Психологічний базис ґендерної педагогіки

Дівчата зазвичай спілкуються мікрогрупами по 3–4 особи. Для чоловічого типу спілкування, навпаки, характерне об’єднання у великі групи з високим ступенем взаємодії та організації. Такі особливості спілкування цілком можна пояснити первісними формами розподілу праці, коли чоловіки спільно виробляли вміння діяти синхронно й об’єднували зусилля для досягнення спільної мети, а жіноча праця була замкнутішою, ізольованішою, не вимагала участі великих груп. Здатність встановлювати зв’язки і будувати міцні відносини ставала для жінок питанням виживання. Чоловік же більшу частину часу проводив на полюванні в повній мовчанці. Жінки балакали між собою, щоб не втратити зв’язку. Чоловіки мовчали, боячись злякати здобич. Коли сучасний чоловік відправляється на полювання чи рибалку, він теж говорить дуже мало.

Дівчата будь-якого віку проявляють більшу схильність до спілкування. Вони змалку активніше спілкуються з однолітками і старшими. Вони контактніші, краще відчувають психічний стан співрозмовника, нетерпимі до прямолінійності, різкості, грубого тону. Дослідження показують, що в бесіді юнаки, чоловіки значно частіше схильні перебивати співрозмовника, рідше посміхаються, твердо дивляться в очі (Бартол, К. Мартін, 1986; Л.. Караі, 1991; Джонсон, 1993; Гросс, Мадсон, 1997). Дівчата ж (особливо в різностатевих групах) віддають перевагу менш прямим способам впливу на співрозмовника – вони менше перебивають, більш тактовні і ввічливі, менш самовпевнені. Вони частіше задають питання, повторюючи їх, тонше вловлюють настрій співрозмовника, чутливіші до прихованого підтексту сказаного, оскільки мають вроджене вміння помічати і розшифровувати невербальні сигнали: жести, рухи тіла, що супроводжують розмову.

Юнаки і дівчата відрізняються  балакучістю. Психоневрологи підрахували, що протягом дня пересічна жінка  проголошує близько 8 тисяч слів, а  чоловік у 2 рази менше (за іншими даними у – 3 рази). І до вечора у нього можуть залишитися невитраченими кілька сотень слів, а у жінки – кілька тисяч. Це означає, що в партнерів різний комунікативний ресурс. Зазвичай, чоловіки свої слова „витрачають” на роботі, в спілкуванні з колегами, а повернувшись додому, мовчки дивляться телевізор. І якщо їх дружини цілий день сидять вдома і не можуть реалізувати свій комунікативний запас, конфліктів не уникнути.

Для дівчини важливий процес спілкування, для юнака – результат. Юнаки  краще спілкуються, коли знають мету розмови. Якщо жінка вступає в розмову, щоб встановити стосунки, то юнак використовує бесіду, коли потрібно розв’язати проблему, дати пораду, продемонструвати свою перевагу. Звідси зрозумілі ті комунікативні труднощі, що виникають у спілкуванні юнаків і дівчат. Дівчата діляться з партнером своїми почуттями, щоб почути слова підтримки і розуміння, а замість цього отримують поради, як вирішити проблему. Така реакція для дівчини рівносильна відштовхуванню, адже вона тягнеться до спілкування на мові серця, а її коханий звертається до неї з позиції інтелекту. Дівчата спілкуються без орієнтації на пошук рішення, а юнакам таке спілкування обтяжливе.

Юнаки підсвідомо стежать за своїм  статусом у розмові і намагаються  вести її так, щоб бути ведучою, а не підлеглою стороною. Дівчата, навпаки, більше стежать за тим, подобаються вони чи ні, і завжди готові пожертвувати статусом заради симпатії. Проблема ускладнюється тим, що вони надають перевагу спілкуванню „лице в лице”, тоді як юнаків цілком влаштовує позиція „бік до боку”, як сусідів на рибалці, чи навіть ”спина до спини”, як у первісних. Юнак у позиції „лице в лице” інстинктивно почуває себе опонентом співрозмовнику.

Стиль спілкування юнаків частіше  пов’язаний з активністю, предметною спрямованістю, змагальністю і конфліктністю. Для них важливіший зміст спільної діяльності, ніж симпатія до партнерів. Чоловіче спілкування відрізняється емоційною стриманістю. Міжособистісні відносини жіночого типу імпульсивніші і негативніші, однак при цьому дівчата відрізняються, зазвичай, меншою, порівняно з юнаками, авторитарністю в спілкуванні.

Комунікативні труднощі мають місце  в представників різної статі  не лише у сфері словесного спілкування, але й у тілесних контактах. Дотик, тілесний контакт – важливий спосіб передачі емоційних (особливо позитивних) станів, що дуже важливо для стосунків з дівчатами. Але у хлопчачих товариствах „телячі ніжності” табуйовані, допускаються лише грубі поштовхи як у спілкуванні між собою, так і з дівчатами. Це, в свою чергу, не сприяє розвиткові відповідних умінь.

