Поліпшення соціального статусу дітей старшого дошкільного віку в групі шляхом зменшення рівня емоційної тривожності

1) потреби в фізичному  існуванні (їжі, воді, свободі від фізичних навантажень)

2) потреби в близькості, любові близьких людей ;

• вимоги, які принижують дитину: у дитини є мовні вади, а дорослі пропонують їй розповісти вірш перед глядачами. З першого погляду нічого особливого не сталося, а дитина тривожиться, бо знає свої недоліки. Тому бажано, добре знати індивідуальні особливості кожної дитини, враховувати їх в діяльності;
• неадекватні вимоги, які не відповідають можливостям і бажанням дитини: у дитини відсутнє бажання займатися в даний момент певною діяльністю, а дорослі хочуть її заставити. В даному випадку дитина злиться, нервує. Якщо це повторюється неодноразово, то ймовірно виникає почуття тривожності;
• статус дитини у групі: важливе значення для психологічного розвитку дитини має спілкування її з іншими дітьми. Я. Л. Коломинський розглядає дошкільну групу як генетичне ранню ступінь соціальної організації людей, що з часом змінюється шкільним колективом, який має свою внутрішню структуру і динаміку. Діти завжди тягнуться до однолітків, але їм не завжди вдається створити сприятливі відносини з ними. Одні діти поводять себе у колективі дуже активно, вони самовпевнені, їм «легко дихати» в середовищі однолітків. Інші ж не зустрічають тут сприятливий «емоційний клімат», відчувають себе невпевнено, дещо принижено, нерідко знаходяться у покорі у перших. Чому?

Сприятливі взаємовідносини  з однолітками породжують у дітей почуття спільності з ними, належності до їх групи. Відсутність їх веде до стану напруги і тривожності, які створюють відчуття неповноцінності і пригніченості, або агресивності. Це погано в обох випадках тому що може сприяти формуванню негативного відношення до дітей, людей взагалі, ворожості, бажання помститися чи залишатися на одинці [8].

Емоційно позитивне  відношення до однолітків, вихователя, дошкільного закладу виражають, як правило, діти, що займають сприятливе положення в системі особистісних відносин в групі. Негативне - ті, чий емоційний клімат в групі є несприятливий.

А як відчуває себе в групі дитина, якщо їй в групі симпатизує тільки одна людина? Величезне значення має  те, взаємна чи одностороння симпатія. Якщо вона взаємна, то цього достатньо, щоб дитина відчувала емоційне позитивне відношення до однолітків, групи і навіть дошкільного закладу в цілому. Якщо ж симпатія одностороння, нерозділена, дитина може гостро переживати своє положення, незадоволену потребу у вибраному колективі,

свою непопулярність.

Важливо, щоб взаємовідносини  дошкільників були позитивні. Характер

взаємовідносин дітей, їх положення в групі визначаються особистісними якостями дитини, так і тими вимогами до неї, які склалися в групі (Я.Л.

Коломинський) [18].

Особливою любов’ю, популярністю користуються, як правило, діти, які вміють придумувати і організовувати ігри, комунікативні, товариські, веселі, емоційні, розумово розвинуті, що мають певні художні здібності, приймають активну участь в заняттях, достатньо самостійні, привабливі зовні, охайні.

До числа менш популярних входять діти, що характеризуються протилежними якостями. Це часто замкнуті, невпевнені в собі, мало спілкуються  або ж навпаки багато говорять, озлоблені, набридають . Вони нерідко ображають однолітків, б’ють, штовхаються. «Непопулярні» діти часто відстають в розвитку від своїх ровесників, безініціативні, іноді страждають недоліками в мові, в зовнішньому вигляді.

Яка ж етіологія тривожності? Відомо, що передумовою виникнення тривожності є підвищена чутливість (сензитивність). Однак не кожна дитина з підвищеною чутливістю стає тривожною. Багато залежить від способів спілкування батьків з дитиною. Іноді вони можуть сприяти розвитку тривожної особистості. Наприклад, висока ймовірність виховання тривожної дитини батьками, що здійснюють виховання по типу гіперопіки (надмірна турбота, дріб’язковий контроль, велика кількість обмежень і заборон, постійне обсмикування).

У цьому випадку спілкування дорослого з дитиною носить авторитарний характер, дитина втрачає впевненість у собі й у своїх власних силах, вона постійно боїться негативної оцінки, починає турбуватися, що робить щось не так, тобто відчуває почуття тривоги, що може закріпитися і перерости в стабільне особистісне утворення – тривожність.

