Лекции по "Кримінальне право України "

Автор: Пользователь скрыл имя, 23 Апреля 2013 в 12:42, курс лекций

Краткое описание

Поняття “кримінальне право” прийнято розглядати у двох його значеннях: 1) позитивне (об‘єктивне) кримінальне право як галузь законодавства, виявом якої є Кримінальний кодекс України; 2) кримінальне право як галузь юридичної науки про вітчизняний чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, його історію і теорію, про кримінальний закон інших держав. Позитивне право України має такі характерні ознаки: 1) його норми встановлюються лише вищими органами законодавчої влади – ВР України; 2) воно знаходить свій вияв у законах; 3) метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому закону – це покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони

Файлы: 1 файл

15.doc

— 600.00 Кб (Скачать)

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

§ 63. Перелік основних і додаткових покарань.

У відповідності зі ст.23 КК до осіб, що скоїли злочин, можуть застосовуватися  наступні основні покарання: 1) позбавлення  волі, 2) виправні роботи без позбавлення  волі, 3) позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, 4) штраф, 5) громадський осуд. До військовослужбовців термінової служби може застосовуватися покарання у виді напрямку в дисциплінарний батальйон.

Крім основних покарань, до засудженого можуть застосовуватися наступні додаткові покарання: 1) конфіскація майна, 2) позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, 3) позбавлення батьківських прав.

Позбавлення права займати  певні посади чи займатися певною діяльністю і штраф можуть застосовуватися не тільки в якості основних, але і як додаткові покарання.

Ст.23 дає вичерпний  перелік покарань, розташовуючи їх послідовно від більш тяжких до менш тяжкого. Таке розташування в науці  кримінального права прийнято називати системою покарань.

Основні види покарання завжди зазначені в санкціяї статей КК. Якщо в санкції статті зазначено кілька основних покарань, то суд вправі застосувати тільки одне з  них. Наприклад, у ст.130 КК як можливе покарання за порушення недоторканності житла громадян передбачене позбавлення волі на термін до одного року, чи виправні роботи на той же термін, чи штраф до 40 мінімальних зарплат, чи громадський осуд. Це так називана альтернативна санкція, що дає суду можливість застосувати одне з названих покарань, що найбільше повно відповідає ступеня провини підсудного.

Штраф, конфіскація майна  як додаткові міри покарання застосовуються тільки у випадках, спеціально зазначених у законі (ст.81 розкрадання державної  чи колективної власності, 93 навмисне вбивство, 201 незаконне підняття державного прапора на судні й ін.).

 

§ 64. Позбавлення волі (характеристика).

Позбавлення волі – це ізоляція засудженого від суспільства  шляхом поміщення у визначені  законом заклади зі спеціальним  режимом тримання для його виправлення  і перевиховання, а також з  метою попередження здійснення їм нових злочинів. Позбавлення волі застосовується до небезпечних злочинців, виправлення і перевиховання яких щонайкраще може бути досягнуте в специфічних умовах ізоляції від суспільства. Позбавлення волі як міру покарання передбачається в санкціях значного числа статей Особливої частини КК.

У багатьох статтях кодексу  позбавлення волі розглядається  як альтернатива поряд іншими більш  м'якими видами покарання. Це свідчить про прагнення законодавця обмежити застосування позбавлення волі у  відношенні осіб, виправлення яких може бути досягнуте без ізоляції їх від суспільства. У випадках, коли по обставинах справи виправлення осіб, що зробили злочини, можливо без застосування позбавлення волі, суди повинні ширше застосовувати покарання, не зв'язані з позбавленням волі.

Визначаючи термін позбавлення  волі за конкретний злочин, суди керуються  межами, установленими ст.25 КК і санкцією статті Особливої частини КК. За загальним правилом, позбавлення  волі встановлюється на термін від  трьох місяців до 10 років. Суди не вправі виходити за ці межі. Позбавлення волі на рядків понад 10 років може бути призначено тільки за особливо тяжкі злочини й особливо небезпечним рецидивістам у випадках, передбачених статтями Особливої частини КК. Максимальний термін позбавлення волі в цих випадках не може перевищувати 15 років і по кожнім виді злочинів передбачається особливо, хоча в окремих випадках цей термін може бути і великим, але не більш 20 років. При призначенні покарання особі, що не досягла 18 років, максимальний термін позбавлення волі, незалежно від тяжкості скоєного злочину не може перевищувати 10 років.

У відповідності зі ст.25 позбавлення волі за вироком суду призначається у виправно-трудових колоніях загального, посиленого, строгого й особливого чи режиму у в'язниці, а також у виховально-трудових колоніях загального і посиленого режиму.

