Контрольная работа по "Менеджменту"

• Розробка норм запасів по всій номенклатурі матеріалів, які використовуються на підприємстві
• Правильне розміщення запасів на складах
• Організація діючого оперативного контролю за рівнем запасів і прийняття мір для підтримки їх стану
• Створення необхідної матеріальної бази для розміщення запасів і забезпечення кількісного і якісного зберігання

  Нормування  виробничих запасів – це визначення їх мінімального розміру по видах  матеріальних ресурсів для безперебійного забезпечення в-ва. При нормуванні виробничих запасів спочатку визначається норма виробничих запасів в днях, а потім в натуральному і грошовому виразі.

  Норма запасу в днях встановлюється на основі слідуючих даних:

1. Знаходження матеріалів в дорозі (транспортний запас) визначається як різниця між часом проходу вантажу від поставщика до споживача і часом обороту платіжних документів Н_тр
2. Приймання, розвантаження, складування і аналіз якості поступивших матеріалів – підготовчий запас. Визначається на основі розрахункового або фактичного часу за звітний період, скоректованого з врахуванням організаційно-технічних міроприємств по механізації вантажно-розвантажувальних робіт Н_п
3. Технологічна підготовка матеріалів до в-ва – технологічний запас утворюється в тому випадку, якщо до початку в-ва потрібна попередня обробка матеріалу, визначається на основі нормативів часу для даних операцій Н_т
4. Перебування матеріалів на складі – поточний запас, який задовільняє поточну потребу в-ва, забезпечує ритмічну роботу між поставщиками. Визначається множенням середньодобової норми потреби в матеріалах на плановий інтервал між двома поставками Н_пот
5. Резерв на випадок перебоїв у забезпеченні і збільшенні випуску продукції (строковий або гарантійний запас). Характеризує відносну постійну величину і відновлюється після наступної норми матеріалів. Норматив страхового запасу визначається по інтервалу відставання поставок або фактичних даних про поступлення матеріалів Н_с

Н_дн = Н_тр + Н_п + Н_т + Н_пот + Н_с

  Норматив  виробничих запасів в натуральному виразі по кожному виду матеріальних ресурсів визначається

  Н_нат = Н_дн ∙ М_дн

  М_дн – одноденний розхід в натуральному виразі

  Норматив  у вартісному виразі або норматив власних обігових коштів на сировину, матеріали визначається

  Н_ст = Н_д ∙ С_м = Н_дн ∙ М_дн ∙ Ц 
 

3. Основні шляхи  економії матерії 

       Визначення потреби підприємства  в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними організаціями.

     Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику номенклатуру останніх.

     Види  цих норм виокремлюються за такими класифікаційними ознаками: а) за призначенням — норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива тощо; б) масштабом дії  — групові (на однакові види продукції) та індивідуальні; в) періодом дії — річні (для поточного планування) й перспективні; г) ступенем деталізації об'єктів норму­вання — для деталі (вузла) й виробу в цілому; д) ступенем деталізації нормованих ресурсів — специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою).

     Нормування  витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з  цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм.

     Норма витрати того чи того виду матеріальних ресурсів — це граничне допустима  величина витрати на виготовлення продукції  за умов конкретного виробництва  з урахуванням застосування найпрогресивнішої  технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші організаційно-технічні втрати (під час транспортування, зберігання тощо).

     У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Найбільш прогресивним, безперечно, є аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Користуючись дослідно-лабораторним методом, норми витрат визначають з допомогою проведення низки дослідів і досліджень; його використовують, головне, для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту. Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) певного зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допускається тільки як виняток — для орієнтовних розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів.

     Раціональне та економне витрачання окремих елементів  оборотних фондів підприємств має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрату загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

     Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує  відповідна система техніко-економічних  показників.

     На  підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, на підприємстві кольорової металургії таким показником служить коефіцієнт видобутку міді з руди, а на цукровому заводі — вихід цукру з буряків. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції. Так, на комбінатах (заводах) чорної металургії застосовується показник витрати сировини (залізної руди, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну чавуну, а на підприємстві з виробництва мінеральних добрив — витрати сірчаної кислоти на тонну суперфосфату тощо.

