Педагогічний такт

Зміст

 

Вступ

 

     Потреба суспільства передавати свій досвід і знання підростаючим поколінням викликана потребу системи шкільного навчання і породила особливий вид суспільно необхідної діяльності - професійну педагогічну діяльність. Елементи педагогічної етики з'явилися разом з виникненням педагогічної діяльності як особливої суспільної функції [5].

     Принципи  моралі визначають ставлення особистості  до суспільства і суспільного  прогресу, до батьківщини і людей, до праці і суспільної власності, до людини і колективу. Звідси випливає можливість систематичного викладу вимог педагогічної етики в житті та праці вчителя саме в такому плані.

     Цілком  очевидно, що основні вимоги моралі учителя не можуть не збігатися з  вимогами моралі, не бути однаковими з  моральними вимогами інших професій [3].

     Недолік цієї системи полягає в тому, що вона передбачає розгляд всіх принципів морального кодексу однаковою мірою, в той час як їхня вагомість для учителевої професії неоднакова..

     Професійна  діяльність учителя являє собою  його навчально-педагогічне спілкування з учнями, їхніми батьками, колегами і  адміністрацією школи, які разом з учителем виконують функцію навчання і виховання. Виклад специфіки стосунків, що складаються між учителем та учнями, розкриває систему вимог педагогічної етики і повніше показує її особливості[7].

     Звичайно, ця структура моральних вимог  і норм не може бути цілком вільна від  деяких повторень у загальних  своїх рисах, наприклад, педагогічний такт потрібен учителю при спілкуванні  з кожною категорією людей, з якими  він стикається в навчально-виховній діяльності. Однак конкретніші норми педагогічної етики істотно різнитимуться між собою.

     Зваживши  на переваги, що їх має цей варіант  викладу педагогічної етики, ми поклали  саме його в основу даної праці.

     Отже, актуальність даної проблеми спонукало нас до дослідження стану та рівнів педагогічного такту майбутніх вчителів.

     Проблема  дослідження: яким чином досліджувати та забезпечувати позитивний вплив культури спілкування і поведінки вчителя на навчально – виховний процес в ЗОШ.

     Об’єкт  дослідження: культура спілкування сучасного вчителя.

     Предмет дослідження: рівень педагогічного такту сучасного вчителя.

     Мета  дослідження: дослідити рівень педагогічного такту сучасного вчителя.

     Завдання  дослідження:

     1. Проаналізувати літературу з  проблеми дослідження.

     2. Визначити особливості педагогічного  такту сучасного вчителя.

     4. Розробка рекомендацій.

     Методи  дослідження: аналіз літератури, порівняня, узагальнення.

 

Розділ 1. Педагогічний такт вчителя

1.1. Педагогічний такт  як основа професійної  діяльності

 

     Педагогічний такт − найхарактерніша професійна особливість вчителя. В будь-якій професії є щось особливе, що відрізняє її від інших професій, виявлятись це зможе і в звичках людини, і в його мові, зовнішньому вигляді. Особливість професії вчителя, перш за все, виявляється в його педагогічному такі.

     Саме  слово „такт" (від латинського tactus) − це форма людських взаємовідносин. Такт необхідна умова успішного спілкування між людьми. Тактовна людина намагається вести себе в колективі так, щоб ні своїм зовнішнім виглядом, ні необережним словом не зіпсувати настрій навколишнім [12].

     Зараз багато говорять про педагогічну  майстерність, основою якої, по-перше, є кругозір вчителя, його ідейні переконання. По-друге, педагогічна майстерність передбачає досконале володіння  предмета навчання, знання фактичного матеріалу. По-третє, необхідно володіти методикою навчання і виховання. Педагог повинен уміти передавати свої знання, тобто трансформувати їх, надати їм такого вигляду, щоб вони були цікаві, зрозумілі й доступні учням певного класу і певного розумового розвитку. Педагогічний такт можна рахувати як четвертою особливістю педагогічної майстерності.

     Педагогічний  такт необхідний і в навчанні і  у вихованні. Але у вихованні  його роль особлива. У безтактного  вчителя учні ще зуміють чогось навчитись, але у вихованні такий вчитель нічого не досягне. Моральні переконання, інтереси, смаки не можна формувати насильно. Для цього необхідно, щоб учні любили похвали свого вчителя [1].

