Циклічність як форма економічного розвитку

 

Очевидно, що принцип акселерації  є потужним фактором, який породжує нестабільність економіки. Якщо продаж товарів змінюється, то принцип акселерації  може підсилити або зменшити ці коливання. У момент підвищення він спричинює  зростання чистих інвестицій, отже й зайнятості, а під час зниження він з такою ж силою спонукає до чистого дезінвестування, тобто продажу частки машин та устаткування на ринку використовуваного обладнання і до зростання безробіття.

 

Отже, по-перше, короткострокові  і середньострокові цикли в ринковій економіці мають ідентичну внутрішню  структуру і у багатьох випадках спільні рушійні механізми. По-друге, середньострокові цикли мають переважно  локальну дію і не впливають одночасно  на всі сфери економічної діяльності, а у сукупності вони здатні викликати  загальнонаціональні тривалі довгохвильові  цикли, рушійними силами яких є масове оновлення науково-технічного потенціалу країни й значні структурні зміни  в економіці.

 

Незважаючи на всі розбіжності  відносно першопричини економічних  циклів, беззаперечним с визнання того, що в кінцевому підсумку циклічні коливання в економіці обумовлюються  суттєвим відхиленням сукупного  попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей  виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання  рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів  населення тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 2.Безробіття, як одна з причин макроекономічної нестабільності

 

 

Ефективне функціонування економіки  пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі  динамічного розвитку ринкової економіки  виникає ще одна причина макроекономічної нестабільності - неповна зайнятість.

 

Зайнятість - це забезпечення працездатного населення робочими місцями та його участь в суспільно  корисній діяльності, що приносить  заробіток чи прибуток.

 

Повна зайнятість означає  використання усіх придатних до цього  трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для  тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності. Слід враховувати ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні і економічні фактори.

 

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною  організацією праці (МОП), все населення  можна поділити на три категорії .

 

1) зайняті – це ті  люди, які виконують будь-яку оплачувану  роботу, а також ті, що мають  роботу, але тимчасово не працюють  через хворобу, страйк чи відпустку.  До цієї категорії належать  і ті, хто зайнятий неповний  робочий день;

 

2) безробітні – ті, хто  не має роботи, але активно  шукає її або чекає, щоб повернутися  на попереднє місце роботи. Конкретніше:  людина вважається безробітною,  коли вона відповідає трьом  критеріям, які мають місце  одночасно: 

 

- “без роботи”; - “робить активні спроби найти роботу”; - “готова зразу ж стати до роботи”.

 

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне  населення в даний момент часу;

 

3) особи поза робочою  силою, або економічно неактивне  населення – це перш за все  люди до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих  установах (психіатричних диспансерах,  виправних закладах тощо); до цієї категорії відносяться і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

 

Робоча сила – це здатність  до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних  здібностей, які має людина і які  вона може використати для виробництва  товарів та послуг.

 

Таким чином,

 

Населення = Робоча сила + Особи  поза робочою силою, тоді Робоча сила = Зайняті + Безробітні

 

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних  до чисельності робочої сили. Позначається буквою и і вимірюється у відсотках:

 

и = (Безробітні / Робоча сила) * 100%

 

Рівень безробіття також  можна обчислити:

 

РБ = (ЧБ / ЧРС)*100,

 

де РБ – рівень безробіття, ЧБ – чисельність робочих, чол., ЧРС  – чисельність робочої сили, чол.

 

Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше:

 

Рівень зайнятості = (Зайняті / Особи у віці від 16 років і  старше) * 100%

 

Безробіття – це економічне явище, коли частина економічно активного  населення не має можливості використати  свою робочу силу.

 

2. Економісти розрізняють  три види безробіття: фрикційне,  структурне і циклічне.

 

Фрикційне безробіття виникає  внаслідок постійного руху населення  між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого  циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують  люди, які шукають роботу (після  закінчення навчання або через переїзд  в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівню їхньої кваліфікації чи уподобанням, рівню  зарплати). Цей різновид безробіття вважається неминучим і навіть бажаним.

 

Складовою частиною фрикційного  безробіття є так зване інституціональне безробіття, яке пов’язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму зарплати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного  населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість  безробітних.

 

Структурне безробіття означає  невідповідність між пропозицією  праці та попитом на робочу силу. Така невідповідність виникає у  зв’язку з технологічними змінами  у процесі виробництва, коли попит  на один різновид зростає, тоді як на інший  зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до цього. Структурна незбалансованість  між видами діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки  розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва (скажімо, попит  на працю набірника в друкарні різко скоротився у зв’язку з переходом до комп’ютерного набору інформації). Структурне безробіття теж вважається неминучим.

 

До циклічного безробіття призводить спад виробництва, тобто  фаза економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги  зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. В періоди  економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйому  воно відсутнє.

 

Отже, рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Цей показник називають також  природним рівнем безробіття; він  відповідає потенційному ВВП. Ця концепція  в 1968 році вперше була запропонована  Мілтоном Фрідманом і незалежно від нього була розроблена Едмундом Фелпсом із Колумбійського університету.

 

Різниця між фактичним  та природним рівнем безробіття дає  показник циклічного безробіття.

 

Щодо виміру рівня природного безробіття, то треба зазначити, що до цього часу не існує надійної методики його обчислення. А це призводить до розходжень у методиках оцінки рівня природного безробіття.

