Педагогічна діагностика

 

Міністерство  освіти і науки України

Приватний вищий навчальний заклад

Соціально-педагогічний інститут

«Педагогічна  академія» 

Кафедра педагогіки та психології 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота

на  тему:

«Педагогічна діагностика» 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка групи ПД-061

Гуманітарно-педагогічного  факультету

З дисципліни:

Корекційна  педагогіка

Килівник  Анна Сергіївна 

Перевірила:

К. пед. н. Тернавська Т. А.  
 
 
 
 
 
 

Кіровоград  – 2011

ПЛАН

1. Діагностичний  підхід, як важлива умова професійної  позиції вчителя-вихователя.

2. Структура  об’єктів педагогічної діагностики: 

     2.1. Діагностика особистості школяра. 

     2.2. Діагностика дитячого колективу. 

     2.3. Діагностика виховного процесу. 

 

1. Діагностичний підхід, як важлива умова  професійної позиції  вчителя-вихователя.

     Найскладнішою функцією вчителя є виховна. Бути вихователем – це означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед школою, у конкретні педагогічні завдання – формування необхідних якостей особистості у кожного школяра.  

     Виховна робота у школі здійснюється повсюдно, якщо вчитель може у кожній маленькій справі побачити велику мету, якщо він живе життям дітей. Тобто виховна функція полягає в організації діяльності з переведення загальнолюдських цінностей у свідомість і досвід поведінки учнів крізь вияв власного ставлення вчителя, організацію життєдіяльності дітей. Зрештою метою виховання є самовиховання учнів, тобто спонукання його до самопізнання, до керування своїм розвитком.

     Для того, щоб вирішити це завдання, сучасному  вчителю необхідно засвоїти інструментарій педагогічної діагностики, яка виконує дві ролі: з допомогою діагностики прослідковується результативність роботи учнів і учителя; діагностика з інструменту тільки пізнання перетворюється в інструмент формування.

     Як  бачимо, педагог стає майстром тоді, коли він може налагодити взаємодію з учнями на засадах рефлективного керування: вміє організувати доцільну діяльність дітей і бачить не лише наслідки предметного плану, а й зміни в розвитку вихованців.

     Педагогічна діагностика (в перекладі з грецької “здатність розпізнавати”) – це процес постановки “діагнозу”, тобто встановлення рівня розвитку суб’єкта діагностики. Зміст педагогічної діагностики полягає у спостережувані якісних змін, які відбуваються в суб’єкті діагностики, крім того важливий аналіз зібраної інформації з метою визначення успіху і неуспіху в розвитку, становленні професійної позиції вчителя, в розкритті якості змін, які спостерігаються в його діяльності, в розвитку школярів.

     Педагогічна діагностика – це педагогічна  діяльність, спрямована на вивчення і пізнання стану об’єктів (суб’єктів) виховання з метою співробітництва з ними і управління процесом виховання.

     При діагностичному підході до формування загальної мети виховання, яка є  складовою частиною навчально-виховної системи школи, має використовуватись особистісний підхід до формування дитини, який передбачає такі основні компоненти:

     а) соціальні риси;

     б) власний життєвий досвід;

     в) інтелектуальні риси;

     г) генетичні риси.

     Такі  риси (якості) зазначаються в багатьох психолого-педагогічних дослідженнях, що стосуються проблем структури особистості (у працях Г.С. Костюка, А.Н. Леонтьєва, К.К. Платонова, А.П. Петровського та ін.).

     Педагогічна діагностика як самостійна галузь педагогічної діяльності вчителя-вихователя:

     • дозволяє об’єктивно оцінити характер і особливості виховного процесу, як процесу взаємодії і взаємозмінювання вихователя і вихованця;

     • з допомогою педагогічної діагностики  ми визначаємо зону найближчого розвитку особистості учня;

     • діагностика пов’язана з визначенням шляхів досягнення виховної мети;

     • діагностика розгорнута в часі і  прослідковує виховний процес, як перехід  з однієї виховної ситуації в іншу, виділяючи при цьому цикли  реалізації виховних мети і завдань;

     • діагностика в виховних технологіях  виступає, як індикатор і як метод виховання.

     Якщо  діагностика проводиться цілеспрямовано, вона перетворюється в засіб керівництва  організованим самопізнанням. Підвищує ефективність індивідуального підходу, дає необхідну інформацію педагогам  і батькам, поєднує педагогічну науку і практику через виховні технології.

     В основі діагностичного підходу, як важливої умови професійної позиції вихователя лежить теза про те, що розвиток дитини повинен реалізовуватися в процесі  виконання таких завдань, як:

     а) розвиток матеріально-технічної бази школи з урахуванням найважливіших досягнень науки і техніки на основі комп’ютеризації та вдосконалення інформаційної технології виховання;

     б) створення в школі психологічної  атмосфери, здатної сприяти співтворчості  за схемою вчитель – учень – мікро - макросередовище рівню вихованості учнів, розвитку виховуючого колективу;

     в) використання у школі виховних технологій, як суспільного руху вихователів  і вихованців по шляху самовдосконалення  на основі певних принципів.

