Самоменеджмент, як фактор ефективної системи управління підприємством

 

ЗМІСТ

ВСТУП	4
РОЗДІЛ 1	6
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ САМОМЕНЕДЖМЕНТУ	6
Сутність та функції самоменджменту	6
Характеристика основних складових самоменеджменту	18
Практика самоменеджменту в сучасній організації	33
РОЗДІЛ 2	42
Дослідження практики управління та самоменеджменту на ТОВ «Славутський покрівельний завод»	42
2.1. Організаційно-економічна характеристика ТОВ «Славутський покрівельний завод»	42
2.2. Дослідження системи управління  товариством	52
2.3. Аналіз практики реалізації самоменеджменту в ТОВ «Славутський покрівельний завод»	58
РОЗДІЛ ІІІ	66
Шляхи вдосконалення системи самоменеджменту ТОВ «Славутський покрівельний завод»	66
3.1. Запровадження планування кар’єри управлінських працівників у ТОВ «Славутський покрівельний завод»	66
3.2. Пропозиції з організації оцінювання професійно-ділових й особистісних якостей керівників ТОВ «Славутський покрівельний завод»	75
3.3. Запровадження ефективної системи  саморозвитку управлінських працівників  у ТОВ «Славутський покрівельний  завод»	86
ВИСНОВКИ	96
Списки використаних джерел	104
ДОДАТКИ	110

ВСТУП

 

 

Актуальність теми дослідження  зумовлена тим, що ефективність управлінської діяльності багато в чому зумовлена самоменеджментом керівника, тобто, його здатністю до самоорганізації, вміння ефективно організовувати процес управління і раціонально використовувати робочий час для успішної професійної діяльності і вільний час – для особистих і сімейних потреб.

Найважливіші риси сучасного керівника: професіоналізм, здатність вести  за собою колектив, прагнення створювати і підтримувати хороший психологічний  клімат, неможливо розвинути без роботи над собою, без самоменеджменту.

Інтерес до цієї проблеми не випадковий. Він зумовлений логікою розвитку управлінських знань.  Самоменеджмент, як новий напрям в сучасному менеджменті, виник у відповідь на зміни в управлінській ситуації в світі. Зокрема, до цього привело зростання масштабів і динамізм змін у підприємництві та бізнесі, що вимагає від менеджерів освоєння нових підходів і навичок управління, боротьби з можливістю власного відставання, безперервності саморозвитку. Наростання невизначеності, тиску і напруженості в різних формах життєдіяльності організацій і пов’язаних з цим стресів, вимагають від менеджерів вміння керувати собою. Перетворення творчого потенціалу працівника в найцінніший капітал організації висуває вимогу збереження і розвитку цього потенціалу, в тому числі і самими працівниками. Вичерпання можливостей багатьох традиційних шкіл і методів управління ставить менеджерів перед необхідністю освоєння сучасних управлінських прийомів переоцінки свого потенціалу і роботи над його розвитком.

Саме потреба в мотивації  творчого потенціалу кожного працівника і неможливість задовольнити її в  рамках традиційного менеджменту та зусиллями самих організацій викликали до життя процес соціологізації і психологізації менеджменту, на хвилі якого і виник напрямок самоменеджменту.

Мета дослідження - обґрунтування теоретичних, науково-методологічних положень та практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи самоменеджменту в товаристві. Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

• визначити теоретико-методологічні засади практики самоменеджменту в сучасній організації;
• дати вичерпну характеристику практики реалізації самоменеджменту в товаристві;
• проаналізувати та надати пропозиції щодо удосконалення системи самоменеджменту в товаристві.

Об’єктом дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю «Славутський покрівельний завод».

Предметом дослідження є система самоменеджменту у ТОВ «Славутський покрівельний завод».

Теоретичною і методологічною основою  роботи є діалектичний метод пізнання, який дає змогу вивчити організаційні  та економічні явища у розвитку й  взаємозв’язку. У роботі застосовується також метод теоретико-емпіричного дослідження, який включає у себе аналіз і синтез, історико-логічну аргументацію, порівняння й узагальнення.

Інформаційними джерелами для  виконання даної дипломної роботи є законодавча база, літературні  джерела, періодичні видання, звітність  ТОВ «Славутський покрівельний завод» та інші матеріали, які стосуються його діяльності.

Робота викладена на 110 сторінках, включає вступ, три розділи, висновки, 25 рисунків, 5 таблиць, список використаних джерел, додатки.

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ САМОМЕНЕДЖМЕНТУ

 

 

1.1Сутність та функції самоменеджменту

 

 

Самоменеджмент являє собою  послідовне і цілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці, для того, щоб оптимально і зі змістом використовувати  свій час [28, с. 7-8].

Основна мета самоменеджменту полягає  в тому, щоб максимально використовувати  власні можливості, свідомо керувати перебігом свого життя (самовизначатися) і переборювати зовнішні обставини  як на роботі, так і в особистому житті.

Кожній людині взагалі і особливо тому, хто готує себе до роботі організатора-менеджера або вже є таким, в першу чергу, необхідно вміти перетворити ситуацію, для якої типова невпорядкованість дій, обумовлена ​​зовнішніми обставинами, у ситуацію спрямованих і здійсненних задач.

Навіть тоді, коли на вас з усіх боків звалюються різні завдання й робота прямо-таки захльостує, можна завдяки послідовному плануванню часу і використанню методів наукової організації праці краще здійснювати свою діяльність, щодня виділяючи резерв часу (у тому числі і для дозвілля) для дійсно керівних функцій.