 

Найбільш відомий і  простий спосіб визначення рівня  природного безробіття полягає у  розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня  величина фактичного безробіття за довготривалий  період згладжує (вирівнює) циклічні коливання  безробіття навколо його природного рівня.

 

Використовуючи цей метод, економісти США обчислили середній рівень безробіття за 1948-1985 рр. Він склав 5,8% і був дуже близький до оцінки рівня природного безробіття (5,3%), зробленої  багатьма макроекономістами цієї країни.

 

Інший метод оцінки рівня  природного безробіття полягає у  визначенні такого року, у якому, за припущенням, в економіці була повна  зайнятість, а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня.

 

Зараз вважається що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5-6%. Це означає, що при використанні 94-95% робочої сили забезпечується повна  зайнятість працездатного населення.

 

Ряд економістів вважають неприйнятним використання терміна  “природний” стосовно безробіття, спричиненого структурними зрушеннями. Ось чому в макроекономічній літературі використовують як синонім ще й інший термін – NAURI (Non-AcceleratingInflationRateofUnemployment), котрий зосереджує увагу на тому, що рівень природного безробіття відповідає станові макроекономічної рівноваги, при якому фактична інфляція дорівнює очікуваній.

 

3. Основними причинами  існування стійкого безробіття  є: 

 

1) виплата допомоги по  безробіттю; 2) “жорсткість” заробітної плати.

 

Встановлення і виплата  допомог по безробіттю підвищують природний його рівень, оскільки полегшують долю безробітних. При визначенні ймовірності того, чи стануть працівники безробітними, і якщо так, то чи довго вони ними залишатимуться, вчені розраховують коефіцієнт заміни. Він визначається співвідношенням доходу людини за умови, що вона безробітна, і доходу (після сплати податків), коли ця ж людина працює:

Кз = Доход за умови безробіття / Використовуваний доход за умови зайнятості

 

Допомога по безробіттю сприяє підвищенню його природного рівня, тому що:

 

- виплата допомоги по  безробіттю дає людині можливість  довше підшуковувати собі роботу.

 

- аби одержувати допомогу  по безробіттю, людям слід належати  до “робочої сили”, тобто шукати роботу, навіть якщо вони насправді не хочуть працювати. Тоді їх враховують як безробітних. Якби допомоги по безробіттю не було, то окремих людей не зараховували б у складі робочої сили, і тоді “вимірюваний” рівень безробіття був би нижчий.

 

Незважаючи на те, що виплати  допомоги по безробіттю підвищують його природний рівень, скасовувати такі виплати не можна, з метою того, щоб людям дати певний час для  пошуків роботи (було б недоцільно змушувати кваліфікованого робітника, щойно він втратив роботу, ставати  до нової, некваліфікованої, бо він  не може дозволити собі бути безробітним  і втрачати час на пошуки роботи).

 

Ще одним фактором, який впливає на рівень безробіття, є  так звана “жорсткість” заробітної плати, тобто її нездатність до гнучкої зміни.

 

Механізм впливу мінімальної  зарплати на зайнятість і безробіття зображено на рис. 1.

Але за такого рівня мінімальної  зарплати бажає працювати N2 осіб. Таким  чином, мінімальна зарплата підвищує рівень безробіття на (N2 – N1) осіб. Вона також  скорочує зайнятість на (N0 - N1) працівників.

“Застигання” ринку праці в нерівноважному стані повязане із:

1) законодавчим встановленням  мінімуму зарплати; 2) фіксацією рівня  зарплати в колективних договорах  з профспілками; 3) “стимулюючою зарплатою”, яка встановлю і підтримується фірмами для залучення кваліфікованої робочої сили, скорочення плинності кадрів та підвищення рівня продуктивності праці.

 

Рівень безробіття дуже відрізняється, залежно від груп населення за віком і професійним досвідом. Зокрема, рівень безробіття серед молоді набагато вищий, ніж в інших вікових  групах. Тенденція до зростання природного рівня безробіття в ДП пов’язана із:

 

- збільшенням частки молоді  в складі робочої сили;

 

- значенням частки жінок  у складі робочої сили;

 

- прискоренням структурних  зрушень в економіці; 

 

- підвищенням рівня життя  і намаганням “почекати” на гарні робочі місця.

 

4. Надмірне безробіття  призводить до значних соціальних  та економічних втрат. Головна  “ціна” безробіття – невипущена продукція. Коли економіка не в стані створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенціальне виробництво втрачається безповоротно.

 

Відомий дослідник Артур  Оукен математично виразив зв’язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв’язок відомий як закон Оукена: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%.

 

Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.

 

Перший етап – обчислення % відставання фактичного ВВП від  потенційного ВВП:

 

В=(РБф – РБп)*2,5,

 

де В – відставання  фактичного ВВП від потенційного ВВП, (%); РБф і РБп – рівень відповідно фактичного і природного безробіття; 2,5 - число Оукена.

 

Другий – якщо ВВПп прийнятий за 100%, то звідси ВВПф дорівнює:

 

ВВПф=((100-В) / 100)*ВВПп.

 

де ВВПф – це реальний ВВП, який обчислюється в постійних цінах і є величиною зіставленою з ВВПп.

 

Після необхідних перетворень  формули маємо формулу потенційного ВВП:

 

ВВПп=(ВВПф*100) / (100-В),

 

Третій – оскільки нам  відомо ВВПп і ВВПф, то звідси втрати економіки від циклічного безробіття будуть дорівнювати:

 

ВВПв = ВВПп - ВВПф

 

Закон Оукена розкриває істотний зв’язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.