіття (добровільне) і структурне безробіття – неминучі форми для будь-якої системи (а  фрикційне – навіть бажане), тому таке безробіття й називають природним (неминучим).

Неповна зайнятість – це такий стан ринку праці, коли існує надлишкове безробіття. За неповної зайнятості частина ресурсів виявляється незайнятою, що за масштабами перевищує природне безробіття.

Надлишкове безробіття існує тоді, коли кількість безробітних перевищує число вільних робочих місць, тобто навіть за їх повного заповнення в економіці залишиться певна кількість безробітних. Надлишкове безробіття представлено такими формами, як циклічне, технологічне, сезонне безробіття.