Виховання по типу гіпероіпіки може поєднуватись із симбіотичними, тобто вкрай близькими відносинами дитини з одним із батьків, зазвичай – з матір’ю. У цьому випадку спілкування дорослого з дитиною може бути як авторитарним, так і демократичним (дорослий не диктує дитині свої вимоги, а радиться з ним, цікавиться її думкою). До встановлення подібних відносин з дитиною схильні батьки з визначеними характерними особливостями –тривожні, недовірливі, невпевнені в собі. Встановивши тісний емоційний контакт із дитиною, такий батько заражає своїми страхами сина чи дочку, тобто сприяє формуванню тривожності [11].

Наприклад, існує залежність між кількістю страхів у дітей  і батьків, особливо матерів. У більшості випадків страхи, які відчувають діти, в минулому відчували матері у дитинстві чи відчувають зараз. Мати, що знаходиться в стані тривоги, мимоволі намагається оберігати психіку дитини від подій, які так чи інакше нагадують про її страхи. Також каналом передачі занепокоєння служить турбота матері про дитину, що складається з одних передчуттів, побоювань і тривог [28].

Посиленню в дитині тривожності  можуть сприяти такі фактори, як завищені вимоги з боку батьків і вихователів, тому що вони викликають ситуацію хронічної неуспішності. Зіштовхуючись з постійними розбіжностями між своїми реальними можливостями і тим високим рівнем досягнень, якого чекають від неї дорослі, дитина відчуває занепокоєння, що легко переростає в тривожність. Ще один фактор, що сприяє формуванню тривожності, – часті докори, що викликають почуття провини («Ти так погано поводився, що в мами заболіла голова», «Через твою поведінку ми з мамою часто сваримося»). У цьому випадку дитина постійно боїться виявитися винуватим перед батьками. Часто причиною великої кількості страхів у дітей є і стриманість батьків у вираженні почуттів при наявності численних застережень, небезпек і тривог. Зайва вимогливість батьків також сприяє появі страхів. Однак це відбувається тільки у відношенні батьків тієї ж статі, що й дитина, тобто, чим більше забороняє мати дочці чи батько сину, тим більша ймовірність появи в них страхів. Часто, не задумуючись, батьки вселяють дітям страхи своїми ніколи не реалізованими погрозами начебто: «Забере тебе дядько в мішок», «Виїду від тебе» і тощо.

Крім перерахованих  факторів страхи виникають і в  результаті фіксації в емоційній пам’яті сильних переляків при зустрічі з усім, що уособлює небезпеку чи являє безпосередню загрозу для життя, включаючи надій, нещасний випадок, операцію чи важку хворобу [17].

Якщо в дитини посилюється тривожність, з’являються страхи – неодмінний супутник тривожності, то можуть розвитися невротичні риси. Невпевненість у собі, як риса характеру – це самознищуюча установка на себе, на свої сили та можливості. Тривожність як риса характеру – це песимістична установка на життя, коли вона представляється як сповнена загроз і небезпек,

Непевність породжує тривожність  і нерішучість, а вони, в свою чергу, формують відповідний характер [36].

Таким чином, невпевнена у собі, схильна до сумнівів і коливань, боязка, тривожна дитина нерішуча, несамостійна, нерідко інфантильна, з підвищеною чутливістю до навіювання.

Невпевнена, тривожна людина завжди недовірлива, а помисливість породжує недовіру до інших. Така дитина побоюється інших, чекає нападу, глузування, образи. Вона не справляється із завданнями у грі, із справою.

Це сприяє утворенню  реакцій психологічного захисту  у виді агресії, спрямованої на інших [48]. Емоція тривоги взагалі відрізняється невизначеністю. У дітей, конфлікт яких носить хронічний характер, це відчуття невизначеності особливо сильне. Не розуміючи причини тривоги, людина не здатна знайти вихід із становища.

Як тільки тривога виникає, в  душі дитини вмикається цілий ряд  механізмів, які «переробляють» цей стан у щось інше, нехай теж неприємне, але не таке нестерпне.

Найпростіший з психологічних  механізмів спрацьовує практично миттєво краще боятися відомого [21].

Так, один з найвідоміших способів, що часто вибирають тривожні діти, заснований на простому висновку «щоб нічого не бояться, потрібно зробити так, щоб боялися мене». Тому тривога є важливим джерелом розповсюдженої форми порушення поведінки – звичайно ж неприємної для оточуючих –агресивності. Маска агресії ретельно ховає тривогу не тільки від навколишніх, але й від самої дитини. Проте в глибині душі в них – усе та ж тривожність, розгубленість і непевність, відсутність твердої опори [60].

Також реакція психологічного захисту  виражається у відмові від  спілкування і запобігання перед  особами, від яких виходить «погроза». Така дитина самотня, замкнута, малоактивна.