Відбування покарання  у виправно-трудових колоніях призначається  чоловікам: засудженим уперше до позбавлення  волі за злочини, що не є тяжкими, - у  колоніях загального режиму; засуджені  вперше до позбавлення волі за тяжкі злочини, - у колоніях посиленого режиму; засудженим за особливо небезпечні державні злочини, і особам, що відбували покарання у виді позбавлення волі, - у колоніях строгого режиму; визнаним особливо небезпечними рецидивістами, - у колоніях особливого режиму.

Засудженим до позбавлення  волі жінкам відбування покарання у  виправно-трудових колоніях призначається: визнаним особливо небезпечними рецидивістками, а також засудженим за особливо небезпечні державні злочини – у колоніях строгого режиму, іншим засудженої до позбавлення волі жінкам – у колоніях загального режиму.

Неповнолітні відбувають покарання у виховально-трудових колоніях. Неповнолітнім чоловічої  статі, засудженим уперше до позбавлення  волі за злочини, що не є тяжкими, а  також неповнолітні жіночої статі, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, а також засуджені до позбавлення волі за тяжкі злочини, відбувають покарання в колоніях посиленого режиму.

У залежності від характеру  і ступеня суспільної небезпеки  зробленого злочину, особистості винної й іншої обставин справи суд може призначити відбування позбавлення волі засудженим, не визнаним особливо небезпечними рецидивістами, у виправно-трудових колоніях будь-якого виду, крім колоній особливого режиму, а засудженим неповнолітньої чоловічої статі – у виховально-трудових колоніях загального режиму замість колоній посиленого режиму.

Позбавлення волі у в'язниці на весь термін, передбачений вироком  суду, чи на частину його може бути призначено особам, що зробили тяжкі злочини, а також особливо небезпечним рецидивістам.

Два і більш злочини, за кожне з яких суд призначив  винному позбавлення волі на термін до п'яти років, не можуть вважатися  тяжкими і тоді, коли загальний  термін позбавлення волі і по сукупності цих злочинів перевищує п'ять років. Реальна сукупність ряду злочинів не змінює характеру кожного з них окремо.

 

§ 65. Виправні роботи (характеристика, відповідальність за ухилення від відбування цього покарання).

Виправні роботи без  позбавлення волі призначаються  на строк від двох місяців до двох років і відбуваються відповідно до вироку суду або за місцем роботи засудженого, або в інших місцях, визначених органами, що відають застосуванням виправних робіт, але в районі місця проживання засудженого.

З заробітку присудженого до виправних робіт без позбавлення волі в доход держави утримується визначена сума в розмірі, установленому вирокам суду, але не понад 20%.

Особам, визнаним непрацездатними, а також особам, що стали непрацездатними  після вироку суду, суд замість  виправних робіт призначає чи штраф громадський осуд.

Для виправних робіт  як міри покарання характерні дві  основних ознаки: 1) залучення засудженого  до обов'язкової праці за місцем колишньої роботи чи в інших місцях, обумовлених органами, що відають  застосуванням виправних робіт, у сполученні з утриманням у доход держави визначеної частини заробітку, 2) виховання засудженого в процесі праці, суспільне виховний вплив на нього колективу, у якому він працює.

Виправні роботи є  реальною мірою покарання з метою  виправлення і перевиховання засудженого тільки в суспільстві, де всім громадянам забезпечене право на працю, де праця – є справу честі кожного громадянина. У виправних роботах більш, ніж в інших видах покарання, сполучаються елементи державного примуса із суспільним впливом на правопорушників, у силу чого виправні роботи стають на ряді з іншими видами покарань, не зв'язаними з позбавленням волі, основною формою впливу на правопорушників.

Виправні роботи передбачаються більш ніж у 120 санкціях статей КК як у виді єдиної міри покарання, так і в якості альтернативної з позбавленням волі чи штрафом. Виправні роботи застосовуються за здійснення незначних по характері і ступеню суспільної небезпеки злочинів. Разом з тим, закон передбачає можливість застосування виправних робіт і за більш небезпечні злочини, якщо ступінь суспільної небезпеки конкретного злочинного діяння й особи, що його скоїла, не вимагають обов'язкової ізоляції винного від суспільства для його виправлення і перевиховання.

У ст.29 передбачені два  види виправних робіт без позбавлення волі: за місцем роботи засудженого й в інших місцях, визначених органами, що відають застосуванням виправних робіт, але в районі місця проживання засудженого. Вид виправних робіт без позбавлення волі визначається вироком суду. Порядок, умови і місце відбування цього виду покарання встановлюється законодавством.

Засуджені до виправних  робіт першого виду відбувають покарання  за місцем роботи й на колишній посаді, за винятком тих випадків, коли залишення  засудженого в колишній посаді недоцільно, про що повинно бути спеціально зазначене у вироку суду, наприклад, по деяких посадових, господарських і інших злочинах.

