Психологічний базис ґендерної педагогіки

Суттєві відмінності між статями  в характері сприйняття часу. Жінка  гірше відчуває протікання часу – мабуть, дається взнаки більша емоційність, яка визначає суб’єктивне сприйняття часу. Дж. Віткін пише, що біг біологічного годинника у жінки швидший, ніж у чоловіка. Для неї час завжди йде швидко. Для чоловіків, що більше орієнтовані на успіх, кар’єру, фінансову стабільність, час тягнеться повільно.

ж) Нервова система. Серед психофізіологічних характеристик особливу роль відіграють властивості нервової системи. Вивчення статевого диморфізму за цими показниками  встановило перевагу жінок за рухливістю процесу збудження і перевагу чоловіків за силою нервової системи. Властивості нервової системи розглядаються як біологічна основа темпераменту і деяких рис особистості (Є. Ільїн). Відсутність вираженого статевого диморфізму з цих показників служить підтвердженням того, що біологічна стать однозначно не визначає психологічну стать дитини. І проте, хлопці важче за дівчат переносять статичні навантаження.

з) Розумові здібності чоловіків  і жінок рівноцінні, але не однакові. І проявляються вони по-різному: внаслідок  різної спрямованості інтересів. Відомо, що на ранніх етапах (до 7 років) дівчата зазвичай випереджають хлопчиків в інтелектуальному розвитку. Але в більш пізньому віці середні показники IQ чоловіків і жінок не відрізняються. Д. Фріман відзначає, що за даними дослідження розумових здібностей хлопчиків і дівчат, відмічається більше коливання результатів серед хлопчиків: серед них більша кількість як розумово обдарованих, так і розумово відсталих. Результати дівчат стабільніші. Даних, що свідчили б про те, що одна стать розумніша від іншої, немає. Але хлопчики і дівчатка мають різний рівень і тип інтелектуального розвитку. Безпристрасні до феміністичних ігор учені давно встановили, що між чоловіком і жінкою існує біологічно і соціально-історично задана відмінність у когнітивних установках. У той час, як чоловік націлений на освоєння нового, навіть якщо це пов’язано з ризиком втрати стабільності, психологічного комфорту чи якихось вже набутих цінностей, то жінка орієнтована на традиційність, входження в світ через повторюваність форм і ситуацій і стабільність як базову цінність. Відомо й те, що будь-які культурно-цивілізаційні інновації, що створюються головним чином чоловіками, через кілька поколінь фіксуються й стабілізуються в жіночому соціокультурному генотипі і завдяки йому зберігаються і стійко відтворюються у традиції. Тобто, коли чоловічий геній шукає і відкриває нове, жіночий – закріплює і багатоманітно обігрує вже знайдене.

и) Вербальні здібності. Жіноча перевага у вербальних (чи лінгвістичних) функціях відрізняється з дитячого до зрілого віку. Спостереження за нормальними, а також обдарованими і розумово відсталими дітьми показали, що дівчатка в середньому починають говорити раніше від хлопчиків, користуються більшим словниковим запасом, проявляють тенденцію до довших і більш зрілих за своєю структурою речень. Вони також швидше просуваються в навчанні читанню.

У жінок за мову відповідає особлива ділянка, розташована у фронтальній  частині лівої півкулі, і дещо менша за розміром ділянка, що знаходиться  у правій півкулі. Наявність ділянок мови відразу на двох півкулях дає змогу жінкам краще володіти мовою. Маючи особливі ділянки управління мовою, мозок жінки вільний для виконання інших завдань, що дає їй змогу займатися декількома справами одночасно. Функціонування мозкових центрів мови поєднується з діяльністю слухового центру.

Дівчата успішніші у відтворенні  звуків. Їх артикуляторні здібності  у першому класі школи приблизно  такі самі, що у хлопчиків у другому  класі. В цій еволюційній відмінності  моторних аспектів мови, мабуть, полягає причина загальної жіночої переваги у лінгвістичних функціях. Дівчата відрізняються швидкістю читання, а також виконанням таких тестів, як знаходження протилежностей, аналогії, завершення речень, розповідей, повнота творів.