     Принцип – першооснова, провідна ідея, основне правило поведінки (філософський словник).

     Принципи  виховних технологій:

     1) демонстрація виховного процесу  - це мета і засіб перебудови  виховної діяльності, варіативність  змісту виховання школи, розвиток  педагогіки співробітництва та творчої діяльності, перебудова взаємовідносин вчителів, учнів, адміністрації.

     2) системність виховної роботи  передбачає діяльність усіх структурних  виховних підрозділів школи в  їх єдності та взаємодії, які  забезпечують оптимальний розвиток  та формування творчої діяльності учня.

     3) гуманізація виховання забезпечує організацію загальноосвітньої школи на повноцінність сучасного якісного виховання із вивченням і пізнанням національної культури, пропагування ідеї людяності, добра, справедливості, честі у виховній діяльності.

     4) індивідуалізація виховного процесу  в школі передбачає всебічне  стимулювання здібностей кожного  школяра, розвиток кожної особистості  з урахуванням її інтересів,  мотивів, відмінностей в інтелектуальній,  емоційно-вольовій, дієво-практичній сферах.

     5) оптимізація виховної роботи  в школі передбачає досягнення  кожним учнем найвищого рівня  вихованості, вироблення умінь  і навичок, опанування різними  способами творчої діяльності.

     Згідно  з основними принципами діагностичний  підхід створює наступні організаційно-педагогічні умови, що забезпечують ефективність педагогічного впливу вихователя:

     а) надання виховному процесу особливостей, які максимально моделюють реалії життєдіяльності;

     б) залучення учнів до різноманітних  форм і видів виховної діяльності, що активізує самостійність, ініціативу, винахідливість дитини, тобто створює базу для розвитку її творчих здібностей;

     в) цілеспрямований вияв і розвиток творчої індивідуальності кожної дитини.

     Таким чином, діагностичний підхід у діяльності сучасного вчителя-вихователя, будується на певних принципах і дотриманні відповідних організаційно-педагогічних умов і передбачає три типи діагностики (за вченим А.І. Кочетовим): початкову, коректуючу, узагальнюючу.

     Початкова діагностика пов’язана з плануванням і управлінням виховною роботою.

     На  даному етапі вчитель-вихователь вивчає рівень вихованості учнів, рівень розвитку учнівського колективу.

     Коректуюча  діагностика проводиться під  час самого процесу організації  діяльності учнівських колективів, орієнтує педагога-вихователя на зміни, що відбуваються в розвитку учнів і учнівських колективів.

     Коректуюча  діагностика дозволяє педагогу швидко, точно і з мінімумом помилок  коректувати свою роботу і вдосконалювати стиль взаємин з дітьми, результативність виховної роботи.

     Узагальнююча  діагностика дає головні дані для корекції педагогічного впливу протягом наступного навчального року.

     Вона  проводиться в кінці кожного  навчального року.

     Діагностика необхідна для підвищення ефективності виховної роботи вчителя і передбачає наступну структуру її об’єктів.

 

2. Структура об’єктів  педагогічної діагностики. 

     2.1. Діагностика особистості  школяра.

       Діагностика особистості школяра  – це виявлення індивідуальних  особливостей рівнів вихованості  кожної дитини та загального її розвитку.

     При цьому вивчається:

     а) спрямованість особистості (потреби, інтереси, переконання, ціннісні орієнтації, мотиви, установки, система ставлення);

     б) пізнавальна і навчальна культура, навички НОП;

     в) здоров’я і фізична культура;

     г) культура поведінки і спілкування;

     д) умови сімейного виховання;

     е) характерологічні особливості (характер, темперамент, воля, пам’ять, звички).

     Головним  в роботі вихователя А.С.Макаренко  вважав систематичне вивчення дітей, спостереження  за їх поведінкою, врахування елементарних дрібниць.

     Вивчення  особистості учня, знання відхилень  в його розвитку дозволяють виробити обґрунтований і конкретизований  план педагогічної діяльності.

     Процедура діагностування полягає в тому, щоб  виявити зміни ознак об’єктів, які вивчаються і причини, які викликають ці зміни, проаналізувати спостережувані явища, встановити закономірні зв’язки, розкрити їх прояви в конкретних умовах педагогічної діяльності.

     Таким чином, педагогічна діагностика  пов’язана зі збиранням, збереженням, опрацюванням інформації і використанням її для управління навчально-виховним процесом.

     Результати  вивчення можуть обговорюватись на педагогічній раді, батьківських зборах, в індивідуальній бесіді з учнями, колективно з класом, з групою активістів, тобто в різній формі і різними методиками. Все залежить від індивідуальних особливостей учнів, рівня сформованості громадської думки і захищеності особистості в колективі, авторитету активу і самого вчителя-вихователя, взаємостосунків педагога з батьками і т. д.

     Вивчення вихованості школярів складається з наступних етапів.

     Перший  етап – осмислення мети і завдань  виховання, конкретизація їх, аналіз запропонованої програми і процедури  вивчення.