Аналіз інфляційних процесів

41

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………3

1.      Сутність та форми інфляції попиту та витрат……………………………………5

2.      Особливості інфляції в умовах ринкової трансформації………………………14

3. Шляхи запобігання інфляції та перспективи їх розвитку в Україні та забезпечення економічного зростання…………………………………………………30

Висновки……………………………………………………………………………...41

Список використаної літератури…………………………………………………….43

Додаток 1……………………………………………………………………………...45

Додаток 2………………………………………………………………………...……46

Додаток 3……………………………………………………………………...………47

Вступ

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні.

Інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення внаслідок перенасичення сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарського комплексу та їх знецінення. Розрізняють інфляцію попиту та інфляцію пропозиції (витрат виробництва). Інфляційні процеси викликають стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей.

Вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи. По-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробництва.

Інфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення.

Об’єктом дослідження курсової роботи є основні теоретичні засади політекономіки.

Предмет дослідження – інфляція витрат та попиту в Україні.

Метою курсової роботи є дослідження інфляції витрат та попиту, особливостей її прояву в Україні, а також узагальнення отриманих результатів.

Метою роботи передбачено виконання таких завдань:

–                   дослідити сутність та форми інфляції витрат та попиту;

–                   проаналізувати стан інфляційних процесів в Україні;

–                   охарактеризувати шляхи запобігання інфляції та перспективи їх розвитку в Україні.

1. Сутність та форми інфляції витрат та попиту.

Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов'язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчить, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів[23;330].

Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів. У цьому разі це буде неінфляційне зростання цін.

В економіці, немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Тому й розрізняють два типи інфляції:

–                   інфляція попиту,

–                   інфляція пропозиції.

Основний потік макроекономіки розглядає інфляцію як багатофакторний процес, тобто причини інфляції різноманітні (табл. 1). Серед головних причин інфляції виділяють такі: зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту; дефіцит державного бюджету; мілітаризація економіки; монополії та необґрунтовані привілеї; особливості структури національної економіки та ін.

Однією із функцій центрального банку є постачання національної економіки потрібною кількістю грошей. Крім неї, центральний банк виконує низку інших функцій, що нерідко потребує збільшення обсягу грошової маси. Наприклад, щоб відвернути економічний спад, центральний банк проводить політику "дешевих грошей", що збільшує кількість грошей в обігу і веде до інфляції.

Таблиця .1

Класифікація інфляції за джерелами її виникнення.

Інколи бувають випадки, коли центральний банк, намагаючись прискорити розвиток національної економіки або маючи якусь іншу мету, невиправдано підвищує темпи зростання грошової маси, які перевершують темпи зростання національного продукту. В результаті ціни починають швидко зростати і розвивається інфляція. Загалом можна стверджувати: якщо центральний банк із певних причин (економічних чи політичних) швидко збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція попиту.

Часто причиною розвитку інфляції є перевищення державних видатків над податковими надходженнями. Якщо бюджет дефіцитний, то хоч би як його фінансувати, інфляції не уникнути. Але швидкість розвитку інфляції значною мірою залежить від того, як покривається дефіцит бюджету – за рахунок позики, грошової емісії чи підвищення податків. Фінансування дефіциту бюджету за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту. Фінансування дефіциту за рахунок позик у приватному секторі, зовнішніх запозичень чи підвищення податків індукує значно слабші й відкладені у часі інфляційні імпульси.

Важливим чинником підживлення інфляційного процесу є мілітаризація економіки. Розвиток військового сектора часто є причиною бюджетного дефіциту, котрий, як уже зазначалося, спричиняє інфляцію. Крім того, військово-промисловий комплекс, поглинаючи матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спотворює розподіл ресурсів у національній економіці, що згубно позначається на сукупній пропозиції та індукує інфляцію.

Ще однією причиною розвитку інфляції є монополії та необґрунтовані привілеї. Для збереження свого панівного становища на ринку монополістичні структури намагаються не лише запровадити і утримати високі ціни, а й обмежувати розміри пропозиції. Це вкрай несприятливо впливає на співвідношення попиту і пропозиції, спричиняючи відставання пропозиції від попиту, що супроводжується зростанням цін. Крім того, ці структури, заглушуючи конкуренцію, сповільнюють реагування пропозиції на коливання попиту, що генерує інфляційні імпульси.

На думку багатьох економістів, однією з причин хронічної інфляції другої половини XX ст. є структурні диспропорції в національній економіці. Інфляція виникає внаслідок взаємодії чинників, які обмежують дію ринкового механізму. Наприклад, наймані працівники у менш продуктивних секторах національної економіки домагаються такого самого рівня заробітної плати, що й працівники високопродуктивних галузей. У разі такого вирівнювання доходів витрати на одиницю продукції зростають і розвивається інфляція пропозиції.

Хоча основні чинники інфляції концентруються всередині національної економіки, але є й такі, що перебувають за її межами. Наприклад, інфляція переноситься каналами світової торгівлі. Зростання цін на сировину та енергоносії стимулює розвиток інфляції витрат. Скорочення надходжень від зовні­шньої торгівлі, від'ємне сальдо платіжного балансу країни також спричиняють інфляцію. Отже, в сучасній економіці інфляцію індукує ціла низка чинників.