Можливий також варіант, коли дитина знаходить психологічний  захист

«ідучи у світ фантазій» [48]. У фантазіях дитина вирішує свої нерозв’язані

конфлікти, у мріях знаходять  задоволення своїх невтілених потреб.

Фантазії – одна з чудових якостей, властивих дітям. Для нормальних фантазій (конструктивних фантазій) характерний їхній постійний зв’язок з реальністю. З одного боку, реальні події життя дитини дають поштовх її уяві (фантазії ніби продовжують життя); з іншого боку – самі фантазії впливають на реальність – дитина відчуває бажання втілити свої мрії в життя. Фантазії тривожних дітей позбавлені цих властивостей. Мрія не продовжує життя, а скоріше протиставляє себе життю. Цей же відрив від реальності – і в самому змісті тривожних фантазій, що не мають нічого спільного з фактичними можливостями і здібностями, перспективами розвитку дитини. Такі діти мріють зовсім не про те, до чого дійсно лежить у них душа, в чому вони насправді могли б виявити себе [60].

Апатія, в’ялість, безініціативність – один з частих проявів тривоги переживає утиск інтересів дитини зрештою призводить до втрати усіх інтересів, незадоволення основних потреб – до зниження інтересів до цих потреб. Апатія часто є наслідком невдачі інших способів адаптації, коли ні фантастичні ритуали, ні навіть агресія не допомагає подолати тривогу.

Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних  реакцій заважають розпізнати внутрішні  протиріччя, які призвели до такого стану.

Ще один розповсюджений спосіб відходу від тривоги - перетворення її у хворобу. Емоційний стан дитини повертається до норми, але ... за рахунок погіршення її фізичного стану [21].

Тривожність як визначений емоційний настрій з перевагою  почуття занепокоєння й побоювання зробити що-небудь не те, не так, не відповідати  загальноприйнятим вимогам і нормам розвивається ближче до 7 і особливо 8 років при наявності сильної нерішучості і страхів, що йдуть з більш раннього віку [17]. Головним джерелом тривог для дошкільників і молодших школярів виявляється родина. Надалі, уже для підлітків така роль родини значно зменшується, зате вдвічі зростає роль школи.

Помічено, що інтенсивність  переживання тривоги, рівень тривожності  в хлопчиків і дівчаток різні. У дошкільному і молодшому  шкільному віці хлопчики більш тривожні, ніж дівчатка. Це пов’язано з тим, із якими ситуаціями вони пов’язують свою тривогу, як її пояснюють, чого побоюються. І чим старші діти, тим помітніше ця різниця. Дівчатка частіше пов’язують свою тривогу з іншими людьми. До людей, з якими дівчатка можуть пов’язувати свою тривогу, відносяться не тільки друзі, рідні, вчителі. Дівчатка бояться так званих «небезпечних людей» – п’яниць, хуліганів тощо. Хлопчики ж бояться фізичних травм, нещасних випадків, а також покарань, які можна чекати від батьків чи поза родиною: учителів, директора школи тощо [3].

Негативні наслідки тривожності  виражаються в тому, що, не впливаючи  в цілому на інтелектуальний розвиток, високий ступінь тривожності  може негативно позначитися на формуванні дивергентного (тобто креативного, творчого) мислення, для якого природні такі особистісні риси, як відсутність страху перед новим, невідомим [11].

Проте в дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного  віку тривожність ще не є стійкою  рисою характеру і відносно зворотна при проведенні відповідних психолого-педагогічних заходів [9], можна також істотно знизити тривожність дитини, якщо педагоги і батьки, що виховують його, будуть дотримуватися потрібних рекомендацій.

Ми розглянули ряд  способів, за допомогою яких діти відходять  від тривожних переживань і пристосовуються  до життя в умовах хронічного душевного конфлікту.

В принципі, покращити  настрій, тимчасово стабілізувати  порушений емоційний стан можна  чим завгодно, наприклад, алкоголем. Але не кожен спосіб допомагає  розвитку особистості. Багато шляхів ведуть до тупика.

Однобічний розвиток, обмеженість, асоціальність – ось ціна, яку дитина готова платити за відчуття безпеки.

Проаналізувавши досвід роботи вихователів ДНЗ №№ 5, 35, 46, 54 м. Хмельницького, ми зробили висновок, що вихователі в основному звертають  увагу на статус дитини в групі. Так як група ДНЗ досить постійне об’єднання дітей, то вихователі, спостерігаючи за дітьми, знають, які окремі підгрупи вирізняються, які особистісні відносини існують у дошкільнят на основі симпатій, прихильностей і антипатій. Частіше вихователі знають лідерів групи та ізольованих. Але дуже рідко вихователі визначають  причини цієї