Поліпшення соціального статусу дітей старшого дошкільного віку в групі шляхом зменшення рівня емоційної тривожності

Ситуативно   мінливі  прояви тривожності іменують ситуативними, а

властивість особистості, що проявляє такий тип тривожності, позначають як «ситуаційна тривожність». Цей стан характеризується суб’єктивно пережитими емоціями; напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, знервованістю. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю і динамічним у часі.

Тривожність притаманна всім людям. Але в одних ці властивості  розвинені слабо і не пов’язані з великою частотою їх вчинків і дій, у інших – навпаки зачіпає всі області життєдіяльності. Гіпертрофований розвиток тривожності свідчить про невротизацію особистості, яка може перейти в клінічну форму неврозу. Нормальний рівень розвитку тривожності необхідний для ефективної і координованої поведінки. Як властивість особистості, тривожність відноситься до мотиваційної сфери і підтримує активність людини у відношенні контролю за своїми вчинками і діями, стимулює вироблення і засвоєння нових, більш адекватних середовищу програм поведінки. Переживання тривожності в значній мірі визначає ефективність різних видів професійної діяльності, успішність соціальної адаптації [18].

Особистості, що відносяться  до категорії високо тривожних, схильні  сприймати погрозу своїй самооцінці і життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати дуже напружено, вираженим станом тривожності.

Тривожність як властивість  особистості багато в чому обумовлює  поведінку суб’єкта. У кожної людини існує свій оптимальний чи бажаний рівень тривожності це так звана корисна тривожність, призначення якої у забезпеченні безпеки суб’єкта на особистісному рівні. Рівень тривожності показує внутрішнє відношення дитини до визначеного типу ситуацій і подає непряму інформацію про характер взаємин дитини з однолітками і дорослими в родині, дитячому садку, школі [47].

Коли  ж цей рівень перевищує оптимальний, можна говорити про появу

підвищеної тривожності. Підвищений рівень тривожності в  дитини може свідчити про й недостатню емоційну пристосованість до тих  чи інших соціальних ситуацій. У  дітей з даним рівнем тривожності формується початкове відношення до себе, як до слабкого, невмілого. У свою чергу це породжує загальну установку на непевність у собі. Дитина боїться зробити помилку, у неї немає впевненості цільної людини. Невпевненість у собі – один із проявів заниженої самооцінки. Наприклад, батьки переконали дитину, що вона «бридке каченя». Сформувалася занижена самооцінка установка, і розумна дитина починає вважати себе безнадійно дурною, красива – потворною, складна – нескладною... Вона соромиться саму себе, приховано і болісне нехтує себе, відчуває провину перед сильними і красивими батьками.

Виникає внутрішній конфлікт – це зіткнення позицій свідомості й установок у неусвідомлюваній сфері психіки. Так, наприклад, у дитини склався усвідомлюваний принцип: «Треба допомогти другу в біді – тому що він правий». У свідомості наказовий стимул – «треба», а з неусвідомлюваного установка: «не треба, небезпечно» – і дитина розгубилася. Чи, навпаки, у неусвідомлюваному звучить викликана батьком установка: «товариша треба виручати з лиха за будь-яку ціну». Однак свідомість цієї дитини орієнтована на невтручання. І вона, вирішуючи розумом, залишається осторонь, не втручається, але викликана батьком установка бентежить її, викликає в ній сором. І дитину мучать, каяття совісті. Так народжуються нерішучість, тривожність. Дитина боїться зробити помилку, вона не впевнена у собі. Внутрішній конфлікт породжує в неї тривогу і депресію [7].

Тривожність зафарбовує в похмурі тони відношення до себе, інших людей і дійсності. Дитина вже не тільки невпевнена в собі, але і недовірлива до всіх і до кожного. Для себе тривожна дитина не очікує нічого гарного. І все це при загостреному і хворому почутті власної гідності. Тепер вона усе переломлює через призму тривожності. Троє однолітків у коридорі школи говорять про своє, але тривожна дитина думає, що говорять про неї і, звичайно, тільки погане. Вона підходить, завзято стоїть, викликаючи здивування хлопців і відчуваючи почуття сорому. Але відійти убік, відмахнутись від тривожної думки вона не в силах. Найважливіше для тривожної людини - а раптом вона ще й упустить інформацію, що загрожує її безпеці [7].