Різною є і психологія представників різної статі різна. Вони не гірші, не кращі один від одного – вони різні. Вони живуть у різних світах, для них пріоритетні різні цінності, діють вони, дотримуючись різних життєвих правил. Але якісні відмінності – наслідок кількісної різниці, різниці в поєднанні одних і тих самих психологічних елементів, міри прояву тієї чи іншої тенденції. Вся справа в нюансах і пропорціях. Можна говорити лише про переважання якихось з якостей і властивостей у представників чоловічої або жіночої статі, причому це переважання передбачає, по-перше, більшу частоту якої-небудь властивості у представників певної статі і, по-друге, більшу її вираженість за наявності такої властивості у представників обох статей. Відмінності не перешкоджають рівності. Рівність означає свободу вибору, а відмінності ведуть до того, що чоловіки і жінки виберуть різні сфери діяльності.

Перш ніж вдатися до конкретного  аналізу, варто зазначити:

1. Психологічні відмінності помітні  задовго до статевого дозрівання  і лише посилюються в його процесі.

2. Ці відмінності визначаються  характером виховання лише обмежено: в кожному конкретному випадку  характер виховання сприяє більш  повному виявленню і розвиткові  того, чим дитина наділена вже  на момент народження.

3. Ці особливості мають середньостатистичний характер і відображають швидше типи, а не обов’язкову наявність чи відсутність тих чи інших якостей в окремих представників чоловічої чи жіночої статі.

4. Наявність психологічних особливостей  повинна обов’язково розглядатися  у цілісній системі, а не ізольовано. Це значить, що загалом обидві статі психологічно рівноцінні і мають переваги лише в певних ситуаціях.

5. Знання особливостей має важливе  значення для дошлюбного виховання  та подружнього життя.

Як відзначає І. С. Клецина, існує  два полярних підходи, що обґрунтовують диференціацію статей: статевий диморфізм і статевий символізм. Відповідно до статевого диморфізму, статева диференціація – універсальний біологічний процес, який культура лише оформляє і осмислює з тими чи іншими варіаціями. Вивчення статевого диморфізму й особливостей його прояву в різних сферах поведінки людини має самостійне значення для ґендерної психології та ґендерної педагогіки. При цьому цікаве не тільки питання про те, які існують відмінності між чоловіками і жінками, але й якою мірою біологічні властивості детермінують формування психологічних особливостей індивіда.

З позиції статевого символізму ґендерна диференціація не тотожна  статевій дихотомії (поділ на дві  частини), пов’язаній зі статевим диморфізмом, оскільки вона пов’язана з конструюванням статей протягом життя. Прихильники цього підходу Дж. Хемпсон і Д. Хемпсон вважають, що орієнтація на статеву роль хлопчика чи дівчинки не має вродженої основи (відчувається вплив феміністської ідеології, коли абсолютно ігноруються відмінності, зумовлені статевим диформізмом). Але й це не зовсім так. Тривалий моніторинг дітей, яких виховували в нейтральній, з точки зору статі, обстановці (в ізраїльських кібуцах, наприклад) показав, що хлопчики все одно демонстрували агресивну поведінку і неслухняність, об’єднувалися у групи, всередині яких йшла боротьба за лідерство, а дівчатка співпрацювали одна з одною, уникали конфліктних ситуацій, демонстрували прив’язаність, ділились таємницями тощо. Біологічна природа спрямовувала кожного з представників конкретної статі на шлях, що відповідає специфіці або чоловічого, або жіночого мозку.

Багато дослідників вважають, що в основі формування ґендерної ідентичності лежить біологічно задана стать, але  формування психологічної статі  є результатом впливу на особистість соціальних умов і культурних традицій суспільства. Таким чином, ґендерна ідентичність – це фенотип, сплав вродженого й набутого. Це положення відображене на схемі Петерсона і Мейлора (рис. 3), в якій показані фактори й механізми формування статевої ідентичності.

