Кримінальний закон України

Чинність Кримінального кодексу України щодо діянь, вчинених за межами України, визначена в ст. 7.

Передбачена ч. 1 ст. 7 відповідальність за злочини, вчинені за межами України, ґрунтується на національному принципі просторової чинності кримінального закону. Підстави такої відповідальності відображають зумовлений громадянством України постійний правовий зв'язок особи з державою у формі їх взаємних прав та обов'язків. Зокрема, громадяни України згідно з Конституцією України зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68), а держава зобов'язана відповідати перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Держава також гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (Закон України "Про громадянство України").

Згідно з ч. 1 ст. 7 КК громадянин України несе відповідальність на батьківщині за вчинене за кордоном діяння лише за умови, що воно визнається злочинним КК та законом іноземної держави або лише КК, якщо воно посягало на певні блага або соціальні цінності України. Якщо ж діяння через малозначність не становило суспільної небезпеки, тобто не заподіяло істотної шкоди і не створило загрози заподіяння такої шкоди особі, суспільству або державі, то воно не є злочином (ч. 2 ст. 11). Відповідно до ч. 1 ст. 7 на тих самих підставах за ці діяння несуть відповідальність і "особи без громадянства, що постійно проживають в Україні", тобто особи, які не мають доказів належності до громадянства жодної держави і постійно проживають в Україні[4, с.43].

Притягнення до відповідальності за злочини, вчинені за кордоном, передбачає необхідність точно встановити, що дана особа на момент вчинення цього діяння була громадянином України чи особою без громадянства, що постійно проживає в Україні. Питання про належність до громадянства України вирішується згідно з Законом України "Про громадянство України".

На тих самих підставах несуть за даний злочин відповідальність і особи, які мають подвійне громадянство - України та іншої держави, якщо в останній ця особа не понесла відповідальності за вчинене. На підставі ч. 1 ст. 7 КК мають відповідати дані особи і за злочин, вчинений на території іншої держави, громадянами якої вони також є, якщо інше не передбачено договором між Україною і цією державою.

Якщо ж громадянин України або особа без громадянства, що постійно проживає в Україні, за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч. 2 ст. 7 КК).

Універсальний принцип чинності кримінального закону у просторі закріплено в ст. 8 КК. Вона визначає, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за Кримінальним кодексом України у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили передбачені цим кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

3.2. Перспективи  розвитку та тлумачення кримінального  закону України

 

За змістом певні кримінально-правові норми не завжди сприймаються однозначно. Це зумовлює застосування спеціальних прийомів щодо з'ясування їх змісту. Іноді виникає потреба в їх роз'ясненні - тлумаченні.

Тлумачення закону, у тому числі кримінального, - це з'ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі.

Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від суб'єкта, способів та обсягу тлумачення.

За суб'єктом тлумачення поділяють на:

а) офіційне;

б)судове;

в) доктринальне.

До прийняття Конституції України 1996 року Верховна Рада України мала право тлумачити чинні закони та їх окремі положення. Таке тлумачення називалося автентичним. Тепер Верховна Рада при прийнятті законів за потреби дає визначення окремим поняттям і термінам у примітці до закону (окремих його частий). Через це автентичне тлумачення, під яким прийнято розуміти роз'яснення закону законодавцем - Верховною Радою України, не застосовується.

Офіційне тлумачення (іноді його називають легальним) - це тлумачення чинних законів або їх окремих положень Конституційним Судом України. Згідно зі ст. 147 Конституції України, "Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України"[7,с.35].

Судове тлумачення кримінального закону відбувається у процесі судового розгляду кримінальних справ, коли суд будь-якого рівня застосовує у кожній справі певні кримінально-правові норми, з'ясувавши їх зміст та відповідність Конституції України. У разі невідповідності кримінального закону Конституції суд повинен застосувати норму Конституції як норму прямої дії.

Доктринальне тлумачення кримінального закону - це наукове тлумачення, яке дають фахівці в галузі права - вчені та практичні працівники - в монографічних працях, наукових статтях, коментарях тощо. Доктринальне тлумачення не має обов'язкової сили, однак евентуально впливає на формування законодавства та кримінально-правової політики в державі, а також на свідомість правозастосовувачів та ін.

