Кримінальний закон України

Значення кримінального закону:

1. Кримінальний закон  є одним із важливих засобів  охорони життя, здоров‘я, честі, гідності, недоторканності і безпеки людини  як найвищої цінності, суспільного  ладу України, її політичної та  економічної систем, власності й  усього правопорядку від злочинних  посягань і засобом боротьби  з ними.

2. Лише кримінальний закон  містить кримінально-правові норми, які визначають загальні положення  кримінального права, злочинність  та караність діянь, види цих  діянь та покарань за їх  вчинення, підстави, обсяг та межі  кримінальної відповідальності, підстави  звільнення від кримінальної  відповідальності чи покарання.

3. Кримінальний закон  є певним засобом виховного  та превентивного впливу на  осіб, засуджених за вчинення  злочину, а також на інших громадян.

 

1.2. Система  і структура кримінального закону  України

 

Структура кримінального закону - це взаєморозміщення та взаємозв'язок його складових частин. Визначення такої структури передбачає, насамперед, встановлення того, які складові утворюють кримінальний закон, у які більші блоки вони об'єднуються, як співвідносяться між собою окремі структурні частини закону.

Системою законодавства називається упорядкованість його інститутів і норм за певним призначенням.

Первинними ланками, з яких складається будь-який закон, у тому числі й кримінальний, - є статті, кожна з яких має порядковий номер і назву.

Чинне кримінальне законодавство України (як і наука кримінального права України) розподіляються на дві взаємо-поєднані частини - Загальну та Особливу.

  Кожна частина КК поділяється на розділи. Кожний розділ має назву та об'єднує певну сукупність статей, кожна з яких має власну назву з цифровим позначенням великим шрифтом. Переважна більшість статей складається з частин, які позначені цифрами дрібного шрифту. Деякі статті чи їх частини мають пункти, які позначаються цифрами, відокремленими дружкою. Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів має кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України [17, с.23].

Загальну частину (статті 1-108 КК) утворюють норми та інститути, які мають спільне для всього законодавства значення:

а) для його розуміння, вивчення, з'ясування, тлумачення;

б) для застосування.                              

У Загальній частині визначається, що таке кримінальний закон, злочин, вина, співучасть і всі інші інститути, які мають значення і необхідні для застосування всіх кримінально-правових норм.        

  Особлива частина містить вичерпний перелік усіх тих суспільне небезпечних посягань, які визнаються злочинами та які конкретно покарання призначаються за їх вчинення[8, с.41].                           

Положення Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України перебувають у тісному взаємозв’язку. Зокрема, їх єдність зумовлюють наступні фактори:

1) норми Загальної та Особливої частин кримінального права виражені в одному й тому ж кримінальному законі – КК України;

2) Загальна й Особлива частини мають єдине завдання – протидія злочинності; у них відображена воля одного й того ж законодавця – вищого органу законодавчої влади України;

3) Загальна й Особлива частини виражають єдину кримінально-правову політику держави в боротьбі зі злочинністю, яка полягає в:

– посиленні відповідальності за тяжкі та особливо тяжкі злочини, застосуванні суворих заходів впливу до ociб, які вперто не бажають стати на шлях виправлення;

– пом’якшенні чи повному усуненні відповідальності за діяння,  що не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування  покарань, не пов’язаних із позбавленням волі за необережні злочини, до ociб, які вперше та випадково порушили кримінально-правові норми;

4) в основу як Загальної, так i Особливої частин покладені одні й ті ж принципи (особистої відповідальності, індивідуалізації відповідальності та покарання, та ін.);

5) норми й Загальної, й Особливої частин застосовуються лише взаємопов’язано. Жодна норма Загальної частини не може бути усвідомлена та застосована, якщо не конкретизувати її зміст щодо певних видів злочинів положеннями Особливої частини. І навпаки, жодна норма Особливої частини не може бути застосована у відриві від положень, які містяться в нормах Загальної частини кримінального права;

6) структурні елементи кримінально-правової норми виражені i в Загальній, i в Особливій частинах;

7) зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини (наприклад, при зміні тривалості виправних робіт).

Разом з тим, між Загальною та Особливою частинами Кримінального кодексу України можна виявити й певні відмінності:

1) у змісті норм: регламентовані положення Загальної частини  спільні (загальні) для всіх або більшості злочинів; в Особливій частині – специфічні (особливі) для деяких видів злочинів;

2) у структурі норм: норми Загальної частини, зазвичай, складаються з гіпотези та диспозиції, норми Особливої частини – із диспозиції та санкції (крім норм-дефініцій (“роз’яснювальних”) і норм про умови звільнення від кримінальної відповідальності за деякі злочини (“заохочувальних”);

3) в умовах подолання прогалин: при застосуванні норм Загальної частини допускається аналогія, в Особливій же частині кримінального права вона повністю виключається.

