Контрольна робота "Основи психології та педагогіки"

На початку ХХ ст. була зроблена спроба відмовитися від класно-урочної системи. Американська вчителька з міста Дальтона Елен Пракхерст запропонувала свій план, суть якого полягала в тому, що замість класів уроки проходили в лабораторії. Вчитель давав індивідуальні завдання, допомагав кожному учневі, якщо було потрібно. Другою формою яка виникла в другій половині ХІХ ст. в США, був так званий метод проектів. Основою цього методу була формула “навчання за засобами праці”. З’явились тематичні центри, в яких навчання поєднувалося з трудовою діяльністю.

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. були відомі і такі форми навчання, як Мангеймська, запроваджена в Германії І.А. Зикингером.

Він поділяв усіх дітей  на 4 групи:

- основні класи для  дітей з середніми здібностями – навчання 8 років;

- класи для мало здібних дітей – навчання 4 роки;

- допоміжні класи для  розумово-відсталих дітей – навчання 4 роки;

- класи для талановитих – навчання 6 років.

В американській школі  використовувалася і така форма, як план Грампа, який відводив 40% часу на навчання учнів в великих групах (100-150 чоловік); 20% - в малих групах (10-15 чоловік); 40% - на самостійну роботу. Практично ні одна з цих форм не прижилася в школі і залишилася основною формою класно-урочна система. Позитивними якостями класно-урочної системи як форми навчання являється чітка впорядкованість навчального процесу, емоції викладача, зміст викладання нового навчального матеріалу з самостійною роботою учнів.

Негативні сторони уроку  як форми навчання – неможливість повідомляти учням одночасно  різну інформацію, рівність до середнього учня, труднощі у індивідуальному підході.

До уроку як форми організації навчання ставляться дидактичні, виховні і організаційні вимоги.

Дидактичні вимоги пропонують:

- визначення освітніх  завдань уроку і його складових  елементів, місце конкретного уроку в системі других занять;

- визначення оптимального  складу змісту уроку з вимогами  навчальної програми, цілями уроку і рівнем розвитку учня;

- вибір раціональних методів, прийомів, засобів навчання, які забезпечують пізнавальну активність учнів.

Виховні вимоги до уроку пропонують:

- наявність виховного завдання уроку;

- формування наукового світобачення;

- високих моральних і  естетичних смаків, забезпечення  зв’язку навчання з практикою і з життям;

- формування і розвиток  у учнів пізнавальних інтересів, позитивних мотивів навчання, навичок самостійної роботи.

Організаційні вимоги до уроку пропонують наявність продуманого плану уроку; організаційну чіткість його проведення; раціональне використання засобів навчання.

 

 

Щоб визначити спільні  сторони уроку необхідна їх класифікація.

В дидактиці існують різні підходи до класифікації уроків:

- за способом проведення  – урок – лекція, кіноурок, урок  практичних завдань; урок – бесіда;

- за характером пізнавальної діяльності – урок первинного закріплення; урок освітніх понять і термінів;

- за ступенем самостійності  – урок самостійної роботи, урок  роботи педагога з групою.

Найбільш відомою в  наш час є класифікація уроків за дидактичними цілями і місцем уроків в їх спільній системі.

В поєднанні з даною  класифікацією виділяють такі типи уроків:

- урок оволодіння новими знаннями;

- урок формування умінь і навичок;

- урок повторення і закріплення;

- контрольно-перевірочний урок;

- комбінований урок;

- урок систематизації  і узагальнення знань, умінь і навичок.

Урок має певну будову (структуру).

В поняття “структура”  входять три ознаки: з яких елементів  складається урок; послідовність, в якій ці елементи включаються в урок; взаємозв’язок цих елементів. В уроках виділяють такі спільні структурні елементи: організація учнів до уроку, перевірка засвоєння навчального матеріалу, оголошення теми і завдання уроку, пояснення, закріплення, повторення, домашнє завдання.

Дидактичними цілями уроку  є вивчення навчального матеріалу, формування знань, їх закріплення, перевірка. Дидактична структура є необхідною для всіх типів уроків. Вона може бути наступною: актуалізації попередніх знань; формування нових понять і способів діяльності; формування умінь, навиків, розумових і практичних явищ.

Логіко-психологічна структура  виходить з характеру процесу  творчої пізнавальної діяльності учнів і може включати виникнення проблемної ситуації і поставлення певної проблеми.

