Контрольна робота "Основи психології та педагогіки"

 

 

 

Реферат на тему Основи психології та педагогіки

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету ,, Основи психології та педагогіки ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

1. Поняття про свідомість.

2. Індивідуальні особливості мислення в процесі діяльності.

3. Організаційні форми навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття про  свідомість.

Свідомість — це продукт суспільно-історичною розвитку людства.

Основою якісної зміни  в розвитку психіки — переходу до свідомості — є специфічна людська  діяльність, праця, що являє собою  спільну перетворювальну діяльність, спря­мовану на загальну ціль (при  відмінності й функцій, що вико­нуються окремими людьми і суттєво відрізняються від будь-яких дні тварин).

Крім свідомих форм відображення дійсності, для людини характерні й такі, що перебувають немовби за “порогом” свідомості, не досягають) належного ступеня інтенсивності або напруженості, щоб звернути на себе увагу. Терміни “несвідоме”, “підсвідоме” часто трапляються в науковій і художній літературі, а також у повсякденному житті. Ін­коли про людину говорять: “Вона зробила це несвідомо”, “Вона не хотіла цього, але так сталося” тощо. Часто ми звертаємо увагу на те, що ті або інші думки виникають у нас в голові мовби “самі по собі”, в готовому вигляді, невідомо як і звідки.

Явища людської психіки дуже різноманітні, і далеко не всі з них охоплюються сферою свідомості. Психічна діяль­ність може не перебувати у фокусі свідомості, не досягати рівня свідомості (досвідомий чи передсвідомий стан) або опускатися нижче порога свідомості (підсвідоме). Сукупність психічних явищ, в стані дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і принаймні в даний момент не піддаються контролю, належить до несвідомого.

 

 

 

Зона максимально ясної  свідомості у психічній діяль­ності порівняно невелика. За нею починається смуга просто ясної свідомості, а потім мінімальної свідомості, за якою вже йде неусвідомлене. Останнє виступає то як потяг, то як відчуття, сприймання, уявлення і мислення, то як сомнам­булізм, то як здогадка, інтуїція, то як гіпнотичний стан або сновидіння, стан афекту чи несамовитості.

До несвідомих явищ відносять  і наслідування, і творче натхнення, що супроводжується раптовим "осяянням”  но­вою ідеєю, яка народжується немовби  від якогось поштовху зсередини, і випадки миттєвого вирішення  задач, які три­валий час не піддавалися  свідомим зусиллям, і мимовільне згадування того, що здавалося назавжди забутим, та ін.

Несвідоме не є чимось містичним, його не варто уявляти як ірраціональну, «темну» силу, що затаїлася в глибинах психіки людини. Це цілком нормальна сторона психіки, особливий рівень психічної діяльності. Несвідомі процеси і явища реалізують специфічну функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному відображенні людиною дійсності й ефективному регулюванні її стосунків з цією дійсністю, що відбуваються за порогом свідомості.

На відміну від свідомості несвідоме не передбачає попе­редньої уявної побудови дій, проектування їхніх  результатів і постановки мети. Кінцевим результатом несвідомого відо­браження та пізнання є пристосування до дійсності, засно­ване на неосмисленому врахуванні інформації про влас­тивості та відношення предметів зовнішнього світу.

 

 

 

Несвідоме як психічне явище  характеризується не лише негативно  — в розумінні чогось неусвідомленого (прихова­ного у даний момент, але  здатного за певних умив вия­витись у  свідомості або приреченого назавжди залишатися невиявленим). Воно має позитивну особливість: це специ­фічне відображення, що має свою структуру, елементи якої пов"язані як між собою, так і з свідомістю та дією, впли­ваючи на них і відчуваючи їхній вплив на собі.

Діяльність людини у звичайних  умовах є свідомою. Ра­зом із тим окремі елементи здійснюються несвідомо або напівсвідомо, автоматизовано В житті людини формуються складні звички, вміння і навички, в яких свідомість одно­часно і присутня, і відсутня. Будь-яка автоматизована дія має неусвідомлений характер, хоча, зрозуміло, не кожна неусвідомлена дія є автоматизованою.

Свідома діяльність людини можлива лише за умови ав­томатичного здійснення максимальної кількості її елементів. Так, для того, щоб майстерно виконати музичний твір, треба мати хорошу навичку гри на музичному інстру­менті. А повністю зосередити свою увагу на змісті усного виступу може лише той, у кого сформований певний авто­матизм самого процесу виголошення промови.

Автоматизація функцій є  суттєвою і необхідною особ­ливістю багатьох психічних процесів (мислення, сприйман­ня, мовлення, запам"ятовування та ін.). її порушення може паралізувати нормальний перебіг психічних процесів. Автоматизм відточує і полегшує різні види діяльності, в ряді розумових і практичних дій обслуговує вищі форми свідомої діяльності. Механізми психічної автоматизації позбавляють свідомість від постійного спостереження і непотрібного контролю за кожним фрагментом дії.

 

Несвідоме проявляється і  в так званих імпульсивних ді­ях, коли людина не дає собі ради в наслідках  своїх вчинків. Наші наміри далеко не завжди виражаються в наслідках  наших дій адекватно, так, як нам  би цього хотілося. Іноді, здійснивши той або інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона вчинила саме так. І досить часто саме про такі імпульсивні вчинки, коли їхні наслідки не прогно­зувалися усвідомлено, нам і доводиться шкодувати.

