Верховна Рада України

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА” 

Кафедра теорії та історії держави та права 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни: “Правознавство” 

Тема: “Верховна Рада України: склад та порядок формування” 
 
 
 
 
 

 
Виконав: студент 
Заїка Ігор Степанович 
15 групи, 2 курсу, спеціальності 6503 
 
 
Перевірила: викладач 
Зубачова Ірина Сергіївна 
 
 
 

Київ 2011 

План

Вступ

1. Конституційний  склад Верховної Ради.

2. Загально-парламентські інститути загальної компетенції.

3. Порядок формування Верховної Ради.

Висновок.

Список  використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ.

     Верховна  Рада України (ВРУ)  — єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п’ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

     Верховна  Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.

     Повноваження  Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів  України на засіданнях Верховної  Ради України під час її сесій.

     Повноваження  народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України можуть добровільно об'єднуватися у фракції за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 15 депутатів.

     Загальний кількісний склад Верховної Ради і її структура визначаються Конституцією, Регламентом Верховної Ради та законами про окремі її структури й інститути.

     1. Конституційний склад  Верховної Ради.

     Згідно  із чинною Конституцією (ст. 76), конституційний склад Верховної Ради становить, як зазначалося, 450 народних депутатів. Ця кількість народних депутатів зумовлена певними чинниками: кількістю населення (громадян) України і виборців, системою виборчих округів та кількістю виборців у них, виборчою системою тощо.

     Із  часу перших виборів до Верховної  Ради України (1938 р.) її загальний кількісний склад неодноразово змінювався у зв'язку із збільшенням кількості населення та іншими обставинами.

     Якісний склад Верховної Ради не передбачається ні Конституцією, ні законами, оскільки вибори до неї є вільними і демократичними.

     Проте чинною Конституцією встановлено певні вимоги до народних депутатів, які відрізняються від вимог до народних депутатів попередніх скликань Верховної Ради. Зокрема народним депутатам може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років (ст. 76 Конституції). Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Конституція 1996 р. значно знизила віковий ценз народних депутатів — з 25 до 21 року і підвищила ценз осілості з 2-х до 5-ти років, а також встановила обмеження для осіб, які мають судимість.

     Високий професійний рівень більшості народних депутатів, їхня робота в парламенті на постійній основі поєднувалася з відносно молодим віком: 71 % народних депутатів мають вік до 50 років.

     Ефективність  роботи парламенту значно залежить від  його структурованості, а вона, в  свою чергу, — від партійності народних депутатів.

     Народні депутати України 6-го скликання були обрані у ході позачергових виборів 30 вересня 2007. Вибори було проведено за пропорційною системою по виборчих списках політичних партій та виборчих блоків політичних партій України.

     За  результатами дострокових виборів, до Верховної Ради потрапили такі політичні сили:

• Партія регіонів — 34,37% голосів
• Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) — 30,71%
• Блок «Наша Україна — Народна Самооборона» (НУ-НС) — 14,15%
• Комуністична партія України (КПУ) — 5,39%
• Блок Литвина — 3,96%

     Разом ці політичні сили набрали близько 88,58% голосів. Усі інші політичні  партії та блоки не набрали прохідного відсотку голосів у 3%. Відсоток виборців, що проголосував «проти всіх» — 2,73%.

     Хоча  партійність народних депутатів є основою утворення фракцій, але вона не тотожна фракційності в усіх відношеннях, оскільки до фракцій часом входять позапартійні депутати.

     Актуальними проблемами його дальшого розвитку і  вдосконалення є, зокрема: структуризація всього складу парламенту на партійній основі; представництво в парламенті значно більшої кількості юристів і економістів, жінок, молоді, робітників і селян; забезпечення значно більшої наступності у складі парламенту в ході кожних виборів.

     Ефективність  діяльності Верховної Ради залежить як від її складу, так і від її структури.

     Конституція України 1996 р. в цілому залишила загальну структуру Верховної Ради без змін у вигляді однопалатного парламенту, проте значно оновила окремі її інститути. Істотними новелами української парламентської реформи є: припинення існування Президії Верховної Ради як постійно діючого органу загальної компетенції, перетворення постійних комісій Верховної Ради у комітети, формування Рахункової палати Верховної Ради, створення інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та інших інститутів, зокрема інститутів найстарішого за віком народного депутата для відкриття першого засідання першої сесії Верховної Ради та для здійснення процедури складання присяги народними депутатами; представника Президента у Верховній Раді та ін.

     Покладено початок створенню елементів  інфраструктури Верховної Ради: парламентського видавництва, парламентської бібліотеки, Інституту законодавства, друкованих органів — журналу "Віче", газети "Голос України" та ін.

     Відповідно  до чинної Конституції (ст. 88) і Регламенту Верховної Ради загально-парламентськими інститутами загальної компетенції є: Голова Верховної Ради, перший заступник і заступник Голови та апарат Верховної Ради. Голову Верховної Ради, першого заступника і заступника Голови Верховна Рада обирає зі свого складу і відкликає їх.

Голова  Верховної Ради має такі повноваження:

1) веде  засідання Верховної Ради;

2) організовує  підготовку питань до розгляду  на засіданні Верховної Ради;

3) підписує  акти, прийняті Верховною Радою;

4) представляє  Верховну Раду у зносинах з  іншими органами державної влади  України та органами влади  інших держав;

5) організовує  роботу апарату Верховної Ради.

     Порядок здійснення Головою Верховної Ради своїх повноважень передбачено Конституцією та Регламентом Верховної Ради.

     Основними галузевими органами Верховної Ради є її комітети, які створюються замість постійних комісій Верховної Ради і на їх основі. Верховна Рада затверджує перелік комітетів Верховної Ради, обирає голів цих комітетів. Комітети здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради (ст. 89 Конституції).

     Основними функціями комітетів, як і постійних  комісій, мають бути такі функції:

1) законопроектне  робота, яка включає насамперед  організацію розробки за дорученням  Верховної Ради чи з власної  ініціативи проектів законів  та інших актів, що розглядаються  Верховною Радою;

2) участь  у складанні, прийнятті, контролі  за виконанням Державного бюджету в частиш, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економічності та ефективності використання державних коштів;

3) попереднє  обговорення кандидатур посадових  осіб., які відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються чи затверджуються Верховною Радою, заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кандидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

4) попередній  розгляд та підготовка висновків  і пропозицій щодо ратифікації  чи денонсації міжнародних договорів  та угод, проектів державних програм  економічного й соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою;

5) здійснення  контролю за дотриманням та  реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування.

Назви комітетів

• Комітет з питань правової політики;
• Комітет з питань правосуддя;
• Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування;
• Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності;
• Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією;
• Комітет з питань національної безпеки і оборони;
• Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;
• Комітет у закордонних справах;
• Комітет з питань європейської інтеграції;
• Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України;
• Комітет з питань бюджету;
• Комітет з питань фінансів і банківської діяльності;
• Комітет з питань економічної політики;
• Комітет з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва;
• Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки;
• Комітет з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства;
• Комітет з питань транспорту і зв'язку;
• Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин;
• Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
• Комітет з питань науки і освіти;
• Комітет з питань охорони здоров'я;
• Комітет з питань культури і духовності;
• Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму;
• Комітет з питань свободи слова та інформації;
• Комітет з питань соціальної політики та праці;
• Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.