Наведемо приклад комбінованого  уроку, який має таку структуру:

Організація знань умінь, навиків; мотивація вивченого; вивчення нового матеріалу, його розуміння, осмислення; первинне закріплення знань; засвоєння  знань; умінь і навиків, самостійна робота по творчому засвоєнню знань; перевірка результатів праці; підсумок уроку, домашнє завдання.

В даний час використовуються нестандартні уроки. Це інтегрований урок, коли матеріал декількох тем вивчається одним блоком; міжпредметний урок, коли об’єднується матеріал декількох родинних предметів; урок – ессе, театральний урок, урок – конкурс; урок – суд, урок – екскурсі. Ефективність використання різних форм навчання виділяється в багатьох випадках способами організації навчальної діяльності учнів. Виділяють три способи: індивідуальна, групова, колективна робота учнів на уроці. Індивідуальна робота на уроці передбачає виконання завдань самостійно кожним учнем на рівні його навчальних можливостей. Це форма роботи використовується і в умовах програмового і комп’ютерного навчання.

Фронтально робота передбачає виконання всіма учнями одного і того ж завдання. Групова робота – це такий спосіб організації навчальних занять, при яких ставляться певні завдання групі з 5-7 чоловік.

 

Основні вимоги до форм організації навчання:

- виховні – єдність  видів виховання спільної культури  учнів; формування працелюбності,  відповідальності; вироблення навиків до систематичної праці;

- дидактичні – реалізація  принципів навчання; чітке визначення  цілей і завдань вивчення; вміла  організація навчальної роботи; визначення структури заняття;

- психологічні – результат  психологічних особливостей учнів,  їх реальних можливостей; стимулювання  позитивних відношень учнів до  навчально-пізнавальної діяльності, формування позитивної мотивації  учнів. Важливий і настрій педагога, який потребує зібраності, самоконтролю, уваги, спілкування з групою;

- гігієнічні – не допускати стомлення учнів; попереджувати одноманітність учнівській роботі, монотонність пояснення.

У форму організації навчання входять такі форми, як лекції, семінари, практикуми, консультації, факультативи, самостійна робота, курсові і дипломні проекти, навчальна практика.

Основна дидактична ціль лекції – сформувати орієнтаційну основу для подальшого засвоєння навчального матеріалу. В лекції реалізуються дві функції – методологічна і організаційна. Перша вводить студентів в науку в цілому, додає навчальному курсу концептуальність; друга пов’язує всі інші форми навчальних занять, які логічно слідкують за нею, опираються на неї змістовно і тематично.

Лекція складається з трьох основних етапів:

- вхідна частина. Формування  цілей і завдань лекції. Коротка  характеристика проблеми. Показ  складу питання. Список літератури;

- виклад. Докази, факти, аналіз  понять, демонстрація слайдів. Характеристика  різних точок зору. Зв’язок з практикою. Область використання одержаних знань;

- закінчення. Формування  основного висновку. Настанова для  самостійної роботи. Методичні поради, відповіді і запитання.

Лекція буде повноцінною, якщо будуть виконані такі умови:

- правильно спланований зміст лекції;

- знайдені точні засоби, які можуть довести зміст матеріалу до учнів;

- забезпечення чіткого контакту з аудиторією.

Семінарське заняття дає  учням можливість розвивати продуктивне  мислення, володіти уміннями точно  і доказано виражати свої думки на мові конкретної науки, вести дискусію діалог. Для семінару характерний  безпосередній зв’язок між педагогами і учнями, атмосфера взаєморозуміння. Особливістю семінару є те, що він проводиться за поданим планом. Критерії оцінювання семінарського заняття:

- цілеспрямованість –  подання проблеми, зв’язок з практикою;

- планування;

- організація роботи –  вміння викликати і підтримувати дискусію;

- стиль проведення занять  – пропозиція вирішення гострих питань;

- взаємовідносини педагога  і учнів, учнів між собою;

- керування групою –  спілкування з учасниками семінару;

- закінчення – кваліфікаційний, змістовний висновок.

 

Практикум – це форма  зв’язку теорії з практикою, яка  служить для закріплення знань  шляхом включення учнів в рішення різного типу навчально-пізнавальних завдань. Ця форма роботи використовується після вивчення великих розділів навчального курсу.

