Системний аналіз в управлінні

Лекція 4. Системний аналіз в управлінні

Загальні принципи управління 
економічними системами

Процеси управління є  предметом дослідження кількох  наукових напрямків. Так, загальні принципи управління досліджуються в кібернетиці. Проблеми управління технічними системами без участі людини вивчаються в теорії автоматичного управління (ТАУ). Особливості управління в соціально-економічних системах є предметом менеджменту. Але в усіх цих галузях необхідне знання загальних законів функціонування систем, які ґрунтуються на застосуванні системного підходу та досліджуються в межах загальної теорії систем і системного аналізу.

Під управлінням розуміють процес формування цілеспрямованої поведінки системи за умов зміни зовнішнього середовища через інформаційний вплив, який здійснюється людиною (групою людей) або приладом.

Схематично систему  з управлінням зображено на рис. 18.

Тут X — інформація про стан зовнішнього середовища (зовнішній вплив на об’єкт управління), X′ — інформація про стан зовнішнього середовища, що наявна в СУ, Y — інформація про стан об’єкта управління, Y′ — інформація про стан об’єкта управління, що наявна в СУ, u — командна інформація.

Рис. 18. Загальна схема  системи з управлінням

СУ реалізує завдання стабілізації, виконання програми, стеження й оптимізації та забезпечує тим самим або утримання вихідних характеристик та стану системи при зміні зовнішніх впливів у заданих межах, або виконання системою дій щодо зміни її характеристик чи характеристик зовнішнього середовища (перехід на нову траєкторію).

Функції управління. Конкретні функції управління реалізуються через застосування певних методів управління. Залежно від їхнього змісту методи управління економічними системами поділяють на:

• економічні;
• організаційні;
• правові;
• соціальні.

Принципи управління єдині для всіх рівнів ієрархії соціально-економічних  систем, але по-різному реалізуються залежно від об’єкта управління та функцій, що виконуються. Серед головних функцій, які виконують при управлінні соціально-економічними системами, виділяють:

• планування (оперативне, тактичне та стратегічне);
• прогнозування;
• організацію;
• аналіз та контроль;
• зв’язок.

Для врахування людського  фактору в окрему групу виділяють  функції стимулювання та мотивації.

Стратегічне планування. На стадії стратегічного планування розглядають необхідність та можливість зміни структури, властивостей та закон функціонування системи, відбувається вибір головних цілей системи, визначаються бажані кінцеві результати та методи досягнення цілей і результатів. Методи та засоби досягнення поставлених цілей (у тому числі необхідні ресурси, послідовність їх використання) визначаються без деталізації. На цьому етапі визначається образ подальших дій та забезпечуються засади для майбутніх довгострокових рішень.

Тактичне планування полягає у визначенні проміжних цілей на шляху досягнення стратегічних, тобто у визначенні траєкторії системи. При цьому детально визначаються засоби та способи вирішення завдань, застосування ресурсів, необхідні процедури і технології.

При стратегічному плануванні розглядаються питання можливої.

Прогнозування має на меті врахування рівня невизначеності стану системи та зовнішнього середовища, можливої зміни структури, властивостей або відшукання закону функціонування системи в майбутньому. Прогноз є науково обґрунтованим судженням щодо стану системи в майбутньому, або щодо альтернативних шляхів та термінів досягнення системою бажаного (цільового) стану.

Організація є функцією управління, що полягає у встановленні постійних та тимчасових взаємовідношень між усіма елементами системи, у визначенні порядку та умов їх функціонування. Це означає об’єднання людей, виробничих, матеріальних, природних, інформаційних ресурсів у єдину систему, спрямовану на розв’язання визначених цілей. Під цим розуміють визначення структури системи, взаємозв’язків між підсистемами, розподіл функцій між підрозділами та надання повноважень.

Аналіз та контроль забезпечують виявлення та з’ясування причин відхилення системи від бажаного стану.

Оперативне  управління забезпечує функціонування системи відповідно до розробленого плану. Воно полягає у періодичному зіставленні фактично одержаних результатів з наміченим рівнем відповідних показників у плані та подальшому коригуванні виробничих процесів. Оперативне управління тісно пов’язане з тактичним плануванням у тому разі, коли відхилення стану системи від наміченого плану потребують зміни траєкторії руху системи.

Схема прийняття управлінських  рішень

Прийняття рішення  є ключовим моментом процесу управління. У широкому розумінні це поняття  означає підготовку рішення (планування), а в вузькому — вибір альтернативи. Під оптимальним розуміють таке рішення, що в певному сенсі є прийнятнішим, ніж інші.

Модель процесу прийняття  рішень можна подати графічно у вигляді  блок-схеми, на якій зобразити конкретні  дії — процедури, зв’язки між ними та логічні переходи. Ці схеми описують стратегію прийняття рішення в складній системі. Саме з аналізу зв’язаної сукупності головних процедур починають процес вирішення складної проблеми.

Прийняття рішень за детермінованих умов

Розглянемо загальну постановку задачі прийняття рішення. Нехай ОПР має набір стратегій (варіантів рішення), які подані вектором , на елементи якого накладено ряд обмежень, що зумовлені фізичним та економічним змістом задачі:

де a, b — вектори параметрів.

Найпростішим є метод головного часткового критерію, який полягає у тому, що серед усіх критеріїв вибирається головний, а для інших встановлюються мінімально допустимі рівні , після чого задача зводиться до задачі на умовний екстремум головного часткового критерію.

Метод лексикографічної оптимізації застосовується тоді, коли критерії можна проранжувати та впорядкувати за ступенем важливості. Тоді на першому етапі вибирають підмножину стратегій , що мають найкращі оцінки за першим критерієм. На другому кроці обирається підмножина альтернатив , що мають кращі оцінки за другим критерієм, і т. д.

У методі послідовних поступок для кожного з проранжованих критеріїв вибирається максимально допустиме відхилення його значення від найкращого. Цей метод відрізняється від попереднього тим, що на кожному кроці будують множину альтернатив з урахуванням допустимого відхилення критерію від найкращого значення («поступки»).

Метод згортки є операцією перетворення векторного критерію в скалярний. Для згортки необхідно у певний спосіб нормалізувати критерії для уможливлення їх зіставності. Для цього, наприклад, можна перейти до абстрактних величин або до величин з однаковими одиницями вимірювання. Потім векторний критерій замінюють скалярним:

.

Як функціональну залежність f(×) найчастіше застосовують такі типи згорток:

 — адитивні;

 — мультиплікативні;

 — агреговані,

де  — ваги часткових критеріїв, p — показник компенсації одних рівноцінних критеріїв великими змінами інших.

Недоліки застосування згорток полягають у необхідності визначення та обґрунтування вагових коефіцієнтів для часткових критеріїв та вибору типу згортки.