Біологія і культура не ізольовані одна від одної, оскільки культура розвивається на основі того, що задано біологічно. Культурні норми суттєво впливають  на установки і поведінку індивіда, хоч цей вплив не здійснюється „в обхід” біології. І разом з тим, як свідчать результати досліджень, ще до того як вимоги культури накладуть свій відбиток на життя малюка, стають помітними відмінності в поведінці хлопців і дівчат. До сьогодні ніхто ще не довів, що біологічні фактори абсолютно не впливають на поведінку людини, на її здібності, навички, смаки. Навпаки, у психофізіології все більше нагромаджується фактів, що підтверджують такий вплив. Не можна заперечувати, що поведінка осіб чоловічої і жіночої статі є наслідок їх соціалізації і виховання, відповідно з уявленнями суспільства про ролі чоловіків і жінок. Однак виникає питання: а чому у людства сформувалися такі уявлення? І чому, не дивлячись на зміну історичних та економічних епох, вони все ж в своїй основі залишаються незмінними? Швидше за все тому, що вони мають біологічну основу.

Але, щоб зрозуміти реальну поведінку  чоловіків і жінок, треба, на думку  І. С. Кона, знати не лише її біологічні константи й соціальні фактори, такі, як статевий розподіл праці, особливості  виховання хлопців і дівчат і т. п., але й те, як це все відбивається і заломлюється у людській психіці: як відбувається усвідомлення індивідом своєї статевої належності, формування відповідної самосвідомості, рівня домагань, самооцінок тощо.

Останні тенденції вивчення проблеми статевої диференціації пов’язані з розвитком соціально-конструктивістського підходу, в рамках якого акцент зроблений не на вимірюванні та описанні ґендерних відмінностей, а на аналізі процесу їх конструювання. Іншими словами, ґендерні відмінності вивчаються не як продукт і результат, а як процес.

Аналіз наукової літератури, матеріали  дисертаційних досліджень, наші власні спостереження свідчать, що не варто  ламати списи щодо того, чим зумовлені  відмінності між чоловіками і  жінками: біологічними чи соціальними факторами. Питання не варто розглядати з позиції „або-або”, оскільки мають значення й одні й інші фактори і відокремити їх на практиці неможливо. Інша справа, що одні відмінності більшою мірою можуть залежати від біологічних факторів, а інші – від соціальних, але це не відміняє біосоціального підходу до розгляду відмінностей між чоловіками і жінками. Це саме стосується і багатьох ґендерних установок. Спроби уніфікувати статеві риси, з якою б метою вони не приймалися, загрожують зруйнувати інформаційні механізми і вже тому небезпечні. Піднесення чоловіка в еталон для жінки, чим так переймаються неофеміністки, – надзвичайно негативне явище, що дестабілізує людську систему. Потворність жінки повертається потворністю самого еталону – чоловіка. Відносна міжстатева гармонія здатна пробити собі дорогу лише через подолання подібних спроб.

Важливий  аспект особистісного розвитку, що виявляє традиційні статеві відмінності, включає інтереси, ідеали, установки  та особисті цінності. Ці особливості  часто чинять непередбачуваний вплив не лише на розвиток емоційних і характерних рис, але також на досягнення і дійсні можливості людини. Особливим багатством відрізняються дані, зібрані дослідниками дитячого віку. Проводять співставлення переваг хлопчиків і дівчаток у таких сферах, як ігрова активність, спонтанні малюнки, колекціонування, читання, кінофільми, улюблені герої в літературі чи громадському житті, професійний вибір і загальні життєві цілі, мистецтво і політика і т. п. З цих різних досліджень з’являються досить чіткі і послідовні типи чоловічих і жіночих інтересів.

Ґендерні  відмінності виражаються в тому, що хлопчики проявляють інтерес до речей, а дівчатка – до людей. Наукове  формулювання сфери інтересів чоловіка звучить так: „Чоловіки люблять  цікаві речі”. Це поняття охоплює будь-які предмети, створені чоловіками для задоволення своєї допитливості і проведення часу – комп’ютери, автомобілі, зброя, космічна техніка тощо. У чоловіка є внутрішній імпульс до придбання цікавих предметів і якщо поруч немає жінки, яка здатна згасити цей імпульс, чоловік може витратити на це всі гроші. Дослідникам доводилось спостерігати поведінку, що відображає цей стереотип, вже через 2–4 дні після народження малюка. Дівчатка в немовляцтві здатні затримувати увагу на обличчях значно довше, ніж хлопчики, причому незалежно від того, говорить людина чи мовчить. На більш пізньому етапі розвитку малюки обох статей, лежачи в ліжку, із задоволенням лепечуть, орієнтуючись на тих, хто їх розглядає. Однак хлопчикам не потрібно, щоб дорослий підтримував з ними бесіду. Вони не менш радісно лепечуть, спілкуючись з іграшками чи з іншими предметами. Зовсім не так поводять себе дівчатка: вони швидко втрачають інтерес до гри, якщо опікун відходить від них. Їх приваблюють обличчя, і контакт за допомогою погляду триває в них у два-три рази довше, ніж у хлопчиків; малюки-хлопчики більше цікавляться хаотичним рухом об’єктів.

