Циклічність як форма економічного розвитку

І. Циклічність як форма економічного розвитку

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний  прогрес, запровадження нових технологій, збільшення виробничих потужностей  та підвищення життєвого рівня людей  є стратегічними напрямами динамічного  розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної  нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі  й ефективності відтворення. Періоди  швидкого зростання економіки перериваються  спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості (безробіттям) та зростанням цін (інфляцією).

 

Це явище було помічене давно вченими-економістами, особливо коли почастішали періодичні економічні кризи — торгові, фінансово-кредитні, а потім і промислові. Спочатку вони охопили окремі найрозвинутіші країни (насамперед Англію), а згодом набули характеру світових криз. Циклічний  розвиток економіки став предметом  дослідження багатьох учених-економістів.

 

Отже, важливою особливістю  ринкової економіки є її нестабільність. Чергування піднесень і спадів у  економіці призводить до того, що її розвиток носить не прямолінійно зростаючий, а хвилеподібно зростаючий характер. У макроекономічній науці домінує  думка, що хвилеподібні коливання в  економіці відбуваються не хаотично, а в формі економічних циклів.

 

Економічний цикл — це послідовність  піднесень і спадів економічної  активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва  від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.

 

Кожний цикл являє собою  певну послідовність, яка складається  з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна  з його попередніх фаз повинна  мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває  здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу  притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних  циклів у ринковій економіці, а також  більш-менш чітко виражену послідовність  фаз.

 

Оскільки такий рух  відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при  народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час поширення  нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають; на верхньому  рівні піднесення (процвітання, бум) — досягнення рівноваги; потім знову  спад (криза) і т. д. Початковою фазою  економічного циклу є криза. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази —  відновлюють його. При цьому кожна  попередня фаза утворює умови  для її власного відмирання та виникнення наступної фази.

 

Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). Обсяги валового внутрішнього продукту, зайнятості і  виробництва скорочуються. Ціни і  прибутки знижуються, а безробіття зростає. За спадом виникає депресія. Зрештою досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення при цьому може бути повільним або швидким. У цьому  випадку рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає. В міру того як пожвавлення в економіці набирає  сили, зростають темпи приросту цін. Після досягнення в економіці  повної зайнятості, тобто повного  використання виробничих ресурсів, економіка  переходить до фази піднесення. Нова смуга  піднесення може означати тривалий, стійкий  рівень пожвавленого попиту, збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення життєвого рівня населення  або ж швидке роздування цін і  зростання спекуляції, за якими настає нова криза.

 

Аналіз структури економічних  циклів показує, що ми маємо досить просту картину послідовної зміни  фаз циклу. У. К. Мітчелл, учений, який глибоко вивчав економічні цикли, а  також багато інших учених-економістів  поділяють цикли на чотири фази: криза, депресія, пожвавлення, піднесення

Як бачимо, фаза піднесення завершується і змінюється фазою  кризи (спаду) на так званій верхній  поворотній точці, або «вершині». Таким  же чином фаза кризи (спаду) завершується і відкриває шлях до нового піднесення через фазу депресії на кожній поворотній точці, або на «дні». Сьогодні основна  увага приділяється розглядові не стільки  піднесення чи кризи, скільки динамічним аспектам підвищення й зниження економічної  активності. Не кожна «вершина» дає  процвітання у розумінні низького безробіття, але й нижні точки, як правило, тепер не означають кризи. Кожна фаза економічного циклу, переходячи у наступну, характеризується різними  економічними умовами і потребує спеціального підходу.

 

У процесі становлення  та розвитку ринкової економіки багато уваги було приділено дослідженню  причин і наслідків циклічних  коливань та кризових явищ. Виникли  різні теорії економічних циклів, в яких досліджувався механізм їхньої дії та шляхи стабілізації економіки. Знання цих теорій пояснює причини  виникнення циклічних коливань в  економіці.

 

Спочатку теорії економічних  циклів розглядали кризи надвиробництва як незакономірні відхилення від  нормального стану економіки, що суперечать її природі. Згодом (кінець XIX ст.) набула розвитку кредитно-грошова  концепція циклу, відповідно до якої кризи — це наслідок порушення  рівноваги грошового попиту й  пропозиції (Р. Дж. Хаутрі, І. Фішер).

 

На початку XX ст. з'явилися  праці М. І. Туган-Барановського, А. Шпітхофа, Г. Касселя та ін., що заклали основи концепції наднагромадження капіталу. Предметом дослідження цих економістів став рух основного капіталу, динаміка нагромадження якого становить основу економічного циклу.

 

Взаємодію між виробництвом предметів споживання і нагромадженням залежно від життєвого циклу  основних фондів уперше проаналізував  А. Афтальон. Він доводив, що навіть невеликі коливання споживчого попиту можуть призвести до значних коливань інвестицій. Більш загальну версію висунув Й. Шумпетер, пов'язуючи це явище з науково-технічним прогресом. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного капіталу.

 

Велике значення для розвитку теорій економічних циклів мали дослідження  Дж. М. Кейнса та його послідовників  Р. Харрода, Дж. Хікса, А. Хансена та ін., в яких цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження основного капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визначається функціями споживання й інвестицій.

