Поліпшення соціального статусу дітей старшого дошкільного віку в групі шляхом зменшення рівня емоційної тривожності

партнерів по спілкуванню [38, 463].

У системі міжособистісних стосунків кожен член спільності має певний статус ( лат. status – становище), що зумовлює його офіційно не регламентовані права, обов’язки, привілеї [28, 206].

Міжособистісна привабливість – непривабливість може набувати характеру сталих зв’язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність. Прагнення бути разом може стати потребою, і тоді ми говоримо про певний тип міжособистісних стосунків: приязних, дружніх, товариських [38, 464].

Найвищий статус має  лідер (англ. liader – ведучий), за яким визначається право приймати відповідальні рішення і впливати на поведінку членів спільності. У різних спільностях одна й та сама людина може мати різний статус: в одній вищий , в іншій – нижчий. І в кожній з них її поведінка повинна узгоджуватися з її статусом. Звичайно, індивід краще почувається в групі, де його статус вищий.

Вивчення взаємовідносин в дитячих колективах набуває  особливого значення. Так як дошкільне  дитинство набуло важливого значення в першу чергу тому, що в цьому  віці закладаються основи формування особистості людини. Група дитячого закладу для більшості дітей, по суті, перша організована мала група; в якій починають складатися у дитини її перші колективні відносини з однолітками і одночасно визначаються перші контури дитячого колективу.

Як відомо, вивчення дошкільної групи має свої традиції в психології. Спираючись на принципові положення про взаємовідносини особистості і колективу, представлені в працях А.С. Макаренка, соціально-психологічні дослідження груп дитячих закладів почав в 30-х роках Е. А. Аркін. В період з 50-х років вітчизняна соціальна психологія почала розвиватися швидкими темпами, при цьому з’явилось багато робіт по проблемі міжособистісних відносин, але серед   них, на   жаль, одиничні   дослідження   груп   дитячих

закладів (Л.В.Артемова, Я.Л. Коломинський) [2, 18].

Враховуючи важливість і малу вивченість проблеми, а також  той факт, що «вивчення особистості і поведінки дитини, ізольовано від її взаємодії з дитячим колективом, завжди буде односторонньою» [1], співробітниками лабораторії «Формування особистості дитини» було розпочато соціально-психологічні дослідження міжособистісних відносин дітей на різних вікових етапах дитинства [36, 48].

Різноманітні наукові  психологічні роботи, присвячені дошкільному  вихованню постійно підкреслюють те велике значення, яке має для розвитку особистості дитини її спілкування з однолітками.

Дитині гостро необхідні  контакти з дітьми свого віку. Такі відношення складаються в сім’ї, з сусідами. Але особливо сприятливі умови для дружніх стосунків з однолітками, коли дитина ходить в дитячий садок: тут вона кожен день і довго перебуває в групі однолітків, разом з ними грається, займається, працює.

Кожен, хто спостерігає  дошкільнят в дитячому садку, знає, що деяких дітей сприятливі відносини складаються дуже швидко і гарно. Батьки за них спокійні і знають, що в дитячому закладі їм цікаво, а вихователі називають їх товариськими. Ці діти веселі, активні, ініціативні, легко приймають пропозиції однолітків та їх вміння; вони правильно розуміють свої недоліки, разом з тим, впевнені в своїх силах, оптимістичні.

Але в деяких дітей  вхід в колектив буває навпаки – повільний і важкий. Деколи буває, що через складності, які відчуває дитина, встановлюючи контакти з товаришами, вона потрапляє ніби в ізоляцію: діти її обходять і вона грається сама [15].

Спостереження практиків, педагогів, психологів доводять; діти, що не

мають близьких друзів важко  переживають своє становище. Слабкі зв’язки з

групою несприятливо впливають на розвиток особистості: діти замикаються,

стають агресивними, у  них складається неправильна  самооцінка.

Цілком природно виникає  питання: «Від чого ж залежить відношення до однолітків у групі?».

Проблема ця давно  в центрі увага багатьох психологів і педагогів. Власне, вона розроблялася вітчизняними і зарубіжними вченими в плані взаємовідносин між дорослими. Але в будь-якій діяльності дуже важливе вміння людей налагоджувати відносини з оточуючими. Але, якщо розібратися по суті, вміння ці вперше починають складатися в дошкільні роки. Саме після трьох років у дітей з’являються перші симпатії і антипатії до однолітків. В результаті в групі виділяється одна або декілька дітей, яких люблять та поважають більше, ніж інших – це популярні діти. І протилежні за своїм становищем – непопулярні вигнанці [15].

Що ж визначає популярність?