Тривожні діти, якщо в  них добре розвинуті ігрові навички, можуть не користуватися загальним визнанням у групі, але і не виявляються в ізоляції, вони частіше входять у число найменш популярних, тому що дуже часто такі діти вкрай невпевнені в собі, замкнуті, нетовариські, чи ж навпаки – надмірно говірливі, настирливі, озлоблені. Також причиною непопулярності є їхня безініціативність через свою невпевненість у собі, отже ці діти не завжди можуть бути лідерами в міжособистісних взаєминах. Результатом безініціативності тривожних дітей є те, що в інших дітей з’являється прагнення домінувати над ними, що веде до зниження емоційного фону тривожної дитини, до тенденції уникати спілкування, виникають внутрішні конфлікти пов’язані зі сферою спілкування, підсилюється непевність у собі. Також, у результаті відсутності сприятливих взаємин з однолітками, з’являється стан напруженості і тривожності, який створює почуття неповноцінності і пригніченості або ж агресивності. Дитина з низькою популярністю, не сподіваючись на співчуття і допомогу з боку однолітків, нерідко стає егоцентричною, відчуженою. Така дитина буде ображатися і скаржитися, фальшивити й обманювати [27]. Це погано в обох випадках, тому що може сприяти формуванню негативного відношення до дітей, людей взагалі, мстивості, ворожості, прагнення до самоти [48].

Особистість з підвищеним рівнем тривожності, а саме, з особистісною тривожністю, схильна сприймати погрозу своїй самооцінці. Як правило, у неї формується неадекватна занижена самооцінка. Типовим проявом заниженої самооцінки є підвищена тривожність, що виражається у схильності відчувати занепокоєння в самих різних життєвих ситуаціях. Утому числі в таких, об’єктивні характеристики яких до цього не спонукають. Очевидно, що діти, які мають таку самооцінку знаходяться в постійній психічній перенапрузі, що виражається в стані напруженого очікування неприємностей, які нагнітають нестримну дратівливість та емоційну нестійкість [39].

1.2. Причини виникнення тривожності і особливості її проявів у старших дошкільнят.

Емоції відіграють важливу  роль у житті дітей; допомагають  сприймати дійсність і реагувати  на неї. Вони проявляються у поведінці, інформують дорослого про те, що дитині подобається, сердить чи засмучує її. Особливо це актуально в дитинстві, коли вербальне спілкування не доступне. В міру того, як дитина росте, її емоційний світ стає багатшим і різноманітнішим. Від базових (страху, радості й ін.) вона переходить до більш складної гами почуттів: радіє і сердиться, захоплюється і дивується, ревнує і сумує. Змінюється і зовнішній прояв емоцій. Це вже не дитина, що плаче і від страху, і від голоду.

У дошкільному віці дитина засвоює мову почуттів – прийняті в суспільстві форми вираження найтонших відтінків переживань за допомогою поглядів, посмішок, жестів, поз, рухів, інтонацій голосу тощо.

З іншого боку, дитина опановує умінням стримувати бурхливі і різкі  вираження почуттів. П’ятирічна дитина, на відміну від дворічної, вже може не показувати страх чи сльози. Вона навчається не тільки в значній мірі керувати вираженням своїх почуттів, спрямовувати їх у культурно прийняту форму, але й усвідомлено користуватися ними, інформуючи навколишніх про свої переживання, впливаючи на них [11].

Але дошкільнята усе  ще залишаються безпосередніми й  імпульсивними. Емоції, що вони відчувають легко прочитуються на обличчі, у  позі, жесті, у всій поведінці. Для  практичного психолога поведінка  дитини, вираження нею почуттів – важливий показник у розумінні внутрішнього світу маленької людини, що свідчить про його психічний стан, благополуччя, можливі перспективах розвитку. Інформацію про ступінь емоційного благополуччя дитини дає психологу емоційний фон. Емоційний фон може бути позитивним чи негативним.

Негативний фон дитини характеризується пригніченістю, поганим  настроєм, розгубленістю. Дитина майже  не посміхається чи робить це нещиро, голова і плечі опущені, вираз обличчя  смутний. У таких випадках виникають проблеми в спілкуванні і встановленні контакту. Дитина часто плаче, легко ображається, іноді без чіткої причини. Вона багато часу проводить одна, нічим не цікавиться. При обстеженні така дитина пригнічена, безініціативна, із ускладненням входить у контакт [47].

Тривога – це відчуття неконкретної, невизначеної загрози, незрозуміле почуття небезпеки.

По-перше – це очікування небезпеки, що насувається.

По-друге - це відчуття незрозумілості, звідки насувається небезпека.

На відміну від емоції страху, тривога не має визначеного джерела, що захоплює людину зі всіх сторін (тривога – це «страх незрозуміле чого»). На відміну від тривоги, стан тривожності, як риса особистості, притаманна не кожному [21].

