Педагогічний такт

     Педагогічний такт як форма взаємовідносин з учнями визначаться багатьма сторонами особистості вчителя, його ідейними переконаннями, культурою поведінки, загальною і спеціальною освітою, запасом відповідних умінь і навичок. Оволодіти педагогічним тактом, не маючи педагогічної майстерності, неможливо. Педагогічний такт не засвоюється шляхом заучування, запам'ятовування чи тренування. Він є наслідком творчості вчителя, показником гнучкості його розуму. Педагогічний такт не буває стереотипним. Педагогічний такт найбільше необхідний в конфліктних ситуаціях, але основне його призначення - попереджувати такі ситуації.

     Отже, педагогічний такт - це спеціальні педагогічні  вміння, за допомогою яких вчитель  в кожному конкретному випадку  застосовує до учнів найбільш ефективні  засоби виховання.

     Учитель повинен бути мислителем, передбачати  можливі наслідки своїх слів і  вчинків, правильно оцінювати їх, щоб, змінивши форму поведінки, послабити  небажані та шкідливі для педагогічного процесу впливи. Він, розв'язуючи складні питання взаємин у колективі, повинен відкидати будь-які догматичні підходи. Найкращим інколи може бути несподіване, оригінальне, неповторне рішення [7],

     Такт  — це також уміння стримувати свої почуття, якщо вони стоять на перешкоді  загальній справі, не показувати неприязні.

     Отже, щоб бути тактовним, треба навчитися  керувати своїми почуттями, створювати такий психологічний стан, щоб можна було критично ставитись до себе, бути чуйним до учнів і навколишніх людей.

     Психологи встановили залежність між психічним  станом вчителя, з одного боку, і його здібністю бути тактовним під час уроку — з другого. Емоційна збудливість ускладнює встановлення ділового контакту і може викликати порушення такту. І навпаки, емоційне пожвавлення і спокійна врівноваженість являють собою дуже сприятливу передумову для такту .

     Нетактовність учителя є результатом багатьох причин, що пов'язані з його невмінням  зрозуміти іншу людину, поставити  себе на її місце, уявити її думки та почуття [6].

     Найпоширенішими формами нетактовності є;

     а) завдавання душевних ран людям шляхом підриву їхнього авторитету, створення атмосфери непорозуміння, відчуження і неприязні в межах формальної правильності;

     б) застосування будь-яких засобів впливу на учня як наслідок безсилля вчителя, його невміння використати доцільніші, моральні методи;

     в) формальний  підхід  до  учня,   нерозуміння  мотивів  його  дій,

     необґрунтована  оцінка вчинків;

     г) будь-які дії, що пов'язані з виявом неприязні до учня, наслідком чого є неправильні вчинки дітей. Н.К. Крупська, говорячи про нетактовність учителя щодо учнів, писала, що немає більшого злочину, як підшивати діям дітей погані мотиви;

     д) однобічність оцінки вчинку, небажання  осмислити дії.

 

Розділ 2. Розробка рекомендацій професійної діяльності

     Педагогічний  такт як форма взаємин з учнями визначається багатьма сторонами особистості вчителя, його ідейними переконаннями, культурою поведінки, загальною і спеціальною освітою, запасом відповідних умінь і навичок [14].

     У різних учителів він може мати різні  форми і прояви. Це залежатиме від  вікових особливостей учителя, особливостей його темпераменту, характеру, уподобань тощо. Педагогічний такт кожного окремого вчителя індивідуалізований. Конкретна математична задача розв'язується одним способом, рідко — кількома, а конкретний конфлікт з учнями може розв'язуватись багатьма способами. Педагогічний такт кожного вчителя не вкладається в певні схеми та формули, придатні для розв'язання цілого ряду подібних випадків. Поведінка вчителя з учнями багато залежить від його вміння зорієнтуватись у конкретній ситуації, виділити в ній те особливе, чого не було в інших ситуаціях. Не менш важливим є вміння вчителя передбачити можливу реакцію учнів на поведінку в конкретному випадку, а реакція учнів великою мірою залежить від тих взаємин, які вже склалися між ними і вчителем [11].

