Аналіз сучасних теорій лідерства на прикладі ТОВ “Чиста Криниця” Полтавської області

3.              Синтетична теорія розглядає лідерство як процес організації міжособових відносин у групі, а лідера — як суб'єкта управління цим процесом. Основний зміст цього підходу у тому, що сам феномен лідерства розглядається як сумісна групова діяльність.

Лідерство як відповідне соціальне відношення включає чотири головні змінні : 1) характеристики лідера; 2) позицію, потреби й інші характеристики його послідовників; 3) характеристику організації – її мету, структуру, природу завдань, котрі має бути виконано; 4) соціальне, економічне і політичне середовище. Лідерство – це складне поєднання зазначених змінних. Вплив лідерів у підприємницькій діяльності з погляду менеджменту виявляється в зміні настроїв, формуванні бажань і уявлень про розвиток бізнесу персоналом організації. [15,c.196]

Нині лідерство як складний соціально – психологічний процес групового розвитку диференціюється за різними ознаками.

1.                  За змістом діяльності : лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки; лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми; лідер, який є одночасно і натхненником, і організатором.

2.                  За характером діяльності : універсальний, що постійно проявляє свої якості лідера; ситуаційний – якості лідера проявляються лише в певних, специфічних ситуаціях.

3.                  За стилем лідерства : авторитарний, демократичний, ліберальний. [2,c.427]

Як повинен вести себе керівник підприємства, який є лідером? Які засоби впливу і стиль поведінки найбільш ефективні для спрямування зусиль колективу на досягнення цілей підприємства? Відповідь на ці питання дає теорія лідерства. Існує три підходи до визначення значущих факторів ефективного лідерства: з позицій особистих якостей, поведінковий і ситуаційний.

Підхід з позицій особистих якостей. Згідно з цією теорією (теорія великих людей) кращі серед керівників володіють певним набором "загальних для всіх особистих якостей. Деякі з них — це рівень інтелекту і знань, приваблива зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, освіта, впевненість у собі.

Разом з тим не існує єдиної думки щодо набору якостей, які мають бути притаманні справжньому лідеру. Оскільки не існує такого набору якостей, ефективність керівництва має ситуаційний характер, хоч особисті якості керівника мають важливе значення в управлінні.

Згідно з поведінковим підходом до лідерства ефективність визначається не особистими якостями керівника, а його манерою поведінки з підлеглими.

Основний недолік цього підходу до лідерства полягає в тенденції виходити з припущення, що існує якийсь один оптимальний стиль керівництва. Хоча дуже імовірно, що ефективність стилю залежить від конкретної ситуації, і коли ситуація змінюється, змінюється і стиль.

Ситуаційний підхід. Особисті якості керівника і його поведінка є суттєвими компонентами ефективного керівництва. Проте в ефективності керівництва вирішальна роль може належати ситуаційним факторам: потребам і особистим якостям підлеглих, характеру завдання, вимогам і впливу середовища, а також інформації, якою володіє керівник.

1.2 Якості і риси, які притаманні лідеру

Головні риси, які мають бути властиві лідерові в сучасній діловій організації, такі:

—                 мистецтво бути рівним, тобто здатність налагоджувати й підтримувати систему відносин з рівними собі людьми;

—                 мистецтво бути керівником, тобто здатність керувати підлеглими, долати труднощі та вирішувати всі проблеми, що приходять до керівника разом з владою та відповідальністю;

—                 мистецтво розв'язувати конфлікти — здатність виступати в ролі посередника між двома сторонами в конфлікті, врегульовувати неприємності, пов'язані з психологічними стресами;

—                 мистецтво обробляти інформацію — здатність побудувати систему комунікацій в організації, одержувати надійну інформацію та ефективно її оцінювати;

—                 мистецтво приймати нестандартні управлінські рішення — здатність знаходити проблеми та рішення в умовах, коли альтернативні варіанти, дії, інформація та цілі незрозумілі або викликають сумнів;

—                 мистецтво розподіляти ресурси в організації — здатність вибрати потрібну альтернативу, знайти оптимальний варіант за умов обмеженості часу та недоступності інших видів ресурсів;

—                 хист підприємця — здатність іти на виправданий ризик і на впровадження інновацій в організації;

—                 мистецтво самоаналізу — здатність розуміти позицію лідера та його роль в організації, вміння бачити те, як він впливає на організацію.

Керівників фірм і компаній, зорієнтованих на інновації, називають "перетворюючими лідерами". Перелік особистих рис перетворюючого лідера такий:

- бачення ситуації, проблеми, тобто створення у своїй уяві образу організації та "перенесення" свого бачення у свідомість персоналу, розробка конкретних шляхів і засобів досягнення мети;

—                 цілісність характеру — вірність слову, дотримування загальнолюдських норм моралі, єдність цінностей, мети і засобів її досягнення;

—                 віра в людей, зацікавленість у людях, довіра до людей, довіра людей до лідера;

—                 безкорисливість — служіння людям, відсутність сліпого кар'єризму, виважене використання особистих благ;

— прихильність (відданість) до організації: організація — другий дім, підлеглі — це діти, усі блага — для організації;

—                 творчі здібності — пошук нового, перетворення існуючого на краще;

—                 твердість духу, висока вимогливість, право нагороджувати і карати, позитивне ставлення до єдиноначальності;

—                 уміння спілкуватися — ділове спілкування, інформування підлеглих, уміння вести душевну розмову, бути серед підлеглих, мати авторитетне оточення;

—                 уміння ризикувати — спонукання персоналу до інновацій, оцінювання інноваторів, поведінка з урахуванням ситуації;

—                 уміння знаходити елегантні та прості рішення складних проблем;

урівноваженість, уміння зберігати спокій у кризових ситуаціях, що спонукає оточуючих також зберігати спокій та діяти продумано.

Проведене опитування 1500 менеджерів європейських компаній показало, що найбільш важливими лідерськими рисами керівника є:

—                 спроможність формувати ефективну команду (96 %);

—                 прислухатися до думки колег і підлеглих (93 % );

—            приймати самостійні рішення (87 %);

—            залучати інших до виконання рішень (86%). [15,c.199]

Харизматичне лідерство – це особливі соціальні відносини між лідером та послідовником, де лідер виражає революційну ідею, справляє незвичайне враження, а послідовник сприймає цей напрям не завдяки своїй переконливості в імовірному успіху, а завдяки винятковим здібностям лідера.

Стає все більш зрозумілим, що здатність полонити серця— це не характеристика керівника реr sе, а скоріше результат взаємодії багатьох факторів — характерних рис керівника й виконавця, їх поведінки, взаємовідносин між керівником та виконавцями, розвитку ситуації та характеру цілей, яких вони прагнуть досягнути. В літературі вказано такі характерні особливості прояву харизматичного лідерства:

-       характер мети: революційний або реформаторський;

-    характерні риси керівника: впевненість у собі, почуття переваги над іншими, потреба у впливовості або владі, сильна переконаність, творчість, енергійність, ентузіазм;

-     поведінка лідера: здатність до концептуалізації та здатність передавати іншим бачення перспектив чи ідеології, вміння надихати й переконувати, використання нетрадиційних методів, красномовність;

-     характерні риси послідовника: залежність, бажання самовдосконалення та зміни стану речей;

-        поведінка послідовника: відданість, почуття обов'язку;

-    взаємодія лідер - послідовник: проекція послідовниками на лідера ідеалізованих рис характеру та поведінки, ідентифікація (психологічне злиття) послідовників з лідером, надання лідером повноважень послідовникові;

-         природа оточення: криза, непевність, зміни, втрати.[12,c.226]

У книзі Дж.М. Коузеса та Б.З. Познера «Виклик лідерства» зазначається, що в діяльності лідера суттєвим є таке:

1.Мати сміливу позицію: знаходити можливості; експериментувати й ризикувати.

2.Вміти виробляти спільне з працівниками бачення цілей: самому уявляти майбутнє; залучати до справи інших.

3.Давати змогу діяти іншим: стимулювати співпрацю;підтримувати інших.

4.Моделювати шляхи досягнення цілей: показувати приклад;планувати окремі маленькі перемоги.

5.Надихати до праці інших: визнавати значущість праці кожного окремого працівника;відзначати досягнення працівників.

Серед характеристик лідерства важливо вирізнити такі.

Самоперевірка. Чесно оцініть себе, відповідаючи на наведені запитання. Подумайте, як ставляться до Вас ваші працівники, яким ви бачите самого себе (Додаток 1).

Сила лідерства. Звичайно, одна особа сприйматиме лідерство іншої, якщо остання має певну владу або вплив.[4,c.320]

Існують вимоги і до політичного лідера.

У малій групі (це може бути еліта верхніх рівнів влади і ядро будь-якого іншого керівництва) роль лідера полягає в об'єднанні її учасників і напрямі їх діяльності. Від нього вимагається тісне особисте спілкування з найближчим оточенням. При цьому виявляються і грають організуючу роль його особисті якості, уміння володіти ситуацією, ухвалювати рішення, брати на себе відповідальність, робити вірний політичний вибір (людей, проблем, першочергових завдань). Одночасно лідер повинен уміти задовольняти інтереси групи, не виходячи за межі права і цивільних норм і не ставлячи своє оточення в залежність від своїх благодіянь. На відносини з групою і авторитет лідера роблять значний вплив особистий стиль його поведінки (авторитарний, жорсткий або демократичний).

Іншим виявляється лідерство на рівні "великої політики", управління країною, політичних рухів. Від лідера такого масштабу потрібне об'єднання інтересів широкої суспільної бази влади. Тут мають значення не стільки особисті якості лідера, скільки його уміння формулювати загальні політичні вимоги, виявляти високі критичні і конструктивні, творчі якості, спілкуватися з набагато ширшим довкола людей і переконувати їх.

Лідер в цій ситуації віддалений від тих, кого він веде за собою. Його особисті якості виявляються для них слабкіше або зовсім втрачають значення, але його лідерство отримує моральну оцінку. Він повинен зважати на неї. Його успіх або невдачі сприймаються вельми емоційно. Тому велике значення має здатність лідера уловлювати настрої, знати справжні потреби людей і виражати їх інтереси. Тоді він стає символом руху, партії, суспільства.[7,c.130]

1.3 Функції лідера, класифікація і оцінка типів лідерства різними ученими та психоаналітичний підхід до розуміння і клшасифікації типів лідерства

З погляду групової діяльності функції лідера зводяться до двох основним.

По-перше, він встановлює і підтримує еталони прийнятної групової поведінки, наприклад доброзичливість, відповідальність, взаєморозуміння, продуктивність, або негативні форми поведінки групи, такі, як агресивність, відособленість, користолюбство і ін.

По-друге, встановивши норми, цілі, звичаї і традиції, лідер мотивує поведінку кожного члена групи, примушуючи його слідувати еталонам групової поведінки. Мотивацію лідер здійснює, висловлюючи поглядом, жестом або словом свою оцінку дій члена групи. До лідера добровільно і не завжди повністю усвідомлено приєднуються більшість членів групи, схвалюючи або засуджуючи свого товариша.

Адміністративні накази, догани, бесіди, опрацьовування начальства і лекції часто надають слабкішу дію на поведінку члена групи, чим один жест осуду неформального лідера або мовчазний вираз групового несхвалення.

Виділяють два полярні типи лідерства – інструментальний і емоційний.

Інструментальний (діловий) лідер – член групи, що бере на себе ініціативу у вирішенні проблемної ситуації відповідно до групових цілей і що володіє відповідними знаннями, інформацією, навиками і методами.

Емоційний лідер – член групи, що бере на себе функцію регуляції групового настрою (експресивні функції) в проблемних ситуаціях. Іноді позицію емоційного лідера називають епіцентром емоційних контактів.

У позитивному плані емоційний лідер прагне попередити і улагодити конфлікти, згладити і розрядити емоційну напругу, що виникає у членів групи в проблемних ситуаціях, і тим самим сприяє досягненню групових цілей і підвищенню ефективності групової діяльності.

У негативному плані емоційний лідер під впливом невдач і труднощів може стати призвідником паніки, незадоволеності, істеричних реакцій, асоціальної поведінки групи.

Між цими двома полярними типами неформальних лідерів розподілені всі останні.