     Використання  загального такту в педагогіці, в  навчанні і вихованні дітей, являється педагогічним тактом. Тактовну людину характеризують такі риси характеру, як ввічливість, привітність, кмітливість, повага до чужої думки, врівноваженість, почуття гумору. Такі риси особливості повинні бути і у тактовного педагога.

     До  учнів необхідно відноситись  так ввічливо і з повагою, як і  до дорослої людини, тальки ще більш  уважніше і обережніше.

     Педагогічний  такт - це професійна якість вчителя. Він  являться складовою педагогічної майстерності і набувається разом з педагогічною освітою і педагогічною практикою. Повага до учнів, бережливе ставлення до їх особистості лежить в основі педагогічного такту.

     Такт  потрібний вчителю не тільки в  його взаєминах з учнями, а й  з їхніми батьками, своїми колегами, взагалі з іншими людьми. І скрізь, в різних умовах учитель виступає не тільки як тактовна людина, а й як носій педагогічної професії, що якимось чином позначається на його поведінці.

     Ставлення вчителя до інших людей є складовою  частиною його педагогічної діяльності і певним чином, прямо або посередньо зачіпає взаємини з учнями і впливає на них[4].

     Вдала форма і міра вчинку потрібні для  того, щоб можна було діяти не тільки правильно, а й не порушити добрих взаємин з людьми, не образити їх, не погрішити проти своєї професійної  честі — завжди і скрізь нести істину, справедливість і добро.

     Рецептів, що допомагали б знаходити міру і форму свого вчинку в кожному окремому випадку,— немає. Правильний шлях повинно підказати особисте «чуття». ». Розглянемо це на прикладі.

     Учитель неправий щодо учнів. Антипедагогічний вчинок він робить на очах свого колеги. Якщо не стримати його, станеться велика неприємність і для вчителя, і для колективу. Як бути?

     Моральне  почуття справедливості примушує втрутитися в те, що відбувається. Але втручання  відбудеться на очах учнів і вплине на авторитет учителя, який, крім того, може сприйняти допомогу неправильно —обуритись на колегу. Ситуація складна. Мораль підказує: треба навести справедливість. Водночас важливо не принизити, не образити вчителя на очах в учнів. Де вихід?

     Врятувати справу в таких умовах допоможе тільки такт. Потрібна така форма і міра вчинку, поведінки, втручання, яка, з  одного боку, сприяла б припиненню неправильних дій учителя, а з  другого — не ображала б його як особистість, як педагога. однак ненароком доводиться втручатися в гостру розмову вчителя з учнем, робити вигляд, що ніякого конфлікту не видно, вибачатися і, розряджаючи атмосферу, дати учневі завдання, а увагу вчителя відволікти якимсь запитанням. Так можна запобігти неправильному вчинку педагога. Учитель не образиться на свого колегу, бо все відбулося ніби само собою [13].

     Мети  досягнуто. Небажаного наслідку — образи на товариша за непрохане втручання  і підрив його авторитету — не сталося.

     Мине  час, і за інших обставин, коли вщухнуть пристрасті, можна буде сам на сам з колегою правильно, оцінити те, що відбулося. Вдумливий учитель залишиться вдоволений з того, що його стримали від неправильного кроку. Можливо, він здогадається, що йому непомітно допомогли в складній ситуації.

     Тактовний колега допоміг розв'язати суперечність, що виникла, майже безболісно.   Він своєчасно припинив  конфлікт,   не  давши можливості довести його до такої гостроти, коли розв'язання було б нелегкою справою. Такий вчинок є виявом чутливості до людей, до учнів [3].

     Потреба в педагогічному такті дуже часто  відчувається у взаєминах учителя  з учнями, бо педагог з почуття  професійного обов'язку змушений реагувати  на поведінку дітей, повсякчас оцінювати  її і вести боротьбу з негативними  вчинками, домагатися дисципліни, засуджувати лінощі, нечесність, недбайливість. 1 все це він повинен робити так, щоб не втратити поваги з боку учнів, зміцнювати дружні взаємини з дитячим колективом. Дуже важливо також зважати на особливості конкретних обставин, індивідуальні риси кожного учня [2].