У дівчинки потреба в спілкуванні, довірі, емоційному теплі прокидається значно раніше, ніж у хлопчиків, і  виражена сильніше, ніж чуттєво-еротичний  потяг. Для дівчаток більше виражена потреба в інтимній дружбі з ровесницями. В стосунках із хлопчиками та юнаками вони також почуваються невимушено, вільно і впевнено, ніж юнаки з дівчатами. Дівчата більш сентиментальні, раніше переживають почуття закоханості, раніше осмислюють світ по-дорослому. Дівчатка гостріше переживають самотність і відчувають потребу в утісі, співчутті та підтримці, швидше виявляють страх і тривогу, більш вередливі і слізливі, чутливіші до нарікань і заохочень. Дівчата в групі співпрацюють і важко з першого погляду виділити в такій групі лідера. В групах хлопчиків утворюється ієрархія, в якій є лідер. Кожний хлопчик бореться за те, щоб підвищити свій статус у групі. Влада і статус мають найвищу цінність у групі хлопчиків.

За нашими даними, дівчата відчувають потребу в справжній дружбі раніше, ніж хлопці, їх дружба емоційніша. Слід також відзначити, що в них менше друзів своєї статі, ніж у юнаків. Незважаючи на ширше коло друзів хлопців і чоловіків, їх дружні стосунки менш інтимні, ніж у дівчат та жінок. Якщо юнаки в спілкуванні орієнтуються переважно на однокласниць, то дівчата значною мірою – на старших хлопців.

У соціальній поведінці юнаки характеризуються вищим рівнем розвитку таких рис, як агресивність і домінантність, а  дівчата – дружелюбність і  контактність. Існує чимало переконливих доказів того, що чоловіки більш схильні вдаватися до відкритої фізичної агресії. Для жінок характерні різні прояви непрямої опосередкованої агресії. Жінки розглядають агресію як засіб вираження гніву і зняття стресу, чоловік – як інструмент, модель поведінки, до якої вдаються для отримання соціальної і матеріальної винагороди. Для чоловіків характерна виражена тенденція до незалежності, а жінки орієнтовані на взаємозалежність, яка в контексті авторитарного суспільства часто трансформується у залежність. Жінки більшою мірою соціально орієнтовані, краще усвідомлюють ті зв’язки, які об’єднують людей і роблять їх спілкування довірливішим. Чоловіки ж прагнуть до незалежності через уникнення залежності.

Відбиток статі має і формування основних підструктур характеру, зокрема образу – Я. У дівчат глибше, ніж у юнаків, інтерес до внутрішнього світу інших людей. У них раніше виникають складні форми рефлексії, почуття самотності, в них сильніша потреба у взаєморозумінні, психологічній близькості. Вони частіше пишуть щоденники, вірші. Дівчата більш схильні до співпереживання. В них більша потреба в тісному задушевному контакті, їм дуже потрібна людина, якій можна все розповісти, поділитися своїми думками і настроями. Дівчата чутливіші й ніжніші, ніж хлопці. Вони комфортніші й догматичніші, більш схильні до невротизму і тривожності, більше піддаються навіюванню, орієнтуванню на чужу думку. У жінок, дівчат більш виражена потреба в безпеці, що проявляється вже в дитячому віці.

Конформність, „зразковість” дівчат, порівняно з пустощами хлопчиків, часто лежать в основі того, що у разі конфліктів між ними педагоги частіше стають на сторону дівчат. Пояснюється це незнанням специфіки їх поведінки. Природно, більше галасу створюють хлопці. Вони менш схильні дотримуватися встановлених рамок і обмежень. В умовах строгої регламентації ці їх особливості можуть приводити до порушень норм поведінки. „Зразковість” дівчат, яка так тішить недосвідченого педагога, може дезінформувати. Завжди варто виходити з того, що моральний рівень хлопчиків і дівчат однаковий. І немає ніяких підстав у цьому плані ставити одну стать вище іншої. Якщо вчителеві здається, що дівчата хороші, а хлопці неслухняні – значить він упускає щось суттєве (хлопець „летить” коридором, збиває вчительку, а дівчатка стоять і тихенько „хіхікають” з приводу зовнішнього вигляду цієї ж вчительки. Вчителька робить хлопцеві зауваження і ставить йому у приклад дівчат).

У хлопчиків повільніше й важче  виробляються такі якості, як відповідальність, сумлінність, ретельність; навіть, коли виховання правильне, виробити у хлопців ці якості в середньому важче. Оточення хлопчиків з дитинства ніби вимагає від них сміливості й рішучості, активного освоєння навколишнього простору й боротьби з труднощами. Адаптивність, пластичність дівчаток є важливою умовою їхньої підвищеної життєстійкості, а несподіваність, варіативність поведінкових проявів хлопчиків забезпечує більшу різноманітність їхніх індивідуальних характеристик. На противагу чоловікові з його наступальною активністю найтиповішою тенденцією в поведінці жінки є духовна і фізична витонченість, швидкість реакцій, гнучкість і делікатність поведінки. Наші спостереження та опитування засвідчили, що дівчатам більшою мірою, ніж юнакам, властиві такі риси, як мрійливість, ліричність, сором’язливість, без яких важко навіть уявити собі привабливу, справжню дівчину, жінку, дружину, матір. Чоловіки азартніші, схильніші до боротьби.