     Один  і той же засіб впливу на учнів  в одного вчителя дасть значний  ефект, а в іншого — викличе  зворотну реакцію. Навіть одна й та сама фраза в устах одного вчителя  може прозвучати для учнів як легка  іронія, а в устах іншого —  як глузлива насмішка. Але, незважаючи на це, можна виділити і назвати окремі психологічні й педагогічні умови, які сприяють розвиткові педагогічного такту в кожного вчителя, незалежно від його індивідуальних особливостей.

     Виходячи  з даного дослідження, майбутні працівники освіти повинні самоудосконалювати спостережливість за учнями, уважність до них, довір'я, справедливість, витримку, самовладання та ін.[13].

     Спостережливість. Це одна з найважливіших професійних  якостей педагога. Спостережливість потрібна йому так само, як і письменникові чи акторові. Вона робить учителя володарем дум учнів. Спостережливий учитель може глибоко заглянути у внутрішній світ своїх вихованців, зрозуміти їхній душевний стан, виділити їхні індивідуальні особливості.

     Спостережливий  учитель майже точно може визначити, наскільки учні готові виконати його вимогу, встановити їхню силу опору і ступінь їхньої податливості. На уроці спостережливий учитель бачить, наприклад, хто з учнів виконав завдання, а хто не виконав, хто слухає пояснення нового матеріалу, а хто тільки вдає, що слухає, і т. д. Такий учитель зуміє залучити до роботи всіх учнів класу, не вдаючись до засобів примусу, допоможе кожному з учнів виявити власну активність і власну ініціативу.

     У процесі активного спостереження  за учнями вчитель може скористатись усними й письмовими відповідями учнів на окремі запитання, даними спеціальних бесід з ними тощо.

     Можна знайти багато способів швидше і глибше познайомитися з учнями. Важливо  зробити це вчасно, щоб учні не подумали, що ви не спостережливі.

     Уважність. Учні, як відомо, чутливі до того, як ставиться до них учитель, особливо тоді, коли вони люблять і поважають  його. їх можуть образити не тільки окрик, незаслужений докір, несправедлива  оцінка тощо, а й проста неуважність  до них, небажання їх вислухати, зважити на їхні прохання, навіть підійти до них чи кинути погляд у їхній бік. Відомо, що деякі з них навмисне порушують дисципліну, щоб тільки привернути до себе увагу вчителя [3].

     У якій би формі неуважність до учнів  не виявилась, вона завжди негативно позначається на їхніх стосунках з учителем.

     Довіра. Педагогічний такт передбачає наявність в учителя повної довіри до внутрішніх сил учнів. Кожний з них незалежно від здібностей повинен бути впевнений, що успіх у навчанні залежить тільки від його бажання і старанності. До учнів і в навчанні, і у вихованні слід підходити, за висловом А, С. Макаренка, з оптимістичною гіпотезою, хай навіть і з риском помилитись.

     Діти  ще не можуть самі правильно оцінювати  своїх сих і можливостей. Вони вивчають себе за оцінками дорослих, зокрема за оцінками вчителів, яким вони довіряють більше, ніж собі. Тому вчитель повинен бути дуже обережним в оцінці їхніх здібностей. Не слід, звичайно, перебільшувати здібностей учнів, але особливо не рекомендується применшувати їх.

     У досвідчених учителів довіра до учнів є одним з найважливіших засобів заохочення їх до праці. Тактовний учитель утримується навіть від натяків, що він не вірить у сили кого-небудь з учнів. Усяка робота без віри в її успіх стає важким тягарем для її виконавця. Повноцінною і ефективною вона ніколи не може бути.

     Віру  в свої сили й можливості треба  так само виховувати в учнів, як і  всі інші їх якості. Віра в успіх  — це вже половина виконаної роботи.

     Досвідчені  вчителі, щоб вселити чи підтримати в окремих учнів віру в свої сили, вдаються до прийому деякого навмисного перебільшення їх перших успіхів. Різними методами, непомітними для учнів, вони створюють таку ситуацію, в якій учні відчувають реальність своїх зусиль, переживають радість від своїх успіхів.

     Справедливість. На запитання, які риси вони найбільше цінять у своїх улюблених учителів, учні найчастіше відповідають справедливість.

