Самоменеджмент, як фактор ефективної системи управління підприємством

Основними завданнями теорії самоуправління є:

• вивчення й узагальнення досвіду самоуправління життєдіяльністю і діяльністю людини при досягненні нею своїх цілей;
• виявлення і дослідження закономірностей, властивих самоуправлінню,визначення принципів, розроблення технологій вирішення життєво важливих завдань;
• розроблення рекомендацій в галузі самоуправління, підготовки людини до активної життєвої позиції;
• розроблення методів дослідження проблем самоуправління, виявлення нових вимог і тенденцій розвитку.

Вирішення завдань теорії самоменеджменту можна очікувати лише за умови:

• розроблення рекомендацій на підставі фундаментальних досліджень у галузі методології, біології, психології, психофізіології, соціальної психології, акмеології, теорії самоуправління і теорії діяльності, педагогіки,соціології, валеології, праксеології та інших наукових дисциплін;
• системодіяльнісного підходу до розроблення і реалізації програм навчання і підготовки людини до життя;
• готовності людини сприймати рекомендації науки і передової практики.

Основні розділи теорії самоменеджменту представлені на рис. 1.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2 Основні розділи  теорії самоменеджменту

 

На сьогодні завдання і  зміст навчальної дисципліни «Самоменеджмент» може бути представлений в системній залежності з іншими дисциплінами (Додаток А).

Розглянемо поняття, що виражають найбільш загальні властивості  та зв’язки, є сутністю самоуправління, вузловими пунктами, які допомагають пізнати природу цього явища.

До вузлових, спірних  категорій теорії самоуправління належать «сутність», «зміст», «система» і  «засоби» (методи, техніки, технології тощо). Особливе місце відведено  взаємозв’язку і взаємозалежності категорій теорії самоуправління (рис. 1.3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.  1.3 Взаємозв’язок основних категорій теорії самоуправління

 

Категоріальна структура  - опосередкований переходами взаємозв’язок основних категорій теорії самоуправління життєдіяльністю людини. Кожна категорія має певний філософський зміст. Показаний на рис.1.3 взаємозв’язок категорій дає змогу виділити, виходячи з логічної послідовності їх функцій у теорії самоуправління, три вузлові категорії: вихідну, центральну і завершальну. При цьому завершальна категорія не означає кінець теоретичного пізнання об’єкта, а дає можливість конкретизувати основні категорії теорії та вводити нові поняття в її структуру.

Вихідна категорія - «життєдіяльність». Вона вибрана на підставі аналізу її змісту, що визначає межі дослідження. Ця категорія є основою побудови системи теоретичного знання.

Центральна категорія  - «ціль». Це «продукт» свідомості, який виступає системотвірним і організуючим фактором у людини. Внаслідок протилежності вихідної та центральної категорій теорії самоуправління остання не може бути безпосередньо дедукована (виведена) з вихідної. Перехід від життєдіяльності до цілі здійснюється шляхом аналізу процесу інтеріоризації, що у реальності опосередковує зв’язок цілі з чуттєво практичною діяльністю. Від категорії «ціль» походять загальні поняття (категорії) - функції, методи. Вона виконує функцію ціле покладання життєдіяльності та діяльності людини.

Завершальна категорія  - «самоуправління», є ланкою між вихідною і центральною категоріями. Вона спрямовує дослідження об’єкта і відображає якісну межу його розвитку, де відбуваються зміна різноманітних властивостей, реалізація певних можливостей об’єкта.

Кожна категорія, яка відображає об’єктивне явище, у процесі самоуправління, посідає певне місце в загальній системі категорій. Розбіжності у формулюванні основних понять зумовлені недостатньо чітким підходом до їх добору і визначення змісту з урахуванням особливостей самоменеджменту. Робота з формулювання і добору категорій та понять триває і нині.