Якщо вивчити  іграшки, яким діти віддають перевагу, то тут можна побачити суттєві  відмінності у смаках. У хлопчиків  – це предмети переміщення, впливу, перетворення: машини, літаки, космічні кораблі, інструменти і зброя. У дівчат на першому місці – це імітація живих істот (ляльки, м’які тварини і т. п.) і засобів, що сприяють повсякденному життю (предмети побуту, меблі, посуд). У свідомості дівчинки з раннього віку домінує людина, і все, що з цим пов’язано. Звідси й особливості вибору іграшок.

Хлопчики  отримують різноманітніші іграшки, ніж дівчатка, і види іграшок, що пропонуються батьками хлопчикам і  дівчаткам, суттєво відрізняються. Іграшки для хлопчиків більшою мірою дають змогу проявити винахідливість, дають більше можливостей маніпулювання різними предметами і підтримувати тісніший зв’язок з матеріальним світом, ніж іграшки для дівчаток. З іншого боку, іграшки для дівчат, зазвичай, такі, що дівчатка в своїх іграх більше наслідують оточуючих, частіше грають у безпосередній близькості від своїх вихователів і мають менше можливостей для різноманітної і новаторської діяльності.

У хлопчиків  частіше зустрічаються різні  вільні конструкції, проекти. У дівчат навпаки, „взірець” чи план є зазвичай бажаним помічником і обмеженням їх творчості. Саме тому творчість чоловіка значною мірою носить інноваційний характер, тоді як творчість жінок – впорядковуючий і декоративний. І не випадково, що купуючи автомобіль, чоловік, як правило, вибирає марку (потужність двигуна, ходові якості), жінка – характер кольору та оформлення салону. Саме в силу цього винахідників-раціоналізаторів серед чоловіків у n разів більше, ніж серед жінок. Саме тому серед закрійників у кравецьких майстернях домінують чоловіки.

Л. Павлова  стверджує, що вже у 2,5–3 роки можна  бачити відмінність у використанні одних і тих же ігрових предметів. Дівчатка, зазвичай, використовують іграшку  за призначенням, роблячи помилки  в її застосуванні лише з незнання. Хлопчики ж можуть пристосувати іграшку до різних цілей, часто не за призначенням, свідомо знаходячи їй несподівані застосування. Хлопчик змушує свою ляльку стрибати і марширувати, саджає її в ролі вершника на коня, оглядає її як лікар тощо. Якщо дівчатка інтерес до ляльки проявляють в ігрових сюжетах побутового характеру (прання, прибирання, приготування обіду тощо), то у хлопчиків гра з лялькою розгортається у зв’язку з будівельними ситуаціями, транспортними „послугами”. Наприклад, хлопчики будують будинки для ляльок, перевозять на машинах ляльок та їх майно.

Усе вищевикладене  дехто намагається пояснити соціокультурними чинниками. Але як пояснити той факт, що хлопчики частіше ламають іграшки (гадаю, їх цьому не вчать спеціально). Плачевний стан іграшок хлопчика частіше несе на собі ознаки прояву його пізнавальних інтересів: спочатку розібрано, щоб взнати, що там всередині, а потім кинуто. Чоловіча стать схильна розбирати ціле на частини – і не лише в мисленні (аналіз), але й в реальності. І це помітно з раннього віку. А якщо іграшки дівчинки перебувають у незадовільному стані, то це, радше за все, наслідок її неакуратності. Вона не схильна до розбирання цілого на частини і не має відповідних пізнавальних інтересів.