Одним з головних потрясінь для інфляції може стати якась зміна (скажімо, зміни у споживчих та інвестиційних витратах, урядових видатках, чистому експорті), що призводить до зміни сукупного попиту, і обсяг виробництва виходить за межі потенційного[18;254].

Інфляція – явище надто багатофакторне. Щоб розібратись хоча б в її основних причинах, розглянемо два взаємопов'язаних типи інфляції з умовними назвами "інфляція попиту" та "інфляція витрат" (рис. 1).

Рисунок 1. Типи інфляції. [28;66]

Інфляція витрат називається так тому, що її викликає зростання витрат виробництва. Останні, в свою чергу, можуть підвищитись з причини збільшення номінальної зарплати, цін на енергію та сировину тощо. Зростання витрат спонукає фірми чи 1) прямо піднімати ціни на свою продукцію, чи 2) скорочувати виробництво, яке стало менш прибутковим за існуючого рівня цін (в результаті зменшується сукупна пропозиція даної продукції, і ціни на неї знову ростуть). При цьому часто зростання витрат набуває характеру ланцюгової реакції. Підвищення оплати праці, скажімо, у енергетиків збільшує спочатку витрати енергетичного виробництва і тарифи на електроенергію, а після цього за ланцюгом – вартість телефонних послуг, проїзду в метро, виробництва хліба тощо. Саме з цим пов'язана небезпека для суспільства ввійти до так званої інфляційної спіралі зарплати і цін, коли кожне нове збільшення заробітної плати (не підкріплене підвищенням продуктивності, а лише таке, що компенсує інф­ляцію), через зростаючі витрати, викликає черговий виток зростання цін.

Таким чином, інфляція попиту спонукається зростанням витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів.

На перший погляд, складається враження, що інфляція витрат розвивається цілком самостійно відносно інфляції попиту. Насправді вони між собою тісно пов'язані, по суті є двома проявами одного й того ж самого явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки. Адже бюджетний дефіцит спричинюється в кінцевому підсумку тими ж чинниками, що й зростання затратності виробництва, а лібералізація монетарної політики – спробами уряду та центрального банку підтримати неефективну, затратну економіку за рахунок "емісійного податку", що стягується з усього суспільства. Більше того, лібералізація монетарної політики ще більше провокує економічних суб'єктів до затратного господарювання, посилення вимог щодо підвищення заробітної плати, до нарощування доходів за рахунок підвищення цін при скороченні обсягів виробництва тощо. Тому поділ інфляції на два види – інфляцію витрат і інфляцію попиту – це скоріше прийом наукового аналізу, ніж реальність. Однозначно оцінити ту чи іншу інфляцію як інфляцію витрат чи інфляцію попиту надзвичайно складно, а то й просто неможливо.

Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції.

Однак співвідношення між сукупним попитом, з одного боку, і рівнем цін, з іншого не таке просте. Більшість економістів уважають, що крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною і складається з трьох відрізків: майже горизонтального, проміжного і вертикального (рис. 2).

Рисунок 2. Інфляція попиту та інфляція пропозиції [23, 332].

На горизонтальному (кейнсіанському) відрізкові сукупний попит AD1 порівняно невеликий, відтак обсяг національного продукту значно відстає від його рівня за повної зайнятості. Зі зростанням сукупного попиту реальний обсяг продукції збільшиться, а рівень цін зросте на незначну величину або взагалі не зміниться.

Із зростанням сукупного попиту до AD2 економіка переходить на проміжний відрізок сукупної пропозиції, наближаючись до повної зайнятості, а може й перевищувати її. Проте рівень цін почне зростати ще перед тим, як буде досягнуто повної зайнятості.

Це станеться внаслідок того, що деякі галузі національної економіки раніше за інші повністю використовуватимуть свої виробничі потужності й не зможуть реагувати розширенням обсягу продукції на подальше збільшення попиту на неї. Для них підтверджується закон спадної віддачі, тобто кожна додаткова одиниця праці забезпечує дедалі менший обсяг продукції. В результаті витрати на робочу силу збільшуються, спричиняючи зростання цін на товари і послуги.

Коли економіка досягає рівня повної зайнятості, то додаткові видатки і вищі ціни на проміжному відрізкові можуть спонукати фірми виявляти попит, а деякі домогосподарства – пропонувати ресурси понад обсяг продукції за повної зайнятості. Фірми можуть застосовувати додаткові робочі зміни і використовувати надурочний час для збільшення виробництва продукції. Домогосподарства пропонують на ринку менш кваліфіковані види праці. На цій частині проміжного відрізка кривої AS рівень безробіття падає нижче природного, а фактичний обсяг національного виробництва перевищує його природний рівень, і темпи інфляції прискорюються.

На вертикальному (класичному) відрізкові реальний обсяг національного виробництва досягає максимуму, і подальше збільшення попиту до AD3 лише підвищує рівень цін. Темпи інфляції зростають, бо сукупний попит перевищує фізичний потенціал економіки. На цьому відрізкові реальний обсяг продукції не збільшується, і тому він не може поглинати хоч би деяку частину зрослих видатків.

Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.