Юнаки впевненіші в собі, ніж дівчата. Психологи дійшли висновку, що самовпевненість  закріплюється в чоловічій психології завдяки очікуванням соціуму: чоловіча поведінка, сповнена сумнівів і вагань, безжально висміюється, і, навпаки, всіляко заохочується вияв непохитності, рішучості. Юнаки намагаються досягти чогось самостійно, хочуть відчувати силу і міць влади. Жінка хоче досягати чогось разом з чоловіком, щоб відчути гармонійність стосунків чи шлюбу.

Чоловіки солідарніші між собою, ніж жінки. У них більше взаємовиручки. Вони знають, що можуть покластися один на одного у своїх чоловічих потребах. Коли жінка випадково зустрічає  чоловіка подруги з іншою жінкою, її завжди мучить питання – розповісти чи ні? У чоловіків рідко виникають подібні проблеми, коли вони знають про роман колеги. Вони впевнені, що будуть мовчати.

Відрізняються таємниці чоловіків  і жінок, які вони приховують одне від іншого. Чоловіки приховують: занепокоєння, пов’язане з кар’єрою, сексуальну невпевненість, інтелектуальну обмеженість, емоційну залежність від партнерки, бажання мати іншу жінку, хвороби тощо. Жінки приховують: вік та вагу, заощадження, особисті витрати, побоювання бути покинутою, сексуальні фантазії, пов’язані з іншими чоловіками тощо. Чоловік зберігає чужу таємницю вірніше, ніж власну; жінки краще зберігають свою, ніж чужу. Чужі таємниці жінка зберігає погано. Андре Моруа, підмічаючи особливості жінок, писав: „Коли якісь жінки просять своїх приятельок не розголошувати довірену таємницю, вони роблять це лише для того, щоб новина якомога швидше розповсюдилась” [41].

Жінка менш піддатлива іпохондрії, а  будь-який чоловік, особливо після 50 років, якщо й не починає готуватися до смерті (якої він, до речі, боїться більше, ніж жінка), то знаходить у себе симптоми всіх хвороб. Чоловіки „не вміють хворіти”, падають духом від простуди, впадають у хандру, вимагають підвищеної уваги з боку рідних і близьких. Про це жінки повинні знати і враховувати у повсякденному подружньому спілкуванні.

Більшість психологів, які вивчають ґендерні особливості статей, однозначно заявляють про те, що жінки емоційніші і мають розвинутішу інтуїцію, ніж чоловіки, наділені більшою емоційною гнучкістю і здатністю відновлювати свої душевні сили. Ненсі Айзенберг довела, що більша емпатійність дівчаток 10–12 р. проявляється тому, що вони морально дозрівають раніше, ніж хлопчики. Більшу ж емпатійність жінок порівняно з чоловіками пояснюють їх ґендерними ролями (турботливість перших і владність, суперництво других), а також вихованням, що відповідає цим ролям. У дівчаток заохочується вираження емоцій, а у хлопців формується установка на придушення їх вираження. Гра дівчаток з ляльками розвиває емпатійну експресію, а чоловічі іграшки її не розвивають. Жінки ближче до серця приймають похвалу й осуд, їх легше розсмішити і змусити заплакати. Вони швидше ображаються, чутливіші до іронії. Жінки частіше змінюють вираз свого обличчя і можуть зображати кілька десятків емоцій, у той час, як у чоловіків за обличчям, зазвичай, можна впізнати лише дві: огиду і байдужість.

Зазвичай чоловік є емоційно стабільнішим, ніж жінка, через це він повинен бути для неї опорою. Показники емоційної стійкості  у дівчат нижчі, ніж у хлопців, починаючи десь з 13 років. Дослідження Є. Ільїна засвідчили, що особи жіночої статі явно перевершують осіб чоловічої статі за емоційною збудливістю. Жінки інакше реалізують свої емоційні потреби: вони діляться переживаннями не з чоловіками, а з подругами. З ними розмовляють на теми, яких чоловіки уникають, спілкуючись з колегами. Для жінок характерною є загострена здатність помічати найменші деталі і зміни в зовнішності і поведінці оточуючих, те, що відомо під назвою „жіноча інтуїція”. У чоловіків просто менший досвід у сфері емпатійних реакцій і в результаті, вони просто не знають як зреагувати на емоційний дискомфорт іншої людини.

Ґендерні відмінності у вираженні  емоцій є більш виявленими, ніж  відмінності в самих емоціях, що переживаються чоловіками і жінками. Жінки експресивніші, в них більш відкритий вираз обличчя, вони більше посміхаються, більше жестикулюють на основі ґендерно-специфічних норм та очікувань. Традиційна жіноча роль загалом дозволяє відкрите вираження емоцій, в тому числі й емоцій, що виражають безпорадність (страх, сум тощо). Чоловіча – навпаки: чоловіки дуже неохоче показують свою вразливість, безпорадність і залежність від інших.