Автор: Пользователь скрыл имя, 18 Ноября 2015 в 20:58, курсовая работа
Адже після здобуття Україною незалежності досить гостро постало питання щодо побудови правової, демократичної і соціальної держави. Для досягнення цієї мети законодавцями було здійснено чимало кроків з удосконалення кримінального законодавства та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів. Найголовнішими вимогами, які пред’являються до кримінального закону, є ясність і доступність викладених у ньому приписів. Найбільш вагомий вплив на формування сучасного кримінального закону наука повинна здійснювати за рахунок глибоких, аргументованих наукових праць, результати яких втілюються у монографіях, наукових статтях, коментарях до законодавства, рекомендаціях тощо.
Необхідність вирішення завдань щодо побудови в нашій країні правової європейської держави та формування відповідних правовідносин у сфері виконавчої влади свідчать про важливість подальшого аналізу проблем кримінального закону та правопорядку, які є необхідними умовами й засобами максимально повного забезпечення прав і свобод громадян.
Актуальність теми полягає в дослідженні та усуненні недоліків кримінального закону, які проводились у той чи інший час. Знаючи достоїнства і недоліки правових реформ, які проводились у той чи інший час, можна не тільки більш об’єктивно оцінити теперішнє, а й спробувати заглянути у майбутнє.
Адже після здобуття Україною незалежності досить гостро постало питання щодо побудови правової, демократичної і соціальної держави. Для досягнення цієї мети законодавцями було здійснено чимало кроків з удосконалення кримінального законодавства та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів. Найголовнішими вимогами, які пред’являються до кримінального закону, є ясність і доступність викладених у ньому приписів. Найбільш вагомий вплив на формування сучасного кримінального закону наука повинна здійснювати за рахунок глибоких, аргументованих наукових праць, результати яких втілюються у монографіях, наукових статтях, коментарях до законодавства, рекомендаціях тощо.
Питанням історії розвитку кримінального закону присвячено дослідження багатьох вітчизняних вчених, до яких можна віднести роботи В.Г. Гончаренка, П. П.Єпіфанова, О.О. Зіміна, О. Ф. Кістяківського, Ю.В. Нікітина, С.А. Покровського, , В.А. Смолія , С.І.Селецького, А.Л. Угрюмова, І.Б. Усенко, П. Л. Фріса, Л.В. Черепного, В.Є. Чиркіна, С.І. Штамма, С.В.Юшкова та інших.
Метою дослідження моєї курсової роботи є узагальнення теоретичних знань з визначенням систем і структури розвитку кримінального закону, основних напрямків діяльності кримінального права щодо зміцнення законності, правопорядку та суспільного порядку.
Виходячи з мети, основним завданням дослідження є:
. Об’єктом дослідження становлять відносини у сфері формування кримінального закону України та його реалізації , а також законадавчі акти для визначення законності і правопорядку в Україні.
Предметом дослідження є історія розвитку кримінального закону, поняття, структура і тлумачення кримінального закону, закономірності формування, розвитку та функціонування кримінального законодавства в системі права України, а також система правових норм, яка взагалі регулює суспільні відносини.
Методологія дослідження проводить дослідження питань, що стосуються поняття та розвитку кримінального закону. При написанні курсової роботи використовувалися методи: діалектичний метод, історичний, конкретно-соціалогічний, історико-правовий, системно-структурний, порівняльно-правовий, а також системного аналізу кримінального закону.
При написані курсової роботи викорастано законодавчі акти України,
Кримінальний Кодекс України,Положення Верховної Ради України, наукові праці вітчизняних авторів, матеріали переодічних видань та монографії.
В Україні правосуддя по кримінальних справах здійснюється виключно на підставі закону.
Термін "закон" походить від слова "кон", що означає і початок і кінець, тобто певну межу, за яку ніхто не може виходити. Закон немовби встановлює межу правам і обов'язкам фізичних і юридичних осіб.
Закон — це нормативний акт,
прийнятий вищим представницьким органом
державної влади (Верховною Радою) або
безпосередньо волевиявлення населення
(референдумом) і який регулює найбільш
важливі суспільні відносини.
Закон є основою
системи права держави, інші нормативні
акти не можуть суперечити закону, вони
видаються тільки як розвиток його положень.
Тобто закон має вищу порівняно з іншим
нормативними актами юридичну силу. Кримінальний
закон – єдине джерло кримінального права
України.
Поняття кримінального закону у широкому розумінні - це система національних законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів, що містять норми кримінального права [17, с.18].
Кримінальний закон - це акт вищого органу державної влади, який визначає підстави відповідальності, визнає правопорушення злочинами і встановлює міри покарання за їх вчинення [4, с.22] .
Кримінальний закон - це законодавчий акт Верховної Ради України, який містить одну, кілька або систему взаємопов'язаних і взаємоузгоджених кримінально-правових норм.
Кримінальний закон є одним із важливих засобів захисту людини і громадянина, громадянського суспільства і держави від суспільно небезпечних посягань. Кримінальний кодекс України (ч. 1 ст. 1) має завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам[1].
З урахуванням змісту та обсягу правової регламентації і джерела походження кримінально-правової норми кримінальний закон має чотири аспекти.
