Контрольная работа по "Менеджменту"

 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з менеджменту 
1. Оперативний менеджмент операційної системи

     Підприємства  здійснюють свою діяльність на ринку  в умовах жорсткої конкуренції. Ті з  них, що програють у цій боротьбі, стають банкрутами. Для того, щоб  не збанкрутувати, суб'єкти, що хазяйнують повинні постійно відслідковувати зміни ринкового середовища, напрацьовувати методи протидії негативним моментам для збереження своєї конкурентноспроможності.

     Одним з інструментів дослідження ринку  й збереження конкурентоспроможності є аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, у тому числі й аналіз його фінансового стану. Порядок і інструментарій аналізу, який здійснюється з метою прийняття фінансових рішень, визначається самою логікою функціонування фінансового механізму підприємства.

     Одним із найбільш простих, але ефективних видів менеджменту в сучасних умовах є оперативний менеджмент операційних систем.

     Під оперативним (або короткостроковим) плануванням розуміють плани  на найближчий час, чось середнє між  одним днем і одним роком. “Далека перспектива” відноситься до аналізу і планування змін, які повинні закінчитися приблизно років через десять.

     Планування  допомагає відповісти на такі важливі  запитання:

     1. Якою хоче бути організація?

     2. Де організація знаходиться зараз,  які результати і умови її діяльності?

     3. В якому напрямку вона збирається  рухатись?

     4. Як, за допомогою яких ресурсів  можуть бути досягнуті цілі  організації?

     Отже, планування – перший і найважливіший  етап управління. На основі розробленої  системи планів в подальшому здійснюється організація робіт, мотивація задіяного для їх виконання персоналу, контроль результатів та їх оцінка з точки зору планових показників. Але планування – не окрема одноразова дія, а безперервний процес, обумовлений тим, що організації, відгукуючись на виклики зовнішнього середовища, визначають нові або уточнюють старі цілі, для чого у систему планів необхідно внести корективи. Крім того, процес планування – це не проста послідовність операцій  складання планів і не процедура, зміст якої в тому, що одна подія обов’язково мусить статись вслід за іншою. Процес вимагає великої гнучкості і управлінського мистецтва. Якщо певні моменти процесу не відповідають поставленій перед організацією меті, то їх можна обійти, що неможливо в процедурі. Люди, які приймають участь у процесі планування, не просто виконують належні функції, а діють творчо і здатні до змін характеру дій, якщо того вимагають обставини.

     Характер  і зміст планової діяльності в  організації визначають принципи планування, дотримання яких створює передумови для ефективної роботи фірми. Ще А.Файоль виділив 4 основних принципи планування, назвавши їх загальними рисами гарної програми дій. Це єдність, безперервність, гнучкість, точність. Р.Акофф набагато пізніше обґрунтував ще один ключовий принцип планування – принцип участі.

     Принцип єдності (холізму) передбачає, що планування в економічній організації мусить мати системний характер. Це означає наявність взаємозв’язку між підрозділами, який здійснюється на основі координації на горизонтальному та вертикальному рівні. Кожен із підрозділів фірми планує свою діяльність, виходячи із загальної стратегії фірми, а кожний окремий план є частиною плану вищого підрозділу і організації в цілому. Всі плани, створені в організації – це не просто сукупність, набір документів, це їх взаємопов'язана система.

     Принцип участі тісно пов'язаний з принципом єдності. Він означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і функції, яку він виконує. Тобто у процес планування мають залучатися всі, кого він безпосередньо стосується.

     Принцип безперервності полягає в тому, що планування на підприємствах має здійснюватися постійно; розроблені плани повинні оперативно коригуватися відповідно до результатів виконання попередніх планів і з врахуванням змін зовнішнього середовища.

     Принцип гнучкості пов’язаний з принципом безперервності і полягає у наданні планам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв’язку з виникненням непередбачених обставин.

     Для реалізації принципу гнучкості плани мають складатися так, щоб в них можна було вносити зміни відповідно до змін внутрішніх і зовнішніх умов. Тому плани, як правило, містять так звані резерви  планування, які не можуть бути надто великими, інакше плани виявляться неточними, і надто низькими, інакше плани вимагатимуть частих змін.Принцип точності означає, що плани мають бути конкретизовані і деталізовані тією мірою, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності фірми. Так, стратегічне, довгострокове планування вимушено обмежуватися визначенням основних цілей і загальних напрямків діяльності, тому що кількість достовірної інформації про майбутнє дуже незначна, а діапазон і швидкість змін постійно ростуть. В оперативних планах, що розраховані на короткі проміжки часу і для окремих підрозділів організації, конкретність і деталізація є обов'язковими, оскільки такі плани є інструкціями, що визначають дії людей і колективів, які реалізують ці плани.

     Оперативне  планування – це планування роботи на короткі проміжки часу (в межах одного року з поділом на квартали і місяці), в процесі якого деталізуються плани підрозділів і служб підприємства (аж до окремих робочих місць) і відбувається їх коригування у зв'язку зі зміною обставин, які не були передбачені при складанні тактичних планів.

     Для періоду становлення ринку характерними є нестабільність попиту та пропозиції, часті зміни цін на товари та фактори  виробництва, зміни у конкурентному  середовищі тощо. Такий стан справ  в економіці України породжує закономірну нестабільність цілей і завдань організацій (підприємств), що, в свою чергу, значно ускладнює оцінку граничних можливостей підприємства в конкретній ситуації. Прогноз можливостей на тривалу перспективу надзвичайно ускладнений. Однак без характеристики власного потенціалу практично неможливо висувати перспективі цілі та розробляти оптимальні варіанти стратегії їх досягнення. Слід підкреслити, що поняття "потенціал" тісно пов'язане з характером цілей: для одних цілей існуючий потенціал виробничої системи (сукупність можливостей) буде високий, а для інших - низький. Для досягнення одного комплексу завдань немає потреби змінювати стратегію фірми, а для іншого - необхідно суттєво її переглянути. Такі можливості часто називають стратегічними ресурсами організації.

     За  яких обставин та якими умовами необхідно володіти для досягнення конкретних стратегічних цілей? Відповідь на поставлене запитання передбачає вміння виявляти та прогнозувати вплив умов зовнішнього середовища, а також оцінювати вплив чинників мікросередовища на граничні можливості виробничої системи.

     Умови, якими повинна  володіти організація  для адекватної реакції  на вплив зовнішнього  середовища:

     • здатність (вміння) організації до макроекономічного аналізу ситуації в країні та за її межами;

     • здатність до своєчасного виявлення актуальних нужд, потреб та запитів потенційних покупців;

     • здатність до аналізу економічної кон'юнктури ринків товарів і послуг, який дозволяє ефективно, своєчасно і якісно задовольняти виявлені нужди, потреби та запити;

     • здатність до аналізу економічної кон'юнктури ринків, факторів виробництва, а також до аналізу діяльності груп стратегічного впливу;

     • здатність до висунення конкурентоспроможних ідей у галузі конструювання, технології' та організації виробництва товарів і послуг, що користуються попитом на товарних ринках;

     • здатність до забезпечення незалежності фірми від зміни кон'юнктури ринків товарів, факторів виробництва, фінансових ринків за рахунок зовнішньої гнучкості виробничої системи;

     • здатність до підтримування конкурентного статусу фірми за рахунок управління стратегічними наборами зон господарювання.

     До  умов, що дозволяють постійно вдосконалювати виробничий потенціал фірми (розширити  її граничні можливості), належать:

     • здатність забезпечити внутрішню гнучкість виробничої системи за рахунок оснащення виробничого процесу адаптивними засобами технологічного оснащення та іншого обладнання:

     • здатність забезпечувати внутрішню гнучкість виробничої системи за рахунок формування адекватного до змін цілей виробничої системи кадрового потенціалу;

     ' • здатність здійснювати зміни архітектурно-планових рішень, адекватних до змін цілей виробничої системи;

     • здатність забезпечувати рівень конкурентоспроможності товарів і послуг, необхідний для захоплення лідерства в теперішніх та перспективних сегментах ринку;

     • здатність забезпечити виробництво продукції та послуг в обсягах, які відповідають потенційному попитові на них у відповідних сегментах ринку з врахуванням конкурентного статусу фірми та запланованої частки захоплення ринку:

     • здатність забезпечувати високу ефективність функціонування фірми за рахунок найбільш раціонального використання інвестиційних можливостей фірми;

     • здатність забезпечити ефективне розроблення та реалізацію стратегічної програми технічного і соціального розвитку фірми.

     Перераховані вимоги необхідно доповнювати та конкретизувати стосовно кожного конкретного випадку. Однак навіть цей неповний перелік можливостей, якими повинна володіти фірма, свідчить, якою складною є проблема виживання, утримування позицій фірми на ринку. Для поданих кількісних та якісних оцінок необхідно виробити відповідні критерії, відносно яких можна визначити рівні відповідності певних ресурсів фірми її стратегічним завданням.

     Для забезпечення повноти і достатності  інформації доцільно використовувати  й традиційні її джерела, які є більш доступними в системі мікросередовища менеджменту. Зокрема, потенціал фірми можна характеризувати показником виробничої потужності, під якою розуміють максимально можливий річний (квартальний, добовий) обсяг виробництва продукції в номенклатурі та асортименті, передбачених виробничою програмою, при повному використанні виробничого обладнання і виробничих площ з врахуванням використання передової технології виробництва та наукової організації праці. Однак при цьому завжди виникає питання про одиницю виміру виробничої потужності: натуральної (штуки, тонни, метри тощо), трудомісткості, грошової. Оскільки більшість підприємств випускає різноманітну продукцію, визначати виробничу потужність у натуральному виразі неможливо. Це приводить до необхідності пошуку різних штучних засобів (вибору типових представників або типової структури об'єктів виробництва) і розрахунку виробничої потужності у вартісному виразі.

     Недоліки  названого показника викликають необхідність використання системи показників, які у комплексі характеризують можливості (технічні, кадрові, фінансові) підприємства виробляти продукцію зазначеного рівня якості та у необхідній кількості. Так, до показників, що характеризують виробничі можливості, належать: фондовіддача, рентабельність виробництва, коефіцієнти інтенсивного (за продуктивністю) та екстенсивного (за часом) використання обладнання, коефіцієнт змінності, коефіцієнт використання виробничих площ тощо. 

 

2. Управління виробничими  запасами

     Своєчасне забезпечення в-ва матеріальними ресурсами, залежить від величини і комплектності виробничих запасів на складах підприємства.

     Виробничі запаси – це засоби в-ва, які поступили  на склади підприємства, але ще не вступивши  в виробничий процес. Створення таких  запасів дозволяє забезпечити відпуск матеріалів в цехи і на робочі місця у відповідності з вимогами технологічного процесу. Треба відмітити, що на створення запасів відвертається значна кількість матеріальних ресурсів.

     Зменшення запасів скорочує розходи по їх утриманню, знижує витрати, прискорює обертання обігових коштів, що в кінцевому результаті підвищує прибуток і рентабельність в-ва. Тому дуже важливо оптимізувати величину запасів.

  Управління  виробничими запасами виконує слідуючі функції: