Економічні цикли

      

Вступ

 

      Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Тому важливою рисою економіки є  її нестабільність. Процвітання змінюється крахом або панікою. Національний доход, зайнятість і виробництво падають. Ціни і прибуток знижується, а робітників викидають на вулицю (зростає безробіття). Врешті-решт досягається критична точка і починається пожвавлення. Відновлення може бути повільним або швидким. Воно може бути неповним і ,навпаки, настільки сильним, що призведе до нового буму. Нова смуга процвітання може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, велику кількість вільних робочих місць, підвищення цін і життєвого рівня. Або вона може означати швидке інфляційне роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова важка криза.

      Така  загалом картина "економічного циклу", який характеризує народне господарство індустріально розвинутих країн світу протягом останніх півтора століть  по крайній мірі з того часу, коли розвинута грошова економіка, що характеризується тісним взаємозв'язком її ланок, прийшла на зміну суспільству з відносно натуральним господарством.

      Хоча  жоден цикл не подібний до іншого, всі  вони мають багато спільного. Вони не подібні між собою, як близнюки, але  в них можна виявити риси приналежності  до однієї сім'ї. За своїм бурхливим  і неврівноваженим проявом економічні цикли нагадують хвилі епідемічних захворювань, мінливості погоди.

      Це  попереднє зауваження повинно показати, що економічний цикл - це лише один з  аспектів проблеми досягнення і підтримки  високого рівня зайнятості та виробництва, а також прогресуючої економіки.

      Кожний  цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

      Оскільки  такий рух відбувається хоча й  нерівномірно, але безперервно (останні  фази попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний  вигляд: у кінці попереднього і при народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час розширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) - досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д. Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази - відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази.

      Економічні  цикли охоплюють не лише сферу  безпосереднього виробництва, а  й обміну, розподілу і споживання. Тому їх ще називають циклами відтворення. Матеріальна основа циклічного виробництва - масове фізичне оновлення капіталу і, насамперед, засобів праці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Розділ 1. Циклічність і  особливості сучасних економічних, ділових  циклів.

1.   Історія циклічних коливань. Основні концепції виникнення циклів.

      Економічний цикл - рух капіталістичного виробництва від чергової до наступної кризи.

      Перша економічна криза в умовах капіталізму  відбулась у 1825 р. З того часу здійснився 21 цикл. Кожний цикл складається з  чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Основною з них є криза, тому з'ясування причин і виникнення значною мірою розкриває і найважливішу причину економічного циклу. Оскільки криза носить багатофакторний характер (криза надвиробництва, платіжна, фінансова, валютна тощо), то її винекнення зумовлене певним комплексом внутрішніх суперечностей. Найбільш глибокою з них є економічна суперечність між суспільним характером виробництва та приватною формою привласнення його результатів.

      З моменту капіталістичного способу  виробництва (початок ХVІ ст.) виробництво привласнення носили приватний характер. Впродовж приблизно двох століть приватне виробництво перетворилось у суспільне. Матеріальною основою цього процесу був розвиток крупної машинної індустрії.

      Посилення суспільного характеру виробництва  у розвитку і поглибленні суспільного поділу праці всередині галузей народного господарства (особлива форма поділу праці), посиленні зв'язків між підприємствами і галузями промисловості у зростанні масштабів підприємств кількості зайнятих на них, збільшенні питомої ваги крупних підприємств у кожній галузі тощо. Розвиток крупної машинної індустрії дав можливість значно збільшити обсяг виготовлюваної продукції. Але протягом цього періоду від процесу постійно зростаючого суспільного виробництва все більше відставала форма привласнення, як і 200 років тому воно залишалося приватним, тобто привласнення більшої кількості створених благ здійснювалась окремими капіталістами. Це спричинило переростання  суперечностей між суспільною і приватною формою власності, що переросло у конфлікт, що вимагав свого вирішення. Таке часткове вирішення і відбулось під час першої економічної кризи.

      Кризи виникали кожні 10-11 років. Матеріальною основою такої періодичності  було масове оновлення основного  капіталу. Перша економічна криза  підштовхнула процес еволюції власності. Тому невипадково у 30-ті роки ХХ ст. починають виникати акціонерні компанії - колективна форма капіталістичної власності.

      Найглибшою  за всю історію капіталізму була криза 1929-1933 рр. (виробництво у США  скоротилось на 53 %, інвестиції - на 79 %, з'явилась величезна армія безробітних), яка тривала 37 місяців (додаток № 1 "Ділова активність після 1919 р.").

      Саме  в цей час стало остаточно  зрозумілим, що ринкова економіка  неспроможна ні подолати, ні зменшити глибину економічних криз, з цього  моменту починається широкомасштабне втручання держави в економіку, антициклічне регулювання її. Гігантські монополії починають вивчати ринок, платоспроможний попит населення, прогнозувати його і під час кризи, свідомо скорочують масштаби виробництва.

      В наступні десятиріччя почалося масове виробництво товарів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів), які через певний проміжок часу населення старалось  замінити на кращі моделі і таке інше.

      Так виникає нова матеріальна основа економічного циклу - масове оновлення товарів широкого вжитку. Поряд з цим державою активно ведеться амортизаційна політика, спрямована на прискорення процесу оновлення основного капіталу. 
 

      

2. Сутність  сучасних економічних, ділових циклів та їх фази.

 

      Функціонування  ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Еконо-мічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

      Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

      За  своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості  виокремлюють кілька типів економічних  циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).

      Оскільки  характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

      У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак — показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

      Головне значення має фаза кризи, яка починає  і завершує цикл. У ній зосереджено  основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

      Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процен-та. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

      Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

      Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення.

      Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує  обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл.

      Обґрунтування чотирифазної структури циклу було зроблено К. Марксом. Графічно це подано на рис.1, де ОА — загальна лінія розвитку виробництва за значний період; Q — обсяг виробництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

      

      Рис. 1. Фази економічного циклу

      Органічна цілісність циклу виявляється в  тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіття тощо. Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн СНД, у т. ч. й України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

      Особливо  рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли (які ще називають промисловими, або бізнесовими). Вони розрізняються за глибиною падіння економіки та терміном, протягом якого вона повертається у передкризовий стан. 

      

3. Види  та принципи економічних  циклів.

 

      До  теперішнього часу економічна наука розрізняє декілька типів циклів. Самі елементарні з них — річні, які пов'язані з сезонними коливаннями під впливом зміни природно-кліматичних умов і чинника часу.

      Короткострокові цикли, тривалість яких за оцінками складає 40 міс., тобто небагато чим більше 3 років, обумовлені нібито коливаннями світових запасів золота. Короткі цикли, тривалістю близько 4 років, пов'язані з рухом товарно-матеріальних запасів. Коли розміри реальних інвестицій в основний капітал зростають, накопичення товарних запасів нерідко випереджає потребу в них: їх пропозиція випереджає попит. В цьому випадку попит на них падає, виникає стан рецесії (від лат. Recessus – відступ), при якому має місце уповільнення темпів зростання виробництва або навіть спад. Таким чином, короткі цикли пов'язані з відновленням рівноваги на споживацькому і інвестиційному ринку. В економічній літературі називають “Циклами Китчина” на ім'я англійського економіста і статиста Джозефа Китчина (1861-1932 рр.).