По-перше, кримінальний закон - це Кримінальний кодекс - єдиний кодифікований законодавчий акт, в якому за певною системою викладено кримінально-правові норми. Це основний кримінальний закон. Сьогодні в нашій державі чинним є Кримінальний кодекс України 2001 року як уніфікована система кримінальних законів України, за якою кримінальні закони, прийняті після набрання чинності цим кодексом, включаться до нього після набрання ними чинності (ч. 2 ст. 3)[1].
По-друге, кримінальний закон - це і окрема стаття Кримінального кодексу або її частина, що передбачає відповідальність за злочин певного виду. Наприклад, частина 2 ст. 185 КК передбачає відповідальність за крадіжку чужого майна, вчинену повторно, або за попередньою змовою групою осіб.
По-третє, кримінальний закон - це і відповідні положення міжнародних договорів, імплементовані у кримінальне законодавство України на загальногалузевому рівні Законом України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 р. Згідно з цим Законом, укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Отже, кримінальний закон - це нормативний акт, прийнятий Верховною Радою України, який містить сукупність кримінально-правових норм. Цей закон встановлює загальні положення, підстави і межі кримінальної відповідальності, види покарання, підстави призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання та визначає, які суспільно небезпечні діяння вважаються злочинами і які покарання передбачаються за їх вчинення[4,с.23].
Суспільне значення кримінального закону полягає у тому, що він є:
1. Єдиною формою закріплення оформлення кримінального права, тільки кримінальний закон закріплює кримінально-правові норми. Ніякі інші юридичні акти не можуть бути формами кримінального права, не можуть містити кримінально-правових норм: лише кримінальний закон визначає злочинність і караність суспільне небезпечного діяння.
2. Лише кримінальним законом встановлюються підстави відповідальності, визначаються діяння, які визнаються злочинами, та міри покарання, що можуть бути застосованими до осіб, які вчинили злочини. Отже, лише кримінальний закон є юридичною базою боротьби зі злочинністю.
3. Лише кримінальний закон закріплює умови і порядок призначення та звільнення від покарання.
4. У кримінальному законі
находить вияв кримінально-
Вирішальне значення кримінального закону в тому, що він є засіб надійного захисту умов суспільного співжиття, умов безпечного існування суспільства і законодавчою базою боротьби зі злочинністю і дотримання при цьому закону.
Дня цього у кримінальному законі насамперед встановлюються підстави кримінальної відповідальності. Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є наявність складу певного злочину в діях особи [1]. Це означає, що особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли в її діях є склад злочину, передбаченого кримінальним законом. Які б інші дії не були вчинені особою, але якщо вони кримінальним законом не передбачені, не визнані законом як злочин, вона не повинна відповідати перед кримінальним правосуддям. Ці положення демократичного, цивілізованого кримінального права і законодавства рішуче відхиляють аналогію кримінального закону.
Аналогія - це застосування кримінального закону до тих діянь, які безпосередньо законом не передбачені[19,с.36].
Вперше аналогія кримінального закону була введена КК УРСР 1922 року. У ст. 10 цього Кодексу визначалось: «У випадку відсутності в КК прямих вказівок на окремі види злочинів, покарання чи міри соціального захисту застосовуються відповідно до статей КК, які передбачають найбільш подібні по важливості і роду злочини».
Застосування кримінального закону за аналогією передбачали і Головні засади 1924 року (ст. 3) і КК УРСР 1927 р.(ст. 16).
Згідно з цими нормами кримінального законодавства аналогія застосовувалась відносно:
1. Суспільна небезпечних діянь.
2. Діянь, кримінальним законом не передбачених.
За аналогією застосуванню підлягали ті норми кримінального закону, які передбачали відповідальність за подібні злочини (мали подібні об'єктивні ознаки).
Аналогія не застосовувалась, якщо злочин був необережним, або якщо для складу злочину закон вимагав особливих ознак суб'єкта злочину (тобто аналогія не застосовувалась за суб'єктивними ознаками злочину).
Деяка позитивна роль аналогії була перекреслена масовими і дуже грубими порушеннями закону, свавіллям, що призвело до багатомільйонних репресій невинних людей.
Відмова від аналогії була здійснена в Основах 1958 р.
У багатьох випадках терміни «право» і «закон» вживаються як синоніми. Але насправді ними позначаються дуже різні речі. Закон, як вже зазначалось,- це нормативний акт вищого органу державної влади, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин. Він повинен ґрунтуватися на головних, концептуальних засадах права.
Правовій державі повинно бути притаманним і правове законодавство. А правовим може бути визнане лише таке законодавство, яке побудоване на засадах переважності загальнолюдських цінностей (волі особи, гуманізму, демократизму, справедливості), на переважності особи над усіма іншими соціальними інституціями.
Все чинне кримінальне законодавство України зосереджене в Кримінальному кодексі України (КК), який був прийнятий 5 квітня 2001 року (вступив у силу 1 вересня 2001року).
Чинний Кримінальний кодекс України встановлює, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, тобто кримінальна відповідальність в Україні передбачається лише Кримінальним кодексом, що громадяни України, іноземці, які перебувають в Україні, і особи без громадянства кримінальне відповідальними є лише за діяння, визнані, встановлені Кримінальним кодексом (ч. 1 ст. З КК)[1].
Важливим є положення частини 4 ст.3 Кримінального кодексу про заборону застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією.
Стаття 3 Кримінального кодексу України визначає, що законодавство України про кримінальну відповідальність грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1) і повинно відповідати міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Кримінальний закон є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян і тим самим виконує одне із завдань - запобігання злочинам.