Структура Кримінального кодексу України

1. Структура Кримінального  кодексу України.  Співвідношення 

Загальної  та Особливої частини.        3-7

2. Поняття та характеристика  ознак об‘єктивної  сторони складу  злочину. 8-23

3. Задача                     24-25

Список  використаної літератури        26         
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      1. Структура Кримінального  кодексу України.  Співвідношення Загальної   та Особливої  частини. 
 

      Закони  про кримінальну відповідальність систематизовані і поділяються  в КК на Загальну і Особливу частини. У Загальній частині зосереджені норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, а також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів.

      Особлива  частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Загальна і Особлива частини Кримінального Кодексу пов'язані між собою і утворюють нерозривну системну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітно при застосуванні окремих статей Кримінального Кодексу. Не можна застосувати кримінально-правову норму, що міститься в Особливій частині Кримінального Кодексу, не звернувшись при цьому до Загальної частини.

      Загальна  і Особлива частини Кримінального Кодексу поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, — на окремі статті. Загальна частина чинного Кримінального Кодексу складається із 15 розділів: «Загальні положення», «Закон про кримінальну відповідальність», «Злочин, його види та стадії», «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині», «Повторність, сукупність та рецидив злочинів», «Обставини, що виключають злочинність діяння», «Звільнення від кримінальної відповідальності», «Покарання та його види», «Призначення покарання», «Звільнення від покарання та його відбування», «Судимість», «Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування», «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх». ¹

      Особлива  частина включає 20 розділів, систематизованих по групах споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини. Наприклад, статті Кримінального Кодексу, норми яких передбачають відповідальність за злочини, що посягають на основні цінності української державності, проголошені в статтях 1 і 2 Конституції України, поміщені в розділі І «Злочини проти основ національної безпеки України».

      Статті, норми яких охороняють людину, її життя  і здоров'я, честь і гідність, недоторканність  і безпеку, розташовані в розділі  II «Злочини проти життя та здоров'я особи», розділі III «Злочини проти волі, честі та гідності особи» і розділі IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи».

      Статті  Кримінального Кодексу, норми яких охороняють основні права і свободи  людини, об'єднані в розділі V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина».

      Поділ Особливої частини Кримінального  Кодексу на 20 розділів робить її більш  зручною для застосування, оскільки надає слідчому, прокурору, судді, адвокату орієнтир в розміщенні тих чи інших  статей у Кримінальному Кодексі. Та й для громадян України дуже важливо просто знайти в Кримінальному Кодексі ту чи іншу статтю про відповідальність за окремий злочин.

      Статті  Кримінального Кодекса пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовки, що виражають сутність кримінально-правових норм, які в них містяться.

      При включенні в Кримінальний Кодекса нової статті вона буде поміщена у відповідний розділ Загальної або Особливої частини. Нова стаття повинна вміщуватися, як правило, вслід за статтею, що є найбільш близькою до неї за змістом. Новій статті мають бути надані номер попередньої статті і додатковий цифровий індекс — 1,2,3 і т. д.

      Виключення  тієї чи іншої статті із Кримінального Кодекса також не змінює порядку нумерації статей в Кримінальному Кодексі.

      Багато  статей КК поділяються на частини, які  виділені в окремий абзац. Абзаци забезпечені цифровими позначеннями. Наприклад, стаття 1 КК «Завдання Кримінального  кодексу України» має дві частини  — 1 і 2; стаття 135 «Залишення в небезпеці» складається із трьох частин — 1, 2 і 3. Перед кожною із цих частин стоїть відповідне цифрове позначення.

      Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини, характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розвивається відповідна норма, визначаються особливості її застосування за якихось умов або встановлюються випадки незастосуван-ня цієї норми чи виключення її із дії.

      В Особливій частині КК в окремих  частинах її статей встановлюється, за загальним правилом, відповідальність за один і той же злочин при наявності особливостей, що відображують тяжкість діяння, ознаки суб'єкта, інші обставини, які впливають на міру покарання.

      Деякі статті Особливої частини містять  положення, якими обмежується їх дія (наприклад, ч. 4 ст. 331 КК), або передбачаються умови і порядок звільнення від кримінальної відповідальності винного у вчиненні зазначеного в статті злочину (наприклад, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258). Цими положеннями регулюється застосування норм про кримінальну відповідальність за окремі види злочинів.

      У деяких випадках статті або частини  статей КК поділяються на пункти, що мають цифрове позначення.

      Окремі  статті КК забезпечені примітками, в яких роз'яснюються поняття  і терміни, застосовані в цій  або в деяких інших статтях.

      У зв'язку з тим, що абсолютна більшість норм Особливої частини встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура характеризується однорідністю складових елементів; у них чітко визначені диспозиція і санкція. Виняток становлять кілька статей, в нормах яких або в примітках до них наведені поняття злочинів певного виду, позначені суб'єкти їх вчинення, сформульовані деякі інші нормативні положення.