     Кримінальний кодекс містить ще два структурних елементи – Прикінцеві та перехідні положення і Додаток – перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

 Чинне кримінальне законодавство України повністю охоплено Кримінальним кодексом України (ч. 1 ст. З КК). Кримінальний кодекс України:

1) визначає головні засади, принципи і завдання кримінального законодавства України, підстави та умови кримінальної відповідальності;

2) визначає які суспільне  небезпечні діяння є злочинами  і які покарання призначаються  за їх вчинення, а також умови і порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання;

3) діє на всій території  України, обов'язковий закон для  всіх громадян України, для всіх  підприємств, установ, посадових осіб, для всіх представників влади.

Отже, Кримінальний кодекс - це інкорпорований законодавчий акт Вищого органу державної влади, у якому в єдиній системі визначені принципи кримінального законодавства, встановлено підстави кримінальної відповідальності, визначені злочини та міри покарання за них[4, с.25].

Деякі статті КК мають специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, в яких дається роз'яснення певних термінів закону, і теж можуть мати частини (пункти). Так, ст. 185 КК має примітку, в п. 3 і п. 4 якої вказуються відповідно критерії визначення поняття "розкрадання у великих розмірах" та "особливо великих розмірах", що вживаються в статтях 185-191 КК. У пп. 1, 2, 3, 4 примітки до ст. 364 розділу "Злочини у сфери службової діяльності" дається визначення таких понять, як "службові особи", "істотна шкода", "тяжкі наслідки".

Якщо після прийняття КК його доповнюють новими кримінально-правовими нормами, то їх включають до кодексу у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, обов'язково зазначаючи додатковий цифровий індекс, що теж має порядковий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, що його дано новій статті. Наприклад, після ст. 25 може бути стаття 25, яка має читатися "стаття 25 прим".

Однак є й інший стандарт написання (прочитання) індексу, який пишуть через дефіс на одному рівні з номером статті та цифрою такого самого розміру, наприклад, "25-2", що читається відповідно "25 два".

Розділи КК містять статті, а статті - кримінально-правові норми.

Кримінально-правова норма, як і будь-яка правова норма, має три-ланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію[17, с.22].

Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, а контекстуально, бо розуміють її як необхідну. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції у кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для з'ясування цих ознак користуються моделлю складу злочину, за якою законодавець описує будь-який злочин. Отже, диспозиції в Особливій частині побудовано за принципом логічної норми.

Для описування ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій: просту, описову, відсильну та бланкетну.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту, наприклад, вбивство через необережність - ст. 119 КК.

 Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст (дає його визначення). Наприклад, у ст. 111 дано вичерпний перелік дій, які характерні для складу злочину - державна зрада; в диспозиції ч. 1 ст. 185 дається визначення складу злочину - крадіжка чужого майна.

Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину най частіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. При цьому використовується один із варіантів. Перший - наступ на частина певної статті починається словами "Ті ж дії...", а далі вказуються обставини, що збільшують ступінь небезпечності даного злочину. Наприклад, у ст. 383 передбачена відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, ч. 2 цієї статті починається словами "Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині...". Другий варіант називається вид злочину, поняття якого визначено у першій частині статті, в наступних частинах статті вказуються обтяжуючі обставини. Наприклад, ч. 2 ст. 185 починається словом "Крадіжка", а далі йде перелік обтяжуючих обставин - вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Іноді відсилання до іншої статті може стосуватися виключення певних, більш небезпечних способів вчинення даного злочину. Наприклад, умисне вбивство, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст.115, вважається таким лише тоді, коли воно вчинено за відсутності ознак, зазначених у ч. 2 ст. 115 та статтях 116, 117, 118 КК [4, с.33].

Бланкетна диспозиція називає лише склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів. Наприклад, диспозиція ст. 272 (порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпечністю) є бланкетною - щоб з'ясувати зміст злочинного діяння у кожному окремому випадку, треба звертатися до відповідних нормативних актів, які містять правила, скажімо, ведення гірничих робіт або правила виконання робіт з підвищеною небезпекою в будівельному виробництві. Для визначення ознак такого складу злочину, як незаконне проведення аборту (ст. 134), необхідно звернутися до ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров'я, в якій дано визначення поняття аборту та умов його проведення.

Санкції, що як структурна частина статті Особливої частини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов'язково вказуючи його вищу межу. Так, ст. 111 передбачає нижчу і вищу межі покарання у вигляді позбавлення волі від 10 до 15 років.

Якщо текстуально нижчу межу санкції не вказано, то нижча межа покарання певного виду встановлюється на підставі певної статті Загальної частини КК, яка регламентує даний вид покарання. Наприклад, у ст. 167 нижчу межу покарання у вигляді штрафу і виправних робіт не визначено. Тому для встановлення цих меж необхідно звернутися відповідно до ч. 2 ст. 53, ч. 1 ст. 57 КК. Так, ч. 2 ст. 53 КК передбачає мінімальний розмір штрафу від тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян; у ч. 1 ст. 57 КК мінімальний розмір виправних робіт визначено на строк від шести місяців. Отже, ці строки відповідно і будуть мінімальними розмірами санкції ст. 167 КК.

   Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне. Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне. Наприклад, ст. 118 (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця) передбачає у санкції такі види покарань: виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

В історії вітчизняного кримінального законодавства відомі також інші види санкцій:

1) невизначена – строки покарання не визначалися взагалі, наприклад, карати за всією суворістю закону;