Несвідоме проявляється в  тій інформації, що накопи­чується протягом усього життя й осідає в  пам"яті як досвід. З усієї суми наявних у нас знань у кожний даний момент у центрі свідомості осідає лише невелика їх частка. Про деякі знання, що зберігаються в пам"яті, люди навіть не підозрю­ють. Проте спеціальні дослідження показали, що в регулю­ванні поведінки людини значну роль відіграють враження, отримані в ранньому дитинстві і закладені в глибинах несві­домої психіки.

Формою прояву несвідомого  є так звана психологічна установка. Цей психічний феномен являє  собою цілісний стан людини, який виражає  динамічну визначеність її пси­хічного  життя, спрямованість особистості  на активність у якомусь виді діяльності, загальний нахил до дії, стінку орієнтацію на певні об"єкти, що зберігається доти, доки очікування людини виправдовуються.

Проявляється несвідоме і в інших психічних процесах. Навіть мислення людини може протікати на несвідомому рівні. Що ж до уявлення або таких явищ, як інтуіція і творчість, то їх без участі несвідомих компонентів навіть важко собі уявити.

ЇЇ характеристика полягає  в здатності формулювати знання про навколишній світ. Це явище відбувається на основі пізнаваль­них процесів: відчуття, сприйняття, пам’яті, мислення, уяви.

II- характеристика свідомості - чітко закріплене в ній розрі­знення суб"єкта і об’єкта тобто розрізнення «Я» і «Не-Я» людини. Людина є єдиною з живих істот, яка здатна здійснювати самопізнан­ня, вивчати й досліджувати саму себе.

III - характеристика свідомості - забезпечення цілеспрямованої діяльності людини. До функцій свідомості належить формування мети діяльності. При цьому зважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, береться до уваги перебіг дій, вносяться корективи тощо.

IV - характеристика свідомості - наявність у її складі певного ставлення до когось чи чогось. Ставлення проявляється в почуттях, що їх можна назвати індикаторами міжособистісних стосунків. Наприклад, під час захворювань із порушенням свідомості відбувається розлад саме у сфері почуттів і ставлення: хворий може ненавидіти свою матір, яку доти гаряче любив.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Індивідуальні  особливості мислення в процесі  діяльності.

Мислення - необхідна умова  щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г. Сковорода зазначав: "Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твою сонце". До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: "Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно". Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився.

Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з"являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.

Що ж таке мислення з  психологічної точки зору? Мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу  навколишньої дійсності. У процесі  мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв"язки між предметами та явищами.

Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам"яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок  розумової праці.

Мислення тісно пов"язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв"язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об"єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.

Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення.

Аналіз - це уявне відокремлення  властивостей від об"єкта, виділення  окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади); шукаємо різноманітні конструктивні зв"язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

Поєднання окремих компонентів  об"єкта в єдине ціле називається  синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.

Важливо дотримуватися певних правил під час мозкової атаки:

· не критикувати чужу думку;

· генерувати якомога більше ідей, навіть якщо вони спочатку виглядають

· незначними чи навіть смішними;

· намагатися бути оригінальним;

· доповнювати думки інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Організаційні форми навчання.

Форма організації навчання — спосіб організації навчальної діяль­ності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя  та учнів, що здійс­нюється у визначеному порядку і в певному режимі.

Педагогічній практиці відомі понад тридцять конкретних форм навчання. Загальноприйнятими формами організації навчальної роботи є колективна — уроки у школі, лекції та семінар­ські заняття у вузі, екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальна — самостійна робота, дипломні та курсо­ві проекти тощо, які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем ке­рівництва навчальною діяльністю з боку викладача.

Вибір форм організації навчання зумовлюється за­вданнями освіти і  виховання, особливостями змісту різ­них  предметів та їх окремих розділів, конкретним змістом занять, складом, рівнем підготовки і віковими мож­ливостями учнів.

Організаційні форми навчання змінюються і розвива­ються разом із суспільним розвитком. Основною формою навчання на сьогодні є класно-урочна система, одиницею якої являється урок. У своєму історичному розвитку класно-урочна система пройшла тяжкий і довгий шлях. Вона прийшла на зміну індивідуальному навчанню, яке панувало у школах середньовіччя. Сутність індивідуального навчання заключалася в тому, що вчитель проводив заняття з одним учнем або у себе вдома, або у домі учня.

 

 

 

 

Позитивними якостями цього навчання можна назвати такі:

- високий рівень самостійності;

- можливість регулювати темп роботи;

- ефективність про оволодінні  поглибленими знаннями, уміннями і навичками;

- організація систематичного  контролю і можливість підібрати диференційовані завдання.

Негативні якості є:

- учні не спілкуються один з одним;

- не вчать позитивного  ідеалу;

- потребуються великі матеріальні затрати.

На сьогоднішній день індивідуальне  навчання використовується у вигляді  репетиторства, доповнюючи колективне навчання, а також рекомендується окремим учням за медичними показниками. В скорому часі на зміну індивідуальному навчанню прийшло індивідуально-групове. Групи не були постійного складу, діти були не одного віку і рівня знань. В школах такого типу матеріал зазубрювали тому, що вчитель вимагав точного повторення матеріалу.

В 20-30 рр. XVI століття, коли стали  розвиватися міста, торгівля промисловість, виникли початки класно-урочної системи. Першим розробив важливі питання класно-урочної системи великий чеський учений – педагог Я.А. Коменський. Разом з тим він висвітлив ряд правил; якими користуємося і сьогодні, учня приймаються до школи раз в рік; діляться на класи з постійним складом учнів; класні заняття повинні проводитися щоденно по 4-6 годин з перервами між ними; вчитель повинен працювати з усім класом. Великий внесок у розвиток класно-урочної системи приніс відомий педагог і психолог ХІХ століття К.Д. Ушинський.