Під тривожністю у  психології розуміють схильність людини переживати тривогу, тобто емоційний стан, що виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і виявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій [28]. Тривожні люди живуть, відчуваючи постійний безпричинний страх. Вони часто задають собі питання: «А раптом що-небудь станеться?». Підвищена тривожність може дезорганізувати будь-яку діяльність (особливо значиму), що, у свою чергу, призводить до низької самооцінки, непевності в собі («Я ж нічого не зміг!»). Таким чином, цей емоційний стан може виступати в якості одного з механізмів розвитку неврозу, тому що сприяє поглибленню особистісних протиріч (наприклад, між високим рівнем домагань і низкою самооцінкою).

Усе, що характерно для  тривожних дорослих, можна віднести і до тривожних дітей. Зазвичай це дуже невпевнені в собі діти, з нестійкою самооцінкою. Почуття страху перед невідомим, яке вони постійно відчувають, призводить до того, що вони вкрай рідко виявляють ініціативу. Будучи слухняними, воліють не звертати на себе увагу навколишніх, поводяться гарно і вдома, і в дитячому садку, намагаються точно виконувати вимоги батьків і вихователів - не порушують дисципліну, прибирають за собою іграшки. Таких дітей називають скромними, сором’язливими. Однак їхня гарна поведінка, охайність, дисциплінованість носять захисний характер – дитина робить усе, щоб уникнути невдачі.

Тривожність у дітей  проявляється в емоційній вразливості, легкій спалахуваності емоцій, боязні спілкуватися з незнайомими людьми, плаксивості, нитті. Визначені такі ознаки тривожності:

• підвищена збудливість, напруженість, скутість;
• страх перед усім новим, незнайомим, незвичайним;
• невпевненість у собі, занижена самооцінка;
• очікування неприємностей, невдач, осуду старших;
• старанність, розвинуте почуття відповідальності;
• безініціативність, пасивність, боязкість;
• схильність пам’ятати більше погане, ніж хороше.

Виділяють такі причини  тривожності:

• конституціональна особливість нервової системи (меланхолічний темперамент);
• компонент невротичного стану, що виявляється у боязні окремих людей, ситуацій, які спровокували психоемоційну травму дитини, наприклад, страх перед людиною у білому одязі (нагадує білий халат лікаря), страх залишитися на самоті як вияв емоційного дискомфорту, коли дитину покидала мама чи хтось із близьких людей;
• наслідок інфекційної інтоксикації виникає на фоні загального нервово-психічного виснаження;
• результат залякування дорослими з метою домогтися послуху («Не будеш слухатись - забере Бабай, Змій Горинич, міліціонер тощо»);
• побічний продукт багатої емоційної уяви дитини;
• природний страх перед новим, незвичним, вияв інстинкту самозбереження (страх грози, темряви);
• результат гіперсоціалізуючого виховання з надмірною кількістю заборон, правил, оцінок, вимог поєднується з комплексом провини за свою неспроможність бути на рівні жорстких соціальних стандартів;
• один із симптомів аутизму (при зміні обстановки, переїзді, вторгненні в звичні заняття дитини сторонніх) [14];
• сварки між людьми, однаково близькими дитині, коли вона повинна вибрати одну із сторін: тривога часто є результатом протирічних вимог близьких їй людей. Тому не можна маніпулювати дитиною, «перетягати» її, як канат - то в одну, то в іншу сторону. Ніколи не можна ставити дитину перед вибором: «Чий ти син - тата чи мами? Кого більше любиш - тата чи маму?» Коли дитина приходить до школи, там з’являється ще й вчитель, авторитет якого зазвичай не дуже високий. Ні батьки, ні вчителі не повинні підривати авторитет один одного. Боротьба авторитетів призводить не тільки до тривоги, а й до анархізму, безвір’я дитини. Чим вищий авторитет дорослих в очах дитини, тим більша відповідальність за її

емоційне благополуччя лежить на них;

• несумісність різних систем вимог, що пред’являються дитині: коли у сім’ї не визначені конкретні вимоги до дитини? Коли мати дозволяє грати м’яча у кімнаті, а тато - забороняє. Коли тато дозволяє довше дивитися телевізор і пізніше визначеної години лягати спати, а мати - ні. Тоді у дитини все плутається і вона починає тривожитись. Але коли дитина чітко знає: м’ячем в квартирі не граються, спати лягають у визначений час, тоді дитина не нервує, не тривожиться;
• незадоволення основних потреб: чим ширше коло важливих відношень, тим більше ситуацій, які можуть викликати тривогу. Конфлікт не веде до тривоги, якщо є точка опору. Тривога проникає в душу дитини лише тоді, коли конфлікт пронизує все її життя, перешкоджає задоволенню основних потреб дитини. До основних потреб відносяться: