Психологічний базис ґендерної педагогіки

Є. Ільїн доводить відмінність у  чоловіків і жінок вираженості  різних емоцій: те, що „пристойно” для жінок (плакати, виявляти сентиментальність, боятися і т. п.), „непристойно” для чоловіків, і навпаки, те, що „пристойно” для чоловіків (проявляти гнів та агресію), „непристойно” для жінок. Коли жінка схвильована, вона може заплакати, надто активно жестикулювати і неперервно говорити, емоційно описуючи свої почуття. Для жінки вибух емоцій є форма спілкування. Але чоловік починає хвилюватися або сердитися, коли жінка бурхливо проявляє свої емоції, і просить її зупинитися. Жіночі сльози лякають чоловіка.

Жінки в основному проявляють свої емоції зовнішньо (крик, плач, бажання  виговоритися); у чоловіків же домінує  придушення негативних емоцій. Стрес  жінки переносять легше, позаяк їх організм виділяє менше адреналіну і менше  підданий стрибкам артеріального тиску, посиленням потовиділення і придушенням апетиту. У чоловіків в екстремальних ситуаціях виробляється вдвічі більше стресових гормонів, ніж у жінок.

Порівняння схильності до переживання  базових емоцій у школярів різного  віку, проведене М. Пономарьовою, засвідчило, що у дівчат схильність до страху виражена значно більше, ніж у хлопців. Більша в них і кількість страхів (тобто того, чого бояться). За даними А. Захарова, у дорослих чоловіків більше виражений страх висоти, а у дорослих жінок – смерті батьків. У жінок більшою мірою виражені також страх війни, страх зробити щось неправильно або не встигнути зробити. Щоб зрозуміти чоловіків, треба вивчити їх страхи, які часто визначають мотиви їх учинків. Вільгельм Йонен склав список чоловічих страхів. На його думку, чоловіки бояться: виявитися неспроможними в професійній діяльності, в іграх, у сексі тощо; втратити свій авторитет; стати посміховиськом; поразок, програшів, оскільки перемога – їх основна цінність, а конкуренція – основний життєвий принцип; проявів власної безпомічності; бути кимось використаними в якихось цілях; сумнівів у своїй привабливості, в тому, що їх можна кохати; проявити свою слабкість, яка для них є синонімом жіночності; проявів почуттів, особливо сентиментальних вчинків, сліз, особливо власних; проявляти свою симпатію щодо інших чоловіків, побоюючись звинувачень у гомосексуальних нахилах; довірливих стосунків.

Тільки вивчивши чоловічі страхи, можна зрозуміти їх поведінку, індуковані страхом реакції, численні чоловічі ритуали, стратегії психологічного захисту: пихатість, зарозуміла посмішка, намагання повчати, насмішки, підсміювання.

Професор Д. Фельдштейн, вивчаючи стан особистісної спрямованості на різних стадіях розвитку підлітків, встановлює значні відмінності між хлопчиками і дівчатками. Наприклад, середній показник з гуманістичної спрямованості з альтруїстичною акцентуацією (12 %) отриманий лише за „рахунок” дівчат. Дівчат з таким типом спрямованості на стадії (10–11 р.) – 23 %, „альтруїстів”-хлопчиків виявлено не було. Егоїстів серед молодших підлітків-хлопчиків – 30 % (у дівчаток– лише 8 %). З віком кількість хлопчиків, наділених гуманістичною спрямованістю з альтруїстичною акцентуалізацією зростає до 15 % у віці 12–13, до 24 % – у віці 14–15 років [42].

Фактор статі чинить сильний  вплив на переживання провини: у юнаків воно виражено слабше і вони значно рідше говорять про переживання вини, ніж дівчата (Л. Куликов, В. Савіна). Ученими також доведено факт більшої тривожності і нейротизму дівчат, хоч, варто зазначити, вони краще, ніж юнаки здатні придушувати і гальмувати тривожність. Опинившись у конфліктній ситуації, юнаки і дівчата по-різному шукають вихід з неї. Юнаки вдаються до вимог і погроз застосування фізичної сили, дівчата, зазвичай, намагаються уникнути прямої конфронтації і зберегти гармонійні стосунки шляхом компромісу.

Суттєві відмінності вчені спостерігають  в оцінній діяльності дітей різної статі. Коли діти бачать щось нове, незнайоме, то хлопчик зазвичай запитає: „Що  це? Звідки? Для чого?”; реакція ж  дівчат починається з оцінки: „Як красиво! Як прекрасно!”, тобто з естетичної оцінки предмета чи явища. Жінка оцінює інших жінок завжди нижче, ніж чоловік оцінює інших чоловіків. Відмінність чоловіка і жінки стосується й того наскільки строго вони говорять про недоліки один одного. За І. Кантом, чоловіки тут поблажливіші. Жінка відразу бачить основні чоловічі достоїнства і недоліки. Чоловікові важче, оскільки його першим враженням є судження про жіночі принади, що належать не стільки її особистості, скільки її статі. Чоловікові більш властиво помилятися, переоцінювати і недооцінювати. Чоловіки вибачають жінкам їх маленькі недоліки заради великих достоїнств, жінки ніколи не вибачають чоловікам їх великих достоїнств, якщо ті позбавлені деяких маленьких недоліків. Чоловікові легше набути безліч нових достоїнств, ніж позбутися одного недоліку. Жінці, навпаки, легше набути багато недоліків, ніж втратити одне достоїнство.

Юнаки, зібравшись разом, один одного вислуховують, дівчата одна одну розглядають  та оцінюють. Юнаки звертають увагу  на те, що про них думають, для дівчат важливіше, що про них кажуть. У них частіше спостерігається дисморфофобія. Дівчата схильні вважати себе неповторними, ні на кого не схожими, і своєму внутрішньому стану вони надають більше значення, ніж юнаки. Вони об’єктивніші в оцінці юнаків, ніж дівчат. Багато чоловіків оцінюють ділові якості жінок нижче, ніж ті очікують. Жінки, зазвичай, нижче, ніж думають чоловіки, оцінюють їх фізичну привабливість.

Дівчині понад усе подобається  оцінка її зовнішності, увага до нового вбрання, зачіски, настрою. Хлопцям же приємніша оцінка їх інтелекту та швидкості прийняття рішень. Для юнака немає нічого образливішого, ніж коли його назвуть дурнем, а для дівчини – коли негативно оцінять її зовнішність. Хлопцеві можуть вибачити неохайність у зовнішності, дівчині – ніколи. Саме тому, зовнішність для дівчини – море проблем, нескінченних пошуків, варіантів, оцінок тощо. Юнаки частіше бувають задоволеними собою: сприймають себе привабливими більшість юнаків і дуже невелика частка дівчат. Дівчата критичніше ставляться до своєї зовнішності, ніж юнаки до своїх здібностей.

М. Обозов відзначає, що існують відмінності  між статями щодо похвали і  нагороди. Жінка відчуває потребу  в тому, щоб її робота була відмічена  оточуючими. Тому вона часто страждає від незадоволеної потреби у визнанні, неуваги членів сім’ї і недооцінки її праці (А. Келам, И. Еббер, 1985). Чоловіки також люблять, коли їх хвалять за роботу, але в той же час, якщо вони впевнені, що виконали її добре, то високу думку про себе вони будуть мати навіть у тому випадку, якщо їх робота не буде визнана іншими. Отже, чоловіки більш незалежні в своїх самооцінках від думки оточуючих.

У ряді досліджень виявлено фаворитизм щодо своєї статі, який проявляється у більш високій оцінці особистості  представників своєї статі. Він  спостерігається вже у дворічних  дітей, яким запропонували описати  позитивні характеристики, що стосується їх власної статі, і негативні, щодо оцінки протилежної статі (Кунн, 1978). Аналогічні результати були отримані і на дітях від 5 до 12 років (Мартін Ц., 1989; Мак Аніяк, 1993). Мак-Кі і Перріфс дійшли висновку, що загалом чоловікам приписується більше позитивних якостей, ніж жінкам. Вони встановили, що чоловіки демонструють більшу узгодженість щодо типово чоловічих якостей, ніж жінки – стосовно жіночих. Якщо образ ідеального чоловіка обидві статі мають практично однаковий, то в описах ідеальної жінки вони суттєво розходяться: жінки приписують своєму ідеалові майже всі позитивні маскулінні риси, тоді як чоловіки дивляться на жіночність традиційніше.

Описуючи свої тілесні ознаки, хлопчики акцентують фізичні характеристики (зріст, вага, фізична сила), особливе місце займає тема агресії, що прямо демонструється в рисунках чоловіка. Дівчатка відкрито орієнтуються на зовнішні дані, красу. Серед своїх позитивних психологічних якостей хлопчики вказують розум, наполегливість, впевненість, серед негативних – лінощі, скупість, соромливість. Дівчатка описують себе як чутливих, ніжних, емоційних, скромних, працелюбних, а негативних якостей зазвичай не відмічають.

Я. Корчак, вивчаючи особливості поведінки  школярів різної статі, зауважував, що дівчата часто намагаються показати себе кращими, ніж вони є, тоді як хлопчики – видатися гіршими (а звідси підліткова бравада, грубість, ненормативна лексика). Жінка інтуїтивно відчуває, що на неї завжди дивляться. Тому в ній все підготовлено до цього перегляду і прослуховування. Вона прагне бути природною, але в жіночому виконанні – це значить бути кращою, ніж є насправді. Юнак прагне показати себе не таким, яким він є, а яким йому хочеться бути (на його думку) в очах дівчини. Жіночий же менеджмент полягає в тому, щоб він прагнув бути не таким, яким йому хочеться, а таким, яким йому належить бути, з жіночої точки зору. Для жінки не дуже важливі якісь абстрактні успіхи в кар’єрі чоловіка. Для неї важливіше, щоб все це робилося заради неї, заради жінки. Чоловік часто не розуміє цього, ображається, що його успіхи не оцінені і не помічені жінкою.

Чоловік прагне до соціального статусу, що дає славу, популярність, багатство, з такою ж енергією, з такою  ж готовністю пожертвувати всім, як жінка – до краси, яка дає їй панування над чоловіками. Розкішні плаття і прикраси є для жінок символом і вивіскою соціального статусу, багатства, і, отже, дають мірку її соціального значення. Чоловіки ж прагнуть до цього іншими засобами: ордени, дипломи, політичний успіх, кар’єрний ріст. І як жінка видумує і вдається до численних хитрощів, щоб продемонструвати ознаки краси, якою не наділена, точно так само чоловік прагне надати собі ілюзію певного соціального значення: він претендує не тільки на суспільні і політичні посади, що приносять владу і підносять його, але й прагне також просто до зовнішніх атрибутів, до титулу цих посад; чоловіки хочуть „фігурувати”, навіть не маючи авторитету влади (наприклад, академіки місцевих чи галузевих недержавних академій).

Юнаки схильні переоцінювати свої достоїнства, вихваляються, не відчуваючи будь-яких моральних перешкод, що жінкам, зазвичай, недоступно. Відому істину „Скромність прикрашає людину” жінки дівчата до серця значно ближче, ніж хлопці. Ставлення юнака до дівчини значною мірою визначається бажанням здивувати, викликати захоплення. Дівчина в цьому плані міцно стоїть на землі, їй і в голову не прийде дивувати уяву юнака тим, чого в її житті ніколи не було і не може бути.

Слух юнака різко загострюється, коли йому кажуть, який він розумний і талановитий, і знижується до нуля, коли звертають увагу на його недоліки. Звідси висновок – критикувати чоловіка безперспективно, оскільки критичних зауважень на свою адресу він не чує. З метою профілактики душевного і фізичного здоров’я необхідно говорити чоловікові як мінімум тричі на день (зранку, в обід і ввечері), що він найрозумніший, найталановитіший і досягне всього, чого захоче. Регулярно слухаючи ці фрази, у чоловіка розвивається рефлекс залежності від жінки, яка регулярно говорить йому це.