Категоріальний аналіз свідчить, що самоменеджменту притаманні власні категорії. Взаємозв’язок основних категорій дає змогу запропонувати модель самоменеджменту (рис. 1.4).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.  1.4 Концептуальна  модель самоменеджменту

Ефективність самоуправління залежить від того, наскільки система  його відповідає законам (закономірностям), які об’єктивно діють у сфері життєдіяльності та діяльності людини, визначають її функціонування і розвиток. Отже, потрібно знати закони управління, особливо механізм їх дії, форми вияву і правильно використовувати їх в процесі життєдіяльності та діяльності у конкретних умовах, що складалися. Творче застосування знань законів управління дає змогу свідомо створювати умови для сприятливої їх дії, передбачати розвиток подій, визначати обґрунтовані та реальні цілі самоуправління, приймати оптимальні рішення й ефективно управляти життєдіяльністю і діяльністю. У самоуправлінні діють загальні та специфічні закони управління. Загальні закони виражають найістотніші зв’язки і відносини між життєдіяльністю і діяльністю людини та іншими явищами природного і громадського життя, а специфічні - між самоуправлінням конкретної людини та елементами зовнішнього середовища.

На підставі пізнання об’єктивних законів у теорії самоуправління формулюються відповідні принципи як вимоги відповідних законів і правила (рекомендації) для їх практичного використання у процесі самоуправління. Принципи випливають із законів, що існують і діють об’єктивно, поза свідомістю людей і незалежно від їхньої волі та бажань.

Принципи переводять вимоги законів на мову практики. Уся сума принципів повинна відповідати  сукупності об’єктивних законів управління. На жаль, у практиці управління, навіть суспільством, в угоду певному лідеру держави часто вигадують принципи управління економікою, господарською сферою і суспільством у цілому. Щодо людей, то необхідно враховувати, у першу чергу, закономірності життєдіяльності та діяльності людини як біологічної системи, виражені в таких принципах:

• «агресії особистостей»;
• принципі Гаузе (два види не можуть існувати в одній місцевості);
• спрямованості еволюції або мінімуму дисипації (розсіювання) енергії;
• підстави;
• принципі Бауера (стійкої нерівноваги).

Принципи біосоціальної системи викладено в роботах із соціального управління. Додатково варто враховувати принципи, які зумовлюють самоуправління людини і сповідуються народами різних релігійних систем. Прикладом можуть бути в християнській релігії принципи, викладені в проповідях Ісуса. Людина на підставі принципів управління біосоціальними системами, з урахуванням особливостей індивідуальної життєдіяльності, розробляє свої принципи самоуправління (самоменеджменту). Прикладом індивідуальних принципів самоуправління життєдіяльністю є поради Честерфілда.

Метод самоуправління - організація прийомів і способів досягнення конкретної цілі. Сутність термінів «метод» і «стратегія» принципово різна. У стратегії насамперед передбачається майбутня дія, а не її засобово-розумова основа, як у методі. Метод відповідає за правильність розумових процедур, стратегія - за організуючий початок майбутньої і наступної дій. Стратегії та методи мають одну логіко-розумову генетичну базу, але з різними фокусуваннями, пов’язаними з відмінністю замовлення на нормативні узагальнення [33, с.15-16]. Методи - результат усвідомлюваної діяльності абстрактного мислення, за конкретизації якого ми маємо методики і технології. Людина, яка реалізує стратегічну функцію, здійснює рефлексію технології діяльності, виявляє самосвідомість та інтелектуальну волю. При цьому встановлюється «синхронізація» між змістом мислення і самосвідомістю, що супроводжує рух самовизначення менеджера (людини).

Слід зазначити важливість самовизначення в діяльності людини. Багато негативів у суспільстві  є наслідком її самовизначення, що не оформилося. Самовизначення людини у самоменеджменті повинне здійснюватися насамперед стосовно стратегії. При цьому людський суб’єктивізм має «підганятися» до того рівня загальності, до ціннісного ставлення, що самоусвідомлює, витиснувши індивідуалізовану динаміку потреб [33, с.18].

У цьому разі самовизначення конкретизується в стратегії  та цінностях. Стратегія разом з  методом, спираючись на концепцію, сповідувані цінності, здійснює самовизначення людини, колективу, суспільства а також цілеспрямовану діяльність.