Звернемося до закордонних психологів. Так, американський вчений Д. Морено передбачає, що кожен суб’єкт випромінює потік особливих симпатичних частинок: це так звані «флюїди», названі ним «тіла». Вони, на його думку, і визначають привабливість людини, її чарівність. Це містична, ненаукова точка зору. Всякий, хто спостерігає за дітьми знає: в перші місяці і навіть роки життя ні про яку популярність дітей серед однолітків і мови не може бути. Діти майже не контактують між собою, до однолітків проявляють самий мимовільний і швидко згасаючий інтерес. Вибірковість у відношеннях вперте складається наприкінці другого року життя, а ще краще - в дошкільний період, а саме, після трьох років починають виділятися діти, що займають центральне положення у групі. Але їх популярність може змінюватись, часто її втрачають у школі. Отже, популярність – не вроджена якість, вона формується за життя і залежить від певних якостей людини, важливих для успіху спільної діяльності з іншими членами колективу: гра – у

дошкільнят, навчання – у школярів, праця – у дорослих.

Глибоке і повне дослідження  провела А.А. Рояк. Суть його: проблеми в спілкуванні дітей є наслідком недостатнього розвитку ігрових навичок і вмінь чи навпаки – наявністю особливих вмінь, які діти надто сильно демонструють, намагаючись виділитись на фоні однолітків; труднощі – це наслідки невміння керувати своєю поведінкою і результат недостатньо сформованих мотивів спілкування [48].

«Одним з вирішальних факторів суспільного виховання дітей, - відмічала А.П. У сова, - є саме суспільство дітей, всередині якого і формується людина як суспільна істота. Тут дитина виступає як суб’єкт, що живе своїм життям, як член маленького суспільства, з його інтересами, потребами зв’язками, що завойовують своє місце у суспільстві» [60].

Я.Л. Коломинський розглядає дошкільну групу як генетичне ранню ступінь соціальної організації людей, яка згодом змінюється шкільним колективом, що має свою внутрішню структуру і динаміку [18].

Діти тягнуться до колективу ровесників, але їм не завжди легко вдається налагодити добрі відносини з ними. Одні діти поводять себе дуже активно, вони самовпевнені, їм «легко дихати» в середовищі однолітків. Інші ж не зустрічають тут сприятливий «емоційний клімат», почувають себе невпевнено, дещо пригнічено нерідко підкоряються іншим. Чому? Сприятливі відносини з однолітками породжують у дитини почуття спільності з ними, прихильності до групи. Відсутність їх приводить до стану напруги і тривожності, які створюють відчуття неповноцінності і пригніченості або ж агресивності. Це погано в обох випадках, бо може сприяти формуванню негативного відношення до дітей, людей взагалі, ворожості, мстивості, бажанню бути на самоті.

На думку Р. Смірнової дошкільники відчувають особливу прив’язаність і доброзичливість до тих дітей, які приділяють їм увагу. Але дошкільники рідко говорять товаришам про свою прихильність. Як доказ тому: у відповідь на прохання педагога похвалити однолітка – незрозумілий сором, збентеження. У звичних обставинах діти здатні насміхатися над недоліками товаришів, а не говорити похвалу [51].

Як стверджує О.Л. Кононко у дошкільних групах завжди є кілька надзвичайно активних дітей, яких вихователь вважає ядром групи, на яких спирається. Одночасно в групі є діти, які перебувають у підлеглому становищі. Така поляризація негативно позначається на соціально-емоційному розвитку обох категорій дошкільнят: у перших формується завищена самооцінка, прагнення бути попереду всіх, зневажливе ставлення до пасивних; у других – недовіра, тривожність, відлюдькуватість, прагнення догодити лідерам, тобто ватажкам, які здійснюють керівництво групою, мають високий статус [19].

Статус дитини в групі  однолітків обумовлений передусім  тими функціями, які вона виконує, її соціальними ролями, а також діловими і особистісними якостями. Наприклад, популярні серед однолітків дошкільнята мають розвинений інтелект, привабливу зовнішність, добрі спортивні і практичні здібності. Особистісні властивості, які сприяють популярності, варіюють залежно від віку дітей, їхньої статі, загального мікроклімату в групі. Проте, навички спілкування, товаристіскість, доброта, готовність допомогти цінується старшими дошкільнятами досить високо.

 Взаємини дошкільника з іншими  однолітками, на як зауважує О.Л. Кононко [19] важливі з двох причин: по-перше, постійне порушення контактів з товаришами є показником аномалій розвитку; по-друге, група однолітків з віком набуватиме для дитини все більшого значення.