За способами тлумачення поділяють на:

 а) філологічне;

б) логічне;

в) системне;

г) історичне.

Філологічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону шляхом аналізу його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням правил граматики, синтаксису, орфографії і пунктуації. Наприклад, у законодавчому понятті неосудності (ч. 2 ст. 19 КК) законодавець передбачив, що для визнання особи неосудною достатньо, щоб один із вказаних у ч. 2 ст. 19 біологічних критеріїв (наприклад, тимчасовий розлад психічної діяльності) викликав появу одного з передбачених законом психологічних критеріїв - нездатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, оскільки ці критерії законодавець розглядає як альтернативні.

Логічне тлумачення полягає у застосуванні категорій логіки при з'ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації, визначенні моменту закінчення злочину тощо.

Логічне тлумачення закону застосовується у кожному випадку застосування (звичайно, і теоретичного аналізу) як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні індивідуалізації відповідальності (покарання), оскільки всі склади злочинів в Особливій частині КК побудовані з використанням логічних конструкцій, що містить загальне поняття складу злочину.

Крім того, структура кримінально-правової норми, як і інших правових норм, не завжди збігається зі структурою кримінального закону[8,с.36].

Тому одна норма може бути сконструйована з окремих структурних частин, які містяться у різних статтях кримінального закону або навіть у різних галузях права чи в якихось підзаконних актах (наприклад, інструкції з правил техніки безпеки якогось підприємства).

Об'єднати ці структурні елементи правової норми, використовуючи лише прийоми філологічного тлумачення, практично неможливо.

Системне тлумачення - це з'ясування змісту відповідного положення кримінального закону зіставленням його з іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а іноді і в усій національній правовій системі.

Цей прийом використовується законодавцем, теорією і практикою перш за все для систематизації норм Загальної та Особливої частин КК, для визначення родових об'єктів злочинів, для розмежування суміжних складів злочинів за родовим та безпосереднім об'єктами тощо, а також для визначення меж правового регулювання певного інституту кримінального права (наприклад, меж правового регулювання інститутів, передбачених статтями 2, 16, 29 КК). Такий аналіз детермінує висновки: а) що ст. 2 передбачає підстави відповідальності за закінчений злочин, вчинений лише однією особою (не у співучасті); б) що норми Особливої частини описують усі злочини лише як закінчені злочини; в) що підстави відповідальності за незакінчений злочин додатково до ст. 2 передбачає ще й ст. 16; г) що підстави відповідальності за вчинення злочину у співучасті додатково регламентує ще й ст. 29 тощо.

Історичне тлумачення - це з'ясування змісту закону в різних аспектах: з урахуванням ретроспективного та сучасного обсягу кримінально-правового регулювання однойменним інститутом; з урахуванням умов, що формували криміналізацію певного суспільно небезпечного діяння та подальшу зміну обсягів даної криміналізації, наприклад, нині діюча редакція ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів) виникла внаслідок неодноразових змін і доповнень раніше діючої аналогічної норми, які були обумовлені процесом становлення нової фінансової системи та зміни форм власності.

Тлумачення кримінального закону за обсягом кола суспільно небезпечних діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, поділяються на буквальне, поширювальне, обмежувальне[8, с.37].

Буквальне тлумачення є основним серед названих видів і полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми у точній відповідності до тексту закону.

Поширювальне тлумачення полягає у наданні дії закону ширших меж, ніж це безпосередньо випливає з буквального тлумачення кримінально-правової норми, оскільки певні аспекти цього діяння розуміють контекстуально. До того ж певні аспекти криміналізованого діяння можуть виникати реально й після прийняття закону.

Обмежувальне тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми.  Наприклад, ст. 304 КК "Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність" передбачає, виходячи з буквального тлумачення закону, відповідальність за цей злочин і неповнолітніх осіб віком від 16 років. Однак логічне тлумачення детермінує висновок про те, що в цій нормі законодавець охороняє нормальний фізичний і моральний розвиток неповнолітніх від дій тих осіб, в яких основи такого розвитку вже сформовані, тобто від повнолітніх осіб (після 18 років).

Інтеграційні процеси входження України у міжнародне співтовариство та окремі його інститути обумовлюють необхідність гармонізації її правової системи та приведення її за формою і змістом до кращих світових стандартів, тобто норм зразків.