     Педагогічний  такт потрібний для того, щоб не викликати з боку дітей образи і додаткового опору вимогам  учителя, щоб роззброїти того, хто  чинить опір, і, вплинувши на його совість, зробити з нього спільника  в загальній справі.

     Ведучи  боротьбу проти лінощів, недбайливості, учитель не повинен бути настирливим і надокучливим. Якщо він не впевнений у чесності і щирості учня, то не має права звинувачувати його в недоліках без достатніх підстав. Спрямовуючи вплив колективу на важкого учня, педагог водночас не повинен принижувати гідності дитини перед її товаришами. Коли він карає учня, то не має права виявляти неприязні і ненависті до нього. Ставлячи незадовільну оцінку, не повинен позбавити свого вихованця надії виправити її [8].

     Дотримуючись  педагогічного такту, учитель мусить добиватися, щоб вчинки і дії учнів мали не тільки моральний, а й навчально-виховний вплив, обирати таку форму поведінки, завдяки якій можна було б досягти позитивних наслідків в обох сферах діяльності — моральній і виховній. Єдність обох цих аспектів робить вимоги педагогічного такту цілком реальними.

     Коли  ми говоримо про моральну мету, то маємо  на увазі захист учителем добрих і  справедливих вчинків, непримиренність  до відступів від моралі, боротьбу 3 нечесністю, індивідуалізмом, самолюбством, лінощами та іншими негативними явищами. Звичайно, недостатньо тільки засуджувати аморальність; треба, щоб заходи, яких вживає вчитель, сприяли усуненню недоліків, не порушуючи добрих взаємин з учнями. Боротьба з вадами повинна мати глибоко людський характер.

     Такт  — це не пригладжування суперечностей, а розв'язання їх у найкращій формі: часом замість критики краще  захистити учня. Це сприятиме усуненню хиб і перевихованню [10]. 

 

     

1.2. Підходи педагогів щодо трактування педагогічного такту

 

     Однозначного  визначення, що таке педагогічний такт не існує. Одні педагоги вважають, що педагогічний такт це природна здатність вчителя впливати на учнів; другі - це складова частина загальної культури вчителя; треті - це досконале володіння своїм предметом і методикою його викладання. Доля правди є в кожному із цих висловлювань. Не викликає сумнівів, що одним викладачам легше володіти педагогічним тактом, ніж іншим, але казати, що це їх вроджена якість було б неправильно. Так само неправильно ототожнювати педагогічний такт із загальною культурою поведінки вчителя чи з його методичною освітою. Педагогічний такт, звичайно, пов'язаний із всіма іншими якостями вчителя, але має і свою специфіку: він правильно визначається як почуття. Таке визначення зробив К.Д.Ушинський, який рахував педагогічний такт психологічним [9].

     Педагогічний  такт в широкому розумінні - це професійна якість вчителя, за допомогою якої він  в кожному конкретному випадку  застосовує до учнів найбільш ефективний спосіб виховного впливу. Кожен педагогічний спосіб, кожне зауваження, яке дає вчитель учням, повинні піднімати авторитет вчителя.

     Педагог, який володіє педагогічним тактом, стриманий, але вимогливий вчитель, який не буде закривати очі не недопустимі  вчинки учнів, не боїться зробити  будь якому з них строге зауваження, але робить це вміло, в формі, яка не принижує ні особу учня, ні особу вчителя [14].

     Тактовний педагог володіє великим і  активним запасом різноманітних  способів впливу на школярів. Це і сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор і іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу. Вчителі, які із широкого діапазону способів впливу користуються лише незначними, втрачають багато можливостей встановити контакт із учнями.

     Тактовний вчитель, який враховує різноманітні відтінки в поведінці учнів, почуває в їх середовищі вільніше. Тактовному вчителю не потрібно весь час слідкувати за дітьми. Його відношення з учнями побудовані на взаємній довірі та взаємній повазі. Тому він може дозволити собі пожартувати з ними, зробити комусь із них іронічне зауваження. Все в поведінці тактовного вчителя є природнім. Тактовна поведінка з учнями стала його звичкою, невід'ємною рисою його характеру. Такий вчитель володіє спеціальним вмінням спілкуватися із дітьми. Таким вмінням повинен володіти кожен педагог [2].