Способом керування навчальної діяльності учнів при проведенні практикуму служить інструкція, яка  за певними правилами послідовно виділяє діяльність учнів. В проміжку відведеного на практикум часу викладач складає план роботи, доповнюючи інструкції і настанови у навчальних посібниках і підручниках. Практикум сприяє розвитку високого рівня самостійності учнів їх творчих відносин до виконання завдання.

Зовнішньою формою, яка  служить для поглиблення і  вирішення науково-теоретичних знань, розвиток творчої здібності, є факультативи. За дидактичними цілями виділяють такі види факультативів: з глибшим вивченням  навчальних предметів; з ціллю одержання  професії; з вивченням додаткових дисциплін; міжпредметні факультативи.

Факультативи поділяються  на теоретичні і практичні. Кожний з  них має свою структуру. Теоретичний  включає основні теми, теоретичну і практичну значимість розгляду запитань, склад проблемної ситуації і її рішення, обговорення результатів пошук тих чи інших положень. Практичні факультативи служать формуванню навичок і умінь пошукового характеру з ціллю поглиблення знань.

Структура їх така:

- постановка завдання;

- основа актуального і практичного значення;

- конкретизація результатів  роботи, їх обговорення і підведення висновків. На факультативах в залежності від дидактичних цілей і логіки навчального предмету використовуються оглядові і загальні лекції.

Оглядові лекції ознайомлюють учнів з напрямком теми чи курсу  в цілому. Вона має проблемно-пошуковий, пошуково-інформаційний характер. Завжди після такої лекції проводиться семінар, де детально обговорюються проблеми, поставлені в лекції. Оглядові лекції, як правило, використовуються для систематичності знань матеріалів великих об’ємів.

До теоретичних факультативів  відносяться такі форми навчання, як навчально-теоретична і навчально-практична конференція. Ціль першої підведення підсумків по факультативі і ознайомлення учнів з досягненнями науки. Ціль другої – ознайомлення учасників конференції з результатами пошукової роботи.

До індивідуальної роботи навчального процесу відносяться  педагогічна практика, виконання  курсових і дипломних робіт Педагогічна  практика складає певний процент  для навчання творчого взаємозв’язку між вузом і підприємством.

Практику проводять на тих підприємствах, куди спеціалісти будуть направлені на роботу. Дипломні і курсові роботи, реферати виконуються відносно навчального плану.

Дипломна робота по структурі нагадує кандидатську дисертацію. До неї входять: вступ, де розкривається актуальність теми, об’єкт, предмет роботи; в першому розділі розкриваю теоретична частина; в другому розділі проводиться пошуково-практичне посвідчення роботи з прикладом, а також з використанням малюнків, таблиць, діаграм; закінчення, яке повинне складатися з висновків. Дипломною роботою керує викладач високої кваліфікації; її захист, проводиться на державному екзамені. За аналогією пишуть курсові роботи і реферати, які узагальнюють вузьку тему і розкривають її ширше, ніж у підручнику. Роль викладача при написанні дипломних і курсових робіт велика.

Вони дають настанови по виконанню робіт, повідомляє перспективні теми курсових і дипломних робіт, проводить консультації, допомагає у виборі літератури, визначає пошуково-експериментальну частину. Консультації призначені для показання учням педагогічно-образної допомоги в їх самостійній роботі по кожній дисципліні навчального плану. Взагалі консультації проводяться по мірі необхідності після лекцій перед семінарськими і практичними заняттями, в період підготовки до екзаменів,заліків.

Запитання, які даються  на консультації можна поділити на такі групи:

- визначені проблемами  в знаннях, неправильно сформованими способами діяльності;

- націлення на одержання  додаткової інформації розширення границі навчального курсу;

- проблемні і орієнтаційні  на обговорення, вияснення точки зору учнів.

Консультації можуть проводитися  в індивідуальному порядку чи для групи в залежності від  цілей, які ставляться викладачем. В даний час, коли значення самостійної і індивідуальної роботи студентів зростає, роль консультації збільшується.

 

 

 

 

 

 

 

Джерела використаної літератури:

1. Загальна психологія / за  ред. Максименка С.Д. – К., 2000.

2. Макарова Л.І., Гах Й.М.  Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. – К., 2005.

3. Мясоїд Н.А. Задачі  з курсу загальної психології. – К., 2000.

4. Немов Р.С. Психология. – М., 1998.

5. Психологія: підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 1999.

6. Серьожникова Р.К., Пархоменко  Н.Д., Яковицька Л.С. Основи психології  і педагогіки: Навчальний посібник. – К., 2003.