     Справедливому вчителеві учні можуть простити і  деяку його офіційність, сухість  і навіть грубість. А якщо справедливий учитель ще й тактовний, веселий, привітний, то авторитет його в школі величезний. Учитель повинен не тільки бути справедливим до учнів, а й уміти показати їм свою справедливість, переконати їх у цьому. «Вихованець,— говорить А. С. Макаренко,— сприймає вашу душу і ваші думки не тому, що знає, що у вас в душі відбувається, а тому, що бачить вас, слухає вас».

     Несправедливість  учителя до учнів може виявитись  у непослідовності чи непостійності  у вимогах і в оцінних судженнях. Про вчителя, який непослідовний  у своїх вимогах, учні не без підстав говорять: «Він сам не знає, чого хоче», «Він уже забув, про що вчора говорив», «Почуємо, що він завтра скаже» і т. п. Непослідовність учителя спочатку дивує учнів, потім дратує їх, виводить з рівноваги, і, зрештою, вони перестають його слухати або навіть роблять йому наперекір. Усяку непослідовність учителя учні сприймають як безхарактерність, і це породжує в них зневажливе, а інколи навіть презирливе ставлення до нього.

     Учні  простять педагогові будь-яку його помилку, коли він буде щирий з ними. А нещирість учителя, у чому вона не виявлялася б, учні сприймають як несправедливість; це вносить відчуженість між учителем і учнями й може закінчитись повним розривом між ними.

     Витримка  і самовладання. Для педагогічного  такту вчителя велике, а іноді й вирішальне значення мають такі його вольові риси, як витримка і самовладання. Звичайно, це не означає, що вчитель повинен завжди, що б там не сталося, бути якимось незворушливим, абсолютно спокійним.

     Витримка  і самовладання повинні перейти  в навички і звички педагога. Молоді недосвідчені педагоги часто пояснюють свої «спалахи» станом своєї нервової системи, що здебільшого не відповідає дійсності [5].  

     Досвідчені  вчителі, хоч нерви в них не міцніші, ніж у молодих, не втрачають самовладання. Справа, очевидно, не в нервах, а у великій відповідальності за доручену справу, та в звичці стримуватися, володіти собою. Самовладання і витримка набуваються так само, як і інші вміння та навички. Не навчившись володіти собою, учитель не зуміє додержувати педагогічного такту.

     Педагогічний  такт учителя передбачає наявність  у нього психологічних знань. Раніше ніж стати практиком, писав К.Д. Ушинський, педагог повинен багато вчитись, думати про мету, предмет і методи своєї праці. «Заняття психологією і читання психологічних творів, спрямовуючи думку людини на процес її власної душі, може дуже сприяти розвитку в неї психологічного такту».

 

Висновки

 

• Оволодіти педагогічним тактом, не маючи педагогічної майстерності, неможливо. Педагогічний такт не засвоюється шляхом заучування, запам'ятовування чи тренування. Він є наслідком творчості вчителя, показником гнучкості його розуму. Педагогічний такт не буває стереотипним [11].
• У різних вчителів він може мати різні форми. Це залежить від вікових особливостей вчителя, особливостей його темпераменту, характеру і т.д.
• Безтактний вчитель, замість того щоб зосереджувати увагу учнів, починає акцентувати увагу на кожному випадку неуважності.
• Безтактні вчителі не вміють слухати учнів. Одні з них не дають учням висловлювати власну думку, підказують їм, заставляють нервувати, інші весь час мовчать,  намагаються нічим  не видати свого відношення до відповіді [7].
• Педагогічний такт найбільше необхідний в конфліктних ситуаціях, але основне його призначення – попереджувати  такі ситуації.
• Отже, педагогічний такт − це спеціальні педагогічні вміння, за допомогою яких вчитель в кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективні засоби виховання.
• Сьогодні, коли має місце випереджальний розвиток технічних аспектів і відставання культурного, дуже важливо зрозуміти , що для стабілізації суспільства необхідними етичними знаннями є подальший розвиток педагогічного такту та етики сучасного вчителя [8].

 

Список використаних джерел

 
   

1. Балсун  С. Вчительські манери: сутність та вимоги до них // Рідна шк.-

200].-№8.-С.64-65