     На  підприємствах обробної промисловості  для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Для окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина) тощо.

     Ефективніше використання оборотних фондів передбачає передовсім розв'язання конкретних завдань  з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи економії — як саме, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи ті види матеріальних ресурсів. З усієї сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати ви­робничо-технічні та організаційно-економічні.

     Найбільші резерви підвищення рівня ефективного  використання важливих видів матеріальних ресурсів зв'язано з комплексною  переробкою сировини та широким застосуванням  вторинних ресурсів.

     Комплексна  переробка сировини — це процес її промислової переробки, результатом  якого є добування з вихідної сировини всіх корисних компонентів  та їх повне використання, включаючи  й технологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки  сировини зумовлена великою цінністю так званої попутної продукції, що міститься у вихідній сировині. Наприклад, за добування природного газу побіжними продуктами є конденсати, гелій, сірка; нафти — горючий газ, сірка, йод, бром; мідної, мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди — цинк (до 7%), залізо (понад 30%), сірка (до 45%), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло та інші метали в кількості, яка забезпечує їхнє рентабельне видобування.

     Значна  частка побіжних продуктів у загальному обсязі продукції, що виробляється, свідчить про економічну доцільність комплексної переробки вихідної сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства. Наприклад, понад 30% виробництва різних видів хімічної продукції зосереджено на підприємствах кольорової та чорної металургії, 10% — на підприємствах целюлозно-паперової промисловості.

     Незважаючи  на достатній рівень ефективності такого методу переробки вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності  її використання на більшості підприємств  України не відповідає сучасним вимогам. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини протягом останніх років тримається на рівні не більше 50—60%.

     Вторинні  матеріальні ресурси — це залишки  сировини (матеріалів), відходи виробництва  і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи— відходи виробництва та відходи споживання.

     До  відходів виробництва включають: залишки  сировини й матеріалів, що значною  мірою втратили свою первісну споживну вартість (обрізки матеріалів, металева стружка, відпрацьовані каталізатори, технічне масло, жом, меляса, макуха, костриця тощо); побічні та побіжні продукти переробки вихідної сировини, які технологічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, побіжні гази, пуста порода тощо). Відходи споживання охоплюють відходи: виробничого споживання (різні цілком зношені елементи засобів виробництва — брухт, гума, тара тощо) і побутового споживання (непридатні речі домашнього вжитку, зношені взуття та одяг, макулатура тощо).

     За  обсягом і цінністю найбільш важливе  значення для промислового виробництва  мають різноманітні вторинні метали, що утворюються у вигляді амортизаційного  брухту і так званого оборотного металу (металева стружка, відходи ливарного виробництва), їхня частка в загальному матеріально-сировинному балансі сталеплавильного виробництва становить понад 45%. Проте масштаби використання вторинних матеріальних ресурсів на підприємствах відповідних галузей промисловості України аж ніяк не можна визнати задовільними. Особливо це стосується побутових відходів. Наприклад, частка паперової макулатури у загальному обсязі сировини для виготовлення паперу й картону становить нині трохи більше 20%, що майже в 2—2,5 раза нижче за технологічно можливий та економічно доцільний рівень. 
 

Список  використаної літератури 

1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів, «Світ», 1995. – 296с.
2. Армстронг М. Основы менеджмента. Как стать лучшим руководителем. Серия «Учебники и учебные пособия». Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998. – 512с.
3. Веснин В.Р. Основы менеджмента: Учебник. – М.: Издательство «Триада, ЛТД»,1997. – 384 с.
4. Завадський Й.С. Менеджмент. Т. 1. К.: УФІМБ, 1997. – 542с.
5. Менар К. Экономика организаций: Пер. с франц. / Под ред. А.Д.Худокормова. – М.: Инфра–М, 1996. – 160с.
6. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие. – К.: Знання, 1998. – 512с.