Але дружба між дошкільниками все  ж таки існує? Так, але на чому ж  вона ґрунтується?

Кононко розглядає дружбу як взаємодію  дітей, засновану на спільності

їх інтересів і взаємній прихильності. В дружбі розвивається рефлексія, тобто 

здатність старшого дошкільника відчувати  можливі настрої і стани іншої  дитини, враховувати їх у своїй поведінці. Особистісна взаємодія, спільна діяльність, взаємна симпатія, глибока прихильність до товариша дають дитині моральні сили, сприяють її соціальній активності, емоційній чутливості, впевненості у своїй значущості для інших. У друзів формується готовність співпереживати успіхам один одного.

На думку Г. Терещук  деякі діти володіють якостями, завдяки  яким товариші відчувають задоволення  від контакту з ними. Але серед  них важливе місце повинні  займати особливості їх спілкування  з друзями [54].

Особливості ці дуже різні: одні вміють уважно слухати однолітків, сприймаючи їх ініціативу, погоджуючись з їхніми думками, вміють поступатися; інших відрізняє авторитетність, рішучість, здатність вирішувати і залагоджувати сварки у всіх випадках; спілкування з такими дітьми приносить радість, задоволення.

Так звані соціометричні  процедури після деяких занять показали: діти лише на словах називають найпопулярнішого ровесника. При цьому залишається  незрозумілою головна причина: чому цей товариш, через що його вибирають?

Допомогла обстановка реальної ситуації, коли діти в дійсності  вибирали собі партнерів для гри.

Порівняння результатів  двох методів показало, що у кожному  однолітку дошкільник бачить ніби дві  різних категорії. Одні якості товаришів  діти оцінюють на словах, інші – у справах, тобто орієнтується в практичній взаємодії. Отже, ви вчення причини популярності серед дошкільнят не можна обмежувати лише бесідою. Необхідні прямі спостереження за реальними взаємодіями. Тільки так можна визначити істинне відношення дітей одне до одного.

Реальні   спостереження  показали, що   товариші, до   яких    тягнуться

однолітки, володіють певними особливостями у вмінні тримати себе [15].

Характер взаємовідносин дітей, їх положення в групі визначається як особистими якостями дитини, так  і тими вимогами до неї, які склалися в групі (Я.Л. Коломинський) [18]. Особливою популярністю користуються, як правило, діти, що вміють організувати ігри, комунікативні, дружелюбні, веселі, емоційні, розвинуті в розумовому відношенні, що мають певні художні здібності, активно приймають участь у заняттях, достатньо самостійні, що мають привабливу зовнішність, акуратні і охайні.

Популярність дошкільнят – це явище не тільки індивідуальне, але й вікове. Іншими словами, причини привабливості не однакові на різних ступенях дитинства.

У старшій групі вибіркові відносини  більш виразні, вони стійкіші і постійніші. Це й зрозуміло, тому що діти вже встигають скласти яскраве уявлення про переваги і недоліки товаришів, а їх контакти стають глибшими і змістовнішими. Отже, якості ровесника стають важливою умовою успіху спільної діяльності. Якщо при грі «поряд, але не разом»для дитини не важливо розуміння товариша, то при колективній грі дуже важливо здатний ровесник проникнути зміст ініціативи, підхопити і розвинути її.

З віком змінюється також  і основа вибірних прихильностей  дитини. Але на протязі дошкільного  дитинства змінюється сам характер групи і пов’язана з ним форма спілкування: в першій її половині гра дітей найбільше нагадує веселу метушню (особливо цінять готовність ровесників попустувати); у другій половині (тобто у старшому віці) головними і визначними стають знання ровесників, їх вміння відшукати сюжет нової пригоди, вміння цікаво розвивати гру, підтримати організований, планомірний характер разом з несподіваними поворотами.

Відносини у групі старшого дошкільного віку не стійкі, кожна дитина

займає певне місце. Основними причинами розподілу  відносин між дітьми є: особисті якості, різноманітні вміння і навички, рівень спілкування, а також характер виховних впливів педагога. Старші дошкільнята орієнтуються на реальні вміння своїх товаришів, тобто вони часом можуть передбачити, хто саме стане їм у пригоді, коли треба щось зробити [39, 40].

Як відомо, деякі діти в групі користуються особливою  любов’ю однолітків і авторитетом – з ними всі хочуть «водитися», а до інших дітей відносяться байдужо або навіть недружелюбно і, нерідко, не хочуть їх приймати в свої ігри. Якщо у дитини гарні взаємовідносини з товаришами, то вона із великим задоволенням ходить у дитячий заклад і навпаки.