      Диспозицією називається частина норми Особливої  частини, в якій визначається злочинне діяння. За технікою побудови і способом опису ознак конкретного виду злочину в чинному кримінальному законодавстві України розрізняють диспозиції чотирьох видів: просту, описову, бланкетну, відсилочну. Зустрічаються також змішані диспозиції.

      Проста  диспозиція називає злочинне діяння без розкриття його ознак.  Проста диспозиція використовується законодавцем у тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, які наводяться в простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці і теоретичній літературі.

      Описовою  називається диспозиція, де описуються найбільш істотні ознаки діяння. Точно  визначаючи ознаки злочину, описова  диспозиція у зв'язку з цим має  перевагу перед простою диспозицією.

      Бланкетною  є диспозиція, котра, не називаючи  конкретних ознак злочину або  називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак  злочину до інших нормативних  актів, які не є законами про кримінальну  відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Бланкетна диспозиція використовується, коли треба встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять у собі різноманітні вимоги або заборони, описані або детально розкриті в інших нормативних актах. Ці акти можуть бути видані до набрання чинності закону про кримінальну відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно з ним і після його видання; вони можуть змінюватися, але кримінально-правова норма, що має бланкетну диспозицію, залишається при цьому без змін. Установи і організації, що приймають і затверджують такі нормативні акти, досить різноманітні. Мають вони відмінності і за сферою їх застосування. Ці нормативні акти, як вже відмічалося, не є джерелами норми кримінального права. Відповідно до закону про кримінальну відповідальність (його соціального призначення) вони виконують підпорядковану роль. Вимоги, заборони, що в них сформульовані, сприяють встановленню ознак злочину, в першу чергу суспільно небезпечного і протиправного діяння (дії або бездіяльності). Слід зазначити, що в КК 2001 р. кількість кримінально-правових норм, які мають бланкетну диспозицію, помітно збільшилася. Особливо це характерно для норм розділу VII «Злочини у сфері господарської діяльності».

      Відсилочною зветься диспозиція, котра відсилає до кримінально-правової норми або  її окремого положення, які містяться  в іншій статті або іншій частині  цієї ж статті КК, де називається  відповідний злочин або описуються його ознаки.

      Частіше за все відсилочні диспозиції застосовуються при опису другої і подальшої частини відповідної статті, для уникнення повторного опису діяння, яке наведене в частині першій. Для цього у відповідній частині використовуються слова: «те саме діяння», «діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті» і т. под. Досить часто відсилання до іншої або до інших статей використовуються при опису кваліфікуючих ознак. 

      У КК зустрічаються норми, диспозиції яких мають змішаний (комбінований) характер. У одній своїй частині  це прості або описові диспозиції, в іншій — бланкетні або відсилочні. Наприклад, такою є диспозиція у ст. 231, яка передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.

      За  вчинений злочин у законі залежно  від його суспільної небезпечності  встановлено санкцію. Санкція — це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, тяжким чи середньої або навіть невеликої тяжкості. У КК застосовуються відносно-визначені та альтернативні санкції.

      Відносно-визначеною є санкція, яка має один вид  покарання і вказує його нижчу  та вищу межі. Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:

      а) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до»). У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі певного покарання;

      б) з максимумом покарання (на строк  «до»). У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1 ст. 153,ч. 1 і ч. 2 ст. 266, ч. 2 ст. 323, ст. 355, ст. 395. Нижчою межею санкції тут є нижча межа, встановлена в нормі Загальної частини КК для даного виду покарання.

      Поряд з основним покаранням відносно-визначена санкція може містити вказівку на одне або декілька додаткових покарань певного виду, котрі можуть бути призначені судом як додаток до основного.

      Додаткове покарання може бути абсолютно-визначеним (наприклад, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу) або відносно-визначеним (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного року до трьох років). Додаткові покарання в санкціях вказуються або як обов'язкові для застосування (наприклад, ч. 2 ст. 142), або як факультативні (наприклад, ч. 2 ст. 144). У останньому випадку суд залежно від обставин справи вирішує питання про застосування або незастосування цього покарання.

      Альтернативною  є санкція, в якій міститься вказівка на два або декілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. У КК 2001 р. значна частина санкцій є альтернативними. Прикладом може служити санкція, наведена у ст. 145. Вона надає можливість суду призначити один із таких видів покарання: штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років.

      Альтернативні санкції мають різновиди:

      а) в санкції вказані відносно-визначений і абсолютно-визначений види покарання;

      б) в санкції вказані два або  більше відносно-визначених видів покарання.² 
 

      2. Поняття та характеристика  ознак об‘єктивної  сторони складу злочину. 

      Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільно небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК). Як і будь-який акт  вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостей і ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну сторону, а внутрішня — його суб'єктивну сторону. Визнаючи нерозривний зв'язок об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх більш глибокого розуміння. Такий підхід дозволяє глибше пізнати об'єктивну і суб'єктивну сторони злочину, що складають у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.

      Ознаки  об'єктивної сторони  злочину.