Говорячи про перспективи розвитку кримінального закону  України, передусім слід зазначити, що визначення мети покарання загалом залежить від кримінально-правової політики держави, а остання — від прихильності відповідних державних інституцій та громадянського суспільства, існуючого у країні.

Держава визнає, що причини злочинності насамперед є суб’єктивно-психологічними, і прагне перш за все вселити страх у душі злочинців та інших осіб (залякування). Тому переважає каральна мета, яка визначає застосування до злочинців передусім покарань, які залякують людей своєю суворістю (зокрема довічне або на тривалий строк ув’язнення). Свідченням прихильності законодавців нашої держави саме до цієї школи може бути більшість змін до чинного КК України, які переважно спрямовані на криміналізацію діянь та посилення покарань — аж до грубого порушення принципу адекватності, як це має місце, скажімо, у ст. 289 КК. Також держава погоджується з тим, що головні причини злочинності лежать у площині невирішених нею ж (державою) соціально-економічних, політичних, ідеологічних, екологічних та інших проблем, а злочинець, зазвичай, є жертвою ситуації або ж особою, яка піддалась провокуючому впливу обставин. Така держава намагається вивести на перше місце серед цілей покарання мету ресоціалізації і, відповідно, спрямовує суд на застосування до злочинця тих видів покарань, які сприяють його реадаптації. У цьому випадку репресивні види покарань грають допоміжну роль, а справедлива кара розглядається як така, що дозволяє засудженому оцінити значимість тих цінностей, на які він посягав. Серед законодавців України є прихильники і цієї теорії. Але скоріше за все це ’’прихильники проти власної волі’’ — адже будь-які кроки з гуманізації кримінального законодавства здійснюються під тиском Ради Європи та інших відповідних інституцій.

Конкретні напрями розвитку кримінального закону в Україні у найближчі часі можуть бути такими.

1. Кримінальний кодекс  України буде доповнений кількома  новими розділами:

- про принципи кримінального права — найбільш загальні ідеї, які стосуються кримінального права у цілому;

- про роз’яснення термінів кримінального закону;

- про загальні положення щодо кваліфікації злочинів;

- про загальні положення щодо кримінальної відповідальності та форми її реалізації;

- про обставини, за яких особа не підлягає кримінальній відповідальності.    

Йдеться, зокрема, про смерть особи, яка вчинила злочин, декриміналізацію діяння тощо, а також про відсутність вимоги потерпілого чи іншої зацікавленої особи як обставину, за якої особа не підлягає кримінальній відповідальності. Будуть детально виписані всі положення про справи приватного обвинувачення. Зокрема, мають бути врегульовані питання щодо вирішення скарги в ситуації, коли діяння вчинене обома сторонами або коли діяння вчинене двома і більше співучасниками, а потерпілий вимагає сатисфакції лише від одного, а також щодо строків подачі скарги та умов відзиву;

- про заходи безпеки і кримінально-правову реституцію, а також про поєднання покарань і заходів безпеки;

- про особливості правових наслідків злочину щодо окремих категорій осіб, зокрема, вагітних жінок й осіб, які піклуються про малолітніх дітей; інвалідів; службових осіб; іноземців та осіб без громадянства, які не проживають постійно на території України; військовослужбовців.

2. Мають бути розвинуті на рівні окремих інститутів положення щодо:

- спеціальних форм злочину, таких як: вчинення злочину шляхом бездіяльності; вчинення необережного злочину шляхом дії;

- спеціальних підстав: припинення переслідування (звільнення від кримінальної відповідальності); звільнення від покарання; заміни покарання більш м’яким;

- обтяжуючих та пом’якшуючих покарання обставин. Зокрема, перелік таких обставин, визначений у статтях 66 і 67 КК, та переліки відповідних обставин, визначені у диспозиціях статей Особливої частини КК, мають бути внутрішньо уніфіковані і приведені у стан гармонії та логічну систему, з якої було б видно, принаймні, що певні обставини мають розглядатися як обтяжуючі, інші ж — як особливо обтяжуючі, а також, що певне правове значення має не тільки та чи інша обставина, а й наявність сукупності певних обставин.