Чоловік, юнак завжди прагне, щоб оточуючі захоплювались його спритністю, силою, мужністю; жінці необхідно, щоб у ній цінували красу. Хлопчики ніколи не одягнуть нічого незручного для краси. А дівчата ніколи не одягнуть нічого некрасивого заради зручності. Намагаючись виділитися, жінка передовсім одягається красиво для представниць своєї статі. Вона наче бере участь в неоголошеному конкурсі. Суперництво за чоловіка накладає на жінку суттєвий відбиток, стає причиною того, що жінки намагаються виглядати молодшими, приховувати свій вік, вади в своїй зовнішності. Не випадково, М. Ю. Лермонтов писав: „Чого тільки жінка не зробить, аби засмутити суперницю”. У другу чергу жінка одягається для чоловіків і вже в третю – для конкретного чоловіка. У чоловіка все по-іншому. Він, передовсім, одягаючись красиво, має на увазі кохану жінку, або ж ту, увагу якої хоче привернути, в другу чергу – всіх жінок і ніколи не робить це для інших чоловіків. Таким чином, якщо чоловік прагне сподобатися конкретній жінці і переслідує при цьому конкретну мету, то жінка відчуває потребу подобатися взагалі.

Для юнака залежність є показником слабкості. Добровільне прагнення  до подолання перешкод демонструє впевненість  і відвагу. Юнаки пояснюють свої успіхи особистими здібностями, а невдачі  – впливом якихось обставин, що не піддаються контролю. Дівчата ж діють навпаки. Успіх вони пояснюють щасливим збігом обставин, а провал – дефіцитом здібностей. Коли юнак після ґрунтовного обмірковування приймає якесь рішення, тоді він скаже: „Я переконаний”. А дівчина, навпаки, більш схильна до інтуїції й швидше скаже: „Мені здається, що...”. До речі, жіноча інтуїція, як зазначають дослідники, наділена більшою точністю, ніж чоловіча впевненість.

У складній ситуації, прагнучи знайти правильне рішення і вибрати  належний спосіб дій, чоловіки, на відміну  від жінок, намагаються обходитися без чужих порад. Для чоловіків звертання за порадою рівносильне підпорядкуванню. Жінки, навпаки, із задоволенням користуються першою-ліпшою нагодою для того, щоб поспілкуватися з іншою людиною і не бояться просити допомоги.

Чоловіки швидше ризикнуть допустити якийсь промах, ніж визнати своє незнання чи невміння. Вони вже в дитинстві опановують уміння прикидатися компетентними. На відміну від хлопців, які вчаться виглядати сильними, навіть якщо „душа в п’ятах”, дівчата опановують мистецтво здаватися слабкими, навіть якщо вони сповнені сил. Для того, щоб мати привабливий вигляд, дівчата намагаються приховувати свою компетентність. Ставши дорослими, жінки звикають демонструвати невпевненість у своїх силах і знаннях, грати роль пасивної, залежної, слабкої істоти. Вони часто бояться взяти на себе відповідальність, якщо вони не отримали офіційного дозволу чи схвалення.

В основі позиції тих, хто не сприймає тезу про те, що біологічна природа  визначає поведінку людей різної статі, часто лежать найкращі побажання, бажання протистояти дискримінації за ознакою статі. Але вони, зазвичай, плутають два поняття – рівність та однаковість, що належать до різних категорій.

Чоловікам і жінкам мають бути надані рівні права у повній реалізації свого потенціалу, але, без сумніву, вони мають різні вроджені здібності. Для нормальної сім’ї законом має стати правило: „Ми інші один для одного і тим постійно цікаві й привабливі”. В цій відмінності є і своя гармонія – можливість доповнювати достоїнства один одного і нівелювати недоліки.

Знання подібних проявів психіки  і психологічних феноменів допомагає  подружжю значно краще, тонше і глибше взаємодіяти між собою, підвищувати  культуру сімейного спілкування.

Література:

1. Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб: Союз, 2002. – 320 с.
2. Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. – Минск: Пропилен, 2000.
3. Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика,  1987. – 450 с.
4. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання //  Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.
5. Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. – 450 с.
6. Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.
7. Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.
8. Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль: Тернопіль, 1994. – 358 с.
9. Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. – 240 с.
10. Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.
11. Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.
12. Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С. 207–218.
13. Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.293–297.
14. Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.
15. Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих. Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.
16. Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.: Педа-гогіка, 1985.
17. Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М., 1997. – 300 с.
18. Колбановский В. Н.  О половом воспитании подрастающего поколения // Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.
19. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа, 1976–1978.
20. Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.
21. Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.: Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.
22. Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер, 2001. – 512 с.
23. Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.