Багато менеджерів занадто орієнтовані  на процес діяльності, а не на його результати. При такому підході вони вважають за краще [52, с. 23]:

• правильно робити справи замість того, щоб робити правильні справи;
• вирішувати проблеми замість того, щоб створити творчі альтернативи;
• зберегти кошти замість того, щоб оптимізувати використання засобів;
• виконати обов’язок замість того, щоб домагатися результатів;
• зменшувати витрати замість того, щоб підвищувати прибуток.

Л.Зайверт цілком обґрунтовано нагадує про те, що покращувати своє життя необхідно з самого себе. «Зміни себе - і ти зміниш світ навколо себе». Замість того, щоб змінювати обставини, які ми і так не в силах змінити, потрібно змінити своє ставлення до них [28, с.14-15].

Л.Зайверт дає практичні рекомендації для тих, хто хоче поліпшити своє безпосереднє виконання функцій керівника, менше засиджуючись на роботі, ефективніше виконуючи покладені завдання з меншими затратами часу, попереджаючи стреси, підвищуючи кваліфікацію. Він пропонує контролювати те, чого всім нам часто не вистачає - час - шляхом складання планів роботи, де кожному виду діяльності потрібно приділяти місце, вказавши тимчасовий інтервал, тобто визначивши частку вільного часу, за допомогою якого можна навчитися контролювати себе і контролювати виконання щоденних завдань.

Щоденне рішення різного роду завдань  і проблем можна представити  у вигляді різних функцій, які  перебувають у певній взаємозалежності між собою і, як правило, здійснюються в певної послідовності. Процес самоменеджменту  в аспекті послідовності виконання  конкретних функцій охоплює шість  фаз:

• постановка мети - аналіз і формування особистих цілей;
• планування - розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності;
• прийняття рішень по конкретних справах;
• організація і реалізація - складання розпорядку дня й організація особистого трудового процесу з метою реалізації поставлених завдань;
• контроль - самоконтроль і контроль разом (у разі необхідності - коректування цілей);
• інформація і комунікація - фаза, властива певною мірою всім функціям, так як і комунікація і обмін інформацією необхідні на всіх фазах самоменеджменту [28, с.23-24].

Окремі функції не обов’язково суворо слідують одна за одною, а можуть переплітатися. (рис 1.1.)

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Функції самоменеджменту

 

Тобто, функціями самоменеджменту  є чітка постановка цілей, планування часу, розпорядницька діяльність і  контроль, здійснення ділових комунікацій.

Кожна наука має різні, відносно самостійні теорії, які вивчають і  досліджують окремі сторони її об’єкта - те, на що спрямовано предметно-практичну і пізнавальну діяльність. Якщо самоуправління життєдіяльністю і діяльністю людини розглядати як наукову дисципліну, то в ній слід виділити свої предмет і об’єкт вивчення і дослідження. Якщо самоменеджмент є науковою теорією то можна говорити про систему знань, що служать об’єктом, джерелом дослідницької діяльності у сфері, яка нас цікавить.

Аналіз практики управління дає  змогу зробити висновок, що самоуправління - складне біологічне, соціальне, духовне, інформаційне, організаційно-технологічне явище, системна діяльність у сфері управління людиною. Розглядаючи цю складну діяльність як процес, можна визначити, що він відбувається зі зміною станів, якостей об’єкта, передбачає наявність певних етапів і тенденцій, пов’язаний із закономірностями, що становлять предмет цієї наукової дисципліни.

Об’єктом самоменеджменту є людина як складна біосоціальна і духовна система, інформаційно-енергетичний комплекс. Предмет - діяльність людини із самоуправління своєю життєдіяльністю і діяльністю при досягненні поставлених цілей [33, с.23].

Сучасні концепції самоуправління людини, а також створені нею теорія і практика є цілісною системою поглядів, де, з одного боку, доведено, що краще  управління - це самоуправління, а з іншого - що людина є автоматизованою, саморегульованою системою, яка самоорганізується.

Людина як система здатна розвиватися повністю самостійно. Сьогодні теорія самоуправління людини вступає  в якісно новий період розвитку. Характерною рисою розвитку науки  про ефективну людську діяльність є інтенсивний процес її диференціації. Виокремилася праксеологія, об’єктом дослідження якої є свідома діяльність людини щодо її вдосконалення. Поява особливої сфери знань - акмеології - зумовлена потребою суспільства у високому професіоналізмі фахівців, у створенні умов максимального їхнього самовираження і творчої самореалізації. Акмеологія, яка вивчає механізми розвитку, фактори, що заважають і сприяють розвитку людини, досягненню нею вершин «акме», може стати базовою для самоменеджменту.

Разом з диференціацією відбувається і процес інтеграції, коли на стику раніше роз’єднаних теорій з’являються нові, відносно самостійні теорії, границі яких виявляються досить чітко. До такого комплексу теорій належить самоуправління, самоменеджмент. Стимулює процес створення цієї наукової дисципліни зміна суспільного ладу і наслідки цього для кожної людини.

Складність і різноманіття законів самоуправління людини як системи, підвищення відповідальності людини за результати своєї життєдіяльності зумовлюють виокремлення теорії самоуправління у відносно самостійну дисципліну. Теорія самоуправління - сума знань про самоуправління людини, закони (закономірності) функціонування її як біосоціальної і духовної системи, принципи, методи, прийоми, техніка вирішення нею завдань для досягнення поставлених цілей. Вона призначена для визначення найбільш ефективних шляхів і засобів досягнення людиною життєвих цілей.