 

Протягом тривалого часу рекомендації для антициклічного державного регулювання, засновані на кейнсіанських моделях, давали позитивні результати, тобто сприяли розширенню сукупного попиту в періоди кризових спадів виробництва і його обмеження у періоди піднесення. Для цього використовувалася бюджетна та кредитно-грошова політика. Проте, забезпечуючи відповідне згладжування кризових явищ, кейнсіанські моделі регулювання циклу водночас стимулювали інфляційні процеси.

 

У 70—80-ті роки в умовах значної  інфляції, коли економічний спад не супроводжувався зниженням цін, кейнсіанські моделі були доповнені  так званою монетарною теорією циклу (М. Фрідмен). Ця теорія виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої «закладає» економічна політика самої держави. Тому держава з метою стабілізації економіки відповідно до монетарної теорії циклу повинна зосередити основну увагу на регулюванні обсягу грошової пропозиції, тобто грошової маси, яка перебуває в обігу.

 

Економічні цикли суттєво  відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань. Тому деякі економісти вважають, що більш  реально треба говорити про економічні коливання, а не про економічні цикли. Проте водночас усі вони мають  багато спільного, в них можна  виявити риси належності до однієї «сім'ї».

 

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які  зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду  всі економічні цикли поділяються  таким чином:

 

1) цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок — шістдесят років. Їхня головна рушійна сила — радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

 

2) цикли Кузнеца — їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

 

3) цикли Джаглера з періодичністю сім — одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

 

4) цикли Китчина з тривалістю три — п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

 

5) приватні господарські  цикли, що охоплюють період  від одного до дванадцяти років  та існують у зв'язку з коливаннями  інвестиційної активності.

 

Не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Є й сезонні коливання ділової  активності (наприклад, купівельний  «бум» перед новим роком тощо). До сезонних коливань схильні й деякі  галузі виробництва (сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт  та ін.).

 

Практично всі галузі економіки  схильні до економічних коливань, але найбільшою мірою коливання  виробництва та зайнятості стосуються галузей промисловості, що випускають засоби виробництва й споживчі товари довгострокового користування. Це пояснюється  тим, що в коротких циклах мають місце  значні коливання в темпах інвестицій у товарно-матеріальні запаси. Вони збільшуються, коли обсяги виробництва  і запасів зростають відповідно до зростаючого попиту на ринку, і  зменшуються, коли обсяги виробництва  і запасів скорочуються. У даному випадку скорочення інвестицій зумовлює зниження доходів і прибутку, зайнятості і зменшення валового внутрішнього продукту взагалі.

 

У випадку довших циклів, наприклад у спорудженні залізниць, автомобільних шляхів і будівництві, коливання в темпах інвестицій викликають повільні економічні коливання та порушують  економічну рівновагу. Це ж саме відбувається у випадку, коли коливається споживчий  попит на товари довгострокового  користування. Слід підкреслити, що цикли  є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно  від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних грошей банківською  системою.

 

Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних  товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних  циклів.

 

Деякі дослідники вважають також, що причинами економічних циклів є фактори, які перебувають за межами економічної системи: виникнення сонячних плям, війни, революції, політичні  перевороти, високі темпи зростання  населення та його міграції, відкриття  нових земель та родовищ корисних копалин, поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень. Не всі ці фактори є причиною економічних циклів, а деякі з них (сонячні плями, політичні події тощо) мають відносний характер і вплив на економічні цикли. Водночас економічна система у багатьох випадках сама впливає на зовнішні фактори. Тому більшість учених-економістів, що аналізують причини економічних циклів, пов'язують їх із синтезуванням або комбінуванням зовнішніх і внутрішніх факторів, надаючи при цьому вирішального значення коливанням інвестицій або виробництву капітальних благ.

 

Причинами коливання інвестицій є зовнішні фактори (технічні нововведення, динаміка приросту населення, відкриття  нових територій), а також внутрішні  фактори, що зумовлюють розширення інвестицій у виробництві засобів виробництва, яке набуває здатності самопідсилюватися, тобто має кумулятивний характер. Це пов'язано з тим, що працівники, зайняті у галузях, які створюють інвестиційні товари, частину своїх доходів витрачають на придбання споживчих товарів, що дає поштовх до економічної активності ділових кіл і призводить до розширення інвестицій у цій сфері виробництва А це в свою чергу збільшує попит на інвестиційні товари, викликає подальше зростання їх виробництва і доходів працівників даного виробництва, що дає новий поштовх діловій активності.

 

Аналіз чинників економічного циклу показує, що протягом тривалого  часу, незалежно від досягнутого  рівня доходу, запас інвестиційних  товарів відповідатиме цьому  рівневі, а нові чисті інвестиції можуть скоротитися до нуля, якщо не відбудеться зростання доходу, вдосконалення  техніки або нового зниження відсоткової  ставки. Перший з цих процесів (зростання  доходу), який показує, що попит на інвестиції може бути спричинений за умови зростання  продажу товарів і доходу, дістав назву «принципу акселерації».

 

Суть принципу акселерації  полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає  на кілька відсотків, то виробництво  машин і устаткування для випуску  цих товарів збільшується у декілька разів. Це і є ефект прискорюваного (акселеративного) впливу змін у споживанні на рівень інвестицій. Він означає, що невеликий приріст продажу споживчих товарів зумовлює великий приріст інвестиційних витрат. Але тепер, щоб не зменшилися інвестиції, слід підтримувати зростаюче споживання. Якщо його зростання припиниться або встановиться на якомусь рівні, то чисті інвестиції впадуть до нуля, а валові інвестиції суттєво скоротяться.