Іноді вважають, що методи управління і методи роботи є ідентичними  поняттями, проте це не так. Поняття  «метод роботи (праці)» пов’язане з діяльністю людини, а «метод управління» - із впливом на цю діяльність. Уточнення поняття «метод», його взаємозв’язку із законами, принципами, цілями, функціями управління, організаційною структурою дасть змогу обґрунтувати методологію підходу до застосування і вдосконалення методів.

Найбільш поширені в  теорії і практиці управління такі визначення:

• метод - прийом, система прийомів і правил в якій-небудь діяльності;
• метод - сукупність прийомів та операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, спрямованих на вирішення конкретних завдань;
• метод - спосіб досягнення мети.

Проте, на наш погляд, ці дефініції помилкові: прийом - це прийом,спосіб повинен бути способом, а метод методом. У теорії та практиці чіткого визначення поняття «метод» не склалося. Для формулювання його варто з’ясувати природу методу, тобто його сутність, основні властивості. Для вивчення місця методу в системі та процесі самоменеджменту розглянемо взаємозв’язок його з категоріями теорії управління (Додаток Б).

З наведеної схеми видно, що методи управління посідають певне місце в системі категорій теорії управління. Вони є ланкою в ланцюзі: «цілі управління, що базуються на законах і принципах управління - методи -прийоми і способи виконання операцій у процесі управління». Через методи реалізуються управлінські (самоуправлінські) функції, у застосуванні цих методів - основний зміст самоуправлінської діяльності.

Метод складається з  прийомів і способів. Прийом - це певна дія,спосіб - порядок застосування сил і засобів. Відповідно до умов, вимог законів, які управляють людьми, в суспільстві прийоми і способи організуються, їм надаються спрямованість, певна форма впливу.

Таким чином, метод самоменеджменту - це організація прийомів і способів, яка забезпечує досягнення цілі. Ціль, виступаючи передбаченням результату роботи, зумовлює вибір засобів його отримання. Засоби досягнення мети можуть бути різними. Вони залежать від сформованих умов життєдіяльності, культури людини, системи індивідуальних цінностей, організаційної культури тощо. Засоби додають різне забарвлення наступним методам досягнення поставлених цілей. Вони, наприклад, роблять методи аморальними. Ціль у процесі самоуправління впливає на організацію життєдіяльності. Відповідно до цілі формується механізм управління (самоуправління), будується його система.

Отже, метод діяльності - внутрішня упорядкованість, погодженість застосовуваних прийомів і способів, процедур, операцій для досягнення поставленої цілі. Метод самоуправління - це їх організація. Відповідно до цієї класифікації та характеристики різних методів діяльності людей вирізняють методи управління (організаціями і самоуправління) та методи праці (вирішення функціональних завдань, творчої праці та творчої праці з виконавськими функціями).

Застосування методів, їх вдосконалення, пов’язане з ефективністю самоменеджменту, залежать від наукової обґрунтованості принципів управління та вибраних з урахуванням їх вимог цілей управління життєдіяльністю і діяльністю людини. 

1.2 Характеристика  основних складових самоменеджменту

 

 

Для того щоб навчитися ефективно  управляти собою, необхідно докласти зусиль і витратити чимало сил  і часу. Складові ефективного самоменеджменту, запропоновані Кейтом Кінаном, дипломованим психологом [31, с.14] представлені на рис. 1.5.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.5 Складові ефективного самоменеджменту

 

1. Самооцінка. Самооцінка грає дуже важливу роль в самоменеджменті. Якщо у людини занижена самооцінка, то їй навіть не прийде в голову думка про необхідність навчитися управляти собою. Якщо людина сама себе не цінує, чому її повинні цінувати інші?

Рекомендується скласти список того, що людині самій в собі подобається, а що ні. Безумовно, усвідомлення власних  достоїнств дає людині впевненість  у собі. А недоліки можна сприймати  як щось неминуче - як частину себе самого - чи можна спробувати їх позбутися.

Необхідно навчитися цінувати себе. Ніхто не зможе змусити людину цінувати саму себе, якщо вона сама цього не захоче. А ще вона не буде всерйоз сприймати похвалу оточуючих, тому що не буде впевнена у тому, чи заслужила вона її.