Виправні роботи другого  виду, як правило, застосовуються до винних, що не має постійного місця роботи. Такі особи відбувають покарання в місцях, визначених органами, що відають застосуванням виправних робіт (інспекцією і відділами виправних робіт МВС), але обов'язково в районі місця проживання засудженого. Під районом місця проживання розуміється, як правило, той адміністративний район, де, наприклад, розташовані великі промислові чи с/г підприємства і де звичайно працюють багато жителів з місцевості, у якій живе засуджений.

Час відбування виправних  робіт, у тому числі і за місцем роботи засудженого, не зараховується  у виробничий стаж для одержання надбавки за вислугу років, пенсії й інших пільг, зв'язаних з виробничим стажем. У період відбування виправних робіт чергова відпустка не дається, за винятком відпустки через хворобу, вагітності і родам.

З заробітку засудженого  до виправних робіт утримується визначена частина доходу. При визначенні цієї частини (не більш ніж 20%) суд враховує матеріальне становище засудженого і його родини. Вирахування не робляться з виплат по непрацездатності, преміальних винагород усіх видів, командировочних і т.д.

Особи, засуджені до виправних  робіт, при заклику їх на термінову  службу звільняються з дня заклику  від подальшого відбування покарання. До військовослужбовців виправні роботи не застосовуються. (ст.34 КК).

Термін відбування виправних  робіт обчислюється з того дня, коли почали вироблятися утримання з його заробітку. Час попереднього висновку зараховується в термін відбування виправних робіт з розрахунку один день за три дні виправних робіт (ст.47 КК).

Виправні роботи без  позбавлення волі можуть застосовуватися  як міру покарання у випадках, передбачених статтями КК, по яких кваліфікований злочин винного, а також у порядку  ст.44 КК при призначенні більш  м'якого покарання, чим передбачено  конкретною статтею закону. При цьому виправні роботи без позбавлення волі можуть застосовуватися замість позбавлення волі. Застосування виправних робіт не допускається у відношенні осіб, визнаних у встановленому порядку непрацездатними.

У випадку злісного відхилення засудженого від відбування виправних робіт без позбавлення волі суд може замінити невідбутий термін виправних робіт позбавленням волі на той же термін (ст.30 КК).

Невідбута частина терміну  виправних робіт обчислюється з  дня фактичного припинення засудженим роботи. Однієї з форм відхилення засудженого від виправних робіт є систематичні прогули без поважної причини, відмовлення від надходження на роботу, відмовлення від дорученої роботи. Невідбута частина терміну виправних робіт у таких випадках визначається шляхом відрахування з терміну, призначеного вироком суду, фактично проробленої частини, тобто без обліку днів прогулів.

Питання про заміну виправних  робіт у випадку злісного відхилення від їхнього відбування зважується по клопотанню інспекції виправних  робіт судом, що ухвалив вирок. Якщо вирок приводиться у виконання за межами району суду, що ухвалив вирок, це питання дозволяється районним (міським) судом, а у відношенні осіб, засуджених військовими трибуналами, - військовим трибуналом по місцеві виконання вироку.

 

§ 66. Позбавлення права займати  певні посади або займатися певною діяльністю (характеристика).

Позбавлення права займати  певні посади чи займатися певною діяльністю може бути призначено судом  на термін до п'яти років у якості основного чи додаткового покарання. Це покарання може бути призначене у випадках, коли по характері зроблених винним злочинів за посадою чи при занятті певною діяльністю суд визнає неможливому зберегти за ним право займати певні посади чи займатися певною діяльністю. При призначенні цього покарання в якості додаткового до позбавлення волі воно поширюється на увесь час відбування позбавлення волі і, крім того, на термін, установлений вироком суду. Якщо ж позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю призначено в якості додаткового до іншого виду покарання, то термін обчислюється з моменту початку відбування основного покарання (ст.31 КК).

Заборона займати певні  посади чи займатися певною діяльністю може піти не тільки у випадку зловживань за посадою чи навмисним використанням професійних навичок для здійснення злочину, але й у випадку відсутності достатньої уважності й обачності, у силу чого настають шкідливі наслідки (необережні злочини, наприклад, чи недбалість порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту).

Забороняючи займати  певні посади чи займатися певною діяльністю можуть бути застосовані  у виді основний мір покарання  у випадках, прямо передбачених санкцією відповідної статті КК, наприклад  санкціями ст.132, 134, чи в порядку  призначення більш м'якого покарання, чим передбачено законом, у відповідності зі ст.44. Застосування цього покарання  в якості додаткового спеціально не регламентовано законом: зазвичай воно застосовується по розсуду суду, наприклад, при встановленні систематичного обкрадання покупців (ст.155 КК), при проведенні незаконного аборту лікарем (ч.1 ст.109) і ін. В усіх випадках термін позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю не може перевищувати п'яти років.

Информация о работе Лекции по "Кримінальне право України "